Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/2810/18 : не визначено.
Надіслано судом: 10.08.2018. Зареєстровано: 10.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 14.08.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		03.08.2018Справа №  910/2810/18За позовом          Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок
		до                        1. Сумської обласної ради
		2. Сумського обласного управління лісового та мисливського господарства 
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Тростянецьке спеціалізоване мисливське господарство»
		про                          визнання права користування мисливськими угіддями
		 
		Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. 
		за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М.
		Представники сторін:
		від позивача: Єфіменко Л.І., Страхова Л.І.
		від відповідача 1: Мезенцева О.П.
		від відповідача 2: не з'явився 
		від третьої особи: не з'явився
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Охтирська районна організація Українського товариства мисливців та рибалок  звернулась до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідачів 1. Сумської обласної ради та 2. Сумського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання права користування на законних підставах мисливськими угіддями площею 2,2 тис.га у загальному складі мисливських угідь загальною площею користування 86     605 га на термін, визначений рішенням від 26.07.1997р. Сумської обласної ради (із змінами, внесеними рішеннями від 27.02.2012р. та від 07.07.2017р. Сумської обласної ради).
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невизнання та порушення відповідачами права користування Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок мисливськими угіддями площею 2,2 тис.га, що входять у загальний склад угідь, переданих у користування згідно  чинного рішення відповідача 1. 
		Ухвалою від 19.03.2018р. було відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання 18.04.2018р.
		Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, з огляду на безпідставність вимог позивача в частині визнання права користування мисливськими угіддями площею 2,2 тис.га у загальному складі мисливських угідь загальною площею користування 86     605 га, оскільки рішенням Сумської обласної ради народних депутатів від 26.07.1997р. у користування позивача було передано мисливські угіддя загальною площею 82  095 га. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено, що з боку Сумської обласної ради права та законні інтереси позивача не порушувались.
		18.04.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 07.05.2018р.
		Ухвалою від 19.04.2018р. залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Тростянецьке спеціалізоване мисливське господарство».
		07.05.2018р. підготовче засідання було відкладено на 25.05.2018р. Третій особі скеровано ухвалу від 08.05.2018р. про повідомлення дати, часу та місця наступного судового засідання.
		25.05.2018р. судом було відкладено підготовче провадження на 15.06.2018р.
		У судовому засіданні 15.06.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.07.2018р. 
		16.07.2018р. судом було задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи та  відкладено судове засідання на 23.07.2018р. 
		23.07.2018р. з урахуванням клопотання представника позивача розгляд справи по суті було відкладено на 03.08.2018р. 
		Представниками позивача у судовому засіданні 03.08.2018р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
		Представником відповідача 1 проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
		Представники третьої особи та відповідача 2 в судове засідання 06.08.2018р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду спору були повідомлені належним чином.
		Наразі, з огляду на неявку вказаних учасників судового процесу, господарський суд вважає за необхідне зазначити таке.
		Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
		Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
		Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
		У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
		Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
		Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
		Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
		Отже, за висновками суду, неявка представників відповідача 2 та третьої особи не перешкоджає розгляду спору по суті у судовому засіданні 03.08.2018р.
		В судовому засіданні 03.08.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1,  Господарський суд міста Києва,                
		ВСТАНОВИВ:
		Рішенням від 26.07.1997р. Сумської обласної ради народних депутатів «Про надання в користування мисливських угідь» Охтирській районній організації Українського товариства мисливців та рибалок були надані в користування терміном на 15 років мисливській угіддя площею 82095 га у межах адміністративного району за винятком мисливських угідь Хухрянського мисливського лісництва - 5258 га, Олешанського лісництва - 5429 га, Грунського лісництва - 3136 га, Охтирського лісництва - 3954 га, мисливських угідь сільськогосподарських підприємств, які входять до мисливських лісництв загальною площею 9552 га.
		25.09.2003р. Сумською обласною радою прийнято рішення «Про вилучення і закріплення мисливських угідь», яким вилучено частково  мисливські угіддя з користування, зокрема, Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок площею 2, 2 га.
