Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2/1712/783/2011 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.07.2018. Оприлюднено: 13.07.2018.
Дата набрання законної сили: 26.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		26 червня 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 2/1712/783/2011
		Провадження № 14-228цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Ситнік О.М., 
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - релігійна громада парафії Казанської ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної церкви - Київського патріархату (далі - релігійна громада УПЦ КП),
		відповідачі: Рівненська обласна державна адміністрація (далі - Рівненська ОДА), релігійна громада парафії Казанської ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної церкви (далі - релігійна громада УПЦ),
		 
		розглянула в порядку письмового провадження заяву релігійної громади УПЦ КП про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року
		 
		у цивільній справі за позовом релігійної громади УПЦ КП до Рівненської ОДА, релігійної громади УПЦ про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на нерухоме майно,
		 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У грудні 2011 року релігійна громада УПЦ КП звернулася до суду із позовом до Рівненської ОДА, релігійної громади УПЦ про скасування рішення виконавчого комітету Ровенської обласної Ради народних депутатів (далі - Ровенська облрада) від 03 грудня 1991 року № 221 (пункт 1.2) в частині безоплатного повернення культової будівлі і майна (храму Казанської ікони Божої Матері) у власність релігійної громади УПЦ с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області. Визнати право власності на культову будівлю та майно (храм Казанської ікони Божої Матері), що розташований в с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області, за релігійною громадою УПЦ КП, зареєстрованої розпорядженням Представника Президента України в Рівненській області від 09 серпня 1993 року № 353.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням виконавчого комітету Ровенської облради від 03 грудня 1991 року № 221 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» зареєстровано статут релігійної громади УПЦ у с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області та повернуто безоплатно культову будівлю і майно у власність цієї громади. 
		 
		Позивач вказував, що під час прийняття оспорюваного рішення Ровенською облрадою не були з'ясовані питання щодо походження, джерел формування та правового статусу культової споруди (храму) до його передачі в 1939 році на користь держави СРСР.
		 
		Крім того, не було з'ясовано питання про належність храму саме релігійній громаді УПЦ, а культова будівля та майно в с. Заболотинці (раніше с. Кнерути) Млинівського району Рівненської області на момент їх передачі у державну власність у 1939 році належали релігійній громаді Української автокефальної православної церкви (далі - релігійна громада УАПЦ) на території Західної України, яка входила до складу Польщі. Ця ж обставина додатково підтверджується листом єпископа Волинського та Рівненського на запит Московського патріархату про підпорядкованість церкви в 1923?1939 роках Волинській єпархії.
		 
		Також факт належності релігійних громад та їх майна, в тому числі і в с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області, до ієрархічної структури УПЦ КП встановлений рішенням Вищого арбітражного суду України від 10 березня 2000 року, в якому вказано, що ще в червні та жовтні 1990 року Український екзархат православної церкви отримав адміністративну незалежність від Московського патріархату і набув самостійного статусу як УПЦ, проте зі збереженням канонічного підпорядкування останньому. Саме цього конфесійного напряму і дотримується релігійна громада с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області, статут якої був зареєстрований оскаржуваним рішенням відповідача та на користь якої повернуто храм з церковним майном. 
		 
		Позивач зазначав, що 25 та 26 червня 1992 року відбувся Всеукраїнський православний собор, за рішеннями якого були об'єднані в єдину релігійну організацію УПК КП, яка є правонаступником УПЦ та УАПЦ, а рішення Харківського архієрейського собору УПЦ від 27 травня 1992 року не були визнані Радою у справах релігій при Кабінеті Міністрів України як такі, що ухвалені з порушенням статуту УПЦ. Вищевикладені обставини вказують, що культова будівля з церковним майном в с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області не перебували у власності релігійної громади УПЦ на момент їх безкоштовної передачі (а не повернення), а була у власності УАПЦ до передачі її майна на користь держави, а згодом об'єднана в єдину релігійну організацію - УПЦ КП.
		 
