Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/840/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту.
Надіслано для оприлюднення: 06.08.2018. Зареєстровано: 07.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 09.08.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		справа №813/840/18
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		26 липня 2018 року
		 
		  Львівський окружний адміністративний суд в складі :
		   головуючого - судді                                                              Кухар Н.А.
		  секретаря судового засідання                                               Шавель М.М.
		за участю:
		представника позивача  та представника третьої особи -ОСОБА_1
		представника відповідача - Яцишин Д.В. 
		розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом  ОСОБА_3 до Міністерства культури України,  третя особа без самостійних вимог та стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальність « Патриком» про визнання протиправним і скасування припису ,-
		 
		                                                                  в с т а н о в и в:
		           ОСОБА_3  (АДРЕСА_1, 79052) звернулася в суд з позовом до Міністерства культури України  (вул.І.Франка,19, м. Київ, 01601)  про визнання протиправним і скасування припису. У підготовчому засіданні  залучено третю особу без самостійних вимог та стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальність « Патриком».
		          Ухвалою від 14 березня 2018 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі.
		          Ухвалою від 25 квітня 2018 року призначено судове засідання в режимі відео конференції. 
		Ухвалою від 31 травня 2018 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду. 
		          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.02.2018 року на адресу позивача надійшов спірний припис № 6/10/74-18  від 06.02.2018 року. Позивач з даним приписом не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню. В обґрунтування цього зазначив, що позивач є законним власником та користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 кадастровий номер НОМЕР_2 та одночасно виступає замовником та власником будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на вул. АДРЕСА_3. Зазначає, що станом на дату винесення оскаржуваного припису у відповідача були відсутні підстави вважати, що будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом по вул.. АДРЕСА_3 здійснюється у визначених межах історичного ареалу м. Львова з дотриманням чи недотриманням визначених режимів використання, оскільки такі межі та режими не затверджені відповідачем як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, як це передбачено ч.2 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та п.12 Порядку визнання меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності та території історичних населених місць, затвердженого постановою КМ України від 13.03.2002 року № 318. Крім того, ствердили, що позивач не допускав порушення вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки дозвіл на проведення земляних робіт підлягає отриманню безпосереднім виконавцем робіт - фізичною особою у разі, зокрема, якщо вони проводяться в межах історичного ареалу. У зв'язку із викладеним, вважає, що дозвіл на земляні роботи має бути отриманий у разі їх здійснення в межах історичного ареалу населених місць фізичною особою виконавцем цих робіт, а не позивачем. Обґрунтовуючи позов, посилається також і на те, що спірний припис видано з порушенням встановленої процедури здійснення державного нагляду (контролю), яка передбачена ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», та, що відповідачем не було забезпечено позивачу можливість реалізувати свої права під час проведення перевірки, які передбачені ст.10 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом.
		          Представник позивача та представник третьої особи в судовому  засіданні  позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві. 
		            Від відповідача надійшов відзив, в якому  посилається на те, що оскаржуваний припис виданий з дотриманням вимог чинного законодавства, а, відтак, підстави для визнання його протиправним та скасування - відсутні. Зокрема, зазначив, що земельна ділянка за адресою м. АДРЕСА_3   розташована в історичному ареалі м. Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311), в межах охоронної (буферної) зони об'єкту «Архітектурний ансамбль історичного центра Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Вказує, що відповідно до ч.3 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» забороняється містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. Зазначає, що позивачем не було погоджено документацію на будівництво, не було отримано відповідного дозволу на проведення робіт в Міністерстві. Зазначає, що позивачем проводяться будівельні роботи в історичному ареалі м. Львова без погодження будівництва з Міністерством культури України, що є обов'язковим. Позивачем було порушено законодавство про охорону культурної спадщини, у зв'язку з чим, було правомірно видано припис від 06.02.2018 року № 6/10/74-18 про припинення робіт за адресою: АДРЕСА_3. Окрім цього, вказав, що позивачем не було поінформовано Комітет всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати будівельні роботи в буферній зоні об'єкта культурної спадщини, внесеного до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Таким чином, позивачем не дотримано в повній мірі норми законодавства про охорону культурної спадщини. 
		В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просить відмовити в його задоволенні, посилається на підстави, викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.
