Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 740/5507/14 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних провадженнях.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2018.
Дата набрання законної сили: 17.07.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		17 липня 2018 року
		м. Київ
		справа № 740/5507/14 
		провадження № 51-1681км18
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		засудженої ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ,
		прокурора ОСОБА_7 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_5 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 лютого 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15липня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014270180001336, за обвинуваченням 
		ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше судимої,
		у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК), 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 лютого 2015 року ОСОБА_5 засуджено за частиною 1 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8років. 
		Відповідно до статті 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 червня 2014 року у виді позбавлення волі на строк 1 рік і остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 9років.
		Ухвалено з моменту затримання й поміщення під варту ОСОБА_5 обчислювати їй строк відбуття покарання з 28 вересня 2014 року. Запобіжний захід ухвалено залишити попередній  у виді тримання під вартою в СІЗО № 31 м.Чернігова до набрання вироком законної сили. 
		Крім того, ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_8 у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 1564,02 грн та моральної шкоди 150 000 грн, а також на користь держави суму судових витрат у кримінальному провадженні. 
		Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватою в тому, що вона 28вересня 2014 року о 00:15, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в будинку АДРЕСА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків через ревнощі умисно вбила ОСОБА_9 , завдавши йому одного удару кухонним ножем у груди, від чого той помер на місці події.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 14 квітня 2015 року вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 лютого 2015року щодо ОСОБА_5 змінено в частині відшкодування моральної шкоди. Зменшено розмір моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_8 до 100000 грн. У решті вирок залишено без зміни. Також постановлено у порядку статті 539 КПК зобов`язати місцевий суд вирішити питання щодо неповнолітнього сина засудженої ОСОБА_5 . 
		 
		 
		Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 січня 2016 року скасував ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 14 квітня 2015 року щодо ОСОБА_5 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Оскаржуваною ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 липня 2016 року вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12лютого 2015 року щодо ОСОБА_5 залишено без зміни. Відповідно до частини 2 статті 404 КПК ОСОБА_5 на підставі частини 5 статті 72 КК зараховано час попереднього ув`язнення з 28 вересня 2014 року по 14квітня2015 року та з 26 червня по 15 липня 2016 року у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Вимоги, наведені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджена просить змінити судові рішення щодо неї в частині розміру покарання й відшкодування моральної шкоди. ОСОБА_5 посилається на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, а також на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. 
		Свої вимоги засуджена обґрунтовує тим, що всупереч вимогам частини 3 статті 439 КПК ухвалою апеляційного суду було погіршено її становище шляхом збільшення розміру шкоди, визначеного для відшкодування. Крім того, вказує на неврахування при призначенні покарання судами першої та апеляційної інстанцій визнання нею своєї вини, щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, утримання малолітньої дитини, потребування її допомоги непрацездатними за віком батьками та братом з інвалідністю, а також неврахування стану її здоров`я.
		У доповненнях від 15 травня 2018 року до касаційної скарги ОСОБА_5 ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. 
		Засуджена вказує на незабезпечення процесу доведеності винуватості, права на захист та презумпції невинуватості, що проявляється в обґрунтуванні судом першої інстанції доведеності винуватості вочевидь неналежними та недопустимими доказами, у неперевірці судом першої інстанції процесуального статусу потерпілої та цивільного позивача, та, відповідно, в порушення прав, які випливають із цього, а саме: невідповідність форми та змісту позовної заяви вимогам, установленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного законодавства, наявність доказів щодо факту сплати або звільнення від сплати судового збору за вимоги немайнового характеру (моральної шкоди). 
		Заслухавши доповідь судді, засуджену та захисника, які підтримали касаційну скаргу, доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення такої скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Правила призначення покарання за статтею 71 КК та зарахування строку попереднього ув`язнення на підставі статті 72 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
		У результаті перевірки доводів касаційної скарги засудженої встановлено, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину за обставин, установлених судами та викладених у судових рішеннях, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, зібраних органом досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні, які отримали достатню й належну оцінку. 
		Як убачається з касаційної скарги (доповнень до неї), засуджена ставить під сумнів допустимість та належність доказів у кримінальному провадженні на підтвердження її доводів щодо порушення засад презумпції невинуватості.
