Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6514/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2018. Зареєстровано: 25.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2018.

Результат оскарження 11.11.2019 Північний апеляційний господарський суд: визнано нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю і закрито провадження у справі
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		12.06.2018Справа №  910/6514/17
		За позовом Національного банку України, м. Київ
		до 1. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ
		    2. Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк", м. Київ 
		третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство "Національний депозитарій України", м. Київ
		третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ
		третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 Державна іпотечна установа, м. Київ
		про звернення стягнення на предмет застави та зобов'язання вчинити дії, -
		Суддя Морозов С.М.
		За участю представників учасників справи:
		від позивача: Гузієнко Я.М. (представник за довіреністю №18-0014/17535 від 28.03.2018р.); 
		від відповідача-1: Ковалик В.В. (представник за довіреністю від 22.05.2018р.);
		від відповідача-2: Яців О.Р. (представник за довіреністю №399 від 28.09.2016р.);
		від третьої особи-1: Панчугін Д.О. (представник за довіреністю № 22/09-01 від 05.01.2018р.);
		від третьої особи-2: не з'явились;
		від третьої особи-3: Тодосієнко В.М. (представник за довіреністю №8494/15/1 від 27.12.2017р.);
		від третьої особи-3: Дяченко В.С. (представник за довіреністю №8500/15/1 від 27.12.2017р.).
		 
		обставини справи:
		Національний банк України (позивач) звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (відповідач-1) про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 42 від 12.09.2014р. в розмірі 924  197  092,38 грн. на предмет застави (цінні папери) за Договором застави облігацій Державної іпотечної установи № 42/ДІУ від 12.09.2014р., а саме облігацій Державної іпотечної установи, серії С3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178453, у кількості 2 700 штук, з датою погашення - 15.12.2020р. та облігацій Державної іпотечної установи, серії В3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178446, у кількості 6 155 штук, з датою погашення - 18.11.2020р. шляхом передачі у власність позивача предмета застави та до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (відповідач-2) про зобов'язання направити Національному депозитарію України розпорядження про розблокування та переказу з рахунку в цінних паперах № 300996-UA40004287, який належить відповідачу-1 на рахунок позивача № 100016-UA30100016, відкритий у Національному депозитарії України цінних паперів, а саме облігацій Державної іпотечної установи, серії С3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178453, у кількості 2 700 штук, з датою погашення - 15.12.2020р. та вартістю у розмірі 281  765  059,95 грн. без ПДВ та облігацій Державної іпотечної установи, серії В3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178446, у кількості 6 155 штук, з датою погашення - 18.11.2020р. та вартістю у розмірі 642  342  693,60 грн. без ПДВ.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на 06.02.2017р. відповідачем-1 не виконані боргові зобов'язання перед Національним банком України за Кредитним договором № 42 від 12.09.2014р., забезпеченого Договором застави облігацій Державної іпотечної установи № 42/ДІУ від 12.09.2014р. в розмірі 924  197  092,38 грн. Позивач вказує на те, що оскільки відносно відповідача-1 розпочато процедуру ліквідації у визначеному законом порядку, затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів, а предмет застави за Договором застави включено у ліквідаційну масу для позачергового задоволення вимог заставодержателя (позивача), останній в судовому порядку має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет застави.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 30.05.2017р. та ухвалено здійснювати розгляд справи у закритому судовому засіданні.
		30.05.2017р. до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній заперечує проти задоволення вимог позивача, посилаючись на невідповідність суми заборгованості реальним відносинам сторін, невідповідність оцінки облігацій заявленій сумі позовних вимог, невідповідність закону обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, умовами Договору застави не передбачено звернення стягнення у судовому порядку шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателя, на думку відповідача-1, позивачем не вказано яке порушення основного зобов'язання є підставою для звернення до суду, передбачені законом способи реалізації предмета застави позивачем не заявлені, позивачем не вчинено передбачених законом дій щодо набуття у власність предмету застави, тощо.
