Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 132/2468/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 06.08.2018. Зареєстровано: 07.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 09.08.2018.
Дата набрання законної сили: 30.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 132/2468/18
		Провадження №2-о/132/84/18 
		РІШЕННЯ 
		Іменем України
		 
		"30" липня 2018 р. Калинівський районний суд Вінницької області 
		в складі: головуючого Аліменко Ю.О.
		секретаря Безулої К.В.
		 розглянувши у судовому засіданні в місті Калинівка цивільну справу за заявою ОСОБА_1 (заінтересовані особи  Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація) про встановлення факту, що має юридичне значення,
		ВСТАНОВИВ: 
		 11.07.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити юридичний факт загибелі його сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 05.09.2014 року в районі міста Щастя, Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 
		 В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Корделівка, Калинівського району Вінницької області. Зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 . Від шлюбу з громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син  ОСОБА_2 .
		 З 01.09.2011 року його син перебував на військовій службі за контрактом. З 14.11.2014 року обіймав посаду командира аеромобільно-десантного взводуаеромобільно-десантної роти аеромобільного-десантного батальйону 80 окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ Збройних сил України (в/ч пп НОМЕР_1 , в/ч НОМЕР_2 ). При цьому, в період з 30.08.2014 року по 05.09.2014 року ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей. 
		 05.09.2014 року, близько 16:30 год., під час виконання бойових завдань в зоні проведення бойових дій, неподалік від населених пунктів Щастя та Цвітні Піски, Слов`яносербського району Луганської області, підрозділ потрапив у засідку проросійських найманців, по колоні вівся вогонь із стрілецької зброї, гранатометів, кулеметів та танків. Дорога була замінована керованими протитанковими мінами ТМ-62. Підрозділ 5 аеромобільно-десантної роти здійснював контр засадні дії, вів вогонь зі стрілецької зброї, гранатометів, озброєння БТР-80, озброєння танку. Після прибуття підрозділу в район населеного пункту Щастя Луганської області, приблизно о 17:00 год., при перевірці наявності особового складу було виявлено відсутність БТР-80 № 129 та деяких військовослужбовців, зокрема і старшого лейтенанта ОСОБА_2 . Після організації пошуу зниклих військовослужбовців в заданому районі виконання бойових завдань, місцезнаходження ОСОБА_2 встановити не вдалось. ОСОБА_2 був похований у Луганській області, як невідомий солдат. Обліковувався у Львівській області, як безвісти зниклий.
		 Лікарським свідоцтвом про смерть було встановлено, що загибель ОСОБА_2 сталася ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок вибухової травми  травматичного руйнування тіла під час обстрілу проросійських бойовиків в зоні проведення бойових дій в Луганській області. Свідоцтвом про смерть встановлено, що місцем смерті ОСОБА_2 є місто Щастя Луганської області.
		 Витяглм із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця було встановлено, що вогнепальна вибухова травма: травматичне руйнування тіла, яка стала причиною смерті ОСОБА_2 , дійсно пов`язані із захистом Батьківщини.
		 На підставі витягу із наказу командира військової частини  польова пошта НОМЕР_1 № 236, ОСОБА_2 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із загибеллю 05.09.2014 року та удостоєно орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
		 Заявник вважає, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України ОСОБА_2 загинув, виконуючи обов`язки військової служби, пов`язані із захистом Батьківщини, чим було порушено невід`ємне право на життя його сина, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Встановлення вказаного факту буде породжувати юридичні наслідки виникнення права на справедливу компенсацію з боку Російської Федерації, як держави-агресора.
		 Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, проте надав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі, заяву підтримує в повному обсязі та просить заяву про встановлення факту задовольнити.
		 Представник Міністерства соціальної політики України до суду не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомили.
		 Представник Російської Федерації до суду не з`явився, через Посольство вказаної держави був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомили.
		 Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		 Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Корделівка, Калиніського району Вінницької області, зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 , що підтверджується даними паспорту громадянина України і є батьком померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_3 , виданого 11.07.1991 року Корделівською сільською радою Калинівського району Вінницької області (а.с.20-21, 22).
