Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/2238/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано судом: 27.06.2018. Зареєстровано: 28.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		           Справа № 201/2238/17
		Провадження № 2/201/295/2018
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 червня 2018р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
		у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.
		за участю секретаря  Алпенідзе К.Т.
		за участі позивачки  ОСОБА_1
		за участі представника відповідача  ОСОБА_2
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма Мрія» про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру у гуртожитку та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма Мрія» до ОСОБА_1, малолітнього ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_1 (треті особи  Громадська організація «Воїнів-ветеранів АТО батальйонів спеціального призначення «СХІД», орган опіки і піклування Соборної у м. Дніпрі ради) про усунення перешкод у користуванні шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення, 
		В С Т А Н О В И В:
		09.02.2017р. ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ТОВ «Дніпропетровська фірма Мрія» про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру № 924 у гуртожитку, розташованому за адресою: м. Дніпро, пров. Добровольців, буд. 10 (а.с. № 3 - 6 т. № 1), уточнивши 27.02.2017р. правові підстави предявленого позову після залишення позову без руху (а.с. №24, 25-27 т. № 1)..
		В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з квітня 2006р. вона постійно проживає у вказаній квартирі, наданою їй комендантом гуртожитку на імя ОСОБА_4. До заселення у квартирі ніхто не мешкав, а після заселення протягом 10-ти років ніхто не предявляв їй вимоги про виселення, не повідомляв про порушення прав інших осіб. Жодних договорів про користування квартирою при вселенні і в подальшому не укладалось. Збереглася лише копія довідки про склад сім'ї, що була видана представниками власника, яка підтверджує добросовісність і відкритість користування приміщенням. Отже, протягом 10-ти років вона постійно, безперешкодно і відкрито користується квартирою. Зробила ремонт, встановила вхідні двері, поставила меблі за габаритами площі, дбає про стан квартири. Факт тривалого проживання можуть підтвердити свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 До цього часу відповідач жодного разу не предявляв їй вимог про звільнення приміщення.
		Враховуючи викладене, посилаючись на ст. 344 ЦК України, просила визнати за нею право власності за квартиру за набувальною давністю.
		Відповідач ТОВ «Дніпропетровська фірма Мрія» позов не визнав, надав 05.04.2017р. письмові заперечення (а.с. № 50  52 т. № 1) і предявив до позивачки зустрічний позов (а.с. № 130  133 т. № 1), в якому відзначив, що спірна квартира у багатоквартирному будинку належить на праві приватної власності ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія». До 13.09.2016р. будинок був гуртожитком, де проживали працівники ТОВ «ДФ «Мрія». Потім гуртожиток був реконструйований у багатоквартирний житловий будинок відповідно до Декларації про готовність до експлуатації обєкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, номер: ДП 143162571411, виданої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області.
		Сторона відповідачаприпускає,що дійсно,у зазначенийпозивачкою період,комендант, який працював на той час, самовільно поселив ОСОБА_1 разом з малолітнімсином ОСОБА_3 до гуртожитку і надав дозвіл на проживання без відома власника і керівництва гуртожитку. Ці обставини були зясовані за результатами ознайомлення представником відповідача з матеріалами цієї справи і виявлення довідки за підписом ОСОБА_7
		Як ТОВ «ДФ «Мрія», так і попередніми власниками гуртожитку - ДПШО ім. Володарського, ОП «Дніпропетровська фірма «Мрія», КП «Дніпропетровська фірма «Мрія» і ЗАТ «Дніпропетровська фірма «Мрія», рішення про надання ОСОБА_8 і її сину жилої площі в гуртожитку не приймалось, ордер (спеціальний ордер) на вселення не видавався. Договір оренди (найму) жилої площі з ОСОБА_1 не укладався, в трудових відносинах з ТОВ «ДФ «Мрія» вона ніколи не перебувала. Тому ніколи не набувала права на жилу площу у гуртожитку у порядку ст.ст 128, 129 ЖК України, у відповідності до вимог п.п. 10, 14 Примірного положення про гуртожитки затвердженого ОСОБА_9 Міністрів Української РСР від 03.06.1986р. № 208, що діяло на момент вселення ОСОБА_10
		Відповідач не погоджувався і з тим, що позивачка може набути за набувальною давністю у власність спірну квартиру, оскільки не дотримані вимог ст. 344 ЦК України. Її твердження з приводу проживання в гуртожитку з квітня 2006р. не підтверджені відповідними доказами, а письмові показання свідків не можуть вважатися належними і допустимими доказами. 
