Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6440/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренда; зміна, розірвання та визнання недійсним договору оренди.
Надіслано для оприлюднення: 18.06.2018. Зареєстровано: 18.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2018.
Дата набрання законної сили: 12.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 
		вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"12" червня 2018 р. Справа№ 910/6440/17
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого: Куксова В.В.
		суддів: Гончарова С.А. 
		Яковлєва М.Л. 
		 
		 
		секретар судового засідання Даниленко Т.О.
		за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 12.06.2018.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника військового прокурора Центрального регіону України
		на рішення Господарського суду міста Києва 
		від 24.10.2017 (повний текст рішення складено 27.10.2017)
		у справі №910/6440/17 (суддя Ващенко Т.М.)
		за позовом першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі:
		 1) Кабінету Міністрів України 
		 2) Головного управління Національної гвардії України 
		до 1) Київської міської ради 
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю Навара-К 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: 
		1) Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України 
		2) Міністерство оборони України 
		3) Адміністрація державної прикордонної служби України 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 
		про визнання недійсним рішення та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Національної гвардії України до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Навара-К про визнання недійсним рішення та визнання недійсним договору оренди земельної.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 в позові відмовлено повністю.
		Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що вказане рішення є незаконним, яке прямо порушує інтереси держави, уповноваженим органом управління якого є Кабінет Міністрів України та Головне управління Національної гвардії України, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2017 апеляційну скаргу першого заступника військового прокурора Центрального регіону України передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Суліма В.В., Чорної Л.В.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 апеляційну скаргу першого заступника військового прокурора Центрального регіону України прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі №910/6440/17, розгляд справи призначено на 06.12.2017.
		Розпорядженням від 05.12.2017 у зв`язку з перебуванням судді Суліма В.В., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Чорної Л.В., Станіка С.Р.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 прийнято справу №910/6440/17 за апеляційною скаргою першого заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 до свого провадження у визначеному складі суддів, розгляд справи призначено на 13.12.2017.
		06.12.2017 від відповідача-2 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить у задоволенні апеляційної скарги першого заступника військового прокурора Центрального регіону України у справі №910/6440/17 відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 без змін.
		06.12.2017 від позивача-2 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли пояснення, відповідно до яких останній просить апеляційну скаргу першого заступника військового прокурора Центрального регіону України у справі №910/6440/17 задовольнити. 
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 розгляд апеляційної скарги відкладено до 17.01.2018.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 прийнято справу №910/6440/17 за апеляційною скаргою першого заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Куксова В.В., суддів Яковлєва М.Л., Гончарова С.А., розгляд справи призначено на 15.03.2018. 
		У відповідності до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.03.2018 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Куксов В.В., суддів: Станіка С.Р., Яковлєв М.Л.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 прийнято справу № 910/6440/17 за апеляційною скаргою першого заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 до свого провадження у визначеному складі суддів, розгляд справи призначено на 11.04.2018.
		15.03.2018 від позивача-2 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли додаткові пояснення.
		 
		06.04.2017 від відповідача-2 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли заперечення на клопотання про подачу письмового доказу.
		У відповідності до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.04.2018 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Куксов В.В., суддів: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 прийнято справу №910/6440/17 за апеляційною скаргою першого заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 до свого провадження у визначеному складі суддів, розгляд справи призначено на 12.06.2018.
		В судове засідання 12.06.2018 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, третя особа-3 своїх представників не направили, про розгляд справи був повідомлений належним чином.
		В судовому засіданні 12.06.2018 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/6440/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
		В судовому засіданні 12.06.2018 представник позивача-1 підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/6440/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
		В судовому засіданні 12.06.2018 представник позивача-2 підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/6440/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
		В судовому засіданні 12.06.2018 представник третьої особи-1 підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/6440/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
		В судовому засіданні 12.06.2018 представник третьої особи-2 підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/6440/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
		В судовому засіданні 12.06.2018 представник відповідача-1 заперечив проти доводів на апеляційну скаргу з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/6440/17 залишити без змін.