		Прокуратурою Сумської області був внесений протест №07/5-11/30 від 26.07.2005року на рішення від 25.09.2003р. Сумської обласної ради «Про вилучення і закріплення мисливських угідь».
		За наслідками розгляду протесту прокуратури Сумської області, Сумською обласною радою було прийнято рішення від 06.10.2005р., яким рішення  від 25.09.2003р. Сумської обласної ради «Про вилучення і закріплення мисливських угідь» скасовано.
		Рішенням Сумської обласної ради від 03.09.2010 року «Про скасування рішення обласної ради четвертого скликання    від 06.10.2005 року «Про протести прокуратури Сумської області від 26.07.2005 року на рішення обласної ради» скасовано рішення обласної ради четвертого скликання від 06.10.2005 року «Про    протести прокуратури Сумської області від 26.07.2005 року».
		Рішенням від 27.07.2012р. Сумської обласної ради «Про припинення права користування та надання у користування мисливських угідь» внесено зміни до рішення від 26.07.1997р. Сумської обласної ради народних депутатів «Про надання в користування мисливських угідь», а саме надано в користування мисливські угіддя терміном на 20 років районним організаціям Українського товариства мисливців та рибалок для ведення ними мисливського господарства за переліком згідно додатку №1. Вказаним рішенням площу мисливських угідь, наданих у користування позивача, було збільшено до 84405 га (додаток №11). 
		Постановою від 06.11.2014р. Сумського окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою від 22.01.2015р. Харсківського апеляційного господарського суду та ухвалою від 26.04.2016р. Вищого адміністративного суду України, адміністративний позов Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок до Сумської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Сумської обласної ради п'ятого скликання від 03.09.2010 року «Про скасування рішення обласної ради четвертого скликання від 06.10.2005 року «Про протести прокуратури Сумської області від 26.07.2005 року на рішення обласної ради» в частині, що стосується Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок.    
		31.07.2015р. Охтирська районна організація Українського товариства мисливців та рибалок   звернулась до Сумської обласної ради з заявою №10 «Про зміну меж мисливських угідь» з 84  405 га на 86  605 га.
		Листом №01-26/1161 від 04.09.2015р. відповідачем 1 повідомлено позивача про те, що зміна меж наданих у користування мисливських угідь здійснюється у порядку Закону України «Про мисливське господарство та полювання» на підставі подання від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику к сфері лісового та мисливського  господарства, а отже, у Сумської обласної ради відсутні підстави для задоволення заяви позивача.
		Рішенням від 07.07.2017р. Сумської обласної ради «Про внесення змін до рішення обласної ради від 26.07.1997 «Про надання в користування мисливських угідь» внесено зміни до рішення Сумської обласної ради від 26.07.1997 «Про надання в користування мисливських угідь» та викладено п.1 рішення в наступній редакції « 1.Надати в користування мисливські угіддя терміном на 25 років районним організаціям Українського товариства мисливців та рибалок для ведення ними мисливського господарства за переліком згідно з додатком 1».
		У подальшому позивач неодноразово звертався до відповідачів (листи №12 від 07.08.2017р., №30 від 05.12.2017р.,тощо) про зміну меж мисливських угідь з  84  405 га на 86  605 га шляхом внесення відповідних змін до рішення Сумської обласної ради від 26.07.1997 «Про надання в користування мисливських угідь».
		Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідачів не заперечувались, відповідні зміни до рішення Сумської обласної ради від 26.07.1997 «Про надання в користування мисливських угідь» внесено не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом. При цьому, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивачем в численних письмових поясненнях та у судових засіданнях було наголошено, що останнім заявляються вимоги саме про визнання права на 2,2 га у складі 86     605 га, надані у користування згідно рішення Сумської обласної ради від 26.07.1997 «Про надання в користування мисливських угідь», та протиправно вилучені на підставі рішення відповідача 1, яке було скасовано у судовому порядку.
