Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/2387/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 03.09.2018. Зареєстровано: 04.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2018.
Дата набрання законної сили: 28.08.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		__________________________________________________________________
		Справа № 643/2387/18 Головуючий суддя І інстанції  ОСОБА_1 
		Провадження № 11-кп/790/1986/18     Суддя доповідач               ОСОБА_2 
		Категоріяч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України 
		 
		У Х В А Л А
		 
		ІМЕНЕМ          УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		28 серпня 2018 року         колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі: 
		головуючого - судді ОСОБА_2 , 
		       суддів - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , 
		секретар - ОСОБА_5 ,
		за участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
		    обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
		його захисників - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові кримінальне провадження №643/2387/18 за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 та ч.1 ст.135 КК України 
		за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисників адвокатів ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на вирок Московського районного суду міста Харкова від 23 квітня 2018 року,
		   
		У С Т А Н О В И Л А:
		 
		Вироком Московського районного суду міста Харкова від 23 квітня 2018 року,
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Харків, громадянина України, освіта середня, неодруженого,не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, 
		визнано винним і засуджено: за ч.2 ст.286 КК Українина 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, за ч.1 ст.135 КК України на 1 рік позбавлення волі.Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням, призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено без змін - тримання під вартою в Харківській установі виконання покарань № 27. Строк покарання ухвалено рахувати з моменту фактичного затримання, тобто з 16 січня 2018 року. Скасовано арешт на автомобіль «TOYOTA СAMRY», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_7 , накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 19 січня 2018 р. по справі № 640/784/18, н/п 1-кс/640/550/18, та який зберігається на штрафному майданчику, та передано у володіння ОСОБА_7 . Закрито провадження за позовами ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до ОСОБА_7  про відшкодування моральної шкоди. Стягнуто в доход держави судові витрати на проведення судової автотехнічної експертизи № 1468 від 09.02.2018 року у розмірі 5005 (п`ять тисяч п`ять) грн., на проведення комплексної судовоїавтотехнічної,фототехнічної експертизита експертизивідео-,звукозапису №1564/2490/2491від 15.02.2018 у розмірі 12727 (дванадцять тисяч сімсот двадцять сім) грн., а всього 17732 грн.Вирішено долю речових доказів по справі. 
		З цим вироком не погодилися обвинувачений та його захисники  адвокати ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які подали апеляційні скарги. 
		Усі апелянти просять вирок змінити, звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням в порядку, передбаченому ст.75 КК України, та звільнити з-під варти. Апелянти не згодні з висновком суду про неможливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства.
		Вислухавши доповідь судді, думки прокурора, обвинуваченого, його захисників, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого та його захисників підлягає задоволенню, виходячи з наступного: 
		Як установив суд першої інстанції,  ОСОБА_7 16.01.2018 року приблизно о 15.00 годині, рухався відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 1468 від 09.02.2018, на технічно справному автомобілі «TOYOTA СAMRY», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. Салтівське шосе в м. Харкові зі сторони вул. Гвардійців Широнінців у напрямку просп. Льва Ландау, зі швидкістю близько 50 км/год.