		В судовому засіданні 12.06.2018 представник відповідача-2 заперечив проти доводів на апеляційну скаргу з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/6440/17 залишити без змін.
		Відповідно до ч. ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
		При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.
		Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, третьої особи за наявними у справі матеріалами. 
		У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, позивача-1, позивача-2, відповідача-1, відповідача-2, третьої особи-1, третьої особи-2 дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
		Рішенням №1170 від 07.08.1978 виконавчого комітету Київської міської ради Про надання у тимчасове користування в/ч 32556 земельної ділянки в Дарницькому районі передано в тимчасове користування військової частини земельну ділянку площею близько 18 га по вул. Бориспільській в Дарницькому районі, на якій розміщено військове містечко №181.
		Згідно п.7 рішення №132/233 від 04.02.1999 Київської міської ради Про оформлення права користування та надання земельних ділянок вирішено оформити Державному комітету у справах охорони державного кордону України за умови виконання п.1 Додатку №7 до цього рішення право постійного користування земельною ділянкою площею 5,4 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд на вул. Бориспільській у Дарницькому районі, у зв`язку з передачею будівель і споруд на баланс комітету (Директива №27 від 27.07.1995 Міністра оборони України та акт прийому-передачі від 03.08.1995) за рахунок частини земель, відведених згідно рішення 1170 від 07.08.1978 виконавчого комітету Київської міської ради Про надання у тимчасове користування в/ч 32556 земельної ділянки в Дарницькому районі.
		Рішенням №73/130 від 2006 Київської міської ради Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва; передано Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К за умови виконання пункту 3 цього рішення у короткострокову оренду на п`ять років земельну ділянку площею 5,4 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення №1170 від 07.08.1978 виконавчого комітету Київської міської ради Про надання у тимчасове користування в/ч 32556 земельної ділянки в Дарницькому районі, та визнано таким, що втратив чинність, п.7 рішення №132/233 від 04.02.1999 Київської міської ради Про оформлення права користування та надання земельних ділянок.
		22.11.2006 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Навара-К (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1 якого орендодавець на підставі рішення №73/130 від 2006 Київської міської ради за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове, платне користування) земельну ділянку визначену договором.
		У п.2.1 означеного правочину вказано, що об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками:
		- розташування  вул. Бориспільська, 67 у Дарницькому районі міста Києва;
		- розмір  5,2557 га;
		- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення;
		- кадастровий номер  8000000000:63:502:001.
		Договір укладено на п`ять років (п.3 договору від 22.11.2006).
		Вказаний правочин посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 04.12.2006 за №63-6-00383 у книзі записів державної реєстрації договорів. 
		Згідно представленого до матеріалів справи витягу з протоколу №9 від 05.04.2016 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К поновлено договір оренди земельної ділянки №63-6-00383 від 04.12.2006. 
		Згідно з ч. 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи  підприємці ,фізичні особи ,які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах ,віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів ,спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
		За змістом ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Статтею 13 Конституції України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
		Згідно ч. ч. 1, 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Згідно із ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 74 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз`яснення №02-5/35 від 26.01.2000. Президії Вищого арбітражного суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів).
		За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на приписи Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання рішення Київської міської ради недійсним, повинно бути доведено невідповідність таких актів нормам чинного на момент їх видання законодавства та порушення внаслідок їх прийняття прав позивачів.
		За твердженнями прокурора та позивачів, рішення №73/130 від 2006 Київської міської ради Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва та передано Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К за виконання пункту 3 цього рішення у короткострокову оренду на п`ять років земельну ділянку площею 5,4 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення 1170 від 07.08.1978 виконавчого комітету Київської міської ради Про надання у тимчасове користування в/ч 32556 земельної ділянки в Дарницькому районі, суперечить приписам чинного на момент його прийняття законодавства та прийнято з перевищенням компетенції, оскільки, на думку прокурора та позивачів, земельна ділянка на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва належить до земель оборони, які є державною власністю, розпорядження якими відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України. Одночасно, прокурором наголошено, що фактично припинення права користування на земельну ділянку, розміщену за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 67, здійснено з порушенням вимог земельного законодавства щодо припинення права користування на землю, оскільки вказана земельна ділянка належить до земель до земель оборони.