		Як вказувалось судом, відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, з огляду на безпідставність вимог позивача в частині визнання права користування мисливськими угіддями площею 2,2 тис.га у загальному складі мисливських угідь загальною площею користування 86   605 га, оскільки рішенням Сумської обласної ради народних депутатів від 26.07.1997р. у користування позивача було передано мисливські угіддя загальною площею 82  095 га. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено, що з боку Сумської обласної ради права та законні інтереси позивача не порушувались.
		Відповідач 2 заперечуючи проти задоволення позову вказав на відсутність підстав вважати наявним у позивача права користування мисливськими угіддями площею 86   605 га.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок не підлягає задоволенню. При цьому, суд виходить з наступного. 
		Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
		Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Частиною 2 ст.16 Цивільного кодексу України визначено, що способам захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.
		Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Крім того, наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов'язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що втратила право, визнання наявності правовідносин тощо, про що також можуть заявлятися позовні вимоги.
		Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, на спадкування, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права. Оспорювання суб'єктивного цивільного права відображає такий стан правовідносин, коли суб'єктивне цивільне право заперечується в юрисдикційному органі. 
		Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. 
		Виходячи зі змісту ст.ст.15,    16 Цивільного кодексу України,    ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. 
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
		За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74  Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами виникнення у передбаченому чинним законодавством порядку права користування мисливськими угіддями загальною площею 86     605 га, а також невизнання з боку відповідачів 1 та 2 права Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок користування мисливськими угіддями площею 2,2 га саме у складі наведеної вище площі.
		Як було встановлено вище, рішенням від 26.07.1997р. Сумської обласної ради народних депутатів «Про надання в користування мисливських угідь» Охтирській районній організації Українського товариства мисливців та рибалок були надані в користування терміном на 15 років мисливській угіддя площею 82095 га у межах адміністративного району за винятком мисливських угідь Хухрянського мисливського лісництва - 5258 га, Олешанського лісництва - 5429 га, Грунського лісництва - 3136 га, Охтирського лісництва - 3954 га, мисливських угідь сільськогосподарських підприємств, які входять до мисливських лісництв загальною площею 9552 га.
		25.09.2003р. Сумською обласною радою прийнято рішення «Про вилучення і закріплення мисливських угідь», яким вилучено частково  мисливські угіддя з користування, зокрема, Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок площею 2, 2 га.
		Прокуратурою Сумської області був внесений протест №07/5-11/30 від 26.07.2005року на рішення від 25.09.2003р. Сумської обласної ради «Про вилучення і закріплення мисливських угідь».
		За наслідками розгляду протесту прокуратури Сумської області, Сумською обласною радою було прийнято рішення від 06.10.2005р., яким рішення  від 25.09.2003р. Сумської обласної ради «Про вилучення і закріплення мисливських угідь» скасовано.
		Рішенням Сумської обласної ради від 03.09.2010 року «Про скасування рішення обласної ради четвертого скликання    від 06.10.2005 року «Про протести прокуратури Сумської області від 26.07.2005 року на рішення обласної ради», скасовано рішення обласної ради четвертого скликання від 06.10.2005 року «Про    протести прокуратури Сумської області від 26.07.2005 року».
		Рішенням від 27.07.2012р. Сумської обласної ради «Про припинення права користування та надання у користування мисливських угідь» внесено зміни до рішення від 26.07.1997р. Сумської обласної ради народних депутатів «Про надання в користування мисливських угідь», а саме надано в користування мисливські угіддя терміном на 20 років районним організаціям Українського товариства мисливців та рибалок для ведення ними мисливського господарства за переліком згідно додатку №1.  Вказаним рішенням площу мисливських угідь, наданих у користування позивача, було збільшено до 84405 га (додаток №11).
		Наразі, судом прийнято до уваги як обґрунтовані твердження позивача про протиправне вилучення у Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок з користування мисливських угідь площею 2,2 га. Зокрема, в контексті оцінки наведених доводів позивача судом враховано таке.
		У провадженні Сумського окружного адміністративного суду перебувала справа №818/2201/14 за позовом Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок до Сумської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення Сумської обласної ради п'ятого скликання від 03.09.2010 року «Про скасування рішення обласної ради четвертого скликання від 06.10.2005 року «Про протести прокуратури Сумської області від 26.07.2005 року на рішення обласної ради».