		Неодноразові звернення релігійної громади УПЦ КП до Рівненської ОДА про скасування свого рішення про передачу храму з церковним майном на користь жителів села, що входять до релігійної громади УПЦ, керівництво якої ухиляється від виконання рішення загальних зборів жителів села про утворення єдиної релігійної громади конфесійного спрямування Київського патріархату, залишені без задоволення з посиланням на те, що релігійна громада УПЦ є власником храму з церковним майном, а тому вважає, що спір, що виник з приводу припинення права власності на об'єкти нерухомості, вирішується в судовому порядку.
		 
		Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 23 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року касаційну скаргу релігійної громади УПЦ КПвідхилено, рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 23 вересня 2015 року залишено без змін. 
		 
		У лютому 2016 року релігійна громада УПЦ КП звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року з передбачених пунктом 1 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9912/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9912" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 355 Цивільного процесуального кодексу України</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a>; у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		 
		На підтвердження обставин, зазначених у заяві про перегляд судових рішень, заявник посилається на рішення Вищого арбітражного суду України від 10 квітня 1998 року у справі № 20/6, постанову Вищого арбітражного суду України від 29 липня 1999 року у справі № 04-і/1-5/47, рішення Вищого арбітражного суду України від 10 березня 2000 року у справі № 6/72, постанову Вищого арбітражного суду України від 13 вересня 2000 року у справі № 04-і/1-5/53, ухвалу Верховного Суду України від 17 жовтня 2001 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2010 року у справі № 11383/08, у яких, на його думку, по-іншому застосовано статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_168/ed_2004_01_01/pravo1/KD0008.html?pravo=1#168" title="Цивільний кодекс Української РСР" target="_blank">37</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_175/ed_2004_01_01/pravo1/KD0008.html?pravo=1#175" title="Цивільний кодекс Української РСР" target="_blank">39 Цивільного кодексу Української РСР</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_108/ed_2016_09_08/pravo1/T098700.html?pravo=1#108" title="Про свободу совісті та релігійні організації; нормативно-правовий акт № 987-XII від 23.04.1991" target="_blank">статтю 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»</a>, статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7402/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7402" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">5</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7812/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7812" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">61</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9666/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9666" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">309 ЦПК України</a> (в редакції, чинній на час подання заяви).
		 
		Ухвалою судді Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року відкрито провадження у справі.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»</a>(далі - Закон № 2147-VІІІ), яким <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a> викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7391/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7391" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 3 ЦПК України</a> в редакції вказаного <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">Закону</a> провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до підпункту 1 пункту 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10987/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10987" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України</a> в редакції <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">Закону № 2147-VІІІ</a> заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		 
		10 січня 2018 року Верховний Суд України передав заяву релігійної громади УПЦ КП про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 рокудо Верховного Суду.
		 
		Згідно з абзацом другим частини другої статті 360-2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a> (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.
		 
		Відповідно до підпункту 2 пункту 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10987/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10987" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України</a> (в редакції <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">Закону № 2147-VІІІ</a>) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки релігійна громада УПЦ КП подала заяву про перегляд з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної, господарської та адміністративної), тому за правилами статті 360-2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a> (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. 
		 
		Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10987/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10987" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України</a> в редакції <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">Закону № 2147-VІІІ</a>).
		 
		Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень
		 
		Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_168/ed_2004_01_01/pravo1/KD0008.html?pravo=1#168" title="Цивільний кодекс Української РСР" target="_blank">37</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_175/ed_2004_01_01/pravo1/KD0008.html?pravo=1#175" title="Цивільний кодекс Української РСР" target="_blank">39 ЦК Української РСР</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_108/ed_2016_09_08/pravo1/T098700.html?pravo=1#108" title="Про свободу совісті та релігійні організації; нормативно-правовий акт № 987-XII від 23.04.1991" target="_blank">статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»</a>, статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7402/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7402" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">5</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7812/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7812" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">61</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9666/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9666" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">309 ЦПК України</a> (в редакції, чинній на час подання заяви), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:
		 
		-         рішення Вищого арбітражного суду України від 10 квітня 1998 року у справі № 20/6;
		-         постанову Вищого арбітражного суду України від 29 липня 1999 року у справі № 04-і/1-5/47;
		-         рішення Вищого арбітражного суду України від 10 березня 2000 року у справі № 6/72;
		-         постанову Вищого арбітражного суду України від 13 вересня 2000 року у справі № 04-і/1-5/53;
		-         ухвалу Верховного Суду України від 17 жовтня 2001 року;
		-         ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2010 року у справі № 11383/08.
		 