		З приводу правомірності звернення першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Національної гвардії України, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на наступне. 
		За приписами ч.1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, в тому числі, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		За приписами ч.ч.1, 3 ст.23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Системний аналіз приписів статей 23, 24 Закону України Про прокуратуру свідчить про наявність у прокурора права на звернення до господарського суду з позовом в інтересах громадянина (в тому числі фізичної особи-підприємця) за наявності підтверджених належними доказами підстав, передбачених частиною другою статті 23 названого Закону.
		Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. 
		Право прокурора на здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави виникає у випадках нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою. 
		Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.
		Для розуміння поняття охоронюваний законом інтерес важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. 
		Згідно із ст. 41 Конституції України передбачено, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
		За приписами ч.1 13 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, в тому числі, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		Як було вказано вище, рішенням №1170 від 07.08.1978 виконавчого комітету Київської міської ради Про надання у тимчасове користування в/ч 32556 земельної ділянки в Дарницькому районі передано в тимчасове користування військової частини земельну ділянку площею близько 18 га по вул. Бориспільській в Дарницькому районі, на якій розміщено військове містечко №181.
		На підставі директиви №27 від 27.07.1995 Міністра оборони України земельна ділянка військового містечка №181 загальною площею 5,4 га разом з частиною фондів передана на баланс внутрішніх МВС України та Державного комітету у справах охорони державного кордону України.
		Постановою №1482 від 21.09.1198 Кабінету Міністрів України Про порядок передачі об`єктів права державної та комунальної власності фонди військового містечка №181, що розміщені на земельній ділянці загальною площею 5,4 га Прикордонних військ України, відповідно до Директиви голови Деркомкордону №315 від 20.06.2000 Про передачу фондів військового містечка №181 у місті Києві до сфери управління внутрішніх військ МВС України, вищезазначена зазначена земельна ділянка передана до сфери управління останнього.
		Пунктом 3 прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну гвардію України передбачено, що головний орган військового управління Національної гвардії України, органи військового управління оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, установи та заклади Національної гвардії України є правонаступниками відповідних органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих навчальних закладів, навчальних військових частин, органів і підрозділів забезпечення, установ внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. При цьому акти на право постійного користування земельними ділянками та свідоцтва про право власності на нерухоме майно не потребують переоформлення.
		Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду характер спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості звернення до суду з позовом першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Національної гвардії України, яке фактично направлене, насамперед на захист інтересів держави. 
		Як вказувалось вище, обґрунтовуючи заявлений позов, прокурор посилався на те, що земельна ділянка на вул. Бориспільській,67 належить до земель оборони.
		Проте, колегія суддів вважає такі твердження прокурора такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування з огляду на вищенаведене.
		Статтею 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) було передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України Про використання земель оборони, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
		Згідно з статтею 14 Закону України Про Збройні Сили України земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
		Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Відповідний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14. 
		Тобто, з наведеного вбачається, що чинним станом на момент прийняття Київською міською радою спірного рішення про відведення земельної ділянки відповідачу-2, земельним законодавством було визначено таку категорію земель, як землі оборони. 
		Судом першої інстанції було встановлено, що рішенням №1170 від 07.08.1978 виконавчого комітету Київської міської ради Про надання у тимчасове користування в/ч 32556 земельної ділянки в Дарницькому районі передано в тимчасове користування військової частини земельну ділянку площею близько 18 га по вул. Бориспільській в Дарницькому районі, на якій розміщено військове містечко №181.
		Колегією суддів встановлено, що пунктом 2 вказаного рішення зазначено, що земельна ділянка відводиться за рахунок частини земель громадської забудови. 
