Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 675/1794/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 30.08.2018. Зареєстровано: 31.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2018.
Дата набрання законної сили: 02.10.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 675/1794/18 
		Провадження № 2-о/675/69/2018 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		"29" серпня 2018 р. м.Ізяслав
		 
		Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі:
		головуючого судді - Пашкевича Р. В., 
		за участю: секретаря судового засідання  Гедзенюк В. В.,
		заявника  ОСОБА_1 ,
		представника заявника  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізяслав цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, 
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 06 лютого 2015 року поблизу с. Рідкодуб Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		В обґрунтування своїх вимог заявник  ОСОБА_1 зазначила, що вона є матір`ю померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ., 
		Відповідно до акту проведення службового розслідування по факту загибелі лейтенанта ОСОБА_3 , командира 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону, в липні 2010 року, на останній посаді з 21.06.2014 ОСОБА_3 був призваний Ізяславським районним військовим комісаріатом на військову службу та зарахований до складу військової частини польова пошта НОМЕР_1 .
		В ході службового розслідування встановлено, що особовий склад 1 батальйонно-тактичної групи військової частини  польова пошта НОМЕР_1 був направлений для виконання бойових завдань в зону проведення антитерористичної операції в Донецькій області.
		06.02.2015 на блокпосту поблизу населеного пункту Рідкодуб Донецької області розпочався танковий наступ незаконних збройних формувань за підтримки мінометного обстрілу та піхоти противника. Лейтенант ОСОБА_3 знаходився в окопі та корегував вогонь по противнику, біля нього стояв гранатометник солдат ОСОБА_4 , який здійснив три постріли з гранатомета в цей час в бруствер попав снаряд, внаслідок вибуху ОСОБА_3 осколком пробило захисний шолом та осколок влучив у висок зліва. Дане поранення було несумісне з життям.
		Лікарським свідоцтвом про смерть та довідкою про причину смерті був встановлений факт смерті ОСОБА_3 та її причини. Смерть ОСОБА_3 сталась ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок: «руйнування головного мозку; проникаюче осколкове поранення голови; ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків», отриманні під час виконання бойового завдання.
		Свідоцтвом про смерть встановлено, що місцем смерті ОСОБА_3 є місто с. Рідкодубівка Донецької області.
		На підставі витягу із наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 № 37, ОСОБА_3 було виключено зі списків особового складу частини призваної по мобілізації та всіх видів забезпечення з 07 лютого 2015 року у зв`язку із смертю.
		Заявник вважає, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України ОСОБА_3 загинув, виконуючи обов`язки військової служби, чим було порушено невід`ємне право на життя її сина, передбаченестаттею 27 Конституції України,ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року. Встановлення вказаного факту буде породжувати юридичні наслідки виникнення права на справедливу компенсацію з боку Російської Федерації, як держави-агресора.
		Заявниця ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні заяву підтримали в повному обсязі та просять її задовольнити.
		Представник Міністерства соціальної політики України до суду не з`явився, хоча про час та день слухання справи був повідомлений належним чином.
		Представник Російської Федерації до суду не з`явився, через Посольство вказаної держави був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомили.
		Вислухавши пояснення заявника та її представника, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.
		Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Мислятин Ізяславського району Хмельницької області, зареєстрована в АДРЕСА_1 , що підтверджується даними паспорту громадянина України і є матір`ю померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 .
		Відповідно до акту проведення службового розслідування по факту загибелі лейтенанта ОСОБА_3 , командира 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону, в липні 2010 року, на останній посаді з 21.06.2014 ОСОБА_3 був призваний Ізяславським районним військовим комісаріатом на військову службу та зарахований до складу військової частинипольова пошта НОМЕР_1 .
		У відповідності до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої військовою частиною - польова пошта НОМЕР_1 від 11.03.2015 року за № 1580, лейтенант ОСОБА_3 дійсно в період з 28 липня 2014 року по 05 вересня 2014 року, та з 25 січня 2015 року по 06 лютого 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. 
		Судом, також встановлено, що 06.02.2015 року лейтенант ОСОБА_3 при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Рідкодуб Донецької області, під час артилерійського обстрілу з боку незаконних збройних формувань загинув внаслідок отриманого смертельного поранення.
		Факт загибелі ОСОБА_3 підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 174/Л від 10 лютого 2015 року та довідкою про обставини травми від 11.03.2015, з яких вбачається, що датою смерті останнього є ІНФОРМАЦІЯ_2 , а причинами смерті «руйнування головного мозку; проникаюче осколкове поранення голови; ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків», а також свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 11 лютого 2015 року.
		Відповідно до акту проведення службового розслідування по факту загибелі лейтенанта ОСОБА_3 , командира 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону. Загибель його наступила при артобстрілу в зоні АТО під час ушкодження внаслідок збройних формувань в районі села Рідкодуб Донецької області.
		Як вбачається із наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 № 37 від 13.02.2015 року, лейтенанта ОСОБА_3 , командира 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , який загинув 06 лютого 2015 року в службовий час під час виконання бойового завдання в зоні проведення антитерористичної операції в районі с. Рідкодубівка Донецької області, виключено зі списків особового складу частини призваних по мобілізації та всіх видів забезпечення з 07 лютого 2015 року у зв`язку зі смертю.
		Заявниця, як мати загиблого, отримала посвідчення № НОМЕР_4 від 08.09.2015 року члена сім`ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби.
		Разом з тим, слід вказати, що Указом Президента України «про відзначення державними нагородами України» від 15.05.2015 № 270/2015 лейтенанта ОСОБА_3 «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» було нагороджено орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня (посмертно).
		Також, ОСОБА_3 було нагороджено орденом «Народного Героя України» (посмертно), що підтверджується посвідченням № НОМЕР_5 , та рішенням сесії Ізяславської міської ради від 11.11.2016 № 4 на вшанування пам`яті його ім`я було названо одну з центральних вулиць міста.
		Положенням ст.3Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Згідно із ст.27Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Отже, Конституцією України зобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.
		Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).
		До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Відповідно до статті 4цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		Згідно зі ст.1Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України»№1207-VІІвід 15квітня 2014року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України«Про внесеннязмін додеяких законівУкраїни щодовизначення датипочатку тимчасовоїокупації» від15вересня 2015року №685-VІІІ Автономна РеспублікаКрим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну РеспублікуКрим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території "( далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст.1названого Закону зі змінами та доповненнями).
		Також, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України"Проособливий порядокмісцевого самоврядуванняв окремихрайонах Донецькоїта Луганськоїобластей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Також, постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібервійни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Донецької області, де загинув син заявниці.
		Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод тастаттею 8Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч. 2 ст.315ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Згідно роз`яснень постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31березня 1995року №5«Про судовупрактику всправах провстановлення фактів,що маютьюридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_3 при виконанні обов`язку військової служби 06.02.2015 року в районі с. Рідкодуб Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. ст. 259, 263-265, 273, 293, 315-319, 354, 355 ЦПК України, суд,-
		 
		у х в а л и в :
		 
		Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
		Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 06 лютого 2015 року поблизу с. Рідкодуб Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Хмельницької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається через Ізяславський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи:
		Заявник  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Паспорт серії НОМЕР_6 виданий Ізяславським РВ УМВС України в Хмельницькій області 21.01.1997 року, місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
		Заінтересована особа 1  Міністерство соціальної політики України, адреса: м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ 37567866.
		Заінтересована особа 2  Російська Федерація, адреса листування: Посольство Російської Федерації в Україні, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
		Повний текст судового рішення складено 30 серпня 2018 року.
		 
		 
		Суддя: Р. В. Пашкевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...