		 Як вбачається з контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 01.09.2011 року, укладеного між Міністреством оборони України в особі начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного генерал-лейтенанта Ткачука П.П. та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 всяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України строком на 5 років (а.с. 23-24). 
		 Згідно витягу з послужного списку особової справи загиблого старшого лейтенанта ОСОБА_2 , особовий номер НОМЕР_4 , останній з 30.08.2014 року по 05.09.2014 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в складі в/ч пп НОМЕР_1 (а.с. 25). 
		 Судом, також встановлено, що з 01.09.2011 року ОСОБА_2 перебував на військовій службі в лавах збройних сил України та виконував військові обов`язки у складі 80 окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ (в/ч пп НОМЕР_1 , в/ч НОМЕР_2 ). При цьому, в період з 30.08.2014 року по 05.09.2014 року ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей у складі вищезгаданої військової частини. 
		 05.09.2014 року, близько 16:30 год., під час виконання бойових завдань в зоні проведення бойових дій, неподалік від населених пунктів Щастя та Цвітні Піски, Слов`яносербського району Луганської області, підрозділ потрапив у засідку проросійських найманців, по колоні вівся вогонь із стрілецької зброї, гранатометів, кулеметів та танків. Дорога була замінована керованими протитанковими мінами ТМ-62. Підрозділ 5 аеромобільно-десантної роти здійснював контр засадні дії, вів вогонь зі стрілецької зброї, гранатометів, озброєння БТР-80, озброєння танку. Після прибуття підрозділу в район населеного пункту Щастя Луганської області, приблизно о 17:00 год., при перевірці наявності особового складу було виявлено відсутність БТР-80 № 129 та деяких військовослужбовців, зокрема і старшого лейтенанта ОСОБА_2 . Після організації пошуу зниклих військовослужбовців в заданому районі виконання бойових завдань, місцезнаходження ОСОБА_2 встановити не вдалось. ОСОБА_2 був похований у Луганській області, як невідомий солдат. Обліковувався у Львівській області, як безвісти зниклий.
		 Факт загибелі ОСОБА_2 підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 189 від 21.09.2016 року з якого вбачається, що датою смерті останнього є ІНФОРМАЦІЯ_4 , а причина смерті вогнепальна вибухова травма: травматичне руйнування тіла (а.с. 64), витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 5015 від 08.12.2016 року (а.с. 66), а також свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 21 вересня 2016 року (а.с. 65).
		 Також, Указом Президента України від 19.11.2016 року № 511/2016 ОСОБА_2 посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (а.с.68). 
		 Як вбачається із Наказу командира військової частини п/п НОМЕР_1 від 03.10.2016 року (а.с. 67), старшого лейтенанта ОСОБА_2 , колишнього командира аеромобільно-десантного взводу 5 аеромобільно-десантної роти 2 аеромобільно-десантного батальйону військової частини  польова пошта НОМЕР_1 , виключити зі списків особливого складу частини та всіх видів забезпечення. 
		 Положенням ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		 Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		 Згідно із ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		 Отже, Конституцією України зобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.
		 Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).
		 До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		 Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		 Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		 Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		 Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		 Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		 Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		 Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIIIзазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
		 Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		 Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території "( далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року( ст. 1 названого Закону зі змінами та доповненнями).
		 Також, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		 Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		 Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		 Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер -війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».
		 Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		 Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		 Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч. 3ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Луганської області, де загинув син заявника. 
		 Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		 Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		 Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		 Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		 Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		 Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		 Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		 Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		 Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 при виконанні обов`язку військової служби 05.09.2014 року в районі міста Щастя, Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		 Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. ст. 259, 263-265, 273, 293, 315-319, 354, 355 ЦПК України, суд,-
		В И Р І Ш И В :
		 Заяву задовольнити.
		 Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконані обов`язку військової служби 05.09.2014 року в районі міста Щастя, Луганської області Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		 Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його вкладення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. 
		 
		СУДДЯ:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...