		Під час прийняття вказаного рішення був чинним Земельний кодекс Української РСР, затверджений Законом Української РСР від 08.07.1970.
		Згідно ст. 3 Земельного кодексу Української РСР відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР земля є державною власністю, тобто всенародним добром. Земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються.
		Статтею 4 вказаного нормативно-правового акту було визначено, що вся земля в Українській РСР входить до єдиного державного земельного фонду, який відповідно до основного цільового призначення земель складається з: 1) земель сільськогосподарського призначення, наданих у користування колгоспам, радгоспам та іншим землекористувачам для сільськогосподарських цілей; 2) земель населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) земель промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення; 4) земель державного лісового фонду; 5) земель державного водного фонду; 6) земель державного запасу.
		Віднесення земель до вказаних в статті 4 цього Кодексу категорій провадиться відповідно до основного цільового призначення цих земель. Переведення земель з однієї категорії в іншу провадиться у випадках зміни основного цільового призначення цих земель. Віднесення земель до зазначених категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, що приймають рішення про надання земель у користування, а у випадках, не пов`язаних з наданням земель в користування, - органами, що затверджують проекти землеустрою, якщо інший порядок не передбачений законодавством Союзу РСР та Української РСР (ст. 5 Земельного кодексу Української РСР, затверджений Законом Української РСР від 08.07.1970).
		Статтею 10 Земельного кодексу Української РСР, затверджений Законом Української РСР від 08.07.1970 було визначено, що міські ради депутатів трудящих, їх виконавчі комітети в межах міста, в тому числі, надають в користування, а також вилучають земельні ділянки для державних або громадських потреб відповідно до статей 16, 37, 38 цього Кодексу.
		Статтею 15 вказаного нормативно-правого акту було передбачено, що земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безстрокове користування, тобто навічно. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує відповідно строків короткострокового або довгострокового тимчасового користування. По окремих видах користування землею Радою Міністрів Української РСР може бути встановлений і триваліший строк довгострокового користування, але не більш як двадцять п`ять років.
		Частиною 1 ст. 16 Земельного кодексу Української РСР, затверджений Законом Української РСР від 08.07.1970 було передбачено, що надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення.
		Тобто, з системного аналізу наведеного вище полягає, що станом на момент прийняття виконавчим комітетом Київської міської ради рішення Про надання у тимчасове користування в/ч 32556 земельної ділянки в Дарницькому районі такої категорії земель як землі оборони, які передбачено у ст.ст.19, 77 Земельного кодексу України не містилось. 
		При цьому, фактична приналежність земельної ділянки по вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва до земель оборони спростовується п.2 рішення №1170 від 07.08.1978 виконавчого комітету Київської міської ради Про надання у тимчасове користування в/ч 32556 земельної ділянки в Дарницькому районі, в якому вказано, що остання відводиться за рахунок частини земель громадської забудови. 
		Доказів вчинення таких дій та віднесення земельної ділянки на вул. Бориспільській, 67 у місті Києві до земель оборони після прийняття рішення №1170 від 07.08.1978 виконавчого комітету Київської міської ради Про надання у тимчасове користування в/ч 32556 земельної ділянки в Дарницькому районі матеріали справи не містять.
		Колегією суддів прийнято до уваги, що Земельний кодекс Української РСР, затверджений Законом Української РСР від 08.07.1970 втратив чинність на підставі постанови Верховної ради Української РСР Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 №562- ХІІ. 
		Згідно п.5 Постанови Верховної ради Української РСР Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 №562- ХІІ підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
		Наразі, суд зазначає, що відведення земельної ділянки у 1978 для розміщення військової частини №181 не вказує на автоматичну зміну категорії земель за її цільовим призначенням. 
		При цьому, судом прийнято до уваги, що Постановою №1282 від 29.08.2002 Кабінету Міністрів України затверджено Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил.
		Цей Порядок визначає процедуру вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил, та його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.