		Крім того, зазначив, що 28.03.2016р. між ТОВ «ДФ «Мрія» і Громадською організацією «Воїнів-ветеранів АТО батальйонів спеціального призначення «Схід» для проживання членів громадської організації був укладений договір оренди певної кількості кімнат і приміщень, у т.ч. і кімнати, що займає позивачка. Отже, з цього моменту будівля стала утримуватися не ТОВ «ДФ «Мрія», а орендарем.
		На вимогу ТОВ «ДФ «Мрія» про звільнення квартири ОСОБА_1 не реагує, хоча займає житлову площу без законних підстав.
		Отже ТОВ «ДФ «Мрія» позбавлено можливості вільно розпоряджатися власністю, а тому, посилаючись на норми ст.ст. 116 ЖК України, ст.ст. 321, 391 ЦК України позивач за зустрічним позовом просив суд усунути перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_1 разом з малолітнім сином без надання іншого жилого приміщення.
		Ухвалою суду від 12.07.2017р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст.293 ЦПК України в редакції Закону України від 18.03.2004р.) зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним (а.с. № 230 т.№ 1).
		Позивачка надала заперечення на зустрічний позов (а.с. № 195  202 т.№ 1), в яких зазначила, що відповідач визнає факт її вселення до спірного приміщення за відсутності ордеру, договору оренди, але не виключає факт надання дозволу на проживання комендантом гуртожитку, як представником колишнього власника.
		Заперечує позицію відповідача про те, що факт її проживання не був відомий відповідачу, виявлений нещодавно під час ознайомлення з матеріалів справи. Підтвердженням вселення і проживання є фотографії, де вона зображена з сином у 2006 році у спірній квартирі, квитанції про сплату нею комунальних послуг за кімнату протягом всього часу проживання, які видані адміністрацією гуртожитку з печатками. Є також свідки її проживання - ОСОБА_6 і ОСОБА_11
		ОСОБА_1 також звертала увагу суду на те, що у зустрічному позові відповідач не навів позицій колишніх власників - ДПШО ім. Володарського, ОП «Дніпропетровська фірма «Мрія» і ЗАТ «Дніпропетровська фірма «Мрія» щодо їх необізнаності про проживання позивачки. 
		Позивачка зазначала, що відповідальність за підстави її вселення, зокрема, без документів, повністю несе адміністрація підприємства, у віданні якої перебував гуртожиток, тому відсутність з боку адміністрації заперечень щодо її вселення свідчить про обізнаність про факт її проживання, і, як наслідок, про правомірність її дій, що випливає із приписів пунктів 10, 22, 28 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого ОСОБА_9 Міністрів Української РСР від 03.06.1986р. У іншому ж випадку, дії посадових осіб адміністрації власників гуртожитку можуть розцінюватися як службове недбальство. Зауважувала,що вонана моментвселення незнала і        не моглазнати пронеобхідність отримуватиордер,а потім-про необхідністьукласти договоринайму житловогоприміщення. Договорів оренди з ГО «Воїнів-ветеранів АТО батальйонів спеціального призначення «Схід» також не укладала, але фактичне користування квартирою не припинялося. Вважає, що підставами визнання за нею права власності може бути добросовісне користування, сприяння адміністрацією гуртожитку вселенню у квартиру, оплата комунальних послуг, видача довідки про склад сімї представником власника, відсутність вимог про звільнення житлової площі, відсутність вимог про необхідність отримання ордеру, його відсутності у інших осіб.