		           Розглянувши матеріали справи,  дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
		           01.12.2017 року завідувачем сектору контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини управління охорони культурної спадщини Міністерства культури України Богдан Є.А. здійснено візуальне обстеження на підставі листа Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації від 09.10.2017 року 16-2374 (вхідний реєстраційний Мінкультури від 18.10.2017 року № 10199/0/18-17) та фотофіксацію містобудівної ситуації за адресою: м.АДРЕСА_3  за результатами якого складено Акт обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу м. Львова (без дати та без номера).
		Як вбачається із вказаного Акта обстеження, відповідач встановив, що земельна ділянка за вищевказаною адресою розташована в історичному ареалі м. Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311), в межах охоронної (буферної) зони об'єкту «Архітектурний ансамбль історичного центра Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 
		На земельній ділянці по АДРЕСА_3  у м. Львові зафіксовано облаштування будівельного майданчика: територію огороджено парканом, розміщені побутові та технологічні приміщення будівельників і охорони, наявні  ознаки проведення  обємних земляних робіт, встановлені конструкції для заливки бетону (елементи опалубки) на рівні перекриття цокольного/першого поверху. Під час обстеження на територію будівельного майданчика потрапити не вдалося, на об'єкті проводилися активні будівельні роботи, на території майданчика перебували люди, будівельна техніка, різноманітні металеві і бетонні конструкції. На паркані біля в»їзду на будівельний майданчик розміщено паспорт об'єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на АДРЕСА_3, зі знесенням існуючого житлового будинку у м. Львові». (замовник будівництва - гр. ОСОБА_3, генеральний підрядник - ТзОВ «МД-БАУ», дозвіл на виконання будівельних робіт від 12.09.2017 № ЛВ 112172550178. Між тим, зазначено, що нормами законодавства у сфері охоронної культурної спадщини встановлено, що дозвіл на проведення земляних робіт для потреб будівництва на території вказаної земельної ділянки необхідно отримати у встановленому порядку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерстві культури України) на підставі проектної документації, розробленої та погодженої у встановленому порядку, в тому числі, в Мінкультури. 
		За результатами перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства культури України відповідачем встановлено, що погоджень проекту будівництва, дозволів на проведення будь-яких робіт за вищевказаною адресою Міністерством не надавалося. 
		У висновках цього акта вказано, що здійснення робіт з будівництва на території історичного ареалу м. Львова, за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, містить ознаки порушень ч.3 ст.61, ч.3 ст.32, ч.1 ст.35 Закону України «Про охорону культурної спадщини». 
		За результатами проведеного 01.12.2017 року візуального обстеження містобудівної ситуації за адресою: АДРЕСА_3  відповідач видав спірний припис від 06.02.2018 року № 6/10/74-18, згідно якого на виконання вимог ч.1 ст.30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», діючи в межах повноважень, визначених п.18 ч.2 ст.5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» і Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року №495, відповідач вимагає негайно зупинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єкті будівництва «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на АДРЕСА_3, зі знесенням існуючого житлового будинку у м. Львові», які виконуються в історичному ареалі міста Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311), в межах охоронної (буферної) зони об'єкту «Архітектурний ансамбль історичного центра Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як таких, що ведуться з порушенням вимог ч.3 ст.32, ст.35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України); вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини; надати Міністерству культури України пояснення по суті викладених в акті обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу м.Львова фактів.
		Позивач вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оспорюваного рішення, а тому звернувся до суду з даним позовом про визнання його протиправним та скасування.
		Вирішуючи спір, суд враховує наступне.           Щодо відсутності дозволу органу охорони культурної спадщини на проведення робіт в історичних ареалах населених місць.
		Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року №1805-III.
		Відповідно до ч.2 ст.5 цього Закону, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить:, зокрема: визначення меж територій пам'яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць (п.12); погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини (п.14); надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць (п.17); видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них (п.18); надання дозволів на відновлення земляних робіт (п.19).
		Згідно з ч.ч.1, 2 ст.30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.
		У п.1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року №495 (далі - Положення), передбачено, що Міністерство культури України (Мінкультури) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до підп.підп.57, 67 п.4 Положення, Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань видає розпорядження і приписи щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на таких пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законом, дозволів або з відхиленням від них; видає дозволи на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.