		Рішенням від 13.01.2003 Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності затверджено додатковий перелік №1 нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, яке може бути відчужено. До вказано переліку включено, в тому числі, будівлі казарм №9, №14, №15, будівлі №16, №10, №7, №8, №2, №11, №12, №13 за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 67, військове містечко №181/1.
		20.10.2003 між Державним підприємством МВС України Спецсервіс (комісіонер), Головним управлінням внутрішніх військ України (комітент) було укладено договір №3/21/1-31Д/22 про порядок реалізації військового майна, відповідно до п.1.1 якого комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов`язання за комісійну винагороду укласти на умовах, що не суперечать цьому договору, та виконати від свого імені в інтересах комітента та за рахунок останнього контракт на внутрішньому ринку з покупцем по реалізації військового містечка. 
		До вказаного договору було затверджено специфікацію нерухомого майна внутрішніх військ МВС України, яке підлягає реалізації згідно договору,  об`єкти нерухомості, що знаходяться в м. Києві, вул. Бориспільська, 67, військове містечко №181/1.
		Наведені у специфікації об`єкти було прийнято Державним підприємством МВС України Спецсервіс за актом від 03.10.2003 прийому-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд і обладнання території військового містечка 181/1 в місті Києві.
		08.12.2003 між Державним підприємством МВС України Спецсервіс (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Київська фінансова компанія (покупець) було укладено договір №20/55 купівлі- продажу, відповідно до п.1.1 якого продавець продав, а покупець купив майно  цілісний майновий комплекс, розташований у м. Києві по вул. Бориспільській, 67, площею 7622,5 кв. м, що розташований на земельній ділянці загальною площею 5,4 га, який являвся військовим містечком 181/1.
		В своїй апеляційній скарзі скаржник вказує, що ТОВ «Навара-К» набуло право власності лише на майновий комплекс загальною площею 7622 ,50 кв. м. (0,76 га) у складі 11 будівель та споруд, що розміщуються на земельній ділянці площею 5.40 га, а не на саму земельну ділянку, на що судом першої інстанції не звернуто аги при винесенні оскаржуваного рішення.
		Водночас думка, що з набуттям права власності на майновий комплекс (0.76 га) ТОВ «Навара-К» також набуло право власності й на земельну ділянку (5,40 га) спростовується тими обставинами, що площа майнового комплексу в більш ніж 7 разів менша за площу самої земельної ділянки.
		Колегія суддів критично оцінює такі твердження скаржника, у зв`язку з тим, що відповідно до наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд і обладнання та території військового містечка 181/1 у місті Києві вбачається, що ДП МВС України «Спецсервіс» з метою оформлення документів пов`язаних з реалізацію військового містечка 181/1 м. Київ, вул. Бориспільська, 67 прийняло, а військова частина 3030 ВВ МВС України здала  Земельну ділянку площею 5.4 га, що займає військове містечко №181/1 під будівлі та споруди.
		Також колегія суддів, оцінюючи дане твердження скаржника, звертає увагу на наявний в матеріалах справи договір №20 від 08.12.2003, укладений між Державним підприємством МВС України «Спецсервіс» (далі  Продавець) з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська фінансова компанія» (далі  Покупець). Відповідно до п.1.1 вказаного договору Продавець продав, а Покупець купив майно  цілісний майновий комплекс, розташований в м. Києві по вул.. Бориспільській, 67, площею 7622,50 кв. м., на земельній ділянці загальною площею 5,4 га, який являвся військовим містечком 181/1, надалі Нерухомість.
		На підставі означеного правочину Товариству з обмеженою відповідальністю Київська фінансова компанія Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна було видано реєстраційне посвідчення №960-з від 18.12.2003 про право власності на цілісний майновий комплекс у м. Києві по вул. Бориспільській, 67, площею 7622,5 кв. м.