		Враховуючи викладене, вважала вимоги про виселення безпідставними, у звязку із збіганням строку набуття нею права власності на квартиру за набувальною давністю, як юридичного факту.
		Позивачка ОСОБА_1 в судових засіданнях по справі свої позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовити.
		Представники відповідача ТОВ «Дніпропетровська фірма Мрія»  ОСОБА_12 (діє на підставі довіреності від 15.01.2018р.  а.с. № 3 т. № 2), ОСОБА_13 (діє на підставі довіреності від 15.01.2018р.  а.с. № 35 т. № 2), ОСОБА_2 (діє на підставі довіреності від 04.06.2018р. - а.с. № 75 т. № 2) в судових засіданнях по справі просили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, вимоги за зустрічним позовом задовольнити.
		Представники ТОВ «Дніпропетровська фірма Мрія» також надали письмові заперечення проти основного позову (а.с. № 50-52 т. № 1).
		Представник третьої особи  Громадської організації «Воїнів-ветеранів АТО батальйонів спеціального призначення «СХІД», в судові засідання по справі не зявився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с. № 247-248 т. № 1, а.с. № 15-16 т. № 2), про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не надав.
		Представник третьої особи  органу опіки і піклування Соборної у м. Дніпрі ради, також в судові засідання по справі не зявився, про дату, місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. № 243, 245 т. №1, а.с. № 17 т. № 2), про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не надав.
		Копію зустрічної позовної заяви, в якій ставиться питання про виселення ОСОБА_1 разом з малолітнім сином зі спірного житла орган опіки і піклування Соборної у м. Дніпрі ради отримав 19.07.2017р. (а.с. № 232 т. № 1).
		З урахуванням належного повідомлення третіх осіб про дати судових засідань по справі та за згодою сторін, суд 12.12.2017р. та 26.04.2018р. ухвалив здійснювати розгляд справи без участі третіх осіб (а.с. № 1, 20 т. № 2).
		Пунктом 9 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу
		Підготовче засідання у справі відповідно до положень ст. 197 ЦПК України проведено 27.02.2018р. (а.с. № 12 т. № 2).
		В межах підготовчого провадження були задоволені клопотання позивачки та представника відповідача про виклик свідків (а.с. №225-226, 254 т. № 1 ). 
		В судовому засіданні 06.06.2018р. позивачка ОСОБА_1 відмовилась від допиту цих свідків і цю відмову суд прийняв ухвалою суду (без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України - а.с. № 47-48 т. № 2). 
		Суд, вислухавши позивачку та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, допитавши свідка ОСОБА_7, оцінивши зібрані по справі докази за принципами ст.89ЦПК України, вважає, що в задоволенні основного позову слід відмовити, а зустрічні позовні вимоги задовольнити.
		Суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
		Як встановлено судом і не заперечується сторонами, позивачка ОСОБА_1 проживає у квартирі № 924, розташованій за адресою: м. Дніпро (раніше м. Дніпропетровськ), пров. Добровольців, буд. 10. 
		Згідно пояснень ОСОБА_1 у квартирі вона проживає з малолітнім сином ОСОБА_14 з квітня 2006р., на підтвердження чого надала довідку про склад сімї від 25.04.2014р. за підписом паспортиста ОСОБА_4 і начальника ОСОБА_15 з печаткою ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» (а.с. № 9 т. №1).
		Спочатку вона проживала в кв. № 924 (раніше це була кімната № 924 гуртожитку) разом з сином та чоловіком, між тим у гуртожитку її колишній чоловік ОСОБА_16 не проживає з 2011р., з чоловіком вона шлюб розірвала за рішенням суду від 16.04.2013р. (а.с. № 45 № 2) і тепер проживає в спірному приміщенні тільки з малолітнім сином ОСОБА_14, 23.07.2006р.народження (а.с. № 240 т. № 1), .