		Позиція ВеликоїПалати Верховного Суду
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9861/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9861" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 353 ЦПК України</a> (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, заява релігійною громадою УПЦ КП подана, у тому числі з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, зокрема статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7402/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7402" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">5</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7812/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7812" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">61</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9666/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9666" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">309 ЦПК України</a>.
		 
		Оскільки вказані норми цивільного процесуального законодавства не регулюють порядок провадження у справі, правила підсудності чи компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ, то Велика Палата Верховного Суду правових підстав для перегляду судових рішень у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права з огляду на положення пункту 2 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9912/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9912" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 355 ЦПК України</a> не вбачає.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9912/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9912" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 355 ЦПК України</a> заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		 
		З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9912/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9912" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 355 ЦПК України</a>.
		 
		З аналізу глави <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7590/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7590" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">3</a> розділу <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9851/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9851" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">V ЦПК України</a> можна зробити висновок, що як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно із архівною довідкою від 19 листопада 2013 року № 792/01.22 у документах Волинської духовної консисторії є картки реєстрації православних церков Дубенського повіту за 1925-1939 років, в яких зазначено, що в с. Кнерути (Клегаїу) (тепер с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області) у 1890 році побудовано церкву на честь Казанської ікони Божої Матері. Церква дерев'яна, візантійського стилю, побудована за кошти парафіян (т. 2, а. с. 236).
		 
		Крім того, відповідно до даних архіву Варшавської православної митрополії ХХVI/II «Список-перелік штатних і нештатних парафій та філій, а також штатів духовенства Волинської Єпархії» на момент переходу у власність держави церкви Казанської ікони Божої Матері нею користувалася релігійна громада Польської автокефальної церкви, що об'єктивно підтверджується копією довідки православного Митрополита Варшавського і всієї Польщі № 440/2002 від 31 грудня 2002 року, з якої вбачається, що територія теперішньої Рівненської області в період 1918-1939 років входила на той час до складу територій колишнього Волинського воєводства разом з усіма православними парафіями того регіону. Також православні парафії колишніх воєводств: Львівського, Тернопільського, Поліського, Гродненського, Вільнюського - належали до Польської автокефальної православної церкви, які були утворені (виділені) з Російської православної церкви (далі - РПЦ) (т. 2, а. с. 49).
		 
		08 січня 1946 року Свято-Казанська Богородична церква (храм Казанської ікони Божої Матері) с. Кнерути Острожецького району Рівненської області (тепер с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області) була передана в користування місцевій православній громаді (т. 2, а. с. 14-34).
		 
		Водночас суди з'ясували, що рішенням виконавчого комітету Ровенської облради від 03 грудня 1991 року № 221 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» повернуто безоплатно у власність релігійної громади УПЦ в с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області культову будівлю та майно (т. 1, а. с. 4-7).
		 
		03 грудня 1991 року було зареєстровано статут УПЦ, керівний орган якої розташовано та діяльність якої поширюється на с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області (т. 2, а. с. 60).
		 
		Релігійна громада УПЦ с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області зареєстрована як юридична особа 03 грудня 1991 року (т. 1, а. с. 127).
		 
		25-26 червня 1992 року Всеукраїнський православний собор в м. Києві постановив об'єднати УПЦ та УАПЦ в єдину УПЦ КП, яка є правонаступником УПЦ та УАПЦ, всіх договорів та угод, укладених ними до нинішнього дня, та всіх її коштів, майна рухомого і нерухомого, включаючи храми, монастирі, учбові заклади та інше. Всі банківські рахунки УПЦ та УАПЦ стають рахунками УПЦ КП (т. 1, а. с. 22-23).
		 
		Релігійна громада УПЦ КП с. Заболотинці Млинівського району зареєстрована як юридична особа 09 серпня 1993 року (т. 1, а. с. 11).
		 
