Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/677/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інтелектуальна власність; Товарні марки і розпорядження правами на них; Інший спір про товарні марки і розпорядження правами на них.
Надіслано для оприлюднення: 09.08.2018. Зареєстровано: 09.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		06.08.2018Справа №  910/677/18
		За позовом Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод  
		до   Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1"  
		про  захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації 
		Суддя  О.В. Гумега 
		секретар судового засідання
		Я.І. Репа
		Представники:
		від позивача:   не з'явився 
		від відповідача: Мартиновська З.І., довіреність № б/н  від 02.04.2018
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" (відповідача) про:
		- визнання недостовірною інформації, поширеної ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" та розміщену за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 "Я засомневался что здесь чистый коньячный спирт на 100 процентов. Я бы предположил, возможно, что он настоян на черносливе";
		- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1"  спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на офіційному сайті https://lplusl.ua інформації наступного змісту: "Коньяки України "Ужгород" торгової марки "Тиса" вироблені з коньячних спиртів витриманих по спеціальній технології не менше 10 років, без додавання іншої сировини та матеріалів не передбачених відповідною Технологічною інструкцією, ЗУ "Про виноград та виноградне вино" та "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів";
		- заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" поширювати будь-яким способом недостовірну інформацію, розміщену за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 "Я засомневался что здесь чистый коньячный спирт на 100 процентов. Я бы предположил, возможно, что он настоян на черносливе".
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, власником якого, на твердження позивача, є Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" (відповідач), розміщений відеосюжет під назвою "Життя без обману: як обрати якісний алкоголь", в ході якого вказано інформацію "Я засомневался что здесь чистый коньячный спирт на 100 процентов. Я бы предположил, возможно, что он настоян на черносливе" (далі - Інформація), яку позивач вважає недостовірною та такою, що підлягає спростуванню відповідачем.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 11.06.2018 о 09:10 год., викликано учасників справи у підготовче засідання, визнано їх явку обов'язковою.           
		04.06.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання, яким позивач просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку з терміновим відрядженням представника позивача за кордон.
		06.06.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначив про відсутність підстав для задоволення позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на те, що:
		- спірна інформація є оціночними судженнями, а саме припущеннями, а тому не може бути предметом судового захисту, в свою чергу, висловлена у формі оціночних суджень спірна інформація не може порушувати особисті немайнові права позивача;
		- відсутні докази, які б підтверджували причинно-наслідковий зв'язок між сюжетом програми та завданням шкоди діловій репутації позивача; 
		- на підтвердження факту розповсюдження спірної інформації позивач надав диск із записом відеосюжету, завантаженим з мережі Інтернет, тоді як належним доказом сповіщення відповідачем спірної інформації мав бути запис передачі у незмінній формі;
		- крім того, дана позовна заява має розглядатись в порядку цивільного судочинства із залученням автора спірної інформації - фізичної особи (сомельє), оскільки позивач зазначив, що спірну інформацію поширив сомельє як фізична особа.
		Представники позивача та відповідача в підготовче засідання, призначене на 11.06.2018, не з'явились, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
		Відповідно до ч. 1 ст. 183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених главою 3 ГПК України.
		У підготовчому засіданні, призначеному на 11.06.2018, суд розпочав вчинення дій, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
		В підготовчому засіданні 11.06.2018 здійснювався розгляд клопотання позивача про відкладення розгляду справи, поданого 04.06.2018 через відділ діловодства суду.
		Враховуючи положення  п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України та клопотання  позивача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про задоволення останнього.                                                               
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 постановлено продовжити строк підготовчого провадження за ініціативою суду на тридцять днів, відкладено підготовче засідання у справі на  03.07.2018  о 12:10 год. 
		Представники позивача та відповідача в підготовче засідання, призначене на 03.07.2018 з'явились.
		У підготовчому засіданні, призначеному на 03.07.2018, суд продовжив вчинення дій, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
		У підготовчому засіданні, призначеному на 03.07.2018, суд оголосив перерву до 23.07.2018 о 11:40 год.
		19.07.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої:
		- позивач вважає, що оскільки відповідач не заперечував поширення Інформації через власний сайт за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, то з урахуванням ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню факт поширення Інформації, власник сайту та наявність Інформації за вказаною електронною адресою;
		- позивач вважає, що Інформація не може вважатися оціночними судженнями на підставі ст. 30 Закону України  "Про інформацію", оскільки таку інформацію можливо перевірити на предмет її відповідності дійсності, здійснивши відповідну перевірку спеціалізованими лабораторіями;
		- позивач заперечував щодо залучення до участі у справі співвідповідача (сомельє, автора Інформації) та необхідності розгляду справи в порядку цивільного судочинства, оскільки з спірного матеріалу неможливо встановити особу сомельє (тільки у м. Києві зареєстровано 114 ОСОБА_5, інші ідентифікаційні дані вказаної особи у вільному доступі відсутні), а позивач звернувся з позовом до власника сайту, на якому розміщено спірну інформацію;
		- позивач звернув увагу, що відповідачем не подано жодного доказу на підтвердження спірної Інформації.
		У підготовче засідання, призначене на 23.07.2018, з'явилися представники позивача та відповідача.
		У підготовчому засіданні 23.07.2018 суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
		Представники сторін у підготовчому засіданні 23.07.2018 зазначили, що повідомили всі обставини справи, які їм відомі, та надали всі докази, на які вони посилаються у позові і відзиві.
		Представники сторін у підготовчому засіданні 23.07.2018 подали заяву про розгляд справи по суті, відповідно до якої просили суд розпочати розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого засіданні. Заява залучена судом до матеріалів справи.
		Частиною 6 статті 183 ГПК України передбачено, що якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/677/18 до судового розгляду по суті на  23.07.2018  о 11:50 год. 
		У судове призначене на 23.07.2018, з'явилися представники позивача та відповідача.
		У судовому засіданні 23.07.2018 судом здійснювався розгляд справи по суті.
		Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
		При розгляді справи по суті в судовому засіданні 23.07.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).
		Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив.
		Представник відповідача проти позову заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов, у задоволенні позову просив суд відмовити повністю.
		У судовому засіданні, призначеному на 23.07.2018, суд оголосив перерву до 06.08.2018 о 12:20 год.
		У судове засідання, призначене на 06.08.2018, з'явився представник відповідача.
		Представник позивача в судове засідання, призначене на 06.08.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, по дату, час і місце судового засідання був належним чином повідомлений.
		Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
		Судом також враховано, що після одержання судом 19.07.2018  від позивача відповіді на відзив, будь-яких заяв чи клопотань, в тому числі про зміну позовних вимог або про відмову від позову, від позивача до суду не надходило, а відповідно до відповіді на відзив позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		Зважаючи на наведені обставини та приписи ст. 202 ГПК України, суд здійснював розгляд справи у судовому засіданні 06.08.2018 за відсутності позивача (його представників) відповідно до заявлених позивачем у позовній заяві вимог до відповідача.
		У судовому засіданні 06.08.2018 суд продовжив розгляд справи по суті.
		Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 06.08.2018 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
		Заслухавши представників сторін, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували відповідні обставини, суд
		 
