Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/12091/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 23.06.2018. Зареєстровано: 24.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2018.
Дата набрання законної сили: 24.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/12091/18 
		Провадження № 2-о/127/315/18 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		20 червня 2018 року Вінницький міський суд Вінницької області
		в складі головуючого судді Ан О.В.,
		за участю секретаря Мельника А.В.,
		представника заявника ОСОБА_1,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за заявою ОСОБА_2, за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Заявник звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 народилась 17.12.1994 року в м. Луганськ, була зареєстрована та проживала за адресою: м. Луганськ, Алмазний тупік, 23. У звязку із збройною агресію Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України, заявник вимушена була переїхати з м. Луганськ до м. Суми вул. Зеленко, 14/76. В подальшому 09.09.2016 року ОСОБА_2 змінила адресу проживання з м. Суми на м. Вінниця, вул. Блока, 32/209. В обґрунтування обставин, викладених у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, зазначає, що перша фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину Державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань. Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, на думку заявника, розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєнні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». До початку збройної агресії Російської Федерації проти України ОСОБА_2 була повноправним громадянином держави Україна, де людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю проживаючи на території Луганська, я вона мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя на рідній землі. Так, з травня 2014 року після псевдореферендуму територію м. Луганськ заполонили збройні формування Російської Федерації. Також по місту почала пересуватись військова техніка під прапорами Російської Федерації. Зокрема, мною. ОСОБА_3 була помічена воєнна техніка під прапорами держави-агресора. яка пересувалась по вул. Фрунзе, Годуванцева, 30-річчя Перемоги. Вона була налякана присутністю озброєних людей у військовій формі та наявністю у них чисельного важкого озброєння, а тому намагалась будь-яким чином уникати місця їх скупчення аби не наражати себе на небезпеку. На території Луганська була присутня ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси. З метою недопущення поширення будь-якої інформації з територій, що контролюються нелегітимними органами влади незаконно проголошеної "ЛНР", збройні формування Російської Федерації вимикали українські канали замість яких ефір наповнювали російськими. Також на окупованій території Луганська не функціонувала банківська система, через постійні проблеми з банкоматами у людей не було можливості зняти кошти з карток. Окрім того, мешканцям міста затримували виплату заробітних плат, стипендій, пенсій та інших соціальних платежів, що позбавляло людей можливості придбання засобів для існування. Відверте неповажливе проросійських бойовиків до невід'ємного права на життя громадян проявлялося в обстрілах частини м. Луганськ. Систематичні вибухи, детонації і постріли були чутні як вдень, так і вночі. Поруч із моїм будинком часто пролітали снаряди, що змушувало затамувати подих, чекати коли та куди прилетить наступний. Внаслідок військових дій, які були розгорнуті проросійські бойовиками, в місті зникло водо-, електропостачання. Окупанти навмисно обстрілювали різні об'єкті інфраструктури, щоб відрізати жителів від нормального цивілізованого існування. До того ж, в продуктових магазинах та супермаркетах були порожні прилавки Це пояснюється тим, що жителі міста масово скуповували продукти та інші життєво необхідні речі, оскільки намагались якомога менше з'являтись на вулицях Луганська, де вали проросійські бойовики. Аналогічна складна ситуація була в аптеках та лікарнях. Так, у мешканців не було можливості придбати звичайні медикаменти, вже не кажучи про спеціальні препарати. Ті, хто потребував медичної допомоги, фактично не міг її отримати, оскільки присутність озброєних бойовиків спричинила масовий відтік не лише пересічних громадян, але й працівників багатьох спеціалізованих установ, зокрема співробітників медичних закладів. Описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в Луганську, а тому у вересні 2014 року заявник вирішила залишити окуповану Російською Федерацією територію Луганської області та переселитись до    міста Суми    аби    мати елементарну змогу жити, не турбуючись про свою безпеку. ОСОБА_2 Вважає, що саме внаслідок військової агресії Російської Федерації на території Луганської області України було порушено цілу низку її прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20.03.1952 року та Протоколом №4 до цієї Конвенції від 16.09.1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Отримана заявником довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.04.2015 року №5924000080, яка видана Управлінням соціального захисту населення (Лівобережне) департаменту соціальної політики, посвідчує лише факт її вимушеного переселення з м. Луганськ, туп. Алмазний, 23, до м. Суми, вул. Зеленко, 14/76, і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. ЇЇ звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України обумовлено тим, що вона має на меті визначити свій статус як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Тому заявниця просить суд встановити юридичний факт, що її вимушене переселення у вересні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		В судовому засіданні представник заявника підтримав заяву з підстав викладених у ній просив суд її задовольнити.