		Статут релігійної громади УПЦ КП с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області зареєстрований 08 серпня 2005 року (т. 1, а. с. 33).
		 
		Відмовляючи у позовіу справі, що переглядається, місцевий суд і суд апеляційної інстанції керувалися тим, що оскільки спірна культова будівля (храм Казанської ікони Божої Матері), що розташований в с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області, збудована за кошти парафіян, тому вона на той час вважалася власністю відповідної релігійної громади та з моменту її зведення і до теперішнього часу є діючою і проведення релігійних обрядів в ній ніколи не припинялося. При цьому підтвердження належності спірного майна УАПЦ відсутні.
		 
		У зв'язку із наведеним, оскаржуваним рішенням Рівненської облради юридично закріплено та офіційно підтверджено відповідним державним органом безоплатне повернення у власність релігійної громади УПЦ у с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області культової будівлі і майна, оскільки на момент прийняття такого (03 грудня 1991 року) у с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області діяла та була зареєстрована лише одна релігійна громада УПЦ, яка й звернулася до органу державної влади із відповідним клопотанням.
		 
		Також суди попередніх інстанцій зазначили, що на момент повернення безоплатно у власність релігійній громаді УПЦ культової будівлі та майна постанови Всеукраїнського православного собору (25?26 червня 1992 року) не існувало, а релігійною громадою УПЦ КП не надано підтверджень того, що вона є правонаступником православної релігійної громади, яка діяла в с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області до 1991 року. При цьому згідно зі статутом позивача релігійна громада УПЦ КП є новоутвореною релігійною громадою станом на 1993 рік, а на момент повернення спірного майна відповідачу в с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області не було жодних інших православних релігійних громад іншої конфесійної приналежності, а також на вищевказане культове майно не претендувала й офіційно зареєстрована на той час УАПЦ, тому Ровенська облрада не мала правових підстав для відмови релігійній громаді УПЦ у задоволенні її заяви про повернення вищевказаної церкви із іншим церковним майном.
		 
		Крім того, судом апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що фактично має місце спір між нинішніми та колишніми членами однієї і тієї ж релігійної громади, оскільки незначна частина членів релігійної громади УПЦ у травні 1993 року перейшла в підпорядкування УПЦ КП, однак більшість відмовилася, у зв'язку із чим була створена релігійна громада УПЦ КП, яка стала претендувати на спірне культове майно, посилаючись на постанову Всеукраїнського помісного об'єднавчого собору від 25-26 червня 1992 року.
		 
		Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій.
		 
		Вбачається, що рішення Вищого арбітражного суду України від 10 квітня 1998 року у справі № 20/6 та постанова Вищого арбітражного суду України від 29 липня 1999 року у справі № 04-і/1-5/47, надані заявником як приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, ухвалені в одній справі, де релігійна громада УПЦ КП с. Милостів Рівненського району Рівненської області заявила вимогу про визнання недійсним розпорядження Рівненського облвиконкому (тепер Рівненська ОДА) від 03 грудня 1991 року № 221 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» щодо повернення культової будівлі релігійній громаді УПЦ с. Милостів Рівненського району Рівненської області.
		 
		При цьому колегія суддів по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України як суд касаційної інстанції погодилася з висновком суду про задоволення позову та скасування згаданого розпорядження органу виконавчої влади з огляду на відсутність доказів того, що споруда Свято-Троїцького храму в с. Милостів Рівненського району Рівненської області була власністю релігійної громади УПЦ чи РПЦ на момент її націоналізації та перехід у державну власність, оскільки за змістом <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_122/ed_2016_09_08/pravo1/T098700.html?pravo=1#122" title="Про свободу совісті та релігійні організації; нормативно-правовий акт № 987-XII від 23.04.1991" target="_blank">статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»</a> поверненням культових будівель і майна у власність вважається повернення будівель і майна у власність тих релігійних організацій, що були власниками будівель і майна на момент їх переходу у власність держави.
		 