		Позивачка зареєстрованав іншому приміщенні,а самеквартирі АДРЕСА_1,яка належитьна правівласності їйта їїматері врезультаті приватизації (а.с.№ 33зв. т. № 1).
		Позивачка в судовому засіданні 08.06.2018р. ці факти підтвердила, крім того, вони підтверджуються наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про право власності від 22.01.1997р., виданого на імя ОСОБА_17 та ОСОБА_18 (а.с. № 42 т. № 2). Призвіще позивачки до шлюбу  ОСОБА_18 (а.с. №44 т. № 2 ).
		Позивачка стверджує, що кімната була надана їй комендантом гуртожитку на імя ОСОБА_16 весною 2006р. перед народженням сина. При цьому, остання не заперечує, що вселилася у спірну кімнату без ордеру, договір оренди або найму житлового приміщення не укладала.
		Як вбачається з наданої відповідачем ОСОБА_19 довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 27.03.2017р., багатоквартирний будинок № 10 по пров. Добровольців у м. Дніпрі належить на праві власності відповідачеві - ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» з 30.01.2017р. Реконструкція будинку підтверджується Декларацією про готовність до експлуатації обєкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, номер: ДП 143162571411, виданої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області. Спірна квартира (адреса: АДРЕСА_2), належить на праві власності ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» (а.с. № 141 т. № 1). 
		В матеріалах справи маються документи про видане 07.11.2005р. свідоцтво про право власності на всю будівлю гуртожитку літ А-9, загальною площею 10264,6 кв.м., ганки літ. а, а1, вхід у підвал літ. а2, а3 за адресою: м. Дніпропетровськ, пров. Добровольців, буд. 10, де зазначено, що на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27.10.2005р. та витяг про реєстрацію права власності на це нерухоме майно від 10.11.2015р. за ЗАТ „Дніпропетровська фірма „Мрія (а.с. № 51-52 т. № 2).
		Відповідач у справі - ТОВ «Дніпропетровська фірма Мрія» є правонаступником усіх прав та обовязків ЗАТ „Дніпропетровська фірма „Мрія (а.с. № 53, 55-64 т. № 2).
		ТОВ «Дніпропетровська фірма Мрія» 01.08.2014р. зареєструвала за собою право власності на будівлю гуртожитку літ А-9, загальною площею 10333,3 кв.м., ганки літ. а, а1, вхід у підвал літ. а2, а3 за адресою: м. Дніпропетровськ, пров. Добровольців, буд. 10 (а.с. № 54 т.№ 2).
		Правомірність набуття права власності на цей обєкт нерухомого майна підтверджено ї рішеннями господарських судів усіх рівнів (а.с. № 65-74 т. № 2).
		Як зазначає відповідач, до 13.09.2016р. будинок був гуртожитком, де проживали працівники ТОВ «ДФ «Мрія». Потім гуртожиток був реконструйований у багатоквартирний житловий будинок. 
		Відповідачем укладені відповідні договори з обслуговуючими підприємствами на постачання електроенергії, газу, водо-, теплопостачання, вивезення ТБО, обслуговування ліфтів (а.с. № 142  184 т. № 1).
		Водночас, 28.03.2016р. відповідач уклав із Громадською організацією «Воїнів-ветеранів АТО батальйонів спеціального призначення «Схід» договір оренди № 1 з наступним з наступним переданням у власність будівлі гуртожитку літ. А-9 загальною площею 10264,6 кв.м., ганки, вхід у підвал, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, пров. Добровольців, 10 (а.с. № 185-191 т. № 1).
		Відповідач стверджує, що комендант гуртожитку, який працював на той час, самовільно поселив ОСОБА_1 разом з малолітнім сином до гуртожитку і дозволив проживати без відома власника і керівництва гуртожитку.
