Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/341/17(9991/944/12) : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2018.
Дата набрання законної сили: 29.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А 
		 
		Іменем України
		 
		29 травня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 800/341/17 (9991/944/12)
		Провадження № 11-253заі18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,
		суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А. Ю, ЗолотніковаО.С., КібенкоО.Р., ЛобойкаЛ.М., ЛященкоН.П., ПрокопенкаО.Б., РогачЛ.І., СитнікО.М., УркевичаВ.Ю., ЯновськоїО.Г., 
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання - Гімарі Н. В.,
		представника Верховної Ради України - Кот О.В.,
		представника Вищої ради правосуддя - Склярук Ю.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Верховної Ради України та ОСОБА_14 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Юрченко В. П., судді Васильєва І. А., Пасічник С. С., Хохуляк В. В., Ханова Р. Ф.) від 01 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_14 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада правосуддя, про визнання постанови незаконною, 
		УСТАНОВИЛА:
		У липні 2012 року ОСОБА_14 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання незаконною Постанови Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 05 липня 2012 року № 5126-VII «Про звільнення судді» (далі - Постанова ВРУ № 5126-VII), якою його звільнено з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з порушенням присяги судді.
		Вищий адміністративний суд України постановою від 04 вересня 2012 року відмовив у задоволенні цього позову.
		Не погодившись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, у лютому 2013 року ОСОБА_14 подав до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) заяву проти України, в якій скаржився: за ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за ст. 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.
		З огляду на схожість заяви ОСОБА_14 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані в одне провадження відповідно до п. 1 Правила 42 Регламенту Суду.
		19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема, і за заявою ОСОБА_14 № 15073/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; ст. 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
		Рішення суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
		У травні 2017 року ОСОБА_14 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд з підстави, установленої п. 3 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою), у якій просив скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року та прийняти нове рішення про задоволення позову.
		Верховний Суд України постановою від 07 серпня 2017 року задовольнив частково заяву ОСОБА_14, скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року та передав цю справу на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України. При цьому суд зазначив, що рішення про часткове задоволення позову прийнято не з підстав, які зазначив позивач, а відповідно до приписів Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
		За правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в зазначеній постанові, згідно із визначеним чинним законодавством порядком виконання рішень Європейського суду з прав людини, а також враховуючи, що Верховний Суд України відповідно до наданих йому повноважень позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, констатовані Європейським судом з прав людини порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається, можуть бути усунуті в спосіб скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року, якою ОСОБА_14 було відмовлено в задоволенні позову, й передачі справи до цього суду на новий розгляд, під час якого необхідно ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
		Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано Постанову ВРУ № 5126-VII.
		Не погоджуючись з таким рішенням, 07 березня 2018 року ОСОБА_14 подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити оскаржуване судове рішення, додатково зазначивши у його резолютивній частині про зобов'язання суб'єкта владних повноважень - Вищу раду правосуддя поновити його на посаді судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з моменту звільнення на підставі п. 3 ч. 4 ст. 265 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		13 березня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла апеляційна скарга ВРУ про скасування рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову у зв'язку з тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував всі обставини справи, а тому, на її думку, таке рішення є необґрунтованим і підлягає скасуванню.
		ВРУ у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_14 просить залишити її без задоволення з тих підстав, що позивачем не заявлялись вимоги про поновлення на публічній службі (на посаді судді Слов'янського районного суду Донецької області).
		У судовому засіданні представник ВРУ - Кот О.В. підтримала апеляційну скаргу ВРУ та просила її задовольнити з викладених підстав й наведених аргументів, апеляційну скаргу ОСОБА_14 просила залишити без задоволення з мотивів, зазначених у відзиві. 
		До початку судового засідання від позивача надійшло клопотання про розгляд цієї справи за його відсутності.
		Дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
		Президент України Указом від 31 серпня 2004 року № 1026/2004 призначив ОСОБА_14 на посаду судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області. ВРУ Постановою від 14 квітня 2010 року обрала ОСОБА_14 на посаду судді цього ж суду безстроково.
		У січні 2012 року до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) надійшли заява ОСОБА_15 та депутатське звернення народного депутата України КоржеваА.Л. щодо порушення суддею Неминущим Г. Л. норм законодавства під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_17 
		29 травня 2012 року ВРЮ прийняла рішення № 748/0/15-12 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_14 з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.
		Зазначене рішення ВРЮ було предметом судового розгляду, і Вищий адміністративний суд України постановою від 04 липня 2012 року у справі № П/9991/419/12 відмовив ОСОБА_14 у задоволенні позову. При цьому, позивач із заявою про перегляд вказаної постанови Вищого адміністративного суду України з підстав, визначених ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до Верховного Суду України не звертався. Дане рішення суду є чинним і на цей час.
		21 червня 2012 року питання про звільнення позивача з посади судді у зв'язку з порушенням присяги розглядалось на пленарному засіданні ВРУ. Відповідно до результатів поіменного голосування за звільнення з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області Неминущого Г. Л. у зв'язку з порушенням присяги проголосував 221 народний депутат України, при необхідних 226 голосів, тобто рішення прийнято не було.
