Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/159/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 15.06.2018. Зареєстровано: 17.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 18.06.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа №:755/159/18
		Провадження №: 2/755/146/18
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"16" травня 2018 р.                                                  м. Київ
		 
		Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
		Головуючого судді          САВЛУК Т.В.
		секретаря         Бурячек О.В., 
		учасники справи: 
		позивач -ОСОБА_1, 
		представник позивач - адвокат ОСОБА_2, 
		відповідач - ОСОБА_3,
		представника відповідача - ОСОБА_4, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Комунального концерну «Центр комунального сервісу» про встановлення порядку користування квартирою та розподіл особових рахунків,
		в с т а н о в и в:
		ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом до відповідачів - ОСОБА_3 та Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», просила встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1: виділити ОСОБА_1 у користування житлову кімнату площею 11,4 кв.м; виділити ОСОБА_3 у користування житлову кімнату площею 19,1 кв.м., залишити в загальному користуванні кухню площею 7,9 кв.м, ванну кімнату площею 2,6 кв.м, вбиральню та коридор площею 7,1 кв.м. Зобов'язатиКомунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» розподілити особові рахунки між позивачем та відповідачам-1 на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються в квартиру, шляхом укладання із ОСОБА_1 окремого Договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. 
		17 січня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі у порядку загального позовного провадження.
		26 лютого 2018 рокуДніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про заміну відповідача Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» на належного відповідача Комунальний концерн «Центр комунального сервісу».
		16 квітня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.
		Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити, пояснила, що на підставі Договору дарування від 23 листопада 2005 року позивач отримала у дар від свого батька ОСОБА_6 ? частину квартири АДРЕСА_1, іншим співвласником квартири є відповідачі у справі. На даний час в цій квартирі проживає батько позивача та його колишня дружина, відповідач у справі, позивач має намір заселитись до квартири, однак враховуючи напружені відносини між співвласниками квартири та уникнення в майбутньому конфліктних ситуацій, пов'язаних з користуванням та розпорядженням майном, позивач просить встановити порядок користування двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 шляхом виділу у власне користування позивачу житлову кімнату площею 11,4 кв.м, іншу кімнату площею 19,1 кв.м виділити відповідачу, та розподілити особові рахунки між співвласниками на оплату житлово-комунальних послуг
		Представник позивача - адвокат ОСОБА_2, в судовому засідання просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та пояснень, які надавались позивачем в судовому засіданні. 
		Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила в позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов, який долучено до справи, пояснила, що з 1979 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, який розірвано на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 січня 2018 року. Під час перебування у шлюбі подружжя оформило право власності на квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення приватизації житла, яка за життя була отримана батьками відповідача. Відповідач тривалий час не була обізнана про укладання її чоловіком договору дарування частини квартири, на підставі якого він передав у дар своїй доньці від першого шлюбу, позивачу у справі, ? частину квартири, весь цей час відповідач продовжувала утримати житло в належному стані, за власні кошти зробила ремонт в квартирі, в той же час позивач в квартирі не проживає, до квартири навідується рідко, має ключі від квартири, тому безперешкодно може потрапити до квартиру у будь-якій час, відповідач пропонувала позивачу вирішити спірні питання щодо користування квартирою в досудовому порядку, мала намір викупити частину квартири належну позивачу, однак позивач виставляє завищену ціну на частку квартири та не має наміру компенсувати понесені відповідачем витрати на проведення ремонту квартири. 
		Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог щодо розподілу особових рахунків між позивачем та відповідачем ОСОБА_3, вважає в цій частині позов не обґрунтованим з підстав, які наведенопредставником у відзиві на позов, вирішення спору щодо порядку користування квартирою між власниками квартири залишив на розгляд суду.
		Заслухавши учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
		Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
		До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
		Згідно зі статтями 5, 7, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
		Передача квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку (частина друга статті 8 цього Закону).
		Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6, в рівних долях, набули права власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 10 жовтня 1996 року, видане на підставі розпорядження Дніпровською районної державної адміністрації №28-660 від 10 жовтня 1996 року. (а.с.6)
		23 листопада 2005 року ОСОБА_1 отримала в дар від ОСОБА_6 ? частини квартири АДРЕСА_1, щопідтверджуєтьсяДоговором дарування ? частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуйко А.О., зареєстрований в реєстрі за №5059. (а.с.13-14)
		Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.
		Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
		Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
		Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
		Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.
		Відповідно до частини першої ст.358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
		Вказана норма регулює порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. При встановленні порядку користування нерухомим майном кожному із співвласників передається в користування конкретна частина нерухомості, виходячи із його частки в праві спільної власності. Разом з тим, виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
		Встановлення співвласниками порядку користування квартирою з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.
		Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України    від 3 квітня 2013 року у справі № 6-79цс14.
		За нормою частини першої ст.360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
		Дана правова норма кореспондується з положеннями ст. 150 Житлового кодексу України, відповідно до якої визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: проживати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
		Як роз'яснено в п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року №20, квартира, якає спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.
		За нормою статті 63 Житлового кодексу України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
		Відповідно до частини першої ст. 159 Житлового кодексу України предметом договору найму в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, може бути як ізольоване, так і неізольоване жиле приміщення (кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також частина кімнати. Не можуть бути самостійним предметом договору найму приміщення, непридатні для проживання (підвали тощо), а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора та ін.).
		Таким чином, не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте розміром менше від встановленого для надання одній особі, частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора).
		Відповідно до даних технічного паспорту - квартира АДРЕСА_1 розташована на 8-му поверсі 9-ти поверхового будинку, складається з двох кімнат жилою площею 30,5 кв.м, у тому числі: 1-а кімната -11,4 кв.м, 2-а кімната - 19,1 кв.м, та місць загального користування: кухня площею 7,9 кв.м, ванна кімната площею 2,6 кв.м, вбиральня площею 1,0 кв.м, коридор площею 7,1 кв.м, квартира обладнана балконом 6,7 кв.м., загальна площа квартири - 49,1кв. м. (а.с.91-97)
		Відповідно до частини першої ст. 159 Житлового кодексу УРСР предметом договору найму в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, може бути як ізольоване, так і неізольоване жиле приміщення (кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також частина кімнати. Не можуть бути самостійним предметом договору найму приміщення, непридатні для проживання (підвали тощо), а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора та ін.).
		 