		17.12.2003 загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю Київська фінансова компанія, які оформлено протоколом №1 від 17.12.2003, було вирішено створити Товариство з обмеженою відповідальністю Навара-К та передати до статутного капіталу новоствореного товариства цілісний майновий комплекс у м. Києві по вул. Бориспільській, 67, площею 7622,5 кв. м.
		18.03.2004 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) було видано Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К свідоцтво №102234 від 18.03.2004 на право власності на майновий комплекс площею 7622,5, який розташований у м. Києві по вул. Бориспільській, 67.
		Тобто, з системного аналізу наведеного вище вбачається, що станом на момент прийняття Київською міською радою рішення Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва на означеній земельній ділянці площею 5,4 га, знаходилось недіюче військове містечко (тобто, не військове майно), а нерухоме майно, що належало на праві власності відповідачу-2.
		Вказані обставини також підтверджуються змістом наявних в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К документів, в яких вказано, що територія земельної ділянки, яка відводиться, межує з північного заходу з військовим містечком № НОМЕР_2 (військовою частиною).
		За таких обставин, враховуючи вищевикладене, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, у колегії суддів відсутні підстави вважати земельну ділянку, яку на підставі оспорюваного рішення передано в оренду відповідачу-2, такою, що належить до земель оборони. 
		Тобто, посилання прокурора в якості обґрунтування позову на те, що земельна ділянка по вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва належала до земель оборони, які є державною власністю, є безпідставними та такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.
		З приводу тверджень прокурора про прийняття Київською міською радою рішення №73/130 від 2006р Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва з порушенням визначеної законом компетенції, суд зазначає наступне.
		Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
		21.05.1997 Верховною Радою України був прийнятий Закон України Про місцеве самоврядування в Україні, згідно ст.2 якого місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Згідно із ст.4 зазначеного Закону України місцеве самоврядування в Україні здійснювалося на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально - фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
		При цьому, система місцевого самоврядування включала: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (ст.5 Закону України).
		За приписами ч. ч. 1, 10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Дійсно ст.3 Земельного кодексу Української РСР 1970 було визначено, що відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР земля є державною власністю, тобто всенародним добром. 
		Земельний кодекс Української РСР, затверджений Законом Української РСР від 08.07.1970 втратив чинність на підставі постанови Верховної ради Української РСР Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 №562- ХІІ. 
		Земельний кодекс Української РСР втратив чинність згідно із Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III.
		Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на день прийняття оскаржуваного рішення, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.
		Згідно п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону регулювання земельних відносин.
		Пунктом 1 ч.1 ст.10 вказаного нормативно-правового акту було визначено, що до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
		Таким чином, з наведеного у сукупності полягає, що рішення №73/130 від 2006 Київської міської ради Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва було прийнято відповідачем 1 в межах повноважень визначених чинним на момент його прийняття законодавства.
		Одночасно, посилання прокурора на зміну цільового призначення земельної ділянки з порушенням приписів чинного законодавства, колегія суддів до уваги також не приймає з огляду на наступне.
		Як вказувалось судом у п. 2 рішення №1170 від 07.08.1978 виконавчого комітету Київської міської ради Про надання у тимчасове користування в/ч 32556 земельної ділянки в Дарницькому районі зазначено, що земельна ділянка відводиться за рахунок частини земель громадської забудови. 
		Рішенням №73/130 від 2006 Київської міської ради Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва; передано Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К за виконання пункту 3 цього рішення у короткострокову оренду на п`ять років земельну ділянку площею 5,4 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва.
		Судом вказувалось, що статтею 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) було передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Статтею 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
		До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (ст. 38 Земельного кодексу України).
		Тобто, з наведеного вище вбачається, що при прийнятті Київською міською радою оспорюваного рішення фактично цільового призначення земельної ділянки змінено не було, що вказує на безпідставність посилань прокурора на порушення визначеного законодавством України порядку зміни цільового призначення землі в якості підстави для визнання недійсним рішення №73/130 від 2006 Київської міської ради Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва.