		                                                         ВСТАНОВИВ:
		 
		Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод (позивач) при зверненні з позовом до суду зазначив, що на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", розміщений відеосюжет під назвою "Життя без обману: як обрати якісний алкоголь" (далі - відеосюжет).
		Позивач вказав, що в ході даного відеосюжету сомельє ОСОБА_5 здійснив дегустацію алкогольного напою "бренді Ужгород" торгової марки "ТИСА", вартістю 141 грн.
		На твердження позивача, з 25.35 хв. по 25.50 хв. в даному відеосюжеті  поширена наступна інформація: "Я засомневался что здесь чистый коньячный спирт на 100 процентов. Я бы предположил, возможно, что он настоян на черносливе", яку позивач вважає недостовірною (далі - Інформація).
		Розміщення Інформації на сайті  ІНФОРМАЦІЯ_1, належному Товариству з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", позивач підтверджує довідкою Департаменту "Центр компетенції" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" №187/2017-Д-ЦК від 05.12.2017 та електронним носієм - CD-RW 700 MB з написом 1+1.
		Позивач вважає, що поширена відповідачем Інформація безпосередньо стосується прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод відповідно до свідоцтва України № 36796 від 15.01.2004 є власником знаку для товарів та послуг "Тиса", який за відеосюжетом був зображений в ході проведення дегустації, та виробником коньяку України "Ужгород", про який у відеосюжеті поширено Інформацію. 
		Позивач стверджує, що поширена ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" Інформація є недостовірною, оскільки вся вироблена підприємством позивача продукція є коньяком України та вироблена виключно з коньячних спиртів відповідно до Закону України "Про виноград та виноградне вино", Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" та затверджених технологічних інструкцій, що підтверджується Ліцензією на виробництво алкогольних напоїв за реєстраційним номером № 245 від 26.04.2016 (серія АЕ № 297648), Ліцензією на виробництво спирту коньячного за реєстраційним номером № 409 від 25.09.2017 (серія АЖ № 077197), виданими позивачу Державною фіскальною службою України, Атестатом виробництва № UA3.027.0158-16 від 12.04.2016, виданим позивачу органом сертифікації, та Технологічною інструкцією на виробництво коньяку України марочного групи "КС" "Ужгород" 00011050-566-2009, затвердженою директором Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України, заступником Міністра аграрної політики України. Зокрема, відповідно до розділу 2 наведеної технологічної інструкції визначено, що для виготовлення коньяку України марочного групи "КС" "Ужгород" використовуються спирти коньячні витримані не менше 10-ти років. Отже, на твердження позивача, при виробництві коньяку України марочного групи "КС" "Ужгород" використовуються виключно коньячні спирти, отримані шляхом переробки коньячних виноматеріалів за спеціальною технологією, та не передбачено додавання іншої сировини, тим більше чорносливу.
		Позивач також зазначив, що Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод є одним з лідерів українського ринку алкогольних напоїв, якість яких підтверджена перемогами у різних міжнародних конкурсах. Наразі поширення ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" спірної Інформації відносно недотримання підприємством позивача умов виробництва коньячної продукції, за доводами позивача, негативно впливає на покупців при обранні ними алкогольних напоїв під торговою маркою "Тиса". 
		 