		Попередні власники гуртожитку - ДПШО ім. Володарського, ОП «Дніпропетровська фірма «Мрія», КП «Дніпропетровська фірма «Мрія» і ЗАТ «Дніпропетровська фірма «Мрія», рішення про надання ОСОБА_1 і її сину жилої площі в гуртожитку не приймали, ордер на вселення не видавали, договір оренди (найму) жилої площі з ОСОБА_1 не укладали і в трудових відносинах з ТОВ «ДФ «Мрія» вона ніколи не перебувала.
		Ці обставини не заперечуються і позивачкою, сприймаються нею як такі, що зумовлюють право на проживання і набуття права власності за набувальною давністю на квартиру.
		Допитаний в якості свідка комендант гуртожитку ОСОБА_7 зазначив, що він комендантом цього гуртожитку працює з 01.10.2013р., з цього часу знає і позивачку. Хто був комендантом у 2006 році та хто дозволив проживати родині ОСОБА_1 у кімнаті № 924, йому не відомо. Йому ОСОБА_1 продовжувала сплачувати кошти і це були кошти за проживання. Свідок зазначив, що не знає, чи були позивачкою укладені договори оренди або найму на цю кімнату, чи ні. Він тільки знає, що вона ніколи не працювала у відповідача (раніше  це була фабрика)
		Щодо вимог позивачки про набуття права власності за набувальною давністю суд зазначає.
		Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном  протягом пяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. 
		Як розяснено у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, повязаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. 
		Відповідно до п. 11 постанови Пленуму, враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України в редакції Закону України від 18.03.2004р.). 
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 16.01.2018р. (провадження № 61-183св17), яка може бути застосована судом першої інстанції при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч. 4 ст. 263 ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р.), давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.
		Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
		За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
		Як встановлено судом, будинок, у якому розташована спірна кімната, має власника - ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія». Позивачка сама стверджує, завжди знала, що будівля гуртожитку має відповідного власника, хоч він не був їй достеменно відомий, власник не відмовився від права власності ні на кімнату, ні на будинок в цілому.
		Позивачка ніколи не набувала права користування кімнатою на законних підставах, тобто, ніколи не була добросовісним набувачем, а тому не має набути і права володіння.
		Хибною є думка позивачки про те, що право на користування жилим приміщенням вона набула внаслідок її безперешкодного вселення у 2006 році і недбальства посадових осіб адміністрації гуртожитку, які дозволили їй вселитися і проживати. Суд не приймає посилання відповідачки на те, що її необізнаність про необхідність отримувати ордер, може бути підставою визнання її вселення законним, оскільки за приписами ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
		Ті докази, яка позивачка надала на підтвердження того, що вона сплачувала плату за проживання та комунальні послуги (а.с. № 209-217 т. № 2), спірна адреса була зазначена на амбулаторній картці дитини, виписці лікарняного закладу, в договорах, які укладались нею, в постанові державного виконавця (а.с. № 4-11 т. № 2, а.с. № 218-220, 221 т. № 1) для правильного вирішення спору між сторонами з урахуванням того, що судом встановлено, що спірне житлове приміщення належить на праві власності відповідачу, значення не мають.
		Крім того, представник відповідача зазначала, що в будь якому випадку, кошти, які сплачувала позивачка без жодної правової підстави коменданту або паспортистці гуртожитку не можна вважати сплатою комунальних послуг за договором найму житлового приміщення. Який, до речі, як і договір оренди, не укладався з ОСОБА_1 ніколи.
		Ті обставини, що в договорах з іншими установами, постанові ДВС, була зазначена адреса гуртожитку, суд оцінює крититчно, оскільки такі персональні данні, за умови сумлінного ставлення до своїх обовязків, уповноваженою особою повинні переноситься з паспорту особи, а як вбачається з паспорту ОСОБА_1, вона була зареєстрована усі ці роки за іншою адресою: м. Дніпропетровськ (м. Дніпро), АДРЕСА_3. Ті самі аргументи суд зазначає і оцінюючи записи щодо адреси дитини, які зазначені в медичній документації. Крім того, зазвичай, при зверненні до лікаря, адресу проживання останній зазначає зі слів пацієнтів.