		Постановою від 06.11.2014р. Сумського окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою від 22.01.2015р. Харківського апеляційного господарського суду та ухвалою від 26.04.2016р. Вищого адміністративного суду України адміністративний позов Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок до Сумської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Сумської обласної ради п'ятого скликання від 03.09.2010 року «Про скасування рішення обласної ради четвертого скликання від 06.10.2005 року «Про протести прокуратури Сумської області від 26.07.2005 року на рішення обласної ради» в частині, що стосується Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок.    
		Слід зазначити, що відповідно до преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		В силу ч.4  ст. 11 Господарського процесуального кодексу України  (чинного на момент винесення рішення),  ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є джерелом права для національного суду.
		Частиною 2  ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»  передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
		Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
		Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
		Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №818/2201/14, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.
		В межах розгляду справи №818/2201/14 судом було встановлено, що в порушення норм законодавства, Сумською обласною радою було скасоване рішення Сумської обласної ради від 06.10.2005р., яке вже вичерпало свою дію, чим порушено право Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок на користування мисливськими угіддями площею 2,2 тис. га.
		Судом адміністративної юрисдикції було встановлено, що рішення Сумської обласної ради п'ятого скликання від 03.09.2010 року «Про скасування рішення обласної ради четвертого скликання від 06.10.2005 року «Про протести прокуратури Сумської області від 26.07.2005 року на рішення обласної ради» в частині, що стосується прав та інтересів Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок, є протиправним та підлягає скасуванню.    
		Отже, виходячи з наведеного полягає, що посилання позивача на наявність у Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок згідно рішення від 26.07.1997р. Сумської обласної ради народних депутатів «Про надання в користування мисливських угідь» права користування мисливськими угіддями площею 2,2 га, яке було порушено внаслідок прийняття Сумською обласною радою п'ятого скликання від 03.09.2010 року «Про скасування рішення обласної ради четвертого скликання від 06.10.2005 року «Про протести прокуратури Сумської області від 26.07.2005 року на рішення обласної ради», є обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.
		Проте, у даному випадку, встановлення  судом обставин порушення (невизнання) права користування позивача мисливськими угіддями площею 2,2 га не є беззаперечною та виключною підставою для задоволення позову з урахуванням наступного.
		Згідно п.3 Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання, яке було затверджено Постановою №780 від 20.07.1996р. Кабінету Міністрів України (в редакції, чинній на момент прийняття Сумською обласною радою народних депутатів рішення від 26.07.1997р. «Про надання в користування мисливських угідь»), мисливськими угіддями є всі ділянки суші і водного простору (ліси, поля, луки, болота, озера тощо), на яких водяться мисливські тварини і які можуть бути використані для мисливського господарства або добування (відлову, відстрілу) цих тварин.
		Пунктом 9 вказаного Положення було передбачено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Севастопольською міською Радами за поданням державних органів лісового господарства і за погодженням із сільськими, селищними Радами, органами Мінекобезпеки та власниками або користувачами земельних ділянок.  Мисливські угіддя надаються у користування на термін не менше як 15 років. Користувачі мисливських угідь мають переважне право на продовження терміну користування.
		29.11.2000р. Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №1762 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. N 459 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою на виконання Закону України «Про мисливське господарство та полювання» постановлено визнати такою, що втратила чинність, зокрема, Постанову Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. №780 «Про затвердження Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання».
		Згідно ст.22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.  Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років.
		Тобто, з наведеного полягає, що станом на момент прийняття Сумською обласною радою народних депутатів рішення від 26.07.1997р. «Про надання в користування мисливських угідь» та станом на теперішній час законодавством визначено порядок отримання права користування мисливськими угіддями шляхом прийняття компетентним органом відповідного рішення.
		Судом неодноразово вказувалось, що згідно рішення від 26.07.1997р. (з урахуванням змін, внесених рішенням 27.07.2012р.) Сумської обласної ради народних депутатів «Про надання в користування мисливських угідь» Охтирській районній організації Українського товариства мисливців та рибалок були надані в користування терміном на 15 років мисливській угіддя площею 84405 га.