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. 
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.  Там же зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.    
		З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
		Зважаючи на вищенаведені обставини, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", з такими позовними вимогами:
		- визнати недостовірною інформацію, поширену ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" та розміщену за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 "Я засомневался что здесь чистый коньячный спирт на 100 процентов. Я бы предположил, возможно, что он настоян на черносливе";
		- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1"  спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на офіційному сайгі https://lplusl.ua інформації наступного змісту: "Коньяки України "Ужгород" торгової марки "Тиса" вироблені з коньячних спиртів витриманих по спеціальній технології не менше 10 років, без додавання іншої сировини та матеріалів не передбачених відповідною Технологічною інструкцією, ЗУ "Про виноград та виноградне вино" та "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів";
		- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" поширювати будь-яким способом недостовірну інформацію, розміщену за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 "Я засомневался что здесь чистый коньячный спирт на 100 процентов. Я бы предположил, возможно, что он настоян на черносливе".
		 
		За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Статтею 20 ГПК України визначено справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, серед яких справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яке не є підприємцем або самозайнятою особою (п. 14 ч. 1 ст. 20 ГПК України). 
		За висновком п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1), відкриваючи провадження у справі, суд має з'ясувати, за правилами якого судочинства підлягає розгляду заява. Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства. 
		Відповідно до п. 9 наведеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 також вказано, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
		Позивач у позовній заяві установив та зазначив у якості відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" як власника сайту, на якому розміщено відеосюжет зі спірною Інформацією. 
		Згідно частин 2, 3 статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного, чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу,  відповідачами є особи, яким ГПК України пред'явлено вимогу. Згідно частини 1 статті 47 ГПК України позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів.
		Отже, аналіз наведених процесуальних норм свідчить про право (а не обов'язок) позивача пред'явити вимогу до особи (однієї або кількох) з метою захисту свого  порушеного, невизнаного, чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. 
		Згідно наявних в матеріалах справи відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач - Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод (ідентифікаційний код 00412122) та відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" є юридичними особами, а отже, особами, зазначеними у статті 4 ГПК України.
		Керуючись приписами ГПК України, позивач звернувся з позовом саме до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1".
		При цьому, судом враховано, що відеосюжет зі спірною Інформацією є цілісним аудіовізуальним твором і висловлювання сомельє, які містять спірну Інформацію, є частиною цього аудіовізуального твору. 
		Таким чином, враховуючи наведені обставини, встановлений судом суб'єктний склад учасників справи та предмет спору у справі, суд дійшов висновку про те, що дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а відповідно, твердження відповідача про те, що дана позовна заява має розглядатись в порядку цивільного судочинства, судом відхиляються як безпідставні. 
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, причиною виникнення спору у даній справі стало поширення спірної Інформації на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. 
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію" під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Згідно статті 4 Закону України "Про інформацію" суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень, а об'єктом інформаційних відносин є інформація. 
		Статтею 5 Закону України "Про інформацію" встановлено, що кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Частиною 1 статті 7 України "Про інформацію" також встановлено, що право на інформацію охороняється законом. Згідно частини 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. 
		Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. 
		Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. 
		Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено:
		Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів (пункт 1).
		Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (пункт 2).
		Судом враховано, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 вказаної статті свобода вираження стосується не лише тієї  "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Хендісайд проти Сполученого Королівства", від 07.12.1976, п. 49).
		Однак, свобода вираження поглядів не може розцінюватися як право на поширення недостовірної інформації.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Чинним законодавством України  передбачена можливість  спростування  недостовірної інформації  і таке право не є обмеженням свободи вираження  поглядів. 
		Юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ст. 299 ЦК України.
		Підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 ЦК України.
		Відповідно до частини першої наведеної статті ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право, зокрема, на спростування цієї інформації.
		Відповідно до частини 4 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина 7 статті 277 ЦК України).
		Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.  
		Беручи до уваги зазначені конституційні положення, Пленум Верховного Суду України у постанові від 27.02.2009 №1 зазначив, що суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		Відповідно до п. 15  постанови Пленуму  Верховного  Суду  України від 27.02.2009 №1, при розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: 
		а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; 
		б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; 
		г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 
		Отже, для вирішення спору та прийняття правильного рішення необхідно встановити:
		- чи мало місце поширення відповідачем інформації;
		- чи стосувалася поширена інформація позивача;
		- чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, що не відповідає дійсності;
		- чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
		Відповідно до п. 18 постанови Пленуму  Верховного  Суду  України від 27.02.2009 №1 визначено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. 
		В абз. 2 п. 15 вищенаведеної постанова Пленуму  Верховного  Суду  України  зазначено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. 
		Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є, зокрема, власник веб-сайта.
		 