		30.05.2017р. до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній заперечує проти задоволення вимог позивача, посилаючись на те, що вимоги позивача не узгоджуються з нормами закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки задоволення вимог позивача за рахунок предмета застави можливо виключено за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету застави через професійного учасника фондового ринку, в порядку визначеному законом. Щодо вимог про зобов'язання відповідача-2 направити Національному депозитарію України розпорядження про розблокування та переказу з рахунку в цінних паперах № 300996-UA40004287, який належить відповідачу-1 на рахунок позивача № 100016-UA30100016, відкритий у Національному депозитарії України цінних паперів, відповідач-2 вказує на те, що Договором застави не передбачено порядку та механізму продажу/переведення цінних паперів у власність заставодержателя, не визначено дій, які мають здійснюватись заставодержателем від імені заставодавця, між депозитарною установою, депонентом та заставодержателем Договір щодо звернення стягнення на предмет застави з обов'язковими умовами п.п. 7 п. 1 глави 2 розділу V Положення 735 від 23.04.2013р. не укладався, у зв'язку з чим відповідач-2 вказує на відсутність допущеного з його боку порушення прав позивача як заставодержателя за Договором застави, відповідач-2 зазначає, що виходячи з заявлених позивачем вимог належним відповідачем за другою вимогою позивача є ПАТ "Національний депозитарій України"
		В судовому засіданні 30.05.2017р. оголошено перерву до 13.06.2017р.
		13.06.2017р. до суду від відовідача-1 надійшли пояснення до відзиву на позов, в яких конкретизовано наведені ним у відзиві заперечення проти позову.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів, залучено до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство "Національний депозитарій України" та в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, розгляд справи відкладено до 04.07.2017р.
		04.07.2017р. до суду від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення щодо заявленого позову, відповідно до змісту яких остання заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема, на те, що по суті Національним банком України заявлено вимоги про позбавлення власності банку, який перебуває у стані припинення та не вправі розпоряджатись своїм майном без отримання окремого відповідного рішення Фонду, невідповідність закону обраного способу захисту свого порушеного права.
		Ухвалами Господарського суду міста Києва від 04.07.2017р. у справі №910/6514/17 призначено судову економічну експертизу, проведення якої у встановлений законом строк доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2017р. у зв'язку з надходженням до суду клопотання експертної установи, поновлено провадження у справі, зобов'язано учасників справи в строк до 25.09.2017р. надати суду необхідні для проведення судової експертизи документи та зупинено провадження у справі.
		22.02.2018р. до суду від експертної установи надійшло повідомлення №14471/17-53 від 14.02.2018р. про залишення ухвали суду без виконання у зв'язку з неоплатою вартості проведення судової експертизи.
		15.12.2017р. набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до п. 9 розділу XI "Перехідні положення" якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2018р. поновлено провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.03.2018р.
		В підготовчому засіданні 29.03.2018р. оголошено перерву до 24.04.2018р.
		20.04.2018р. до суду від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення щодо відзиву на позовну заяву, в яких останнім зазначено, що окрім викладеного у відзиві на позовну заяву, за приписами законодавства розпорядження на розблокування та переказ Центральним депозитарієм цінних паперів визначеного п. 4 позовних вимог, повинно формуватись та направлятись не відповідачем-2, а самим позивачем в адресу Центрального депозитарію, що додатково може свідчити про безпідставність вимог Національного банку України до відповідача-2. Відповідач-2 вказує на відсутність предмету спору у цій частині вимог, оскільки останній не допускав будь-яких порушень прав позивача, у зв'язку з чим на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України просить суд закрити провадження у справі (щодо вимог до відповідача-2) за відсутності предмета спору.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2018р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Державну іпотечну установу, відкладено підготовче засідання до 22.05.2018р.
		22.05.2018р. до суду від третьої особи-3 надійшли пояснення щодо позову, які судом залишені без розгляду, оскільки подані з порушенням встановленого судом строку за відсутності мотивованого клопотання про його поновлення.
		В підготовчому засіданні 22.05.2018р. суд на місці ухвалив відмовити в задоволенні усного клопотання третьої особи-3 про зупинення провадження у справі, про що зазначено у протоколі.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2018р. закрито підготовче провадження призначено справу до судового розгляду по суті на 12.06.2018р.
		24.04.2018р. до суду від третьої особи-3 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/6177/18.