		Таким чином, не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте розміром менше від встановленого для надання одній особі, частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора).
		 
		Таким чином, враховуючи, що власниками спірної квартири є дві особи, а загальний розмір житловою площі квартири складає 30,5 кв.м, тому фактично на кожного власника квартири припадає по 15,25 кв.м жилої площі квартири (30,5 кв. : 2 = 15,25 кв.м) 
		Виходячи з предмету позову, позивач просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1: виділити ОСОБА_1 у користування житлову кімнату площею 11,4 кв.м; виділити ОСОБА_3 у користування житлову кімнату площею 19,1 кв.м., залишити в загальному користуванні кухню площею 7,9 кв.м, ванну кімнату площею 2,6 кв.м, вбиральню та коридор площею 7,1 кв.м.
		За змістом положень статті 358 ЦК України, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
		При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
		Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
		Такий правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року у справі № 6-1500цс15.
		Кожна особа має право звернутись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед інших, припинення дії, яка порушує право. (ст. 16 Цивільного кодексу України)
		 
		Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
		 
		Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
		 
		Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
		 
		Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
		 
		Як з'ясовано судом, підтверджується поясненнями сторін по справі, на даний час між співвласниками квартири врегульоване питання щодо порядку користування квартирою, який є сталим та існує протягом тривалого часу, ці обставини визнанні відповідачем у справі, яка висуваючи заперечення на позов посилались саме на обставини відсутності спору між співвласниками квартири щодо порядку користування квартирою, визнали той факт, що особисто займає жилу кімнату площею 19,1 кв.м, в кімнаті знаходяться особисті речі позивача, зроблений ремонт, іншу кімнату займає її колишній чоловік ОСОБА_6, батько позивача, такий порядок користування квартирою не змінився після набуття позивачем права власності на частину квартири, остання до квартири не заселялась, має інше житло де проживає разом зі своєю сім'єю.
		 
		Також суд враховує, що в межах даного спорупозивач не заявляв вимог про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою, тому у суду відсутні підстави для здійснення аналізу взаємовідносин сторін по справі, пов'язаних з користування спірним житловим приміщенням, та надавати оцінку діям відповідача щодо здійснення з її боку перешкод позивачу в користування спірною квартирою, що у сукупності всіх обставин справи мало слугувати підставою для вирішення питання, чи має місце в розрізі даного спору порушення прав іншого власника житлового приміщення, яким є позивач по справі, та чи наявні підстави для захисту прав власника в судовому порядку, виходячи з предмету позову.
		 
		Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.  Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що позивач та відповідач є співвласниками квартири АДРЕСА_1, між співвласниками виникають спори щодо порядку володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю, тому суд, діючи в межах заявлених позовних вимог, вважає за можливе визначити порядок користування спірною квартирою виділивши позивачу у користування окрему ізольовану житлову кімнату площею 11,4 кв.м, а відповідачу жилу кімнату площею 19,1 кв.м, оскільки такий порядок користування спірною квартирою не порушує права та законні інтереси співвласників квартири, та враховуючи той факт, що в даному випадку неможливо забезпечити точну відповідність реальних часток співвласників їх ідеальним часткам, підстав вважати, що визначення такого порядку користування житловими приміщеннями ущемляються житлові права позивача, судом не встановлено.
		 
		Суд зазначає, що після визначення порядку користування житловим приміщенням співвласники продовжують залишатися учасниками спільної часткової власності, їх права не порушуються по володінню спільним житловим приміщенням, оскільки право спільної часткової власності не припиняється.
		 
		Відповідно до ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
		 
		Пунктом 13 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572 (з відповідними змінами та доповненнями) визначено, що спори, що виникають  під час користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, розв'язуються шляхом проведення переговорів між учасниками спору або у судовому порядку.
		 
		З огляду на наведене, чинним законодавством визначено, що за відсутності згоди між мешканцями квартири (співвласниками) щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг і неможливості його розв'язання шляхом переговорів між учасниками спору, спір повинен бути вирішений у судовому порядку .  
		 
		Відповідно до ст. 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
		 
		Пунктом 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету міністрів України №572 від 08.10.1992 р., передбачений порядок поділу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартири в разі, якщо між ними відсутня згода щодо оплати.
		 
		Статтею 360 ЦК України встановлено що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
		 
		Відповідно до ст.20 ч.3 п.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Також, нормою Закону визначено обов'язок виконавця підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
		 
		Статтею 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» регулюються особливості укладання договорів у багатоквартирному будинку. Із норми ч.4 вказаної статті слідує, що процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.
		 
		Виходячи з вказаних положень, з'явлення вимог про розподіл особових рахунків є передчасним і безпідставним, так як в суді не встановлено що позивачем вносився б проект договору та виконувалася  процедура погодження його умов, в тому числі й щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг та його оплату, відповідно до часток у праві спільної часткової власності на квартиру.
		 
		Встановлення порядку користування квартирою між її співвласниками за рішенням суду є самостійною підставою для звернення позивача з метою розподілу особових рахунків, а у разі відмови в цьому останній не позбавлений  права звернутись за захистом до суду.
		 
		Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.  Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.  Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовОСОБА_1 до ОСОБА_3, Комунального концерну «Центр комунального сервісу» про встановлення порядку користування квартирою та розподіл особових рахунків, підлягає задоволенню частково в частині вимог щодо визначення порядку користування квартирою у спосіб, визначений у позовній заяві, в іншій частині позов задоволенню не підлягає.
		 
		Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 358, 360, 391, 396 Цивільного кодексу України, ст.ст.63,150, 159 Житлового кодексу України, ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 263-265Цивільного процесуального кодексу України, суд
		в и р і ш и в:
		 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Комунального концерну «Центр комунального сервісу» про встановлення порядку користування квартирою та розподіл особових рахунків, задовольнити частково.
		 
		- Встановити наступний порядок користування квартиро ю АДРЕСА_1: 
		-виділити ОСОБА_1 у користування окрему житлову кімнату площею 11,4 кв.м;
		-виділити ОСОБА_3 у користування окрему житлову кімнату площею 19,1 кв.м. 
		Залишити в загальному користуванні співвласників квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_3 місця загального користування: кухню площею 7,9 кв.м, ванну кімнату площею 2,6 кв.м, вбиральню площею 1,0 кв.м, коридор площею 7,1 кв.м.
		 
		В іншій частині позовних вимог відмовити. 
		 
		Відповідно до положень ч.1 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
		 
		 
		 
		С у д д я

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...