		Відповідно до ч.ч. 1-3статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. 
		Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
		1) письмовими, речовими і електронними доказами; 
		2) висновками експертів; 
		3) показаннями свідків.
		Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).
		 
		Стосовно того, чи мало місце поширення відповідачем спірної Інформації.
		Як зазначив позивач, поширення спірної Інформації відбулось у відеосюжеті, розміщеному на сайті за посиланням  ІНФОРМАЦІЯ_1. Отже, йдеться про поширення спірної Інформації в мережі Інтернет. 
		Розміщення спірної Інформації на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, належному відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", позивач підтверджує довідкою Департаменту "Центр компетенції" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" №187/2017-Д-ЦК від 05.12.2017 (а.с. 53-59 т. 1).
		Судом досліджено, що довідка Департаменту "Центр компетенції" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" №187/2017-Д-ЦК від 05.12.2017 містить висновок про те, що власником веб-сайту: https://1plus1.ua/ є реєстрант доменного імені 1plus1.ua - Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1". Наведена довідка приймається судом у якості належного та допустимого у розуміння статей 76, 77 ГПК України доказу у даній справі.
		Враховуючи наведену довідку, а також те, що відповідач не заперечував викладені в ній висновки, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку про те, що власником веб-сайту: https://1plus1.ua/ являється відповідач. При цьому суд взяв до уваги, що поданий відповідачем відзив на позов не містить заперечень з приводу того, що він являється власником вказаного сайту, а відтак, в силу приписів ч. 4 ст. 165 ГПК України відповідач позбавляється права заперечувати проти відповідних обставини під час розгляду справи по суті.
		На підтвердження розміщення відеосюжету зі спірною Інформацією на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, власником якого є відповідач,  позивачем надано електронний носій - CD-RW 700 MB з написом "1+1" (а.с. 21 т. 1) (далі також - диск).
		Судом при дослідженні наведеного електронного носія (диску) встановлено, що він містить 2 (два) файли, а саме: файл під назвою "Життя без обману: як обрати якісний алкоголь" та файл під назвою "Коньяк". Перший файл містить відео МР4 із записом передачі "Життя без обману: як обрати якісний алкоголь" (програма "Життя без обману з ОСОБА_8") тривалістю 1:00:45. Другий файл містить відео МР4 із записом частини вказаної передачі (стосовно коньяків) тривалістю 4:55. 
		Під час перегляду файлів на диску судом встановлено, що вони містять, окрім іншого, відеосюжет про здійснення дегустації алкогольних напоїв, а саме бренді, сомельє ОСОБА_5. 
		Судом встановлено, що передача "Життя без обману: як обрати якісний алкоголь" є цілісним аудіовізуальним твором і висловлювання сомельє, які містять спірну Інформацію, є частиною цього аудіовізуального твору. 
		Так, в ході відеосюжету на екрані з'являється напис "ОСОБА_5, топовий сомельє міцних напоїв в Україні" (час 25:36); в проміжку часу з 25:40 по 25:50 звучить голос ведучого: "перший зразок - це Ужгород", на екрані з'являється знак для товарів і послуг "ТИСА", "141 грн."; особа, зазначена як "топовий сомельє міцних напоїв в Україні" проголошує спірну Інформацію, у верхньому куті екрану наявне позначення: "1+1 ти не один". В кінці відеосюжету (час 01:00:44) на екрані з'являється напис: "Виробництво управління журналістських розслідувань На замовлення Телеканалу "1+1" © ТОВ ТРК "СТУДІЯ "1+1", 2017".
		Враховуючи наведене, наявний в матеріалах справи електронний носій - CD-RW 700 MB з написом "1+1" підтверджує факт поширення саме відповідачем в мережі Інтернет спірної Інформації та приймається судом у якості належного та допустимого у розумінні статей 76, 77 ГПК України доказу у даній справі. Водночас, заперечення відповідача у відзиві на позовну заяву стосовно того, що диск із записом відеосюжету, завантаженим з мережі Інтернет, не є належним доказом, судом відхиляються як безпідставні, враховуючи факт поширення спірної Інформації саме в мережі Інтернет.
		Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що мало місце поширення відповідачем спірної Інформації.
		 
