Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/11049/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 21.08.2018. Зареєстровано: 22.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.08.2018.
Дата набрання законної сили: 15.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 серпня 2018 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/11049/17 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Дроботової Т.Б. - головуючого, Берднік І.С., Ткаченко Н.Г.,
		 
		здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 (судді: Зеленін В.О., Чорногуз М.Г., Іоннікова І.А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 (суддя Балац С.В.) 
		за касаційною скаргою Прокурора відділу організації представництва інтересів громадянина або держави в судах та при виконанні судових рішень Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України у справі № 910/11049/17
		за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
		до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства "Спецтехноекспорт"
		про стягнення 625 633,00 грн,
		В С Т А Н О В И В:
		У липні 2017 року Заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного гозпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства "Спецтехноекспорт" (далі - ДГЗП "Спецтехноекспорт") про стягнення з нього 625 633,00 грн пені за порушення умов державного контракту від 29.12.2015 № 247/1/15/87 (далі - контракт від 29.12.2015), укладеного між позивачем і відповідачем. 
		Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов контракту від 29.12.2015 щодо здійснення поставки частини виробів у строки, визначені цим контрактом.
		У відзиві на позовну заяву ДГЗП "Спецтехноекспорт" проти позову заперечило і просило відмовити у його задоволенні, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань сталося внаслідок обставин непереборної сили, що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 28.11.2016 № 7948/21.0-8.6 (далі - висновок від 28.11.2016), висновком Торговельної палати Тель-Авіву і Центрального Ізраїлю від 31.10.2016 № 938518, що, на думку відповідача, унеможливлює стягнення з нього спірної суми пені.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із відсутності у цьому випадку правових підстав для стягнення з відповідача спірної суми пені, оскільки порушення строків поставки виробів за контрактом від 29.12.2015 сталося із незалежних від відповідача причин, за наявності обставин, які мають надзвичайний характер, що підтверджується висновком ТПП України від 28.11.2016. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 залишено без змін із тих же підстав. 
		Прокурор відділу організації представництва інтересів громадянина або держави в судах та при виконанні судових рішень Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 і рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 та прийняти нове рішення про задоволення позову.
		Підставами для скасування рішення і постанови у справі прокурор вважає порушення норм матеріального і процесуального права, посилаючись, зокрема, на обґрунтованість стягнення з відповідача заявленої суми пені з огляду на поставку відповідачем частини виробів за спірним контрактом із простроченням на 18 днів. Прокурор наголошує, що порушення відповідачем термінів поставки виробів для потреб Збройних Сил України є підставою для застосування до нього господарських санкцій, передбачених статтями 193, 216, 230 Господарського кодексу України і пунктом 7.2 контракту від 29.12.2015, та зазначає про відсутність у цьому випадку обставин непереборної сили (форс-мажорних обставини) у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", до того ж наявність форс-мажорних обставин засвідчується сертифікатом ТПП України, а не її висновком.
		Від ДГЗП "Спецтехноекспорт" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому воно просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені судові рішення у справі залишити без змін як законні та обґрунтовані, зазначаючи, зокрема, що Компанію "ELBIT SYSTEMS" - іноземного виробника продукції, яка поставлялася за контрактом від 29.12.2015, було визначено за рішенням Міністра оборони України від 20.10.2015, тому відповідач не мав можливості обрати альтернативного виробника для недопущення затримки у поставці продукції; необхідність заміни підроблених компонентів, що використовувалися для виробництва продукції, призвела до затримки в її поставці, про що позивача було завчасно та належним чином повідомлено і запропоновано продовжити строки постачання продукції шляхом укладення додаткової угоди, від підписання якої позивач відмовився. Підприємство також наголосило, що однією із обов'язкових умов контракту від 29.12.2015 є постачання виробів належної якості, а головним пріоритетним завданням обох сторін за цим контрактом є забезпечення збройних формувань України продукцією вищої якості.
		Переглянувши оскаржені у справі судові рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Ухвалюючи судове рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи із того, що відповідач не мав можливості виконати зобов'язання за укладеним між сторонами спору контрактом у встановлений строк у зв'язку із настанням обставин, які мають надзвичайний характер, що підтверджується висновком ТПП України від 28.11.2016.
		Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 29.12.2015 між Міністерством оборони України - замовником і ДГЗП "Спецтехноекспорт" - виконавцем укладено контракт № 247/1/15/87, за умовами якого виконавець зобов'язався поставити замовникові упродовж 2016 року продукцію спеціального призначення на суму 121    492 176,86 грн, а замовник, у свою чергу, прийняти та оплатити її. Відповідно до специфікації кінцевий термін постачання продукції - до 30.10.2016.
		Пунктом 7.2 контракту визначено, що за порушення строків поставки продукції стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки.
		Разом із тим у пункті 7.3 цього контракту передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у разі виникнення обставин, незалежних від волі сторін.
		Згідно з пунктом 7.5 контракту доказом виникнення обставин непереборної сили та строків їх дії є довідка, яка видається відповідною торгово-промисловою палатою чи уповноваженим органом влади (за місцем виникнення обставин).
		Господарськими судами попередніх інстанцій також установлено, що частину продукції за спірним контрактом згідно з видатковою накладною від 28.10.2016 № РН-0000070 та актом приймання-передачі продукції від 28.10.2016 № 827 було поставлено позивачеві 28.10.2016, однак решту продукції за цим контрактом поставлено 18.11.2016, тобто із простроченням на 18 днів (видаткова накладна від 18.11.2016 № РН-0000071, акт приймання-передачі продукції від 18.11.2016 № 863).