		За вищезазначеного, не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальної давністю на квартиру № 924, розташовану за адресою: м. Дніпро, пров. Добровольців, буд. 10.
		Щодо вимог зустрічного позову суд зазначає.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Згідно зі ст. 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
		Статтею 129 ЖК України встановлено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
		Відповідно до п.п. 9, 10 розділу II Примірного положення про гуртожитки, затвердженого ОСОБА_9 Міністрів Української РСР від 03.06.1986р., жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. 
		На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. 
		Адміністрація підприємства, установи, організації веде облік ордерів, що видаються громадянам на зайняття жилої площі. Бланки ордерів зберігаються як документи суворої звітності. 
		Згідно із п. 14 розділу ІІІ цього Примірного положення, вселення в гуртожиток робітників, службовців, студентів, учнів та інших громадян провадиться в установленому порядку завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера.
		Відповідно до п. 17 розділу ІІІ Примірного положення громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. 
		Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.
		Відповідно до статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_9 народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється ОСОБА_9 Міністрів Української РСР.
		Пунктом 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР від 11.12.1984р. N 470, які діють і нині (зі змінами) передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_9 народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
		Ордер - правовстановлюючий документ індивідуального характеру, що видається виконавчим органом місцевої ради, до компетенції якого входить прийняття рішення про надання житла та видача документа, який є єдиною правовою підставою на вселення громадянина особисто або з його сім'єю у жиле приміщення.
		Тобто, за змістом статті 58 ЖК України єдиною підставою для вселення в жиле приміщення є ордер, який у будинках державного та громадського фонду видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування на вільне жиле приміщення.
		Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється за договором найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення (стаття 61 ЖК України).
		Отже, виходячи зі змісту зазначених норм самоправно зайнятим вважається приміщення, до якого особа вселились без відповідного рішення про надання їй цього приміщення та ордера на житлове приміщення.
		Жодних документу, що посвідчує право на вселення у спірне приміщення - ордеру, спеціального ордеру, договору найму житлового приміщення, будь-якого іншого документу, позивачка не надала.
		Як доведеність факту тривалого проживання в квартирі з будь-якого часу, так і термін користування самовільно (самоправно) зайнятим житловим приміщенням не надають будь-яких прав на нього, а тому посилання позивачки на її вселення у 2006 році з дозволу колишнього коменданта на імя ОСОБА_16 і тривале проживання, як на докази набуття права користування кімнатою, є безпідставними, оскільки і вселення і подальше проживання не є законним.
		Стаття 116 ЖК України є спеціальною по відношенню до норм ЦК України і тому підлягає застосуванню до правовідносин в аспекті дослідження судом питання правомірності вселення позивачки у спірне приміщення, яке є вирішальним для зясування її права на проживання у ньому або обовязку виселитися. 
		У відповідності з положеннями ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. 
		Позивачка у 2006 році самоправно зайняла жиле приміщення, ніколи не набувала права користування ним, а тому підлягала виселенню без надання іншого жилого приміщення за ч. 3 ст. 116 ЖК України у будь який момент, до втрати будівлею статусу гуртожитку (як тимчасового помешкання для відповідної категорії осіб).
		Правом вимоги про виселення колишній балансоутримувач не скористався.
		30.01.2017р. будівля гуртожитку перейшла у приватну власність ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія», і власник звернувся до суду 05.04.2017р. за захистом свого порушеного права на підставі ст.ст. 319, 387, 391 ЦК України. 
		Відповідно до ч. 4 ст. 311 ЦК України, фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 та ст. 391 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Тобто, закон не позбавляє нинішнього власника - ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» права предявити вимоги про виселення позивачки, як такої, що безпідставно займає житлове приміщення, що належить власнику, тобто на підставі ст.ст. 319, 391 ЦК України, які підлягають до застосуванню спірних правовідносин.
		З огляду на наведене, безпідставною є позиція позивачки про те, що відповідач повинен врахувати позиції колишніх балансоутримувачів. 