		Водночас, твердження прокурора про порушення порядку припинення постійного користування земельною ділянкою, колегія суддів до уваги також не приймає, оскільки як неодноразово зазначалось, рішенням №1170 від 07.08.1978 виконавчого комітету Київської міської ради Про надання у тимчасове користування в/ч НОМЕР_3 земельної ділянки в Дарницькому районі передано саме в тимчасове користування військової частини земельну ділянку площею близько 18 га по вул. Бориспільській в Дарницькому районі, на якій розміщено військове містечко №181. Означене вказує на необґрунтованість посилань заявника в якості обґрунтування позову на приписи ст.142 Земельного кодексу України, якою регулюється добровільна відмова від права власності або права постійного користування земель.При цьому, рішення відповідача-1 про оформлення третій особі-3 постійного права користування, доказів виконання якого матеріали справи не містять, також не вказує на наявність у Державному комітету у справах охорони державного кордону України, правонаступником якого є Адміністрація державної прикордонної служби України, права постійного користування земельною ділянкою на вул. Бориспільській, 67 у м. Києві. 
		За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованості позову першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Національної гвардії України в частині визнання недійсним рішення №73/130 від 2006р. Київської міської ради Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва та відсутності підстав для його задоволення.
		Виходячи з принципу повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, колегія суддів також дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Національної гвардії України в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Навара-К та Київською міською радою, що зареєстрований 04.12.2006р. за №63-6-00373.
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
		Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України). 
		За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 
		За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. 
		За змістом Постанови №9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. 
		Згідно ч.1 ст. 76 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
		Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
		За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними. 
		Обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Навара-К та Київською міською радою, що зареєстрований 04.12.2006 за №63-6-00373, прокурор посилався на невідповідність законодавству України рішення Київської міської ради, на підставі якого вказаний правочин було укладено.
		З огляду на висновки суду щодо необґрунтованості та відмови в задоволенні позову в частині визнання недійсним рішення №73/130 від 2006 Київської міської ради Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва, посилання прокурора в якості обґрунтування недійсності договору на невідповідність вказаного рішення вимогам чинного законодавства є юридично неспроможним.
		Одночасно, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу учасників судового процесу на те, що як зазначалось вище, 17.12.2003 загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю Київська фінансова компанія, які оформлено протоколом №1 від 17.12.2003, було вирішено створити Товариство з обмеженою відповідальністю Навара-К та передати до статутного капіталу новоствореного товариства цілісний майновий комплекс у м. Києві по вул. Бориспільській, 67, площею 7622,5 кв. м.
		18.03.2004 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) було видано Товариству з обмеженою відповідальністю Навара-К свідоцтво №102234 від 18.03.2004 на право власності на майновий комплекс площею 7622,5, який розташований у м. Києві по вул. Бориспільській, 67.
		Статтями 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). У разі набуття права власності на будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
		Зі змісту вказаних статей полягає, що у випадку переходу права на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права на розміщені на земельній ділянці об`єкти.
		Колегією суддів прийнято до уваги, що статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
		Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу ст. 9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.
		Згідно із ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Так, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		За таких обставин, з огляду на вищевикладене, позов першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Національної гвардії України в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення на вул. Бориспільській, 67 у Дарницькому районі міста Києва, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Навара-К та Київською міською радою, що зареєстрований 04.12.2006 за №63-6-00373, підлягає залишенню без задоволення. 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що заява відповідача-2 про застосування строків позовної давності була залишена судом першої інстанції без задоволення, з огляду на наявність самостійних підстав для відмов в задоволенні позовних вимог.
		Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/6440/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
		Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. 
		За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. 
		Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). 
		Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/6440/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
		У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
		Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281  284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Центрального регіону України  залишити без задоволення, 
		Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/6440/17  без змін.
		Матеріали справи №910/6440/17 повернути до суду першої інстанції.
		Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
		Повний текст постанови складено 18.06.2018.
		 
		Головуючий суддяВ.В. Куксов 
		 
		СуддіС.А. Гончаров
		 
		М.Л. Яковлєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...