		За змістом ч.ч.1, 2 ст.61 Закону України «Про охорону культурної спадщини», дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно. Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на відповідача покладено обов'язок формування та реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини. При цьому, у ст.61 Закону України «Про охорону культурної спадщини» прямо передбачено, що порядок подання документів для отримання відповідних дозволів Міністерства культури України визначається Кабінетом Міністрів України. 
		Однак суд встановив, що такий порядок, як станом на дату видання спірного припису, так і станом на дату розгляду цієї справи в суді, не затверджено Кабінетом Міністрів України. Відтак, враховуючи, що відповідач, як орган державної влади, в силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому, за відсутності встановленого Кабінетом Міністрів України відповідного порядку надання Міністерством культури України дозволів на проведення робіт в історичних ареалах населених місць, відповідач безпідставно посилається на відсутність у позивача згаданого дозволу, оскільки такий не міг бути виданий з незалежних від позивача обставин. 
		При цьому, суд враховує, що чинним законодавством не наділено відповідача правом самостійно встановлювати порядок надання ним вищевказаних дозволів.          Щодо покликання відповідача на те, що порядок отримання дозволу на проведення будівельних робіт в історичних ареалах населених міст та надання дозволу на проведення робіт на пам'ятках національного значення їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць є адміністративними послугами, які надаються Міністерством, НУ «Львівська політехніка».
		Згідно ст.1 Закону України «Про адміністративні послуги», адміністративна послуга - це результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону.
		Частинами 1 та 2 ст.3 Закону України «Про адміністративні послуги» визначено, що законодавство у сфері надання адміністративних послуг складається з Конституції України, цього та інших законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері надання адміністративних послуг. Надання адміністративних послуг здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами, які регулюють суспільні відносини у відповідних сферах, зокрема Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності».
		Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про адміністративні послуги», адміністративні послуги визначаються виключно законом.
		Згідно з ч.5 ст.9 цього ж Закону, перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, визначаються законом.
		Отже, вищенаведеними нормами Закону України «Про адміністративні послуги» передбачено, що виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, визначається, зокрема, перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги. 
		Законом, який регулює відносини в сфері охорони культурної спадщини, є Закон України «Про охорону культурної спадщини». Водночас, ст.61 цього Закону (порядок надання дозволів та погоджень Міністерством культури України) містить відсилочну норму на порядок, який повинен бути встановлений Кабінетом Міністрів України.
		Таким чином, суперечливими є твердження відповідача з даного приводу.
		Окрім того, суд не враховує доводи відповідача про те, що процес отримання дозволів в Міністерстві культури України врегульовано наказом Міністерства культури України «Про затвердження інформаційних та технологічних карток з видачі Міністерством культури адміністративних послуг у сферах охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 17.07.2014 року №562, оскільки, як вже зазначалось вище, чинним законодавством не наділено відповідача правом самостійно встановлювати порядок надання ним дозволів на проведення робіт в історичних ареалах населених місць. 
		          Щодо висновків відповідача про те, що об'єкт будівництва знаходиться в історичному ареалі м. Львова.
		Відповідно до ч.2 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини. 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року №878 затверджено Список історичних населених місць України (міста і селища міського типу), до якого включено, серед інших, місто Львів. 
		Водночас, порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №318 (далі - Порядок №318). 
		Згідно п.п.4, 5 цього Порядку, відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини. Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. 
		Відповідно до п.12 Порядку №318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.
		Таким чином, передумовою для встановлення меж історичного ареалу є розробка науково-проектної документації під час розроблення історико-архітектурних опорних планів населених місць, яка погоджується відповідним органом місцевого самоврядування та затверджується Мінкультури. Однак, станом на момент виникнення спірних правовідносин, така документація відсутня та, як наслідок, не затверджена відповідачем у встановленому законом порядку. 
		Більше того, на офіційному веб-сайті Міністерства культури України (http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=244995501) міститься інформація щодо затвердження меж та режимів використання історичних ареалів історичних населених місць наказами Міністерства культури України. Однак, як видно із зазначеного сайту, межі історичного ареалу м.Львова, станом на 23.08.2017 року, відповідачем не затверджені.