		Перебуваючи поблизу будинку № 127 по вул. Салтівське шосе, ОСОБА_7 , проявивши необережність, не вибрав безпечну швидкість руху залежно від дорожньої обстановки, всупереч вимогам дорожньої розмітки 1.3 Додатку № 2 Правил дорожнього рухуУкраїни, здійснюючи обгін транспортних засобів, виїхав на смугу зустрічного руху та продовжував по ній рух, при здійсненні маневру зміщення у полосі руху, повертаючись на крайню ліву смугу свого напрямку руху, не переконався, що це буде безпечно та не створить небезпеки для інших учасників дорожнього руху, чим порушив вимоги п.п. 10.1, 11.4, 14.6 «в», «е» та вимог дорожньої розмітки 1.3 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:
		- п.10.1 «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.»;
		- п.11.4 «На дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги.»;
		- п. 14.6. «в» - обгін заборонено, «ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом у населеному пункті і 100 м  поза населеним пунктом»;
		- п.14.6. «е» - обгін заборонено «на дорогах, що мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку»;
		-дорожна розмітка 1.3  «поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху», внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , який перетинав проїжджу частину з права наліво, по пішохідному переходу відносно руху автомобіля на забороняючий сигнал світлофора, який від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події. Причиною смерті пішохода ОСОБА_12 стала травма голови з утворенням внутрішньо черепних крововиливів, які ускладнились гострим розладом мозкового кровообігу. У даній дорожній обстановці технічна можливість запобігання даної ДТП для ОСОБА_7 визначалася виконанням ним вимог п.п.10.1, 11.4, 14.6 «в», «е» та вимог дорожньої розмітки 1.3 Правил дорожнього руху України. У його діях убачаються невідповідності вимогам п.п.10.1, 11.4, 14.6 «в», «е» та вимог дорожньої розмітки 1.3 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП.
		Крім того, ОСОБА_7 16.01.2018 року, приблизно о 15.00 годині після вчиненого наїзду на пішохода ОСОБА_12 , від чого останній отримав тілесні ушкодження, через що перебував у небезпечному для життя стані, суб`єктивно усвідомлюючи, що своїми діями поставив потерпілого ОСОБА_12 в небезпечне для життя становище, нехтуючи моральними і правовими нормами, які передбачають надання допомоги людині, що перебуває в небезпечному для життя стані, та маючи можливість надати таку допомогу, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, зник з місця дорожньо-транспортної пригоди, свідомо залишивши пішохода ОСОБА_12 в небезпечному для життя становищі.
		Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 винуватим себе у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України, визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся та дав показання, які відповідають обставинам вчинення злочинів, визнаних судом установленими.
		У апеляційному порядку обставини події та правильність кваліфікації дій обвинуваченого також не оспорені будь-ким з учасників судового розгляду. А тому підстав для втручання в оцінку цих обставин немає.
		Обидва потерпілі  батьки загиблого ОСОБА_12  письмово заявили про свою згоду з апеляційними вимогами про застосування ст.75 КК України.
		Переглядаючи вирок суду в межах апеляційних скарг, відповідно до ст.404 КПК України, колегія суддів погоджується з вимогами апелянтів про звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання на підставі ст.75 КК України, виходячи з наступного:
		Призначаючи покарання за вчиненні ОСОБА_7 злочини, суд першої інстанції послався на врахування ступеню тяжкості злочинів, наслідків, які настали від їх скоєння, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, його відношення до скоєних правопорушень, та данні про його особу, на врахування того, що ці злочини, відповідно до ст.12 КК України, віднесені відповідно до тяжкого злочину та злочину невеликої тяжкості, згідно ст. 66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття, відшкодування шкоди потерпілим, те, що обвинувачений попросив публічне вибачення у потерпілих. При цьому, пославшись на врахування обставин, що обтяжують покарання, суд у той же час зазначив, що таких обставин судом не встановлено. Також суд послався на врахування того, що обвинувачений раніше не судимий, не працює та не навчається, має постійне місце мешкання, де характеризується позитивно, характеризується позитивно з боку Вірменського освітньо-культурного центру ім. Г.О.Алтуняна при Почесному консульстві Республіки Вірменія, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, згідно з листом Державної установи «Харківська установа виконання покарань (№ 27)» від 1.03.2018 р., ОСОБА_7 взятий на диспансерний облік лікарів медичної частини установи з діагнозом: наслідки перенесеної нейроінфекції вірусної етіології з лікверно-гепертензійним, вестибуло-атактичним, вегето-дистонічним та астенічним синдромами. Вогнищеві зміни білої речовини головного мозку в лобових долях резидуального характеру. Катаральний полісінусіт, етмоїдит. Хронічний тонзиліт. Суд послався на врахування позиції потерпілих щодо призначення покарання, та вважав, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 не можливе без ізоляції від суспільства, але з урахуванням вимог ст. 69-1 КК України, та з застосуванням додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.