		Тобто у цьому випадку судами, на відміну від рішення у вищевказаній справі, яку заявником надано для прикладу неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, встановлено, що спірна культова споруда збудована за кошти парафіян єдиної православної релігійної громади, що була на той момент у с. Кнерути (тепер с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області), при цьому докази втрати права власності релігійною громадою на неї відсутні, а спір виник між колишніми членами однієї і тієї ж релігійної громади УПЦ, частина яких у 1993 році перейшла до новоствореної релігійної громади УПЦ КП.
		 
		Також унаданих для порівняння заявником рішенні Вищого арбітражного суду України від 10 березня 2000 року у справі № 6/72 та постанові Вищого арбітражного суду України від 13 вересня 2000 року у справі № 04-і/1-5/53, які прийняті в одній і ті й же справі за заявою релігійної громади УПЦ КП с. Дядьковичі Рівненського району Рівненської області про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Вищого арбітражного суду України від 14 серпня 1998 року, було визнано недійсним рішення Рівненського облвиконкому від 25 вересня 1991 року № 173 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» в частині повернення релігійній громаді УПЦ с. Дядьковичі Рівненського району Рівненської області храму Святої ВеликомучениціПараскеви і житлового будинку, оскільки судами було достовірно встановлено, що спірна культова будівля до переходу (націоналізації) її у державну власність (1939 рік) релігійній громаді РПЦ не належала, вона перебувала у користуванні УАПЦ.
		 
		Такого висновку арбітражний суд дійшов з огляду на виявлену в архівних матеріалах книгу приходу і витрачання коштів, які збиралися з прихожан на будівництво спірної будівлі храму з 1897 року, яку вважав доказом перебування культової споруди на території Польщі, а тому радянською владою не був націоналізований, а також достовірно встановлений факт того, що до 1944 року храм належав релігійній громаді УАПЦ, яка до цього часу діяла в с. Дядьковичі, а з 1944 року до 1991 року ним користувалася релігійна громада РПЦ, що спростовує висновок суду про право власності РПЦ на храм до переходу його у державну власність.
		 
		Провівши аналіз зазначеного рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлені судом фактичні обставини не є подібними з обставинами справи, рішення у якій переглядається, оскільки в цій справі судами встановлено, що документи, які б підтверджували належність УАПЦ культової будівлі та майна (храм Казанської ікони Божої Матері), що розташований в с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області,чи права користування нею до (націоналізації) набуття державою права власності, а також на момент прийняття постанови Всеукраїнського православного собору, від 25-26 червня 1992 року у матеріалах справи відсутні. 
		 
		Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2010 року у справі № 11383/08, яка надана заявником для порівняння, предметом судового розгляду у справі були позовні вимоги релігійної громади УПЦ КП Стрітенської парафії про визнання незаконним та скасування рішення Прилуцької міської ради від 28 квітня 2007 року «Про передачу приміщення краєзнавчого музею (Стрітенського собору)» з огляду на те, що, приймаючи оскаржуване рішення, орган місцевого самоврядування перевищив свої повноваження, оскільки діяв всупереч вимогам пункту 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_122/ed_2016_09_08/pravo1/T098700.html?pravo=1#122" title="Про свободу совісті та релігійні організації; нормативно-правовий акт № 987-XII від 23.04.1991" target="_blank">статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»</a>, тому що вирішення цього питання належить до повноважень органу державної влади - відповідної обласної державної адміністрації.
		 
		Суд касаційної інстанції не погодився з рішенням судів попередніх інстанцій про відмову у позові та їх висновками про те, що Прилуцька міська рада діяла в межах своєї компетенції, визначеної пунктом 30 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_145/ed_2018_06_07/pravo1/Z970280.html?pravo=1#145" title="Про місцеве самоврядування в Україні; нормативно-правовий акт № 280/97-ВР від 21.05.1997" target="_blank">статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»</a>, оскільки спірне нерухоме майно - приміщення краєзнавчого музею не є культовою спорудою, перебувало у комунальній власності та знаходилося на балансі її виконавчого комітету, а, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України вказав про передчасність їх висновку та поверхове дослідження фактичних обставин справи при визначенні статусу будівлі. При цьому Вищим адміністративним судом України зазначено про те, що органом місцевого самоврядування жіночому монастирю передане спірне нерухоме майно саме у розпорядження, однак <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_122/ed_2016_09_08/pravo1/T098700.html?pravo=1#122" title="Про свободу совісті та релігійні організації; нормативно-правовий акт № 987-XII від 23.04.1991" target="_blank">статтею 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»</a> передбачено передачу культових споруд лише у користування або повернення у власність.
		 
