Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 820/3555/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби.
Надіслано судом: 18.07.2018. Зареєстровано: 19.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.07.2018.
(частково)
Результат оскарження 29.11.2018 Харківський апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення частково і ухвалено нове судове рішення у відповідній частині
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		13 липня 2018 р. № 820/3555/18 
		 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді - Бабаєва А.І.
		при секретарі судового засідання Боднар І.Ю.
		за участі:
		позивача ОСОБА_1,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про зобовязання вчинити певні дії та стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, -
		В С Т А Н О В И В:
		07 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому з урахуванням уточнень, з підстав протиправності дій, просив суд: 
		- зобов'язати відповідальних осіб Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області задовольнити рапорт ОСОБА_1 від 02.04.2018 року та надати ОСОБА_1 частину відпустки за 2018 рік, тривалістю 15 діб;
		- зобовязати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 суму у 100000 (сімдесят тисяч гривень) 00 копійок у якості компенсації моральної шкоди, завданої протизаконними діями відповідальних працівників Головного Управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, що призвели до порушення його конституційного права на відпочинок, зашкодили діловій та професійній репутації, призвели до розриву соціальних та сімейних зв'язків, завдали моральних страждань.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні чергової відпустки, на думку позивача, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
		Відповідач, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, проти позову заперечувало. В обґрунтування заперечень зазначило, що відповідач у спірних правовідносинах діяли згідно чинного законодавства.
		В судове засідання позивач прибув, позов підтримав та просив його задовольнити.
		В судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином.
		Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що позивач є старшим сержантом поліції взводу №2 роти №3 полку патрульної служби поліції особливого призначення «Дніпро-1» Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.
		02.04.2018 року позивачем на ім'я начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області було подано рапорт про надання йому частини основної відпустки за 2018 рік тривалістю 15 діб з 27.04.2018 року. 
		Вищевказаний рапорт позивача було розглянуто начальником Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та відмовлено в його задоволенні, про що свідчить відповідна відмітка на рапорті  «Заперечую».
		Позивач, не погоджуючись з вищевказаними діями, звернувся з даним позовом до суду.
		Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Відповідно до ст. 92 ч. 1 закону України "Про Національну поліцію" поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
		Суд вважає безпідставними посилання відповідача на норми Закону України "Про Національну поліцію", оскільки цей нормативний акт встановлює право поліцейських на відпустки, визначає їх тривалість, але не містить порядку надання відпусток.
		Закон України "Про відпустки" встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
		Відповідно до ч. 10 ст. 10 Закону України "Про відпустки" черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. 
		Судом встановлено, що відповідно до графіку чергових та УБД відпусток особового складу ППСПОП «Дніпро-1» Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на 2018 рік відпустка позивача запланована на квітень 2018 року.
		Таким чином, позивач у своєму рапорті просив надати йому частину основної відпустки саме в той період, що запланований вищевказаним графіком.
		Згідно з п. 8 ч. 13 ст. 10 Закону України "Про відпустки" щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються особам, на яких поширюється чинність закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
		Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни  учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серія МВ №002675 видане 21.05.2015 року.
		Правовий статус ветеранів війни регулює Закон України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року.
		Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надається пільга у вигляді права використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час. 
		Отже, п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено право учасників бойових дій на використання відпустки у зручний для них час. При цьому не встановлено будь-яких обмежень у використанні такої пільги.
		Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.09.2017 року по справі №№ 818/186/17.
		За таких обставин, позивач має право на використання відпустки у зручний для нього час.
		Крім того, відповідачем зазначено, що підставою прийнятого рішення відносно рапорту позивача від 02.04.2018 року слугувало проведення відповідно до листа Національної поліції України №1053/01/12-2018 від 26.01.2018 року підготовки щодо направлення поліцейських ГУНП в Дніпропетровській області для проходження стажування, з метою набуття необхідних знань і спеціальних навичок для успішного виконання обов'язків із забезпечення публічної безпеки і порядку, у тому числі в екстремальних умовах (в особливий період), охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і державу, формування професійної самосвідомості та високої психологічної стійкості до ГУНП Донецької та Луганської областей, до списку яких було включено ОСОБА_1 Також зазначено, що основна відпустка тривалістю 15 діб буде надана позивачу після проходження відповідного стажування у ГУНП Донецької та Луганської областей.
		Судом встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що позивача було заплановано направити з 06.06.2018 року на стажування до ГУНП в Донецькій області.
		Таким чином, заплановане стажування мало було початись після закінчення строку відпустки, про надання якої позивач просив в рапорті 02.04.2018 року. У відповідача була можливість направити позивача на стажування після закінчення його відпустки.
		За таких обставин, підстава, на яку посилався відповідач відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту про надання відпустки, є необгрунтованою.
		Відповідно до ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Суд вважає, що відповідач відмовляючи у задоволенні рапорта позивача від 02.04.2018 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
		Враховуючи вищевикладене та для належного відновлення порушених прав позивача, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області задовольнити рапорт ОСОБА_1 від 02.04.2018 року та надати ОСОБА_1 частину відпустки за 2018 рік, тривалістю 15 діб.
		Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Відповідачем зазначено, що рапорт позивача від 02.04.2018 року було розглянуто начальником ГУНП в Дніпропетровській області та відмовлено в задоволенні зазначеного рапорту, про що свідчить відповідна віза на рапорті.
		З огляду на викладене та для ефективного захисту прав позивача, суд вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог та вважає за доцільне визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області у задоволенні рапорта ОСОБА_1 від 02.04.2018 року щодо надання частини відпустки за 2018 рік.
		Щодо позовних вимог в частині зобовязання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 суму у 100000 (сто тисяч гривень) 00 копійок у якості компенсації моральної шкоди, завданої протизаконними діями відповідальних працівників Головного Управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, що призвели до порушення його конституційного права на відпочинок, зашкодили діловій та професійній репутації, призвели до розриву соціальних та сімейних зв'язків, завдали моральних страждань, суд зазначає наступне.
		Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
		Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
		1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
		2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
		3) в інших випадках, встановлених законом.
		Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.
		В обґрунтування вказаних вимог позивачем не надано жодних доказів. 
		Отже, позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобовязання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 суму у 100000 (сто тисяч гривень) 00 копійок у якості компенсації моральної шкоди, завданої протизаконними діями відповідальних працівників Головного Управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, що призвели до порушення його конституційного права на відпочинок, зашкодили діловій та професійній репутації, призвели до розриву соціальних та сімейних зв'язків, завдали моральних страждань.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
		Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, 
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 (61047, АДРЕСА_1) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, м.Дніпро, вул. Троїцька, 20-а) про зобовязання вчинити певні дії та стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди  задовольнити частково.
		Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області у задоволенні рапорта ОСОБА_1 від 02.04.2018 року щодо надання частини відпустки за 2018 рік.
		Зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області задовольнити рапорт ОСОБА_1 від 02.04.2018 року та надати ОСОБА_1 частину відпустки за 2018 рік, тривалістю 15 діб.
		В частині позовних вимог щодо зобовязання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 суму у 100000 (сто тисяч гривень) 00 копійок у якості компенсації моральної шкоди, завданої протизаконними діями відповідальних працівників Головного Управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, що призвели до порушення його конституційного права на відпочинок, зашкодили діловій та професійній репутації, призвели до розриву соціальних та сімейних зв'язків, завдали моральних страждань-відмовити.
		Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя Бабаєв А.І. 
		 
		Повний текст рішення складено 18.07.2018 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...