		Суд першої інстанції послався також на нотаріально посвідчені заяви потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , у яких потерпілі від цивільного позову, який було подано під час досудового слідства про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовилися, інших цивільних позовів подавати не будуть, матеріальних та моральних претензій щодо відшкодування шкоди, пов`язаної з вказаною дорожньо-транспортною пригодою, до ОСОБА_7 , як батько і матір ОСОБА_12 , не мають та надалі не матимуть. У зв`язку з відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі, не заперечують проти застосування щодо ОСОБА_7 статті 75 КК України.
		Відповідно до вимог ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно вимогчч.1та 2ст.65КК Українисуд призначаєпокарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53цього Кодексу; відповідно до положеньЗагальної частиницього Кодексу; враховуючиступінь тяжкостівчиненого злочину,особу винногота обставини,що пом`якшуютьта обтяжуютьпокарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
		Покарання, призначене судом першої інстанції, як за конкретні злочини, так і за їхньою сукупністю, є достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого й запобігання новим злочинам. Судом правильно обрано вид та розмір основного покарання  позбавлення волі на 3 роки та додаткового покарання  в виді позбавлення права керувати транспортними засобами на 3 роки.
		Разом зтим,відповідно довимог ст.75КК Україниякщо суд,крім випадківзасудження закорупційний злочин,при призначенніпокарання увиді виправнихробіт,службового обмеженнядля військовослужбовців,обмеження волі,а такожпозбавлення воліна строкне більшеп`ятироків,враховуючи тяжкістьзлочину,особу винногота іншіобставини справи,дійде висновкупро можливістьвиправлення засудженогобез відбуванняпокарання,він можеприйняти рішенняпро звільненнявід відбуванняпокарання звипробуванням. Судприймає рішенняпро звільненнявід відбуванняпокарання звипробуванням увипадку затвердженняугоди пропримирення абопро визнаннявини,якщо сторонамиугоди узгодженопокарання увиді виправнихробіт,службового обмеженнядля військовослужбовців,обмеження волі,позбавлення воліна строкне більшеп`ятироків,а такожузгоджено звільненнявід відбуванняпокарання звипробуванням. Увипадках,передбачених частинамипершою,другою цієїстатті,суд ухвалюєзвільнити засудженоговід відбуванняпризначеного покарання,якщо вінпротягом визначеногоіспитового строкуне вчинитьнового злочинуі виконаєпокладені нанього обов`язки.Тривалість іспитовогостроку таобов`язки,які покладаютьсяна особу,звільнену відвідбування покаранняз випробуванням,визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.
		Отже, звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе за наявності таких умов: 1) призначене судом покарання, за виключенням випадків засудження за корупційні злочини, має бути у виді: а) виправних робіт, або б) службового обмеження для військовослужбовців, чи в) обмеження волі, або г) позбавлення волі на строк не більше п`яти років; 2) особа вчинила злочини невеликої або середньої тяжкості, це може бути і тяжкий злочин, якщо за його вчинення суд призначає покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років; 3) наявність позитивних даних щодо особи обвинуваченого; 4) наявність певних обставин, які пом`якшують покарання, та інших обставин справи на користь обвинуваченого; 5) суд має обумовлену впевненість, що обвинувачений протягом іспитового строку виконає покладені на нього обов`язки і не вчинить нового злочину і зможе виправити свою поведінку без відбування призначеного йому покарання. За наявності зазначених умов суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.
		У разі засудження особи із застосуванням ст. 75 КК, крім основного виду покарання, можуть бути призначені додаткові покарання у вигляді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Відповідно до ч. 4 ст. 72 КК, додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Тривалість іспитового строку залежить, зокрема, від виду основного покарання та його розміру. Випробування у разі звільнення особи від відбування покарання означає покладення судом на таку особу певних обов`язків, які вона має сумлінно виконувати протягом усього іспитового строку. Перелік таких обов`язків визначений у ч. 1 ст. 76 КК України.