		Стосовно того, чи стосувалася поширена спірна Інформація позивача.
		Матеріалами справи підтверджується, що позивач - Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод є юридичною особою (ідентифікаційний код 00412122), видами діяльності якого згідно наявної в матеріалах справи інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 72-77 т. 1) є, зокрема, оптова торгівля напоями (46.34), роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах (47.25) 
		З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснює діяльність по виробництву коньяків України торгової марки "Тиса" на підставі Ліцензії на виробництво алкогольних напоїв за реєстраційним номером № 245 від 26.04.2016 (серія АЕ № 297648), Ліцензії на виробництво спирту коньячного за реєстраційним номером № 409 від 25.09.2017 (серія АЖ № 077197), виданими позивачу Державною фіскальною службою України (а.с. 47, 70 т. 1).
		Також, відповідно до свідоцтва України № 36796 від 15.01.2004 (а.с. 48-51, 52 т. 1) позивач є власником знаку для товарів та послуг "Тиса", який за відеосюжетом був зображений в ході проведення дегустації, та виробником коньяку України "Ужгород", про який у відеосюжеті поширено Інформацію, що в свою чергу, підтверджується наявним в матеріалах справи доказом - електронним носієм - CD-RW 700 MB з написом "1+1".
		Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що поширена відповідачем спірна Інформація стосувалася позивача.
		 
		Стосовно того, чи є підстави для визнання поширеної Інформації наступного змісту недостовірною, що не відповідає дійсності.
		Оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що поширена відповідачем Інформація є недостовірною, що не відповідає дійсності. При цьому суд виходив з наступного.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Як зазначалось, Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод здійснює діяльність по виробництву коньяків України торгової марки "Тиса".
		Відповідно до Закону України "Про виноград та виноградне вино":
		- коньяки України - міцні алкогольні напої з характерним букетом і смаком, виготовлені шляхом купажу спиртів коньячних, отриманих методом дистиляції коньячних виноматеріалів на спеціальних мідних апаратах з фракціонуванням, витриманих не менше трьох років у дубовій тарі або нержавіючих чи емальованих ємностях з дубовою клепкою. Залежно від строку витримки спиртів коньячних і їх якості коньяки України поділяються на ординарні, марочні і колекційні. Коньяки України можуть випускатися під власною назвою (п. 39 ст. 1);
		- купаж - суміш у певному співвідношенні різних виноматеріалів, коньячних спиртів з компонентами, встановленими технологічними інструкціями для надання вину, коньяку України типовості, забезпечення випуску стабільних за своїми органолептичними і фізико-хімічними показниками вин і коньяків України (п. 30 ст. 1);
		- фальсифікація вин, вермутів, коньяків України і бренді - умисна з корисливою метою підробка вин, вермутів, коньяків України, бренді за походженням (місцем виробництва) або їх складом шляхом додавання нешкідливих чи шкідливих для здоров'я людини речовин, а також виготовлення винних і коньячних сурогатів у процесі виробництва, транспортування, зберігання та продажу (п. 32 ст. 1).
		Відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів":
		- спирт коньячний - спирт, отриманий шляхом переробки коньячних виноматеріалів за спеціальною технологією для подальшої багаторічної витримки в дубовій тарі або нержавіючих чи емальованих ємностях з дубовою клепкою (абз. 4 ст. 1);
		- виробництво спирту коньячного і плодового, зернового дистиляту здійснюється суб'єктами господарювання незалежно від форми власності, які мають відповідну ліцензію, повний технологічний цикл виробництва коньяку та алкогольних напоїв за коньячною технологією, забезпечені спеціальною тарою для витримки спиртів та кваліфікованими фахівцями. Виробництво спирту коньячного також здійснюється суб'єктами господарювання незалежно від форми власності, які мають відповідну ліцензію, здійснюють переробку винограду та виробництво виноматеріалів виноградних, забезпечені дубовою тарою або нержавіючими чи емальованими ємностями з дубовою клепкою для витримки спирту коньячного і плодового, кваліфікованими фахівцями та власними виробничими потужностями з виробництва спирту коньячного. Виробництво коньяку України також здійснюється суб'єктами господарювання незалежно від форми власності шляхом купажу коньячних спиртів, витриманих не менше трьох років у дубовій тарі або нержавіючих чи емальованих ємностях з дубовою клепкою. Післякупажний відпочинок коньяків встановлюється рішенням суб'єкта господарювання (ч. 2 ст. 2);
		- виробництво алкогольних напоїв здійснюється суб'єктами господарювання незалежно від форм власності за умови одержання ліцензії (ч. 3 ст. 2);
		- суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво і контроль за виробництвом спирту, зокрема, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, крім малих виробництв виноробної продукції, підлягають обов'язковій атестації на відповідність вимогам, що встановлені чинними законодавчими актами України щодо забезпечення життя та здоров'я людей, охорони навколишнього природного середовища, повного технологічного циклу виробництва коньяку, алкогольних напоїв за коньячною технологією, а також відповідність санітарним, пожежним, екологічним нормам і правилам (ч. 1 ст. 8);
		- атестація суб'єктів господарювання проводиться центральним органом виконавчої влади, уповноваженим відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 8);
		- ліцензія на право виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів видається після проведення атестації суб'єкта господарювання, яка є чинною протягом терміну дії зазначеної ліцензії (ч. 6 ст. 8);
		- фальсифікація алкогольних напоїв - умисне, з корисливою метою виготовлення алкогольних напоїв з порушенням технології чи з неправомірним використанням знака для товарів і послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само прямим відтворенням товару іншого підприємця з самовільним використанням його імені. (абз. 17 ст. 1).
		Таким чином, наявні в матеріалах справи видані позивачу Атестат виробництва № UA3.027.0158-16 від 12.04.2016, дійсний до 11.04.2021 (а.с. 71 т. 1), Ліцензія на виробництво алкогольних напоїв за реєстраційним номером № 245 від 26.04.2016 (серія АЕ № 297648), термін дії з 26.04.2016 до 26.04.2021, Ліцензія на виробництво спирту коньячного за реєстраційним номером № 409 від 25.09.2017 (серія АЖ № 077197), термін дії з 25.09.2017 до 25.09.2011, (а.с. 47, 70 т. 1), а також розроблена та введена  в дію Технологічна інструкція на виробництво коньяку України марочного групи "КС" "Ужгород" 00011050-566-2009, затверджена заступником Міністра аграрної політики України 06.07.2009 (а.с. 60-69 т. 1), в сукупності підтверджують, що при виробництві коньяку України марочного групи КС" "Ужгород" позивачем використовуються виключно коньячні спирти, отримані шляхом переробки коньячних виноматеріалів за спеціальною технологією та не передбачають додавання іншої сировини, зокрема, чорносливу (враховуючи, що спірною Інформацією є: "Я засомневался что здесь чистый коньячный спирт на 100 процентов. Я бы предположил, возможно, что он настоян на черносливе"). 
		Так, наведений Атестат виробництва, виданий позивачу, засвідчує, що стан виробництва коньяків України, що виготовляються відповідно до ДСТУ 4700:2006 "Коньяки України. Технічні умови" забезпечує стабільність якісних показників.
		Відповідно до розділу 2 наведеної Технологічної інструкції визначено, що для виготовлення коньяку України марочного групи "КС" "Ужгород" використовуються спирти коньячні витримані не менше 10-ти років. Наразі у цьому розділі не зазначено чорнослив.
		З урахуванням наведеного, поширена відповідачем Інформація є недостовірною, що не відповідає дійсності.
		 
