Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 286/153/14-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.07.2018.
Дата набрання законної сили: 20.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		20 червня 2018 року
		 
		м. Київ
		справа № 286/1532/14-ц
		 
		провадження № 61-8838св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Ступак О. В. (суддя-доповідач),  Погрібного С. О., Усика Г. І.,
		учасники справи: 
		 
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, 
		третя особа - Овруцька міська рада Житомирської області,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 березня 2016 року у складі судді Невмержицької С. С. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 07 червня 2016 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Овруцька міська рада Житомирської області (далі - Овруцька міськрада), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва.
		 
		Позов мотивовано тим, що позивач та відповідачі у справі є співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1.               ОСОБА_5 без відповідних дозволів та з порушенням нормативно-правових актів здійснила прибудову до належної їй частини житлового будинку, облаштувала квітник, вигрібну яму та закрила проїзд у загальний двір. Від вигрібної ями йде стійкий неприємний запах. ОСОБА_6 без її згоди поставила на спільній земельній ділянці огорожу з воротами та хвірткою. Вважає, що такими діями відповідачі перешкоджають їй користуватися земельною ділянкою, що знаходиться у їх спільній частковій власності. Добровільно дійти згоди щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою вони не можуть, у зв'язку з чим змушена звернутися до суду з цим позовом.  
		 
		Із врахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_4 просила зобов'язати                            ОСОБА_5 та ОСОБА_7 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Житомирська область, шляхом знесення самочинно збудованої прибудови та знищення однієї вигрібної каналізаційної ями, яка знаходиться в загальному дворі користування, розширення в'їзних воріт заїзду в загальний двір, перенесення квітника та зменшення бетонної відмостки на 50 см від житлового будинку; зобов'язати ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться за цією ж адресою, шляхом знесення профільної огорожі з воротами та хвірткою, якою огороджено земельну ділянку в загальному дворі користування, знесення доріжки, забетонованої залізними плитами, довжиною 3 м, зменшення бетонної відмостки на 50 см від житлового будинку та прибирання навезеного розкиданого щебеню; визначити земельну ділянку площею 0,0233 га, що знаходиться в загальному користуванні у спільній частковій власності, між нею та ОСОБА_5, ОСОБА_7,                                   ОСОБА_6, зобов'язати відповідачів не зводити на ній ніяких технічно-будівельних споруд. 
		  
		У травні 2015 року   ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом. На обґрунтування зустрічних позовних вимог указували, що ОСОБА_4 самочинно без їхньої згоди як співвласників будинку на прибудинковій території без відповідних дозволів контролюючих установ облаштувала вигрібну яму на відстані 4 м від належного їм будинку та 6 м від їхнього погребу. Із вигрібної ями постійно відчувається неприємний запах. Також є вірогідність, що вміст вигрібної ями може потрапити до їхнього погребу. Просили зобов'язати ОСОБА_4 знести самочинно побудовану вигрібну яму на земельній ділянці біля належного їм на праві спільної часткової власності будинку АДРЕСА_1
		 
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		 
		Останнім рішенням Овруцького районного суду Житомирської області                              від 03 березня 2016 року первісний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_5 знести шляхом засипання побудовану ОСОБА_5 вигрібну яму на земельній ділянці, на якій розташований будинок АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання щодо судового збору. Зустрічний позов ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4 знести шляхом засипання самочинно побудовану нею вигрібну яму на земельній ділянці, на якій розташований будинок АДРЕСА_1
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 07 червня 2016 року відхилено апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_4; залишено без змін рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 березня 2016 року.
		 
		У червні 2016 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 07 червня 2016 року, які просить скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, не передаючи справи на новий судовий розгляд. 
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4, не звернувши уваги на акт членів комісії Овруцької місьради                        від 01 березня 2016 року. Таким чином, місцевий суд неповно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Скаржник вважає, що суд порушив вимоги статті 88 ЗК України щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності.  
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
		 
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про             внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного             процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). 
		 
		У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Судувказану цивільну справу. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції   Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові          рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Судами встановлено, що листом від 13 лютого 2008 року № 274 відділ містобудування та архітектури, обстеживши будинковолодіння ОСОБА_5, вважав за можливе погодитися на добудову до житлового будинку ванної кімнати з південної сторони житлового будинку за умови виготовлення проектної документації.
		 
		Згідно з листом інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області від 16 січня 2014 року № 8-15/160/14 під час проведення перевірки інспекцією встановлено, що ОСОБА_5 проводилися будівельні роботи із будівництва прибудови до власної частини житлового будинку без отримання відповідних дозвільних документів. За недотримання містобудівного законодавства забудовника притягнуто до адміністративної відповідальності.
		Також установлено, що відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 12 листопада 2015 року за результатами технічного обстеження встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації житлового будинку з прибудовою по АДРЕСА_1, а саме 247/1000 частини житлового будинку.
		Відповідно до письмового погодження від 13 лютого 2008 року ОСОБА_4 погодилася на добудову ОСОБА_5 ванної кімнати до її частини квартири.
		Згідно зі статтею 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у  судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.
		Відповідно до статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
		Оскільки ОСОБА_4 не надала належних та допустимих доказів того, що спірна прибудова не відповідає будівельним нормам та порушує її права, тому суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, обгрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4 про знесення самочинного будівництва. При цьому обставину щодо погіршення стосунків між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 після того, як вона надала письмову згоду на будівництво прибудови, суд правильно вважав такою, що не є підставою для задоволення цих позовних вимог.
		Також правильними є висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про розширення в'їздних воріт заїзду до двору, прибирання квітника та зменшення бетонної відмостки на 50 см від житлового будинку, зобов'язання ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою по                                 АДРЕСА_1 Житомирської області шляхом знесення профільного забору з воротами, якими огорожена земельна ділянка, яка перебуває у спільному користуванні, а також знесення доріжки, забетонованої залізними плитами довжиною 3 м, зменшення бетонної відмостки на 50 см від житлового будинку, прибирання навезеного та розкиданого щебеня. На обгрунтування такого висновку суд правильно зазначив, що ОСОБА_4 не надала суду належних та допустимих доказів, що здійснені відповідачами вказані вище переобладнання на подвір'ї порушують її права та зачіпають її інтереси. 
		Крім того, установивши, що земельна ділянка площею 0,0233 га є спільним двором сторін, що підтверджується державним актом, виданим ОСОБА_4, суд правильно вважав, що додатково визнавати її спільною частковою власністю не потрібно. 
		Так, відповідно до Державних санітарних норм і правил утримання територій населених місць (розділ II, пункт 2.22) вигреби повинні бути віддалені від стін житлових та громадських будівель і споруд на відстані не менше 20 метрів.
		Відповідно до акта, складеного комісією Овруцької міськради від 01 березня                    2016 року, вигрібна яма збудована ОСОБА_5 на відстані 3 м від будинку. 
		За таких обставин, правильним є висновок суду, що спірна вигрібна яма підлягає знесенню шляхом засипання, оскільки порушує санітарні норми та норми добросусідства, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_5
		Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості. 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		З огляду на вказане, помилковими є доводи касаційної скарги про те, що суд  неповно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що суд не звернув уваги на акт комісії Овруцької міськради від 01 березня 2016 року, теж є помилковими, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень. 
		 
		Підстави для висновків, що суд порушив вимоги статті 88 ЗК України щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, відсутні, адже суд достатньо повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню. 
		 
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 07 червня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:О. В. Ступак     С. О. Погрібний     Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...