		Окрім цього, під час розгляду спору господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем на виконання рішення Міністра оборони України про закупівлю продукції спеціального призначення в рамках державного оборонного замовлення на 2015 рік було укладено зовнішньоекономічний контракт від 18.12.2015 № STE-4-236-К/КІ-15 із Компанією "ELBIT SYSTEMS" (Ізраїль) на постачання продукції спеціального призначення.
		Компанія "ELBIT SYSTEMS" у листі від 22.10.2016 повідомила відповідачеві про затримку постачання партії продукції у зв'язку із настанням обставин, які мають надзвичайний характер (обставини непереборної сили), що підтверджується висновком Торгівельної палати Тель-Авіва та Центрального Ізраїлю від 21.10.2016 № 938518. У цьому висновку зазначено, що лабораторія ААА із США виявила підробку компонентів, що призвело до необхідності їх заміни та, відповідно, до затримки у поставці виробів відповідачеві. Про зазначені обставини відповідач невідкладно поінформував позивача (лист від 25.10.2016 № 31.1/12/8321-16), запропонував йому розглянути можливість укладення додаткової угоди до контракту від 29.12.2015 щодо продовження строків поставки продукції до 30.11.2016. Проте зазначену додаткову угоду до контракту між сторонами укладено не було.
		Відповідач звернувся до ТПП України щодо засвідчення факту виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) і за результатами такого звернення отримав висновок від 28.11.2016. За змістом цього висновку зобов'язання за державним контрактом та зовнішньоекономічним контрактом співвідносяться; неможливість виконання в обумовлений строк поставки за зовнішньоекономічним контрактом продукції безпосередньо впливає на належне виконання умов державного контракту в частині здійснення поставки у строк до 30.10.2016. Обставини перебувають поза межами дій відповідача та мають надзвичайний, непередбачений і неминучий характер, а також виникли після підписання державного контракту. Унеможливлення виконання зобов'язань, визначених умовами контракту від 18.12.2015 № STE-4-236-К/КІ-15 з Компанією "ELBIT SYSTEMS" (Ізраїль), спричинено дією форс-мажорних обставин, а саме: забезпечення якості від підробки. Таких дій не можна уникнути за звичайних обставин попри всю обачливість зобов'язаної сторони. Унеможливлення виконання зобов'язань за зовнішньоекономічним контрактом має причинно-наслідковий зв'язок із унеможливленням виконання зобов'язань за державним контрактом; внаслідок впливу дії форс-мажорних обставин, якими спричинено істотну зміну обставин, яку сторони не могли передбачити; істотна зміна обставин має невідворотній характер, який в цих умовах не залежить від волі, бажань і дій ДП "Спецтехноекспорт".
		Як убачається із матеріалів справи та установлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом спору у цій справі є вимога Заступника Генерального прокурора України, подана в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, про стягнення з ДГЗП "Спецтехноекспорт" 625 633,00 грн пені у зв'язку із неналежним виконанням підприємством своїх зобов'язань за контрактом від 29.12.2015.
		Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. 
		Згідно зі статтею 712 зазначеного Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
		Відповідно до положень статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
		Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
		Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
		Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України). Тобто неустойка належить до заходів цивільно-правової, договірної відповідальності. 
		За змістом статей 550, 617 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання.
		Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
		Разом із тим згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
		Аналіз положень наведеної норми дає підстави для висновку, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 13.02.2013 у справі № 6-170цс12).
		Відповідно  до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. 
		Принципи добросовісності, справедливості та розумності є загальною засадою зобов'язального права та регуляторами поведінки учасників цивільно-правових відносин; вони застосовуються в усіх зобов'язальних відносинах і кожен учасник повинен їх дотримуватися.
		Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов'язання та умовами обороту.
		Отже, у розумінні наведених положень законодавства для покладення на боржника цивільно-правової відповідальності у виді неустойки необхідною є наявність таких умов, а саме: протиправної поведінки та вини боржника, чого у цьому випадку господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору установлено не було.
		Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили із встановленого факту неможливості вчасного виконання боржником свого договірного зобов'язання у частині поставки партії виробів спеціального призначення з причин, що не залежали від нього, за наявності надзвичайних обставин (із підстав забезпечення якості від підробки), що підтверджується, зокрема, висновком ТПП України від 28.11.2016. Судами також було ураховано, що саме за рішенням Міністра оборони України від 20.10.2015 визначено іноземного виробника спірних виробів - Компанію "ELBIT SYSTEMS" (Ізраїль), а отже відповідач не мав можливості самостійно обрати альтернативного виробника для недопущення затримки у поставці продукції. Крім того, як було з'ясовано, позивач прийняв від Компанії "ELBIT SYSTEMS" послуги із встановлення та інтеграції продукції на безоплатній основі як компенсацію за затримку у поставці продукції.
		Ураховуючи викладене, з огляду на наведені положення законодавства, а також зважаючи на предмет і підстави позову, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки їм вже було надано оцінку  господарськими судами, які обґрунтовано ці аргументи відхилили; вони не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій і не впливають на результат вирішення спору за встановлених судами обставин, виходячи із положень законодавства, якими регулюються спірні правовідносини.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.
		Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. 
		Оскільки підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги скаржника немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу Прокурора відділу організації представництва інтересів громадянина або держави в судах та при виконанні судових рішень Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі № 910/11049/17 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                              Т.Б. Дроботова
		Судді:                                                                                                                  І.С. Берднік
		                                                                                                            Н.Г. Ткаченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...