		Факт відсутності погодження відповідачем меж історичного ареалу м.Львова підтверджується також долученим до матеріалів справи листом Міністерства культури України від 15.09.2017 року №892/10/72-17, наданим у відповідь на лист Львівської міської ради від 10.07.2017 року №0004-1547. Зокрема, у цьому листі відповідач повідомив, що оскільки Львівською міською радою було оголошено конкурс на розробку науково-проектної документації історико-архітектурного опорного плану м. Львова до 31.12.2017 року, переможцем якого є Підприємство об'єднання громадян «Інститут культурної спадщини» Всеукраїнської ради з охорони культурної спадщини України, тому Міністерство вважає за доцільне повернутися до розгляду питання погодження меж історичного ареалу м.Львова після розроблення історико-архітектурного опорного плану.
		Вказаний факт не заперечувався і представником відповідача в судовому засіданні.
		Встановлені обставини дають суду підстави для висновку, що станом на дату видання оскаржуваного припису у відповідача були відсутні підстави вважати, що «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на АДРЕСА_3, зі знесенням існуючого житлового будинку у м. Львові», здійснюється у визначених межах історичного ареалу м. Львова з дотриманням чи недотриманням визначених режимів використання, оскільки такі межі та режими, всупереч приписам ч.2 ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та п.12 Порядку №318, не затверджені відповідачем як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		          Що стосується посилань на рішення виконкому Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова», яким затверджено опрацьовані інститутом «Укрзахідпроектреставрація» на замовлення управління охорони історичного середовища межі історичного ареалу та зону регулювання забудови м.Львова (додатки 1, 2) та яке, на думку відповідача, підлягає застосуванню Міністерством культури України, суд враховує таке.
		Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
		Ні законодавством, яке діяло на дату винесення рішення виконкому Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 року, ні законодавством, яке діяло станом на дату видання оскаржуваного припису, не передбачено повноважень (власних чи делегованих) виконавчих комітетів рад щодо затвердження меж історичних ареалів населеного місця. З огляду на що, рішення виконкому Львівської міської ради №1311 від 12.09.2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» не може вважатися належним документом, яким затверджено межі історичного ареалу м.Львова, без погодження таких меж центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, тобто Міністерством культури України. 
		Щодо тверджень відповідача про необхідність інформування позивачем Комітету всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати будівельні роботи в буферній зоні об'єкта культурної спадщини, внесеного до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		Згідно зі ст.ст.4, 5 Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини, (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналась у жовтні 1988 року відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини» №6673-ХІ від 04.10.1988 року, кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. Держави - сторони цієї Конвенції з тим, щоб забезпечити якомога ефективнішу охорону і збереження та якомога активнішу популяризацію культурної і природної спадщини, розміщеної на її території, прагнуть в умовах, властивих кожній країні, зокрема, вживати відповідних правових, адміністративних і фінансових заходів щодо виявлення, охорони, збереження, популяризації й відновлення цієї спадщини.
		Статтею 172 Провідних настанов ЮНЕСКО щодо втілення у життя Конвенції про всесвітню спадщину передбачено, що обов'язком країни - учасниці Конвенції є інформування Комітету Всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, яка охороняється Конвенцією, про значні роботи по відновленню чи новому будівництву, які можуть вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини.
		Тобто, держава, що внесла пам'ятку «Архітектурний ансамбль історичного центра м.Львова» до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, добровільно взяла на себе визначені ст.ст.4 та 5 Конвенції зобов'язання, що вона, як країна-учасниця, має інформувати Комітет всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, що охороняється Конвенцією, значні роботи по відновленню чи нове будівництво, які могли б вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини. При цьому, обов'язок інформування Комітету Всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про нове будівництво в охоронюваній зоні покладається саме на державу Україну в особі її уповноважених органів. Із ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.12.2010 року у справі №К-31325/10, на яку покликається відповідач, також вбачається, що такий обов'язок покладається саме на державу та не був виконаний міською радою. 
		Таким чином, доводи відповідача про необхідність позивача, як замовника будівництва, інформувати Комітет всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати будівельні роботи в охоронюваній зоні, є нічим іншим, аніж припущення.
		Окрім того, слід врахувати і те, що станом на дату видання спірного припису, не був розроблений порядок інформування Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО про наміри щодо проведення нового будівництва на об'єкті, включеному до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, на його території та в їх охоронній (буферній) зоні.  