		Судом, з огляду на наявні у матеріалах справи докази поважності причин (отримання ухвали суду від 21.05.2018р. у справі № 910/6177/18 лише 22.05.2018р. о 12:42:00 год., тобто після закриття підготовчого провадження) на підставі ч. 1 ст. 207 ГПК України було розглянуто вказане клопотання та заслухавши думку представників учасників справи, судом було оголошено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання третьої особи-3, яка занесена до протоколу судового засідання від 12.06.2018р.
		В судовому засіданні 12.06.2018р. представник позивач підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
		Представники відповідачів заперечували проти задоволення вимог позивача з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.
		Представник третьої особи-1 поклав вирішення даного спору на розсуд суду.
		Представники третьої особи-3 заперечували проти вимог позивача та просили суд відмовити в їх задоволенні.
		В судовому засіданні 12 червня 2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		12.09.2014р. між позивачем (кредитор) та відповідачем-1 (позичальник) укладено Кредитний договір № 42 (надалі - Кредитний договір), за умовами п. 1 якого кредитор надає позичальнику кредит на суму 960  000  000,00 грн. на строк з 12.09.2014р. по 09.09.2016р. включно з терміном освоєння кредиту протягом трьох місяців з дати прийняття постанови. Процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 18,75%.
		На виконання умов кредитного договору, позивачем було надано відповідачу кредитні кошти в розмірі та на умовах, передбачених укладеним між сторонами кредитним договором, що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером №  7000018967 (#869102801) від 15.09.2014р. на суму 960  000 000,00 грн.
		В подальшому, між сторонами укладено Додатковий договір № 1 від 16.10.2014р., Додатковий договір № 2 від 04.12.2014р., Додатковий договір № 3 від 27.01.2015р., Додатковий договір № 4 від 02.03.2015р. в яких сторони домовились щодо зміни строку оплати процентів за користування кредитом та щодо зміни графіку повернення кредитних коштів.
		12.09.2014р. в забезпечення виконання позичальником зобов'язань (основного зобов'язання, сплати процентів за користування кредитом, виконання інших зобов'язань) за Кредитним договором, між позивачем та відповідачем укладено за Договір застави облігацій Державної іпотечної установи № 42/ДІУ (надалі - Договір застави).
		Згідно п. 1.2. Договору застави відповідач-1 передає в заставу позивачу облігації Державної іпотечної установи, розміщення яких здійснюється під гарантію Кабінету міністрів України загальною вартістю 1  270  000  000,00 грн., які мають наступні характеристики: облігації Державної іпотечної установи, серії В3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178446, у кількості 10 000 штук, номінальна вартість за 1 шт. - 100  000,00 грн., балансова вартість за 1 шт. - 101 926,03 грн., з датою погашення - 18.11.2020р. та облігації Державної іпотечної установи, серії С3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178453, у кількості 2 700 штук, номінальна вартість за 1 шт. - 100  000,00 грн., балансова вартість за 1 шт. - 101 926,03 грн., з датою погашення - 15.12.2020р.
		Згідно з пунктом 1.2. Договору застави за рахунок застави, вимоги заставодержателя задовольняються повністю, включаючи суму боргу за кредитом та нараховані проценти, штраф, пеню та інші витрати заставодержателя, пов'язані з виконанням грошового зобов'язання заставодавця в повному обсязі.
		З наданої позивачем Довідки-розрахунку заборгованості відповідача за Кредитним договором вбачається, що перед позивачем у відповідача рахується заборгованість за кредитом у розмірі 880  000  000,00 грн., за процентами - 42  241  366,17 грн., пеня за прострочення кредиту - 994  585,18 грн., пеня за прострочення сплати процентів - 961  141,03 грн., а всього - 924  197  092,38 грн.
		Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем-1 при розгляді даної справи, звернення позивача з заявою № 18-02012/81701 від 28.10.2015р. до відповідача-1 про кредиторські вимоги, в тому числі й за Кредитним договором № 42 від 12.09.2014р. на вказані вище суми.
		За даними офіційного сайту Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 11.01.2016р. виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення про затвердження Реєстру кредиторських вимог АТ «Дельта Банк» (протокол № 005/16), а рішенням № 895 від 02.06.2016р. прийнято рішення про затвердження ліквідаційної маси АТ «Дельта Банк».
		Електронним повідомленням вих. № 3032 від 04.04.2016р. відповідач-1 повідомив Національний банк України про включення до Реєстру акцептованих вимог кредиторів та віднесення їх до 7 черги кредиторських вимог, в тому числі й за Кредитним договором № 42 від 12.09.2014р. у сумі 880  000  000,00 грн. (суми кредиту) та 42  241  366,17 грн. (процентів).