		Зустрічний позов скерований ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» на захист лише свого власного права, а не права минулих власників.
		Крім того,за правовоюпозицією ВерховногоСуду Українивід 22.06.2017р.у справіза      №6-2010цс16,згідно ч.3ст. 116ЖК Українипередбачено,що осіб,які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
		Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб повязане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. 
		При розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
		Варто зазначити, що главою 59 розділу III ЦК України визначено правове регулювання договору найму житла, який укладається із власником і є єдиною підставою для проживання у будинках приватної форми власності.
		Якщо особа проживає у жилому приміщенні на підставі цивільно-правового договору, строк якого закінчився, то власник такого приміщення має право звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі положень цивільного законодавства.
		Згідно із ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для поживання у ньому на певний строк за плату.
		Відповідно до ч. 1 ст. 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років.
		Договору найму житлового приміщення позивачка з ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» не укладала, що є підставою для захисту права відповідача і виселення ОСОБА_1 разом із малолітнім сином із займаного приміщення без надання іншого житлового приміщення.
		При цьому, квитанції, надані позивачкою про внесення з початку вселення у 2006 році і до цього часу (а.с. № 209  217 т. № 1) плати за проживання у кімнаті, не можуть бути самі по собі підтвердженням укладення такого договору, оскільки плата за житло є однією з істотних умов договору найму, який за правилами ст. 811 ЦК України укладається у письмовій формі.
		Плата за користування приміщенням у гуртожитку вноситься за відповідними ставками, особами, які вселилися до нього на законних підставах, що витікає із п. 18 розділу ІІІ і п. 38 розділу ІV Примірного положення про гуртожитки.
		З огляду на зазначені вимоги закону, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд вважає, що позов ТОВ «ДФ «Мрія» про виселення з кв. № 924, розташованої за адресою: м. Дніпро, пров. Добровольців, буд. 10 ОСОБА_1 разом з малолітній сином без надання іншого жилого приміщення підлягає задоволенню.
		Підстав для постановлення по справі окремої ухвали за заявою представника ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» від 06.04.2017р. (а.с. № 46-47 т. № 1) суд не вбачає, оскільки порядок порушення кримінального провадження врегульовано ст. 214 КПК України.
		Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд виходить з такого. З урахуванням відмови позивачці ОСОБА_1 у задоволенні її вимог до ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія», судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 640грн. та 1360грн. (а.с. № 2 т № 1) з відповідача на стягуються. Виходячи з того, що позовні вимоги ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» про виселення ОСОБА_1 задоволено, з останньої на користь відповідача необхідно стягнути 3 200грн. сплаченого судового збору (а.с. № 129 т. № 1).
		На підставі вище вищевикладеного, керуючись ст.ст. 311, 317, 319, 344, 387, 391 ЦК України, ст.ст. 58, 61, 116, 128, 129 ЖК Української PCP п.п. 9, 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постановах від 22.06.2017р. у справі за № 6-2010цс16 та від 16.01.2018р. по справі № 61-183св17, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 223, 141, 259, 263-265 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017р.), суд,
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма Мрія» про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру № 924, розташовану за адресою: м. Дніпро, пров. Добровольців, буд. 10  відмовити.
		 
		Позовні вимоги за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма Мрія» до ОСОБА_1, малолітнього ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_1 (треті особи  Громадська організація «Воїнів-ветеранів АТО батальйонів спеціального призначення «СХІД», орган опіки і піклування Соборної у м. Дніпрі ради) про усунення перешкод у користуванні шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення - задовольнити.
		 
		Виселити ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_3, 23.07.2006р. народження із займаного житлового приміщення  квартири № 924, розташованої за адресою: м. Дніпро, пров. Добровольців, буд. 10 без надання їм іншого жилого приміщення.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма Мрія» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3200 грн.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.
		 
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області. 
		 
		 
		 
		Суддя: Ткаченко Н.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...