		Отже, у зазначених справах також наявні різні фактичні обставини, до яких застосовано відповідний матеріальний <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">закон</a>, оскільки у цій справі позивачем не оскаржується прийняте органом виконавчої влади рішення з підстав прийняття його за межами владних повноважень, наданих йому <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України, а також відсутній спір між сторонами щодо належності будівлі та майна до категорії культових споруд.
		 
		З наданої для порівняння заявником ухвали Верховного Суду України від 17 жовтня 2001 рокувбачається, що предметом судового розгляду були позовні вимоги про визнання незаконним розпорядження голови Рівненської ОДА від 12 лютого 2001 року № 82 «Про передачу кульових будівель с. Дядьковичі та с. Милостів Рівненського району» в частині, що стосується передачі культової будівлі Свято-Троїцької церкви с. Милостів».
		 
		Погоджуючись із висновком судів попередніх інстанцій про визнання вказаного рішення органу виконавчої влади незаконним, Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України виходила з того, що Рівненська ОДА під час його прийняття не дотрималася вимог статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_15250/ed_2016_09_08/pravo1/T098700.html?pravo=1#15250" title="Про свободу совісті та релігійні організації; нормативно-правовий акт № 987-XII від 23.04.1991" target="_blank">5</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_122/ed_2016_09_08/pravo1/T098700.html?pravo=1#122" title="Про свободу совісті та релігійні організації; нормативно-правовий акт № 987-XII від 23.04.1991" target="_blank">17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»</a> та пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про свободу совісті та релігійні організації» і не врахувала, що з часу набрання чинності <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">Законом</a> в 1991 році жодна з релігійних громад с. Милостів у встановленому порядку спірним приміщенням храму не користувалася, інших храмів крім Свято-Троїцької Церкви в селі немає.
		 
		Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, на ухвалу Верховного Суду України від 17 жовтня 2001 року в якій посилається релігійна громада УПЦ КП на обґрунтування своєї заяви про перегляд судового рішення, наявні різні обставини щодо встановлених судами фактів правомірності користування спірною культовою спорудою, оскільки у цій справі встановлено, що на момент набуття чинності <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_09_08/pravo1/T098700.html?pravo=1" title="Про свободу совісті та релігійні організації; нормативно-правовий акт № 987-XII від 23.04.1991" target="_blank">Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації»</a> єдиною релігійною громадою у с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області була релігійна громада УПЦ, якій і передано спірну культову споруду, яка з моменту її зведення і до теперішнього часу є діючою і проведення релігійних обрядів в ній ніколи не припинялося, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_15250/ed_2016_09_08/pravo1/T098700.html?pravo=1#15250" title="Про свободу совісті та релігійні організації; нормативно-правовий акт № 987-XII від 23.04.1991" target="_blank">5</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_122/ed_2016_09_08/pravo1/T098700.html?pravo=1#122" title="Про свободу совісті та релігійні організації; нормативно-правовий акт № 987-XII від 23.04.1991" target="_blank">17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»</a>.
		 
		Порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовим рішенням касаційного суду, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права в спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
		 
		За змістом статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9963/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9963" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">360</a><a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7402/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7402" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">5 ЦПК України</a> суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
		 
		Керуючись підпунктом 1 пункту 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10987/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10987" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України</a>, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		У задоволенні заяви релігійної громади парафії Казанської ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної церкви - Київського патріархату про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 рокувідмовити.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. СитнікСудді:                                               Н. О. Антонюк  Н. П. Лященко
		С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
		В. В. Британчук  Л. І. Рогач
		Д. А. Гудима І. В. Саприкіна
		В. І. Данішевська  О.С. Ткачук
		О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
		Л. М. Лобойко О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...