		Стосовно того, чи є поширена Інформація оціночними судженнями.
		Судом враховано, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29.11.2017  у справі № 6-639 цс 17, постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 757/33799/15-ц.
		Тож, судом досліджено спірну Інформацію на предмет того, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, враховуючи, що сторони з приводу цього надали відповідні доводи та заперечення, а згідно норм статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. 
		Так, відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
		Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
		Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини,    фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
		Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. 
		Суд наголошує, що свобода вираження поглядів не може розцінюватися як право на поширення недостовірної інформації.
		З урахуванням вищенаведених норм матеріального права, прецедентної     практики Європейського суду з прав людини, належним чином дослідивши та оцінивши спірну Інформацію, суд дійшов висновку про те, що висловлювання, які знайшли відображення в оскаржуваній позивачем Інформації, не є оціночними судженнями. 
		Разом з тим, суд критично оцінює твердження  відповідача про те, що висловлювання, які знайшли відображення в оскаржуваній позивачем Інформації, є оціночним судженням, з огляду на таке.
		Суд відзначає, що незважаючи на вживання певних мовних засобів - "я засомневался", "я бы предположил", "возможно", - фактично йдеться про реальний  продукт - алкогольний напій, а саме бренді, склад якого можна  перевірити та в  результаті  відповідного дослідження  встановити, чи дійсно такий бренді "настоян на черносливе" чи ні.
		Суд також відзначає, що наявність на екрані під час поширення спірної Інформації напису "Оцінка сомельє базується на його професійному досвіді і не є офіційним експертним висновком", саме по собі, не дає підстав для поширення недостовірної інформації, оскільки перевірка спірної Інформації на достовірність/недостовірність якраз і можлива за допомогою відповідного експертного висновку.
		Більш того, як встановлено судом, поширений відповідачем у мережі Інтернет відеосюжет зі спірною Інформацією є цілісним аудіовізуальним твором і висловлювання сомельє, які містять спірну Інформацію, є частиною цього аудіовізуального твору, а отже, розміщення за таких умов на екрані напису "Оцінка сомельє базується на його професійному досвіді і не є офіційним експертним висновком" не дає підстав вважати, що спірна Інформація є оціночними судженнями сомельє.
		 
		Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
		Частиною 3 наведеної статті ГПК України встановлено, що відзив повинен містити, зокрема:
		заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права;
		перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.
		При цьому частиною 4 ст. 165 ГПК України визначено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
		У відзиві на позовну заяву, поданому 06.06.2018 через відділ діловодства суду, відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з огляду на те, що спірна інформація є оціночними судженнями, а саме припущеннями, а тому не може бути предметом судового захисту, в свою чергу, висловлена у формі оціночних суджень спірна інформація не може порушувати особисті немайнові права позивача.
		Однак, як вбачається з поданого відповідачем відзиву на позовну заяву, відповідач не долучив до відзиву жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві заперечень щодо наведених позивачем обставин, з якими відповідач не погоджується. А саме, відповідачем не подано жодних доказів, які б спростовували доводи позивача про те, що спірна Інформація не може вважатися оціночними судженнями на підставі статті 30 Закону України "Про інформацію", оскільки таку інформацію можливо перевірити на предмет її відповідності дійсності, здійснивши відповідну перевірку спеціалізованими лабораторіями. А рівно, відповідачем не подано жодних доказів, які б спростовували доводи та докази позивача про те, що спірна Інформація є недостовірною, що не відповідає дійсності.
		Разом з тим, твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що спірна Інформація поширена сомельє, судом  відхиляються  як  недоведені, враховуючи при цьому, що у спірному сюжеті зазначено лише "ОСОБА_5, топовий сомельє міцних напоїв в Україні", тоді як:
		- відповідач не вказав належні та достатні дані про особу, яка поширила інформацію, з урахуванням яких можливо ідентифікувати та встановити таку особу;
		- відповідач не  вказав та не надав  жодних доказів, які б підтверджували, що дана особа дійсно є сомельє, має відповідну кваліфікацію, досвід роботи, знаходиться у відповідному "топі" (рейтингу успішності) тощо;
		- відповідач не зробив навіть мінімальних кроків, необхідних для підтвердження достовірності поширеної ним інформації.
		 
		Стосовно того, чи призвело поширення спірної Інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
		Оскільки судом встановлено, що спірна інформація є недостовірною, тобто такою, яка не відповідає дійсності, судом досліджено, чи призвело поширення спірної Інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
		Згідно з ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
		Відповідно до п. 4 постанови Пленуму  Верховного  Суду  України від 27.02.2009 № 1 вбачається таке: чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. 
		Згідно частини 2 статті 34 ГК України визначено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання. 
		Як встановлено судом, позивач здійснює діяльність по виробництву коньяків України торгової марки "Тиса".
		При виробництві коньяків України торгової марки "Тиса" позивач має дотримуватись вимог, що встановлені чинними законодавчими актами України щодо забезпечення життя та здоров'я людей, охорони навколишнього природного середовища, повного технологічного циклу виробництва коньяку, алкогольних напоїв за коньячною технологією, вироблена продукція повинна відповідати санітарним, пожежним, екологічним нормам і правилам.
		З урахуванням наведених норм та у зв'язку з доведенням факту, що спірна інформація є недостовірною, тобто такою, яка не відповідає дійсності, суд дійшов висновку, що поширення відповідачем зазначеної спірної Інформації є порушенням особистих немайнових прав позивача. При цьому суд погоджується з доводами позивача, що поширення відповідачем спірної Інформації відносно недотримання підприємством позивача умов виробництва коньячної продукції негативно впливає на покупців при обранні ними алкогольних напоїв під торговою маркою "Тиса", що в свою чергу, може призвести до зменшення об'ємів продажу коньячної продукції Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод. 
		За наведених обставин, суд критично оцінює твердження відповідача про відсутність доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв'язок між сюжетом програми та завданням шкоди діловій репутації позивача.
		 