		Тобто, з системного аналізу представлених суду документів, з урахуванням приписів законодавства щодо передання мисливських угідь у користування, полягає, що у передбаченому чинним законодавством України порядку в користування позивача було передано  мисливській угіддя площею 84405 га. Доказів збільшення вказаної площі у передбаченому чинним законодавством порядку до 86  605 га матеріали справи не містять.
		Таким чином, за висновками суду, матеріали справи не містять належних, достатніх та допустимих у розмінні ст.76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності у позивача станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом права користування мисливськими угіддями загальною площею 86  605 га. 
		Одночасно, представлені позивачем до матеріалів справи типовий договір про умови ведення мисливського господарства, в якому вказано про наявність права користування мисливськими угіддями площею, що перевищує, зазначену у рішенні від 26.07.1997р. Сумської обласної ради народних депутатів «Про надання в користування мисливських угідь», пояснювальну записку до проекту організації та розвитку мисливського господарства Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок, складену Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням «Укрдержліспроект», суд не приймає в якості належних та допустимих доказів наявності у позивача права користування мисливськими угіддями загальною площею  86  605 га. При цьому, суд зазначає таке.
		Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
		Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
		Судом зазначалось, що  станом на момент прийняття Сумською обласною радою народних депутатів рішення від 26.07.1997р. «Про надання в користування мисливських угідь» та станом на теперішній час законодавством визначено порядок отримання права користування мисливськими угіддями шляхом прийняття компетентним органом відповідного рішення.
		Тобто, належним та допустимим у розмінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказом наявності у особи, а у даному випадку у Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок, права користування мисливськими угіддями відповідною площею, є саме рішення Сумської обласної ради.
		Отже, виходячи з вищевказаного, посилання позивача на типовий договір про умови ведення мисливського господарства та пояснювальну записку до проекту організації та розвитку мисливського господарства Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок, складену Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням «Укрдержліспроект», не свідчить про наявність у Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок права користування мисливськими угіддями загальною площею 86     605 га, а отже, виключає можливість задоволення позовних про визнання права користування на законних підставах мисливськими угіддями площею 2,2 тис.га у загальному складі мисливських угідь загальною площею користування 86     605 га та термін, визначений рішенням від 26.07.1997р. Сумської обласної ради (із змінами, внесеними рішеннями від 27.02.2012р. та від 07.07.2017р. Сумської обласної ради).
		Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини,  яка відображає принцип,  пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у  рішеннях  судів  та інших органів з вирішення спорів мають бути  належним чином зазначені підстави,  на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт   1   статті   6  Конвенції  зобов'язує  суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.  Міра,  до якої суд має виконати  обов'язок  щодо  обґрунтування  рішення,  може  бути різною  в залежності від характеру рішення (див.  рішення у справі  «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.  Spain) від  9  грудня 1994 року,  серія A,  N 303-A,  п.  29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі  та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін,  орган влади зобов'язаний виправдати  свої  дії,  навівши  обґрунтування  своїх  рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen  v.  Finland),  N 37801/97,  п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне  призначення   обґрунтованого   рішення   полягає   в   тому,   щоб  продемонструвати  сторонам,  що  вони  були  почуті.  Крім   того, 
		вмотивоване  рішення  дає  стороні  можливість  оскаржити  його та отримати його  перегляд  вищестоящою  інстанцією.  Лише  за  умови винесення  обґрунтованого  рішення  може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.  рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.  Finland),  №49684/99, п. 30, від 
		 27 вересня 2001 року).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.
		З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
		Пунктом 5 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.
		Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
		Частиною 1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що  судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		У ч.4 вказаної статті зазначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
		За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, приймаючи до уваги висновки суду стосовно відмови в задоволенні позову Охтирської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу підлягають залишенню за позивачем.
		Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, 
		ВИРІШИВ:
		1.  Відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення»  Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.  
		Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2018р. 
		 
		Суддя                                                                                           Спичак О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...