Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/8887/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 26.07.2018. Зареєстровано: 27.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 521/8887/18
		Провадження №2-о/521/258/18
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		04 липня 2018 року Малиновський районний суд міста Одеси у складі головуючого судді Граніна В.Л., при секретарі Шкребтієнко Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з заявою, в якій просить встановити юридичний факт, а саме факт загибелі свого сина  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 15.02.2015 року в районі села Широкине Новоазовського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		У підтвердження своїх вимог заявник посилається на те, що з 22.01.2015 року ОСОБА_2 , на підставі контракту був зарахований та перебував на військовій службі у складі 2-го відділення 1-го комендантського взводу комендантської роти окремого загону спеціального призначення «Азов» (в/ч НОМЕР_1 ), що входить до складу Східного оперативно  територіального об`єднання Національної Гвардії України.
		15.02.2015 року близько 11 год 00 хв., під час виконання бойового завдання поблизу села Широкине Новоазовського району Донецької області, штурмова група до складу якої входив солдат ОСОБА_2 , опинилися під безперервним артилерійським вогнем та мінометним вогнем противника. Під час бою військовослужбовець отримав несумісне з життям осколкове поранення, від якого загинув.
		Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню, згідно приписам ч. 3 ст. 82 ЦПК України. 
		Таким чином, заявник вважає, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, її син, ОСОБА_2 був поранений та загинув в районі с. Широкине Новоазаовського району Донецької області 15.02.2015 року.
		Заявник вважає, що встановлення даного факту можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку не передбачено законом. Встановлення цього факту буде породжувати юридичні наслідки у вигляді визнання його жертвою міжнародного збройного конфлікту та виникнення у нього права на справедливу компенсацію з Держави-агресора.
		У судовому засіданні приймала участь представник заявника, заявлені вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.
		Представники заінтересованих осіб не приймали участь у судовому засіданні, про дату, час та місце розгляду справи були сповіщені у встановленому законом порядку.
		Суд, заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, вважає, що заява обґрунтована і підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що з 22.01.2015 року ОСОБА_2 , на підставі контракту був зарахований та перебував на військовій службі у складі 2-го відділення 1-го комендантського взводу комендантської роти окремого загону спеціального призначення «Азов» (в/ч НОМЕР_1 ), що входить до складу Східного оперативно  територіального об`єднання Національної Гвардії України. При цьому, в період з 30.01.2015 року по 14.02.2015 року він безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в секторі «М» м. Маріуполь Донецької області.
		Так, 15.02.2015 року близько 11 год 00 хв., під час виконання бойового завдання поблизу села Широкине Новоазовського району Донецької області, штурмова група до складу якої входив солдат ОСОБА_2 , опинилися під безперервним артилерійським вогнем та мінометним вогнем противника. Під час бою військовослужбовець отримав несумісне з життям осколкове поранення, від якого загинув.
		Довідкою про причину смерті встановлено, що причиною смерті ОСОБА_2 стала вибухова травма у вигляді сліпих уламкових поранень голови з множинними переломами кісток черепа та руйнування речовини головного мозку, що була отримана ним 15.02.2015 року (вказана довідка надана до матеріалів справи). За фактом смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 було складено свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .
		У зв`язку із смертю ОСОБА_2 був складений акт розслідування нещасного випадку та акт №17/15 про нещасний випадок (загибель). Виходячи зі змісту документів, знайдене 20.02.2015 року тіло невідомого військовослужбовця було ідентифіковане як тіло сина заявника. Причиною нещасного випадку, що призвів до смерті, стали протиправні дії проросійських бойовиків, які застосували зброю проти підрозділів Національної гвардії України, в рядах яких в період проходження військової служби в зоні проведення бойових дій в Донецькій області він перебував. Вказаний акт знаходиться у матеріалах справи та був досліджений у судовому засіданні.