		Сумнівними на думку ОСОБА_5 , є такі докази: протокол огляду місця події від 28 вересня 2014 року, висновки судово-медичних експертиз від 30 вересня 2014 року № 293 та від 11 листопада 2014 року № 263, висновку експерта від 24 жовтня 2014 року № 230, висновки судово-психіатричних експертиз № 592 (амбулаторної) та № 593 (стаціонарної), протокол слідчого експерименту від 03 грудня 2014 року, відеозапис слідчого експерименту від 03 грудня 2014 року.
		Проте касаційний суд позбавлений можливості перевірити доводи засудженої про допустимість та належність висновків судово-медичних експертиз від 30 вересня 2014 року № 293 та від 11 листопада 2014 року № 263, висновку експерта від 24 жовтня 2014 року № 230, висновків судово-психіатричних експертиз № 592 (амбулаторної) та № 593 (стаціонарної), адже такі твердження позбавлені будь-якого обґрунтування.
		Водночас, неспроможними є твердження засудженої щодо здобуття протоколу огляду місця події без дозволу суду, що впливає на допустимість такого доказу та похідних від нього доказів. Адже відповідно до процесуального закону огляд місця події злочину, де безпосередньо вчинено злочин і виявлено його ознаки, а також процесуальне оформлення перебігу такої дії, кардинально відрізняється від обшуку житла (або іншого володіння). У зв`язку з цим дозвіл суду на вчинення такої процесуальної дії був не потрібен.
		Таким чином, Суд не встановив факту недопустимості та неналежності доказів у кримінальному провадженні, а тому такі доводи визнаються неспроможними.
		Крім того, відповідно до частини 3 статті 439 КПК при новому розгляді в суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, якщо вирок було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.
		Зі змісту наведеної норми убачається, що суд першої чи апеляційної інстанції при здійсненні нового розгляду може призначити більш суворе покарання чи застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення лише у разі скасування судом касаційної інстанції саме вироку, а не ухвали, та за умови, що його було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за касаційною скаргою прокурора, потерпілого чи його представника.
		Як видно з матеріалів кримінального провадження, ухвалу суду апеляційної інстанції від 14 квітня 2015 року, якою було зменшено розмір суми відшкодування моральної шкоди зі 150 000 грн до 100 000 грн, скасував суд касаційної інстанції на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону  порушення права на захист. У зв`язку з чим касаційну скаргу ОСОБА_5 щодо призначеного покарання та порушеного права на захист було задоволено частково, а розгляд кримінального провадження призначено до нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Зокрема, суд касаційної інстанції (на момент постановлення рішення) встановив відсутність під час апеляційного розгляду захисника засудженої, що й було розцінено як порушення права на захист.
		За наслідками повторного апеляційного розгляду, що відбувся 15 липня 2016 року, а саме за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо призначення більш м`якого покарання на підставі статті 69 КК та зменшення розміру моральної шкоди, вирок міськрайонного суду щодо розміру покарання та суми відшкодування моральної шкоди залишено без зміни. 
		Рішення суду апеляційної інстанції узгоджується з вимогами частини 3 статті 439 КПК, адже ухвалу цього суду від 14 квітня 2015 року постановлено за наслідками розгляду апеляційної скарги засудженої, і суд касаційної інстанції скасував її виключно на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону  тобто права засудженої на захист. 
		За наслідками повторного апеляційного розгляду не постановлювалося рішення, яке б виходило за межі вимог частини 3 статті 439 КПК, а саме щодо збільшення розміру покарання, збільшення розміру суми відшкодування завданої шкоди, збільшення обсягу обвинувачення тощо. 
		Отже, колегія суддів не вбачає факту недотримання судом апеляційної інстанції вимог частини 3 статті 439 КПК, як про це вказує засуджена. 
		Що стосується доводів засудженої в доповненнях про порушення вимог процесуального закону при прийнятті та розгляді цивільного позову щодо моральної шкоди, то Суд зазначає таке.
		Згідно з частиною 1 статті 128 КПК особа, якій у результаті кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме з обвинувального акта, реєстру до нього та позовної заяви, ОСОБА_8 під час досудового розслідування була визнана потерпілою, оскільки вона є матір`ю загиблого, а також із нею проводились у такому статусі процесуальні дії (допит потерпілої особи, прийняття цивільного позову тощо).
		Сам по собі факт відсутності у матеріалах судового провадження даних про особу потерпілої не може свідчити про її невизначений процесуальний статус. Адже встановлення особи потерпілої та її процесуального статусу відповідає даним журналу судового засідання та технічного носія з перебігом судового засідання. Під час досудового й судового провадження засуджена не висловлювала жодних сумнівів з цього приводу. Більше того, ОСОБА_5 визнавала вину в повному обсязі та в апеляційному порядку не заперечувала такі обставини. 