		З матеріалів справи також вбачається, що позивач звертався до Директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з листом № 12-0004/98778 від 02.12.2016р. про надіслання у термін до 14.12.2016р. належним чином завірених копій актуальних звітів про проведення оцінки цінних паперів (предмету застави), на яку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у листі № 32-47003/16 від 14.12.0216р. було надано позивачеві відповідь про те, що спосіб, порядок склад та умови відчуження цінних паперів, які знаходяться, зокрема, у відповідача-1 виконавчою дирекцією Фонду не затверджено.
		Електронним повідомленням № 12-0004/98825 від 02.12.2016р. позивач звернувся до відповідача-2 та просив останнього проінформувати у термін до 09.12.2016р. чи виконає депозитарна установа розпорядження стосовно переведення Національним банком України від імені відповідача-1 активів (цінних паперів) у свою власність та/або їх реалізації третім особам, на яке відповідачем-2 у електронному повідомленні № 1043/14685/2016 від 08.12.2016р. було надано відповідь про відсутність правових підстав для виконання розпорядження, зазначеного у запиті.
		23.12.2016р. позивачем було ініційовано внесення відомостей до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, що вбачається з наявного в матеріалах справи витягу щодо реєстрації звернення стягнення а предмет застави.
		Як зазначає позивач, 23.12.2016р. він звернувся (докази направлення та отримання повідомлення відповідачем-1 у матеріалах справи) до відповідача-1 з повідомленням №18-0012/103928 про наявність у останнього заборгованості за Кредитним договором, що забезпечений Договором застави та після спливу 30-денного терміну з дня відправлення даного повідомлення Національний банк України залишає за собою право у випаду непогашення наявної заборгованості здійснити звернення стягнення на предмет застави, у порядку визначеному діючим законодавством України.
		Оскільки вимоги Національного банку України відповідачами не були задоволені, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 42 від 12.09.2014р. в розмірі 924  197  092,38 грн. на предмет застави (цінні папери) за Договором застави облігацій Державної іпотечної установи № 42/ДІУ від 12.09.2014р. шляхом передачі у власність позивача предмета застави та зобов'язання відповідача-2 направити Національному депозитарію України розпорядження про розблокування та переказу з рахунку в цінних паперах № 300996-UA40004287, який належить відповідачу-1 на рахунок позивача № 100016-UA30100016, відкритий у Національному депозитарії України цінних паперів.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. 
		Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
		У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає Кредитний договоір № 42 від 12.09.2014р. (з наступними змінами) та Договір застави облігацій Державної іпотечної установи № 42/ДІУ від 12.09.2014р. як належні підстави, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача-1 взаємних цивільних прав та обов'язків.
		У силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Частинами 1, 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
		Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у  такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
		Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
		Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин  повинні  виконувати  господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
		Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
		Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України  виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. 
		Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦК України). 
		Згідно  ст. 572 ЦК України  в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 574 ЦК України).
		За змістом ст. 576 ЦК України  та ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
		Реалізація предмету застави відбувається у порядку, встановленому, зокрема, законами України "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та умовами договору застави.
		При цьому, норми закону "Про заставу" застосовуються лише в частині, що не суперечить закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (п. 2 Прикінцевих та перехідних положень закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").
		Так, згідно ст. 589 ЦК України  та ст. 19 Закону України "Про заставу" у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
		У відповідності до ч. 1 ст. 24 закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
		Пунктом 4 ч. 2 ст. 25 закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.
		Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом.
		Враховуючи положення вище названих норм законодавства України у зв'язку з порушенням відповідачем-1 основного зобов'язання, позивач в судовому порядку просить звернути стягнення на предмет застави та зобов'язання відповідача-2 вчинити відповідні дії як похідної вимоги.
		У спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, спеціальними для застосування є норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05 липня 2012 року затверджено Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку (далі за текстом - Положення), яке відповідно до п.  1.1. глави 1 розділу І Положення розроблено на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" та встановлює порядок прийняття рішень та вчинення дій Фондом гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення з ринку банку, який визнаний неплатоспроможним рішенням Національного банку України. Метою даного положення згідно з п. 1.5. глави 1 розділу І є врегулювання процесу виведення окремого неплатоспроможного банку з ринку відповідно до Закону. У процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку Фонд виконує функції тимчасового адміністратора або ліквідатора неплатоспроможного банку.