		Постановою Військово  лікарської комісії ГУМВС України в Донецькій області по встановленню причинного зв`язку поранення, що призвело до смерті встановлено, що смертельне поранення ОСОБА_2 дійсно пов`язане з виконанням обов`язків військової служби.
		Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ №75 від 14.04.2015 року, ОСОБА_2 було виключено зі списків особового складу частини у зв`язку з пораненням 15.02.2015 року, що призвело до його смерті.
		Отже, в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, син заявника - ОСОБА_2 був поранений та загинув в районі с. Широкине Новоазаовського району Донецької області 15.02.2015 року, виходячи з наступного.
		Конституцією України визначено, що Президент України, як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).
		До повноважень Верховної ради України, відповідно до п.9 ч.1 ст.85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		Наведені положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Зокрема, як визначено в статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
		Відповідно до статті 4 цього закону, у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Згідно зі статтею 1Закону України«Про правовийрежим воєнногостану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		З врахуванням наведеного можна дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів) Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.
		Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Так, 15 квітня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		27 квітня 2015 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, в якому зазначено наступне: Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).
		В подальшому Верховна Рада України Постановою від 21.04.2015 року схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці 1 пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві також зазначено, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України; крім того, наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов`язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.
		Крім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року №555 ввів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, в якій визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Верховною радою України прийнято постанову від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України"Проособливий порядокмісцевого самоврядуванняв окремихрайонах Донецькоїта Луганськоїобластей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. 
		Резолюцією Європарламенту (2014/2965 (RSP)) від 15 січня 2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджено агресивну та експансіоністську політику Російської Федерації, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію АР Крим та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушенням міжнародного права.
		Резолюція Парламентської Асамблеєю Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації та вводить термін «окупований» по відношенню до АР Крим та м. Севастополь.
		У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 25грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. 
		У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі  Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ) як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку  негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку  позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «IlaєcuandOthersv.MoldovaandRussia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv.Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «IlaєcuandOthersv.Moldova andRussia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «CatanandOthersv.theRepublicofMoldovaandRussia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05and18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv.Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі«IlaєcuandOthersv.MoldovaandRussia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv.Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340345). Згідно здругоючастиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv.Azerbaijan» від 16 червня 2015 року №40167/06, § 132).
		Згідно з частиною першою та пунктом п`ятим частини другої статті 293 ЦПК України, окреме провадження  це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна абоприпинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Таким чином, на підставі аналізу зазначених положень закону, суд встановив підстави для висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав та свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до конституційних норм; право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Встановлення такого юридичного факту заявнику потрібно для визнання статусу ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права. 
		Слід зазначити, що наведене тлумачення та застосування норм законодавства України підтверджується практикою суду касаційної інстанції. Так, постановою Верховного суду від 14.03.2018 року у справі №363/632981/16-ц встановлено, що вимушене переселення з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.
		Також, така правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зокрема в цивільній справі №428/12368/16-ц. 
		Отже, обставини, які свідчать про факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом, що його закріплено державою на законодавчому рівні і тому, на підставі ч. 3 ст. 82 ЦПК України, не потребують доказуванню, а тому суд не може відмовити у встановленні цього факту.
		За таких обставин, суд вважає встановленим, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації був поранений та загинув син заявника, а тому порушено невід`ємне право на життя.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Факт смерті ОСОБА_2 під час виконання обов`язку військової служби встановлений у визначеному законом порядку та підтверджений відповідними доказами, які були досліджені у судовому засіданні та наведені вище.
		Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити заяву у повному обсязі та встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 15.02.2015 року в районі села Широкине Новоазовського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Таке рішення суду буде відповідати процесуальним та матеріальним нормам права, нормам справедливості, а також вимогам ст. 3 Конституції України, згідно якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 81, 315, 316 ЦПК України, - 
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 15.02.2015 року в районі села Широкине Новоазовського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня проголошення рішення.
		 
		 
		 
		Головуючий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...