		Щодо тверджень відповідача про необхідність погодження проектної документації на будівництво з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		Відповідно до п.11 ст.1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", проектна документація - затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об'єктів будівництва.
		Згідно ч.ч.1, 6 ст.31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником. Проектна документація на будівництво об'єктів не потребує погодження державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними особами, утвореними такими органами.
		Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України "Про архітектурну діяльність", проектна документація на будівництво об'єктів, розроблена відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, не підлягає погодженню з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами охорони культурної спадщини, державної санітарно-епідеміологічної служби і природоохоронними органами.
		Отже, проектна документація, в силу вищевказаних законодавчих норм, не підлягає погодженню з будь-якими державними органами, в тому числі, і з органами охорони культурної спадщини, зокрема, Міністерством культури України. При цьому, ні Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", ні Закон України "Про архітектурну діяльність", які поширюють свою дію на всі об'єкти містобудування та стосуються будівництва на усіх територіях, в тому числі, в межах історичних ареалів населених місць, не передбачають жодних винятків із вказаного правила.
		Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.05.2011 року №45 затверджено Порядок розроблення проектної документації на будівництво об'єктів, згідно п.2 якого цей Порядок визначає процедуру розроблення проектної документації на будівництво об'єктів та поширюється на суб'єктів містобудування.
		Відповідно до п.п.3, 4 зазначеного Порядку, для забезпечення проектування об'єкта будівництва замовник повинен надати генпроектувальнику (проектувальнику) вихідні дані на проектування. Основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.
		13 травня 2005 року гр. ОСОБА_3 було придбано у власність будинок АДРЕСА_3, загальною площею 197, 6 та земельну ділянку, на якій розташований вказаний будинок, площею 0,0990 га, АДРЕСА_3, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 шляхом укладення договору купівлі - продажу будинку та земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Н.І., реєстраційний запис №935. (а.с. 32-33).
		Згідно із Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 ОСОБА_3, є власником земельної ділянки АДРЕСА_3, площею 0, 0990 га. (а.с.44).
		26 грудня 2014 року Наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 26.12.2014 року № 429 було затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво гр. ОСОБА_3, багатоквартирного житлового будинку підземним паркінгом на АДРЕСА_3 зі знесенням існуючого житлового будинку. (а.с.67).
		На замовлення позивача проектною організацією - ПП «Інвер - Плюс» було розроблена проектна документація на будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на АДРЕСА_3, зі знесенням існуючого житлового будинку у м. Львові. Вказана проектна документація отримала позитивний висновок № 14-1605-16 від 06.07.2016 року Філії Державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба української державної будівельної експертизи» у Львівській області. 
		13 вересня 2016 року замовником будівництва ОСОБА_3 і Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м. Львові було зареєстровано Декларацію № З-К-52733-07 від 13.09.2016 року про початок виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на вул. АДРЕСА_3. 
		12 вересня 2017 року Інспекцією державного  архітектурно - будівельного контролю у м. Львові було видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ 112172550178. (а.с.77-78).
		За встановлених обставин, суд приходить висновку, що проектна документація «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на АДРЕСА_3, зі знесенням існуючого житлового будинку у м. Львові» розроблена у відповідності до затверджених містобудівних умов та обмежень, отримала позитивний висновок державної експертизи та зареєстрована позивачем, як замовником будівництва. Вказане відповідає положенням ст.31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та ст.7 Закону України «Про архітектурну діяльність», які прямо передбачають відсутність обов'язку замовника будівництва погоджувати проектну документацію з органами державної влади, в тому числі, з органами охорони культурної спадщини.
		Разом з тим, обґрунтовуючи заперечення, відповідач посилається на п.14 ч.1 ст.5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та вказує, що до його повноважень належить погодження проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень в історичних ареалах населених місць. На думку відповідача, дана норма є спеціальною по відношенню до ст.7 Закону України «Про архітектурну діяльність», а тому - при вирішенні питання про необхідність погодження проектної документації з органами охорони культурної спадщини - застосуванню підлягає саме п.14 ч.1 ст.5 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		З даного приводу суд зазначає таке.
		Згідно п.1 листа Міністерства юстиції України від 26.12.2008 року №758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії», у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок  того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання. 