		Таким чином, під час здійснення процедури виведення банку з ринку правове регулювання діяльності банку, Уповноваженої особи Фонду щодо задоволення вимог кредиторів, оплати витрат та здійснення платежів, вчинення інших дій здійснюється на підставі норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05 липня 2012 року.
		Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
		На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015р. № 150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк".
		Згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладі осіб від 08.04.2015р. № 71 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015р. № 15 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" тимчасову адміністрацію в АТ "Дельта Банк" запроваджено строком на шість місяців з 03 березня 2015 року до 02 вересня 2015 року включно, а рішенням від 03.08.2015р. № 147 тимчасову адміністрацію в АТ "Дельта Банк" продовжено до 02.10.2015р.
		На виконання постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Фондом гарантуванням вкладів фізичних осіб прийнято Рішення від 02.10.2015 № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" згідно з якими відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ "Дельта Банк" строком з 05.10.2015 по 04.10.2017 призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.
		Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача-1 з заявою № 18-02012/81701 від 28.10.2015р. про кредиторські вимоги, зокрема, за Кредитним договором № 42 від 12.09.2014р., а останнім включено вимоги позивача до Реєстру акцептованих вимог кредиторів та віднесено їх до 7 черги кредиторських вимог, що не заперечується сторонами.
		Порядок ліквідації банку регулюється  розділом VIII Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 
		Наслідки початку процедури ліквідації банку визначені в статті 46 зазначеного Закону, частиною другою якої передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку:
		1) припиняються усі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку;
		2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
		3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;
		41) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
		5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;
		6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;
		7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається;
		8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.
		Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. (ч. 3 ст. 46 Закону)
		Таким чином, запровадження у банку процедури ліквідації унеможливлює стягнення з банку, що ліквідується, коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом. 
		Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України у своїй постанові від 20.01.2016р. № 6-2001цс15.
		Частиною 5  статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"  передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.
		Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частина 3  статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
		Положеннями    пунктів 3 та 4 частини 1 статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"  передбачено повноваження уповноваженої особи Фонду з дня свого призначення складати реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснювати заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживати у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.
		Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"  уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частина 1 та 2  статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
		Частиною 4  статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"  передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.
		Відповідно до частини 6  статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості, передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги (стаття 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
		Доказів оскарження позивачем в судовому порядку рішення Фонду про віднесення його вимог до 7-ї черги задоволення вимог кредиторів, що передбачено  статтею 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суду не надано. 
		У той же час, суд зазначає, що порядок задоволення забезпечених заставою кредиторських вимог позивача має здійснюватись у порядку, визначеному спеціальним Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"  (зокрема, статтею 51 цього Закону), і застосування цього Закону є пріоритетним по відношенню до закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", на який посилався позивач в обґрунтування своїх вимог.
		Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції чинній на момент запровадження процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.
		Наведеною нормою закріплено право заставодержателя - кредитора неплатоспроможного банку, задовольнити в позачерговому порядку свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет застави у відповідності до договору та вимог закону або у випадку продажу майна Фондом шляхом отримання коштів від реалізації такого майна.
		Разом з тим, положеннями ч. ч. 3, 4, 6 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації. Фонду заборонено відчужувати майно банку до затвердження виконавчою дирекцією Фонду способу, порядку, складу та умов відчуження майна такого банку, крім випадків надання виконавчою дирекцією Фонду дозволу на реалізацію окремого майна з метою запобігання збиткам або ризикам його втрати чи пошкодження, а також у випадках, передбачених цим Законом. Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.
		Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача-2 про те, що вимоги позивача не узгоджуються з нормами закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та доводами третьої особи-2 про те, що вимоги позивача направлені на позбавлення власності банку, який перебуває у стані припинення, який не вправі розпоряджатись своїм майном без отримання окремого відповідного рішення Фонду.
		Водночас, як зазначають Фонд та відповідач-1 такого рішення прийнято не було, а законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" граничного строку на затвердження виконавчою дирекцією Фонду способу, порядку, складу та умов відчуження майна такого банку не передбачено.
