Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/8692/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано судом: 08.08.2018. Зареєстровано: 08.08.2018. Оприлюднено: 13.08.2018.
Дата набрання законної сили: 10.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 161/8692/18 
		Провадження № 2-о/161/171/18 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		                                І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		08 серпня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
		головуючої - судді Плахтій І.Б.,
		з участю секретаря судових засідань - Вергун О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація (Посольство РФ в Україні), про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		05 червня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із вищевказаною заявою, в якій просили зокрема встановити юридичний факт, що їх вимушене переселення разом з малолітньою дитиною ОСОБА_4 в березні 2014 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
		Заява обґрунтована тим, що встановлення факту їх вимушеного переселення разом з малолітньою дитиною є підтвердженням статусу відповідно до норм <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1949_08_12/pravo1/MU49006.html?pravo=1" title="Конвенція про захист цивільного населення під час війни" target="_blank">Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни»</a> для його захисту і пов'язане з вирішенням питання про стягнення збитків, а не вирішення спору про право. Іншого порядку встановлення даного факту не передбачено. Так, у березні 2014 року вони були змушені переміститися з місця їх постійного проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим, а саме з міста Керч, до Волинської області, де вони проживають і по на даний час. Вищевказані обставини підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 29.10.2014 року відповідно за №0764/000315 та довідки від 30.10.2014 року за №0764/000341.
		В судовому засіданні 11.07.2018 заявник та представники заявників вимоги заяви підтримали. В подальшому подали заяву про розгляд справи у їхній відсутності.
		Представники заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України та посольства Російської Федерації в судове засідання не з'явилися, про місце, дату та час слухання справи повідомлені належними чином, клопотань чи пояснень у справі не подавали.
		Судом на підставі частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9167/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9167" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 247 ЦПК</a>, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
		Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов наступного висновку.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в місті Керч Автономної Республіки Крим (а.с.21-22).
		З копії трудової книжки заявника ОСОБА_2 вбачається, що він в 2002 році працював в Керченському міському палаці дитячої і юнацької творчості, в подальшому був зареєстрований і отримував допомогу в Керченському центрі зайнятості, в 2004-2006 роках працював в Керченському структурному підрозділі ТД «Фаворит», в 200602007 роках працював в ТзОВ «Біотрейд», з 08.06.2009 по 18.08.2009 працював в Керченському міському палаці дитячої і юнацької творчості.
		28 серпня 2009 року ОСОБА_2 було укладено шлюб з громадянкою Росії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянкою Російської Федерації, що доводиться копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.37).
		Деякий час подружжя проживало в Росії. Під час перебування у шлюбі у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 народилась донька - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.38).
		В подальшому заявники з дитиною переїхали в м. Керч, Автономної Республіки Крим, де продовжували проживати за адресою: АДРЕСА_1.
		Факт постійного проживання заявників до березня 2014 року в м. Керч Автономної Республіки Крим підтверджується копією заяви ОСОБА_3 про реєстрацію її місця проживання від 01.03.2014, поданої нею до ДМС м. Керч.
		З заяви вбачається, що в березні 2014 року заявники разом з дитиною вимушені були переміститися з свого постійного місця проживання в м. Керч Автономної Республіки Крим в м. Луцьк Волинської області.
		Відповідно до довідок про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 29.10.2014 року за №0764/000315 та від 30.10.2014 року за №0764/000341 ОСОБА_2 та ОСОБА_3, разом з їх малолітньою дитиною ОСОБА_4, постійно проживали в АДРЕСА_1, та вимушені були переміститися з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2. 
		Матеріалами справи доводиться, що зазначена адреса є їх фактичним місцем проживання. Разом з тим, суд звертає увагу, що вищевказані довідки не містять відомостей щодо причин переселення.
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1949_08_12/pravo1/MU49006.html?pravo=1" title="Конвенція про захист цивільного населення під час війни" target="_blank">Конвенції</a>, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Беручи до уваги резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Стан справ у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, які визнають Автономну Республіку Крим та місто Севастополь територією, тимчасово окупованою Російською Федерацією,та виходячи з аналізу положень чинного законодавства України, суд вважає, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Автономної Республіки Крим є загальновідомим і не підлягає доведенню.
		Відповідно до частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#5" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»</a>, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4, частині першій <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_73/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#73" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»</a> передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_171/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#171" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статтею 12 цього Закону</a>.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#5" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 1 цього Закону</a>. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_07_11/pravo1/KP140509.html?pravo=1" title="Про облік внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 509 від 01.10.2014" target="_blank">Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»</a> затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Положеннями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»</a> порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.
		Частиною четвертою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_29/ed_2018_01_18/pravo1/T182268.html?pravo=1#29" title="Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях; нормативно-правовий акт № 2268-VIII від 18.01.2018" target="_blank">статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»</a> визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_01_18/pravo1/T182268.html?pravo=1" title="Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях; нормативно-правовий акт № 2268-VIII від 18.01.2018" target="_blank">преамбули вказаного Закону</a> датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_02_27/pravo1/T141207.html?pravo=1" title="Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України; нормативно-правовий акт № 1207-VII від 15.04.2014" target="_blank">Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»</a>, а саме: 20 лютого 2014 року.
		Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просять заявники.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_177/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#177" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Статтею 55 Конституції України</a> передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 124 Конституції України</a>, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">стаття 124 Конституції України</a>), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		З урахуванням внесених змін до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституції України</a> <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/T161401.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя); нормативно-правовий акт № 1401-VIII від 02.06.2016" target="_blank">Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»</a>, вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2002_05_07/pravo1/KS02040.html?pravo=1" title="У справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб); нормативно-правовий акт № 8-рп/2002 від 07.05.2002" target="_blank">Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002</a> (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_177/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#177" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 55 Конституції України</a>. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_200/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#200" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 64 Конституції України</a>, право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Частина четверта <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7442/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7442" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 10 ЦПК України</a> і <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_117/ed_2012_10_16/pravo1/T063477.html?pravo=1#117" title="Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини; нормативно-правовий акт № 3477-IV від 23.02.2006" target="_blank">стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»</a> покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод</a> 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», §313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §129).
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», §333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», §109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», §335, §339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §131).
		Отже, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму. Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника.
		Згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9108/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9108" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 234 ЦПК України 2004 року</a> окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		В судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Відповідно до п.1 ч.1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10/ed_2018_02_27/pravo1/T141207.html?pravo=1#10" title="Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України; нормативно-правовий акт № 1207-VII від 15.04.2014" target="_blank">ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»</a> тимчасово окупованою територією є сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
		Згідно з ч.3 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_19/ed_2018_02_27/pravo1/T141207.html?pravo=1#19" title="Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України; нормативно-правовий акт № 1207-VII від 15.04.2014" target="_blank">ст.5 вказаного Закону</a> відповідальність за порушення визначених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до зазначених вище конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_19/ed_2018_02_27/pravo1/T141207.html?pravo=1#19" title="Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України; нормативно-правовий акт № 1207-VII від 15.04.2014" target="_blank">статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»</a>, частиною четвертою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_29/ed_2018_01_18/pravo1/T182268.html?pravo=1#29" title="Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях; нормативно-правовий акт № 2268-VIII від 18.01.2018" target="_blank">статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»</a>, та підтверджує факт того, що вимушене переселення у березні 2014 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, разом з їх малолітньою дитиною ОСОБА_4, з окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
		Частиною третьою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_185/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#185" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»</a> передбачено, що у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин, передбачених у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#5" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 1 цього Закону</a>, спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.
		Відповідно до положень <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_17/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#17" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статі 3 Конституції України</a>, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Приписами <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_78/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#78" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 27 Конституції України</a> передбачено, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
		Враховуючи викладене, а також те, що заявники переселилася з території Автономної Республіки Крим задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, в тому числі їх малолітньої дитини, в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановлення даного юридичного факту заявниках необхідно для визначення їх статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1949_08_12/pravo1/MU49006.html?pravo=1" title="Конвенція про захист цивільного населення під час війни" target="_blank">Конвенцією</a>, іншими нормами національного та міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.
		 
		На підставі наведеного, керуючись ст.ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9337/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">263-265</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9585/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9585" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">293</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9707/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9707" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">315</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9738/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9738" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">319 ЦПК України</a>, суд -
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація (Посольство РФ в Україні), про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7, разом з малолітньою дитиною ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_8, в березні 2014 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
		Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня вручення рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повне рішення складено 08.08.2018.
		 
		 
		 
		Суддя Луцького міськрайонного суду                                        І.Б. Плахтій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...