		Також, у п.4 зазначеного листа передбачено, що при розбіжності  між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
		З аналізу наведених роз'яснень слідує те, що перевага надається акту, який виданий пізніше, в тому числі - загальному акту, якщо він скасовує положення раніше виданого спеціального акту.
		Між тим, суд відзначає, що вимога про необхідність погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень в історичних ареалах населених місць з центральним органом виконавчого органу у сфері охорони культурної спадщини існувала в Законі України «Про охорону культурної спадщини», з дати його прийняття (08.06.2000 року), однак, в подальшому, згідно із Законом України №509-VІ від 16.09.2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» статтю 7 Закону України «Про архітектурну діяльність» було доповнено частиною 3, яка передбачає, що проектна документація на будівництво об'єктів, розроблена відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, не підлягає погодженню з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами культурної спадщини, державної санітарно-епідеміологічної служби і природоохоронними органами. 
		Відтак, суд при розгляді даної справи застосовує норму закону, яка з'явилася пізніше, тобто ч.3 ст.7 Закону України «Про архітектурну діяльність», згідно якої, як вже зазначалось вище, не передбачено необхідності погодження проектної документації з органами охорони культурної спадщини.           Щодо зазначених в Акті обстеження допущених позивачем порушень ч.3 ст.61, ч.3 ст.32, ч.1 ст.35 Закону України «Про охорону культурної спадщини». 
		Відповідно до ч.3 ст.61 Закону України «Про охорону культурної спадщини», набуття суб'єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об'єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.
		Проте в Акті обстеження не зазначено в чому ж саме полягають ознаки порушення цієї норми зі сторони позивача. Будь-яких пояснень чи доказів з даного приводу представником відповідача не надано, а судом не встановлено.
		Згідно ч.3 ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Відповідно до п.17 ч.2 ст.5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.
		З урахуванням встановленої судом відсутності затверджених у встановленому законом порядку меж історичного ареалу м. Львова, на позивача не було покладено обов'язку отримувати дозвіл Мінкультури на виконання будівельних робіт   Протилежного відповідачем не доведено.
		Згідно ч.1 ст.35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини. Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом Міністрів України.
		Порядок видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №316.
		Відповідно до п.3 цього Порядку, археологічні розвідки, розкопки можуть проводити наукові працівники з досвідом проведення археологічних робіт, які застосовують наукові методики розкриття і фіксування археологічних об'єктів культурної спадщини, що гарантують можливість подальшого використання результатів досліджень як повноцінного культурної спадщини. Інші земляні роботи на об'єктах культурної спадщини повинні проводитися під наглядом наукових працівників. 
		Таким чином, дозвіл на проведення земляних робіт підлягає отриманню безпосереднім виконавцем робіт - фізичною особою у разі, зокрема, якщо вони проводяться в межах історичного ареалу. Відтак, у ОСОБА_3  відсутні законні підстави для отримання дозволу Мінкультури на виконання земляних робіт.
		З урахуванням вищевикладеного, висновки відповідача про порушення позивачем вимог ч.3 ст.61, ч.2 ст.32 та ч.1 ст.35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» є безпідставними та необґрунтованими.
		Також судом досліджено питання законодавчого регулювання порядку здійснення перевірок Міністерством культури України.
		Законом України "Про охорону культурної спадщини" не врегульовано порядку проведення перевірок органами охорони культурної спадщини, в тому числі, візуальних обстежень стану збереження історичного ареалу.
		Оскільки орган державної влади, яким є відповідач, може діяти тільки у спосіб, передбачений законами України, то відповідач при проведенні перевірки мав би керуватися певним законодавчим актом, який регулює порядок проведення перевірки, в тому числі, обстеження як різновиду перевірки. Так як порядок проведення перевірок/обстежень не визначено Законом України "Про охорону культурної спадщини", то відповідач у даному випадку має керуватися загальним Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
		Статтею 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено перелік правовідносин, на які не поширюється його дія, серед яких відсутні заходи контролю за господарською діяльністю, пов'язаною з об'єктами культурної спадщини.