		У судове засідання з розгляду справи по суті представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України не з'явився, хоч був належним чином судом повідомлений про дату, час та місце розгляду справи по суті відповідно до закону.
		У судове засідання з розгляду справи по суті представник заінтересованої особи Російської Федерації не з'явився, хоч був належним чином судом повідомлений про дату, час та місце розгляду справи по суті відповідно до закону.
		Дослідивши повно та всебічно надані докази, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що заявник ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Луганськ, була зареєстрована та проживала за адресою: м. Луганськ, Алмазний тупік, 23, що підтверджується паспортом громадянина України серії ЕМ №805103, який виданий 28.01.2011 року Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області.
		Крім того, судом встановлено, що відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.10.2014 року №5924000080, заявник ОСОБА_2 25.09.2014 року перемістилася з тимчасово окупованої території м. Луганськ, Алмазний тупік, 23, до м. Суми, вул. Зеленко, 14/76.
		Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.09.2016 року №509623751, ОСОБА_2 20.09.2016 року проживає/перебуває в м. Вінниця, вул. Блока, 32/209.
		Згідно зі ст. 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 20.10.2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених уст.1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.
		Частиною 4 статті 2 Закону України від 18.01.2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15.04.2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.
		Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник.
		Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другої статті Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		З урахуванням внесених змін до Конституції України від 02.06.2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом ч. 2 ст. 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Частина 4статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», §313; рішення ECHR у справі «Sargasyanv.Azerbaijan», §129).
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHRy справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catanта інші проти Молдови та Росії», §109; рішення ECHR у справі «Sargasyanv.Azerbaijan», §130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).
		Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див.§§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).
		Згідно з ч.1 та п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Провівши аналіз вищевказаних положень закону, суд приходить до висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до зазначених вище конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Отже, відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Луганської області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у вересні 2014 року заявника ОСОБА_2 з окупованої території Луганської області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.
		При вирішенні справи, суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Луганської та Донецької областей є загально відомими, а тому не підлягають доказуванню, згідно приписів ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
		Факт збройної агресії Російської Федерації на території України, в тому числі і щодо окремих районів Донецької та Луганської областей є загальновизнаним, неодноразово обговорювався на засіданнях ООН, періодично мова про це йде і на офіційному сайті Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, в тому числі і щодо необхідності вироблення державної стратегії захисту внутрішньо переміщених осіб, публікації, а тому в силу чинного законодавства окремого доказування не потребує.
		Аналогічна правова позиція, зокрема, викладена у Постанові Верховного Суду України від 14.03.2018 року у справі №363/2981/16-ц.
		Враховуючи викладене, а також те, що заявник ОСОБА_2 переселилася з території Луганської області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявнику необхідно для визначення її статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 82, 89, 247, 265, 293, 315, 319 ЦПК України, суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_2, за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, у вересні 2014 року з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Судові витрати залишити за заявником. 
		Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення складено 21.06.2018 року.
		Заявник: ОСОБА_2, адреса: м. Вінниця, вул. Блока, 32/209, паспорт громадянина України серії ЕН № 805103 виданий Артемівським РВ УМВС України в Луганській області 28.01.2011 року.
		Заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, адреса: м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, ЄДРПОУ 37567866.
		Заінтересована особа: Російська Федерація, адреса Посольства Російської Федерації в Україні: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...