		25 червня 2012 року ВРЮ повторно звернулась до ВРУ з поданням № 45/0/12-12 про звільнення позивача, і 05 липня 2012 року ВРУ прийняла постанову № 5126-VII, якою звільнила ОСОБА_14 з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з порушенням присяги. Відповідно до результатів поіменного голосування за таку постанову проголосував 251 народний депутат України із 266 зареєстрованих.
		Вважаючи Постанову ВРУ № 5126-VII незаконною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
		Розглядаючи справу «Куликов та інші проти України», Судустановивпорушення за п. 1 ст. 6 Конвенції та зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (п. 109-131), у якій було встановлено, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Також у рішенні Суд вказав на те, що у справі «Олександр Волков проти України» (п. 166-167 та 173-185) Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону», а тому не було правомірним у розумінні ст. 8 Конвенції. Ці висновки застосовні і до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них. Таким чином, як констатовано у рішенні Суду, було порушення ст. 8 Конвенції щодо усіх заявників.
		Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Суду у справах проти України та з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, регулюються положеннями Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).
		Відповідно до ст. 2 Закону № 3477-IV рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції.
		Згідно зі ст. 17 цього Закону встановлено, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Згідно зі ст. 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
		У п. 148 рішення у справі «Куликов та інші проти України» Суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв'язку із цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Таким чином, Суд не дотримувався підходу, обраного у справі «Олександр Волков» щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру, та відхилив відповідне прохання, зокрема й ОСОБА_14
		Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Суд зазначив, ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
		Разом із цим, за приписами підп. «б» ч. 3 ст. 10 Закону № 3477 з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції, яке здійснюється шляхом повторного розгляду справи адміністративним органом.
		На підставі зазначеного, а також ураховуючи встановлені Європейським судом з прав людини порушення вимог ст. 6, 8 Конвенції при розгляді справи позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправною та скасування Постанови ВРУ № 5126-VІ, якою ОСОБА_14 звільнено з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з порушенням присяги. 
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду при вирішенні позову ОСОБА_14 не міг розглядати, як підставу для визнання незаконною Постанови ВРУ № 5126-VII, його претензії на дії та рішення ВРЮ, оскільки постановою Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2012 року рішення ВРЮ від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 про внесення подання до ВРУ про звільнення його з посади судді визнано законним та не скасовано. Дане рішення суду є чинним і на цей час. Водночас, аргументи позивача щодо процедури прийняття Постанови ВРУ № 5126-VII можуть вважатись врахованими, оскільки суд першої інстанції визнав її протиправною та скасував.
		За таких підстав суд першої інстанції правомірно позов задовольнив частково.
		З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги ВРУ й скасування рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року, оскільки правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані, а судове рішення ухвалено відповідно до приписів Закону № 3477 з метою належного виконання рішення Суду у справі «Куликов та інші проти України» шляхом повторного розгляду справи у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Суду та з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_14 зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду при прийняті оскаржуваного рішення у порушення вимог ч. 3 ст. 245 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не зобов'язав суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. На думку позивача, суд першої інстанції, ураховуючи приписи п. 5 та 10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», повинен був поновити його на посаді судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
		Однак, Велика Палата Верховного Суду не приймає таку правову позицію, оскільки суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 11 КАС України, у редакції, чинній на момент прийняття). Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вимоги про поновлення на роботі є самостійним позовом, і можуть бути прийняті та розглянуті судом не інакше, як за позовною заявою.
		Суд не може, виходячи за межі позовних вимог при розгляді позову ОСОБА_14 до ВРУ про оскарження її постанови, самостійно сформулювати і розглянути позов про поновлення його на роботі.
		Дослідивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ОСОБА_14 звернувся до суду з позовом до ВРУ про скасування її Постанови № 5126-VІ, якою його звільнено з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з порушенням присяги. Вимоги про поновлення позивача на публічній службі (посаді судді) до ВРЮ або її правонаступника - Вищої ради правосуддя протягом всього судового розгляду ним не заявлялись, а тому правомірно і не були предметом судового розгляду.
		Відповідно до ч. 3 ст. 292 КАС України Велика Палата Верховного Суду переглядає в апеляційному порядку судові рішення Верховного Суду, ухвалені ним як судом першої інстанції.
		За змістом ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
		Беручи до уваги наведене та враховуючи, що ОСОБА_14 Л не заявляв вимоги про поновлення його на публічній службі при розгляді цієї справи в суді першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що твердження позивача про порушення судом першої інстанції положень КАС України є необґрунтованими та не можуть бути підставою для зміни рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року в частині поновлення його на посаді судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
		Ураховуючи викладене та керуючись ст. 242, 266, 315, 316, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційні скарги Верховної Ради України та ОСОБА_14 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року - залишити без задоволення.
		Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя:                                                                                    В. С. Князєв
		Суддя-доповідач:                                                                                        І.В.Саприкіна
		Судді:   
		С. В. Бакуліна  Н.П. Лященко
		В. В. Британчук  О.Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима    Л.І. Рогач
		О. С. Золотніков  О.М. Ситнік
		О. Р.  Кібенко  В.Ю. Уркевич
		Л. М. Лобойко  О.Г. Яновська
		 
		  Повний текст постанови складений 08 червня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...