		Водночас сплата потерпілою судового збору при подачі цивільного позову не була потрібна з огляду на пункт 2 частини 1статті 5 Закону України №3674 - VI «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року:позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
		Вказане узгоджується з вимогами статті 128 КПК, засадами кримінального судочинства та завданнями кримінального провадження, що розповсюджуються і на вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.
		Згадані правові норми не містять суперечностей і підлягають застосуванню щодо позовів про відшкодування будь-якої шкоди (матеріальної та моральної), завданої в результаті заподіяння тілесних ушкоджень або її смерті, незалежно від того, що настали такі наслідки в результаті вчинення кримінального правопорушення або інших дій чи бездіяльності, за які відповідач несе цивільну відповідальність згідно із Законом.
		З огляду на те, що доповнення до касаційної скарги засудженої містять лише посилання на норми процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, доводи ОСОБА_5 не можуть бути розглянуті, оскільки у скарзі не розкрито змісту, в чому полягають такі порушення судами, відповідно до наведених норм. Проте, з позовної заяви не вбачається, що потерпіла не дотрималася вимог закону і тому суд мав підстави залишити її без руху. Разом із цим, недотримання форми та змісту позовної заяви не може спростовувати факту заподіяння матеріальних збитків та моральних страждань від вчиненого злочину. 
		Що стосується доводів касаційної скарги засудженої про неврахування ряду обставин при призначенні їй покарання, то колегія суддів вважає їх також неспроможними.
		Так, визначені устатті 65 КК загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації тасприяло досягненню справедливого балансу між правами й свободами особи, а також захистом інтересів держави та суспільства.
		Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення тапопередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності слід обирати західпримусу, який за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Привиборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
		На думку колегії суддів, вирішення судом питання про призначення ОСОБА_5 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.
		Санкція частини 1статті 115 КК, за якою ОСОБА_5 засуджено, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років. 
		Обираючи ОСОБА_5 покарання за частиною 1 статті 115 КК та визначаючи його розмір, суд урахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відноситься до особливо тяжкого злочину, дані про особу винної ( має судимість і в період іспитового строку вчинила вказане кримінальне правопорушення, за колишнім місцем навчання характеризується позитивно, на утриманні має малолітнього сина, 2004 року народження), пом`якшуючі покарання обставини  щире каяття, а також обставини, що обтяжують покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочину. 
		Суд першої інстанції призначив засудженій покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років (із застосуванням статті 71 КК  9 років позбавлення волі) у межах санкції частини 1 статті 115 КК, виходячи із засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Саме таке покарання суд першої інстанції вважав достатнім для виправлення засудженої, її перевиховання, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, що відповідатиме її особі і буде достатнім для досягнення цілей покарання, визначених у частині 2 статті 50 КК. 
		Із зазначеними висновками суду першої інстанції щодо розміру покарання, наближеного до мінімальних меж, погодився й апеляційний суд. При тому, що під час апеляційного розгляду суд виходив з апеляційних вимог засудженої, котра вказувала на необхідність застосування статті 69 КК при призначенні їй покарання. 
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження заапеляційною скаргою засудженої на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи і визнав їхнеобґрунтованими, навівши належні й достатні мотиви спростування цих доводів.
		Напереконання колегії суддів, визначене засудженій покарання є співмірним протиправному діянню, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів, і не може вважатися явно несправедливим через суворість чинедостатнім для досягнення мети покарання на противагу доводам у касаційній скарзі засудженої. Разом із цим, стан здоров`я винуватої особи не є визначальним фактором при визначенні розміру покарання.
		Підставвважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогамстатті 419 КПК.
		Переконливих доводів, які би спростовували висновки місцевого й апеляційного судів у частині призначеного покарання, а також свідчили би про можливість виправлення засудженої без ізоляції від суспільства, засуджена у касаційній скарзі не навела.
		Отже, Суд вважає, що судові рішення є законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим вимоги ОСОБА_5 задоволенню не підлягають.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд
		ухвалив:
		Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 лютого 2015року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 липня 2016 року щодо засудженої ОСОБА_5 залишити без зміни, а її касаційну скаргу  без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		___________________ _______________________ ________________________
		 ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...