		Суд також погоджується з доводами відповідача-1 про те, що в порушення ч. 6 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позивачем обрано спосіб реалізації предмета застави, який не передбачений спеціальним законом та не узгоджується з положеннями п. п. 2.2.2., 2.2.4. Договору застави.
		Разом з тим, не заслуговують на увагу суду посилання відповідача-1 на невідповідність суми заборгованості реальним відносинам сторін, оскільки вимоги позивача за спірним кредитним договором були акцептовані відповідачем-1 на названі вище суми, посилання відповідача-1 на невідповідність оцінки облігацій заявленій сумі позовних вимог, оскільки судом було призначено судову економічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання щодо визначення ринкової (дійсної) вартості предмета застави за Договором застави облігацій Державної іпотечної установи № 42/ДІУ від 12.09.2014р., від оплати якої відповідач-1 ухилився.
		Судом також відхилено як необґрунтовані посилання відповідача-1 на те, що позивачем не вказано яке порушення основного зобов'язання є підставою для звернення до суду, оскільки зі змісту повідомлення №18-0012/103928 від 23.12.2016р. та позовної заяви чітко вбачається, що позивач вказує про наявність у відповідача-1 заборгованості за Кредитним договором, тобто неналежне виконання останнім своїх зобов'язань за договором.
		Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п.    1 ст.    6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Щодо обраного позивачем судового способу захисту свого порушеного права суд відзначає наступне.
		Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на час звернення до суду з даним позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
		Згідно зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (чинна редакція) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 р. № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого права.
		Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
		Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. 
		Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
		Нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс12.
		Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 ЦК України).
		До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
		Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа, передбачених  ст. 16 ЦК України  з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати  на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
		З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
		Позивачем не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) права.
		При розгляді даної справи, суд виходить з того, що права позивача є захищеними, оскільки його кредиторські вимоги були акцептовані відповідачем-1 та включені до сьомої черги кредиторських вимог, а зобов'язальні відносини, що склалися між сторонами на підставі спірного кредитного договору не припинились та мають майново-грошовий характер, а відтак у даному випадку позивач є кредитором банку за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами, а вимоги позивача як заставодержателя за Договором застави мають бути задоволені виключно в порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
		На підставі всього вище викладеного, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача щодо звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 42 від 12.09.2014р. в розмірі 924  197  092,38 грн. на предмет застави (цінні папери) за Договором застави облігацій Державної іпотечної установи № 42/ДІУ від 12.09.2014р.
		Щодо іншої вимоги, а саме зобов'язання відповідача-2 направити Національному депозитарію України розпорядження про розблокування та переказу з рахунку в цінних паперах № 300996-UA40004287, який належить відповідачу-1 на рахунок позивача № 100016-UA30100016, відкритий у Національному депозитарії України цінних паперів, суд відзначає, що оскільки в задоволенні першої вимоги (щодо звернення стягнення на предмет застави) судом відмовлено, інша вимога, як похідна від неї є також необґрунтованою.
		Водночас, судом також встановлено необґрунтованість та невідповідність такої вимоги нормам чинного законодавства України та умовам Договору застави, укладеному між позивачем та відповідачем-1.
		Згідно ч. ч. 1, 2 Закону України " Про депозитарну систему України" депозитарний облік цінних паперів - облік цінних паперів, прав на цінні папери та їх обмежень на рахунках у цінних паперах (далі - депозитарний облік). Депозитарний облік у системі депозитарного обліку цінних паперів ведеться у кількісному виразі. Внесення змін до системи депозитарного обліку стосовно цінних паперів конкретного власника здійснюється виключно депозитарними установами (у визначених законодавством випадках - Національним банком України або депозитаріями-кореспондентами), в установленому Комісією порядку на підставі, зокрема, рішення суду або уповноваженого законом державного органу або його посадової особи.