		Таким чином, судом по матеріалам справи встановлено сукупність всіх обставин юридичного складу правопорушення щодо поширення відповідачем на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірної інформації наступного змісту: "Я засомневался что здесь чистый коньячный спирт на 100 процентов. Я бы предположил, возможно, что он настоян на черносливе", яка стосується позивача та порушує особисті немайнові права останнього.
		В свою чергу, сукупність всіх обставин юридичного складу правопорушення є підставою для задоволення позову у справах зазначеної категорії, про що зазначається у п. 15 постанови Пленуму  Верховного  Суду  України від 27.02.2009 № 1.
		Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.  Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), підлягають задоволенню повністю.
		Повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недостовірною інформації, поширеної ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" та розміщеної за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 "Я засомневался что здесь чистый коньячный спирт на 100 процентов. Я бы предположил, возможно, что он настоян на черносливе";
		 
		Крім того, позивач звернувся до суду з вимогами про:
		- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1"  спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на офіційному сайгі https://lplusl.ua інформації наступного змісту: "Коньяки України "Ужгород" торгової марки "Тиса" вироблені з коньячних спиртів витриманих по спеціальній технології не менше 10 років, без додавання іншої сировини та матеріалів не передбачених відповідною Технологічною інструкцією, Законом України "Про виноград та виноградне вино" та Законом України"Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів";
		- заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" поширювати будь-яким способом недостовірну інформацію, розміщену за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 "Я засомневался что здесь чистый коньячный спирт на 100 процентов. Я бы предположил, возможно, что он настоян на черносливе".
		Враховуючи приписи ч. 1 ст. 277 ЦК України, суд дійшов висновку, що позивач, особисті немайнові права якого порушено внаслідок поширення про нього відповідачем недостовірної Інформації, має право на спростування цієї інформації.
		При цьому з урахуванням ч.ч. 4, 7 статті 277 ЦК України, спростування такої недостовірної Інформації має здійснити відповідач, як особа яка поширила інформацію, спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		Щодо інформації, яку позивач просить поширити в якості спростування, то суд відзначає, що у відзиві на позов відповідач не надав жодних заперечень щодо змісту та обсягу визначеного позивачем спростування та обраного останнім способу захисту прав, а отже, в силу приписів ч. 4 ст. 165 ГПК України, відповідач позбавляється права заперечувати проти відповідних обставин.  
		Таким чином, вимога позивача про зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію підлягає задоволенню повністю.
		Судом враховано, що згідно положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Як вказав Верховний Суд у наведеній постанові від 07.02.2018 у справі № 923/970/16, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом (пункт 145 рішення ЄСПЛ у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" від 15.11.1996). 
		Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015). 
		Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою. Відповідний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 914/873/17 та від 07.02.2018 у справі № 923/970/16.
		У постанові від 07.02.2018 у справі № 923/970/16 Верховний Суд також вказав, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. 
		Враховуючи наведене та встановлені обставини даної справи, звернення позивача до суду з вимогою про заборону відповідачу поширювати будь-яким способом недостовірну інформацію розцінюється судом як "ефективний" спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у спірних правовідносинах,  у зв'язку з чим такі вимоги підлягають задоволенню повністю. 
		 
		Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
		1) на професійну правничу допомогу;
		2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
		3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
		4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
		У позовній заяві позивач зазначив, що орієнтовна сума судових витрат складається із суми судового збору у розмірі 5286,00 грн., інші судові витрати не зазначив.
		Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи до суду не подав. 
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		З огляду на наведені приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України та задоволення позову, судовий збір повністю покладається на відповідача. 
		 
		Керуючись ст.ст. 4, 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва 
		                              
		                                                                                      
		                                                       В И Р І Ш И В:
		 
		1. Позов задовольнити повністю.
		 
		2. Визнати недостовірною інформацію, поширену Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, будинок 23; ідентифікаційний код 23729809) та розміщену за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 "Я засомневался что здесь чистый коньячный спирт на 100 процентов. Я бы предположил, возможно, что он настоян на черносливе".
		 
		3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, будинок 23; ідентифікаційний код 23729809) спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на офіційному сайті https://lplusl.ua інформації наступного змісту: "Коньяки України "Ужгород" торгової марки "Тиса" вироблені з коньячних спиртів, витриманих по спеціальній технології не менше 10 років, без додавання іншої сировини та матеріалів, не передбачених Технологічною інструкцією на виробництво коньяку України марочного групи "КС" "УЖГОРОД" ТІ 00011050-566-2009 (затвердженою Заступником міністра аграрної політики України 06.07.2009), Законом України "Про виноград та виноградне вино", Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".
		 
		4. Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, будинок 23; ідентифікаційний код 23729809) поширювати будь-яким способом недостовірну інформацію, розміщену за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 "Я засомневался что здесь чистый коньячный спирт на 100 процентов. Я бы предположил, возможно, что он настоян на черносливе".
		 
		5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, будинок 23; ідентифікаційний код 23729809) на користь Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод (88014, Закарпатська обл., м. Ужгород,  вул. Тімірязєва, буд. 19; ідентифікаційний код 00412122) 5286,00 грн. (п'ять тисяч двісті вісімдесят шість гривень 00 коп.) судового збору.
		 
		6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
		 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
		 
		Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
		 
		 
		Повне рішення складено 09.08.2018.
		 
		 
		    
		Суддя                                                                                                             О.В. Гумега

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...