		Таким чином, діяльність органів охорони культурної спадщини при здійсненні заходів державного нагляду, підпадає під сферу дії    Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
		Правова позиція про те, що органи охорони культурної спадщини є контролюючими органами і уповноважені здійснювати контроль за дотриманням суб'єктами господарювання вимог законодавства в галузі охорони культурної спадщини, зокрема шляхом проведення перевірок та оглядів, а також про те, що виданню припису або розпорядженню щодо усунення порушень вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини обов'язково передує проведення заходу державного нагляду (контролю), підтверджується судовою практикою в аналогічних спорах з органом охорони культурної спадщини з приводу оскарження його припису, зокрема, постановами Вищого адміністративного суду України від 12.05.2016 року по справі №826/5716/15 (К/800/32136/15), від 24.05.2016 року по справі №815/2818/15 (К/800/8671/16).
		Відповідно до ч. 1      ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
		Частиною 2 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" встановлено, що на підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою.
		Частинами 4, 5 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачено, що посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу. Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.
		Згідно ч. 6 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).
		Частиною 7 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачено, що на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
		Згідно до ч. 8 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.      Припис      не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.
		Статтею 10 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), залучати під час здійснення таких заходів третіх осіб;  не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо:
		- державний нагляд (контроль) здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких заходів;
		- посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону;
		- суб'єкт господарювання не одержав повідомлення про здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) в порядку, передбаченому цим Законом;
		- посадова особа органу державного нагляду (контролю) не внесла запис про здійснення заходу державного нагляду (контролю) до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) (за наявності такого журналу в суб'єкта господарювання);
		- тривалість планового заходу державного нагляду (контролю) або сумарна тривалість таких заходів протягом року перевищує граничну тривалість, встановлену      частиною п'ятою      статті 5 цього Закону, або тривалість позапланового заходу державного нагляду (контролю) перевищує граничну тривалість, встановлену      частиною четвертою      статті 6 цього Закону;
		- орган державного нагляду (контролю) здійснює повторний позаплановий захід державного нагляду (контролю) за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю);
		- органом державного нагляду (контролю) не була затверджена та оприлюднена на власному офіційному веб-сайті уніфікована форма акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику;
		- у передбачених законом випадках посадові особи не надали копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, або відповідного державного колегіального органу на здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю).
		Отже, чинним законодавством визначена відповідна процедура здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, в тому числі, Міністерством культури України, яка передбачає прийняття рішення (наказу) про проведення планового чи позапланового заходу. Зокрема, на підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу. Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання, в тому числі, проводити обстеження, та виносити відповідні документи. Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили вищевказаних документів. При цьому, законодавством не передбачено права контролюючого органу проводити перевірку самостійно без повідомлення суб'єкта господарювання.
		Як встановлено судом та вбачається з Акту обстеження, відповідач не видавав наказу на проведення перевірки позивача, а також не видавав посвідчення на проведення перевірки. Посадова особа Міністерства культури України Є.А. Богдан, що проводив обстеження, не пред'являв позивачам ні посвідчення (направлення) на здійснення заходу, ні службового посвідчення, а сама перевірка у формі обстеження за результатами якої було складено Акт обстеження здійснювалася без повідомлення позивачів.
		Також суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь - які докази того, що посадова особа Міністерства культури України Є.А. Богдан 01.12.2017 року відряджався до м. Львова для проведення візуального обстеження об'єкта земельної ділянки за адресою: м. Львів, АДРЕСА_3.           Як вбачається із змісту оскаржуваного припису, він виданий у зв'язку з тим, що позивачами не було погоджено із відповідачем проектну документацію на будівництва, а також не було отримано дозволу відповідача на здійснення земляних та будівельних робіт.
		Законом України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" №     3392-VI від 19.05.2011 року (із наступними змінами) затверджено Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності. У статті 1 зазначеного Закону вказано, що забороняється вимагати від суб'єктів господарювання отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до Переліку, затвердженого цим Законом. Встановлення інших видів документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності може здійснюватися шляхом внесення відповідних змін до цього Закону. Зміни до Переліку вносяться одночасно (разом) з внесенням змін до законів України, що регулюють відносини у цій сфері. Необхідність одержання документів дозвільного характеру, встановлена законами, виникає виключно після внесення таких документів до Переліку, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті, тобто крім документів, необхідність видачі яких встановлюється міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		До Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, що затверджений Законом України №      3392-VI від 19.05.2011 (із змінами), включено наступні дозвільні документи, які передбачені Законом України "Про охорону культурної спадщини", а саме: - дозвіл на переміщення (перенесення) пам'ятки національного значення (п.46);
		-          дозвіл на переміщення (перенесення) пам'яток місцевого значення (п.47);
		-          дозвіл на проведення робіт на пам'ятках місцевого значення (крім пам'яток археології), їх територіях та в зонах охорони, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок (п. 57);
		-          дозвіл на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених пунктів (п. 58);
		-          погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління (п. 92);
		-          погодження відчуження або передачі пам'яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління (п. 93);
		-          погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земельних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам'яток місцевого значення, їх територій і зон охорони (п.106).