		У відповідності до п.п. 7 п. 1 глави 2 розділу V Положення «Про затвердження Положення про провадження депозитарної діяльності» № 735 від 23.04.2013р. (у редакції станом на час звернення позивача до суду з даним позовом) (далі - Положення 735) у разі укладення відповідного договору між депонентом, заставодержателем та депозитарною установою щодо звернення стягнення на предмет застави та наявності відповідної вказівки у договорі застави - за розпорядженням, що подається заставодержателем до депозитарної установи, в якій на рахунку у цінних паперах депонента обліковуються права на заставлені цінні папери, на підставі відповідних оригіналів документів або їх копій, які підтверджують наявність підстав для розблокування та переходу прав на цінні папери внаслідок звернення стягнення на предмет застави, за умови ідентифікації заставодержателя відповідно до законодавства та отримання депозитарною установою від заставодержателя картки зі зразками підписів осіб, що мають право діяти від імені заставодержателя без довіреності, або їх уповноважених осіб.
		Як вказує відповідач-2, а позивачем не надано доказів протилежного, між депозитарною установою (відповідач-2), депонентом (відповідач-1) та заставодержателем (позивач) Договір щодо звернення стягнення на предмет застави з обов'язковими умовами п.п. 7 п. 1 глави 2 розділу V Положення 735 від 23.04.2013р. не укладався, а Договором застави не передбачено порядку та механізму продажу/переведення цінних паперів у власність заставодержателя, не визначено дій, які мають здійснюватись заставодержателем від імені заставодавця.
		За змістом п. 2 Розділу І Положення 735 безумовна операція з управління рахунком у цінних паперах - списання, зарахування або переказ цінних паперів, прав на цінні папери на рахунку у цінних паперах клієнта Центрального депозитарію, власника цінних паперів, нотаріуса, на депозит якого зараховано цінні папери, без його розпорядження під час проведення емітентом операцій з цінними паперами (у випадках, передбачених законодавством), а також у зв'язку зі зміною дієздатності (обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною), внаслідок передачі цінних паперів у спадщину та в інших випадках, які передбачені законодавством України.
		Як передбачено п. 12 глави 2 розділу V Положення 735 депозитарний облік цінних паперів, який здійснюється Центральним депозитарієм та депозитарними установами, а саме: облік прав на цінні папери на рахунках у цінних паперах депонентів у депозитарній установі, пов'язаний з обліком цінних паперів на рахунках у цінних паперах клієнтів у Центральному депозитарії, повинен супроводжуватися виконанням комплексних, пов'язаних між собою депозитарних облікових операцій.
		За наслідком виконання Центральним депозитарієм та депозитарною установою комплексних, пов'язаних між собою депозитарних облікових операцій виписку з рахунку в цінних паперах депозитарна установа зобов'язана надавати своїм депонентам тільки після одержання повідомлення про проведення операції та/або довідки з рахунку в цінних паперах депозитарної установи від Центрального депозитарію.
		Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача-2 про те, що розпорядження позивача як заставодержателя цінних паперів стосовно переведення їх у свою власність та/або реалізації третім особам не входить до переліку документів, на підставі яких депозитарна установа може виконати безумовну операцію з управління рахунком у цінних паперах, у зв'язку з чим у відповідача-2 відсутні будь-які порушення прав позивача.
		В свою чергу, Положенням 735 не передбачає порядку обслуговування депозитарієм виконання безумовних операцій від імені банків, що віднесені до категорії неплатоспроможних.
		Що стосується доводів відповідача-2 про те, що спір у цій частині пред'явлено до неналежного відповідача, суд відзначає наступне.
		Згідно ч. 2 ст. 24 ГПК України (в редакції до 15.12.2017р.) господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
		За приписами ч. 2 ст. 48 ГПК України (чинна редакція) якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		Протягом перебування справи у провадженні суду, позивачем не заявлялось відповідне клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, відтак суд розглядає спір до відповідачів, визначених позивачем.
		Щодо викладеного відповідачем-2 у своїх додаткових поясненнях до відзиву клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, суд не знаходить підстав для його задоволення, оскільки у цій частині між позивачем та відповідачем-2 існує даний спір, а тому закриття провадження з підстав, викладених відповідачем-2 щодо відсутності будь-яких порушень прав позивача матиме наслідком позбавлення позивача права на судовий захист, що недопустимо при здійсненні господарського судочинства.
		Інші доводи, міркування учасників справи, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
		Згідно з ч.  1 ст.  5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.
		Судові витрати, у зв'язку з відмовою в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
		Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після  повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повне рішення складено 22.06.2018р.
		 
		Суддя                                                                                                                             С.М. Морозов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...