		Таким чином відповідні дозвільні документи, які передбачені Законом України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, дозвіл на проведення робіт в історичних ареалах населених пунктів (п. 58), є документами дозвільного характеру саме у сфері господарської діяльності, тому, перевірка діяльності суб'єктів господарювання у сфері охорони культурної спадщини має здійснюватися відповідачем у відповідності до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".           Наказом Міністерства культури України від 10.04.2017 року № 287 "Про внесення змін до Плану діяльності Міністерства культури України з підготовки проектів регуляторних актів на 2017 рік", на виконання вимог статей 7 та 13 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", вирішено внести зміни до Плану діяльності Міністерства культури України з підготовки проектів регуляторних актів на 2017 рік, затвердженого наказом Міністерства культури України від 15.12.2016 року № 1189, виклавши його у новій редакції.
		Згідно п. 9 Плану діяльності Міністерства культури України з підготовки проектів регуляторних актів на 2017 рік (в новій редакції) передбачено розробку проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2009 року № 21" з метою практичної реалізації Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 року № 752 "Про затвердження Методики розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю)", розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 року № 357-р "Про затвердження плану заходів щодо дерегуляції господарської діяльності", а також зменшення періодичності здійснення спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини планових заходів державного нагляду (контролю) за діяльністю суб'єктів господарювання щодо об'єктів культурної спадщини.
		Згідно п. 11 Плану діяльності Міністерства культури України з підготовки проектів регуляторних актів на 2017 рік (в новій редакції) передбачено розробку проекту наказу Міністерства культури України "Про затвердження уніфікованої форми акта, який складається органами охорони культурної спадщини за результатами планових (позапланових) перевірок, та визнання таким, що втратив чинність, наказ Міністерства культури і туризму України від 11.11.2010 року № 1043/0/16-10", з метою практичної реалізації Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 року № 752 "Про затвердження Методики розроблення уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю), встановлення єдиного підходу до здійснення органами охорони культурної спадщини документального оформлення результатів здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони культурної спадщини".
		Тобто відповідач з метою практичної реалізації Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" зобов'язаний був розробити ряд актів, які стосуються проведення ним планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони культурної спадщини. Тобто, відповідач тим самим  визнає поширення на нього норм вищевказаного Закону.
		За таких обставин, суд дійшов висновку, що Міністерством культури України було порушено процедуру проведення державного нагляду (контролю), яка передбачена ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", а саме відповідачем не було забезпечено позивачам можливості реалізувати свої права під час проведення перевірки, які передбачені ст. 10 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", та не дотримано принципу гарантування прав та законних інтересів суб'єкта господарювання і принципу здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом. 
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
		На підставі досліджених в судовому засіданні доказів та встановлених на їх підставі обставин, що передували прийняттю оскаржуваного рішення від 06.02.2018 року № 6/10/74-18, суд приходить висновку, що таке видано не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано (без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення) та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними, допустимими та достатніми доказами. Виходячи з положень п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що позов є підставним та таким, що підлягає задоволенню. А тому, спірне рішення слід скасувати як протиправне.
		Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.   
		 Керуючись ст.ст.  72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -
		 
		 
		в и р і ш и в :
		          позов задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України від 06.02.2018 року № 6/10/74-18.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури України (вул.Івана Франка, 19, м.Київ, 01601; код ЄДРПОУ: 37535703) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; код: НОМЕР_1) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.             Рішення  суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної  скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті  чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
		          Апеляційна скарга на рішення  подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до  Львівського апеляційної адміністративного суду.            Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський  окружний адміністративний суд.
		Повний текст рішення   складено 03 серпня   2018  року.
		 
		                        Суддя                                             Кухар Н.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...