		Незважаючи на відповідні клопотання сторони захисту та зазначену вище позицію потерпілих, питання щодо застосування вимог ст.75 КК України суд першої інстанції не обговорив. 
		При цьому, пославшись на врахування наслідків, які настали від дій обвинуваченого, суд першої інстанції не конкретизував, які саме наслідки, крім настання смерті потерпілого, він має на увазі. Адже настання смерті внаслідок порушення винною особою правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту прямо передбачено диспозицією ч.2 ст.286 КК України, а тому врахування цієї обставини як такої, що обтяжує покарання, не може мати місця.
		Пославшись у вироку на те, що потерпілий перетинав проїзну частину на червоний сигнал світлофору, цю обставину, призначаючи покарання, суд першої інстанції не врахував.
		Відповідно до вимог ч.2 ст.66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
		Колегія суддів апеляційного суду враховує, що злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, є хоча і тяжким, але необережним, злочин, передбачений ч.1 ст.135 КК України, - середньої тяжкості, згідно висновку від 16.01.2018 року о при медичному обстеженні о 19.20год., тобто через 4 години після ДТП, ознак сп`яніння /алкогольного та наркотичного/ у обвинуваченого не виявлено /т.1 а.с.225/, подія сталася внаслідок необережності дій обох її учасників, свою згоду на застосування до обвинуваченого вимог ст.75 КК України, висловлену в суді першої інстанції /т.1 а.с.61,62/, потерпілі підтвердили в поданих на адресу апеляційного суду заявах /т.2 а.с.18-20/, тобто їхня позиція з цього приводу, є послідовною, обвинувачений має юний вік  тільки що, за місяць до вчинення злочинів, досяг 18-ти років /т.1 а.с.221-222/, раніше до кримінальної відповідальності не притягався /т.1 а.с.230/, щиро кається в злочинах, активно сприяв розкриттю злочинів, даючи правдиві свідчення при проведенні слідчих дій, тривалий час  понад 8 місяців перебуває під вартою в слідчому ізоляторі, згідно наданого апеляційному суду повідомлення медичної частини № 27 філії ЦОЗ ДКВС України у Харківській та Луганській областях, виявляє наслідки перенесеної нейроінфекції вірусної етіології з лікворно-гіпертензійним, вестибуло-атактичним, вегето-дистонічним та астенічним синдромами; вогнищеві зміни білої речовини головного мозку в лобових долях резидуального характеру; катаральний полісінусіт, етмоїдит; хронічний тонзиліт; підгострий риніт; нестабільність С2-СЗ, С-3-С4, С4-С5, унковертебральный артроз С4-С5, С5-С6; аномалію Кіммерлі; задню протрузію міжхребцового диска ТЬ5-ТЬ6, вогнищеву еритематозну гастропатію, гепатоспленомегалію, інші захворювання, госпіталізації не потребує, але 10.07.2018 року перебував в хірургічному відділення КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім.проф.О.І.Мещанінова з діагнозом «дискинезія кишківника», завдана матеріальна та моральна шкода потерпілим відшкодована в позасудовому порядку повністю /т.1 а.с.61,62/, загальні збори обласної громадської організації «Вірменська національна громада» 2.03.2018 року звернулася до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу ОСОБА_7 на особисту поруку президента правління цієї організації, заступника президента і члена правління /т.1 а.с.54-60/ та позитивно його охарактеризували /т.1 а.с.116/.
		Крім того, як убачається з висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи № 08-59/2018/пп від 1.03.2018 року /т.1 а.с.123-147/ обвинувачений у зв`язку з наявністю низки захворювань потребує обстеження та реабілітаційного лікування в спеціалізованому неврологічному стаціонарі, нагляду лікаря невролога.
		Згідно вимог п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
		Згідно вимог ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі: пом`якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого; зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення; зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення; в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
		Згідно вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Згідно вимог п.1 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
		   Пленум Верховного Суду України в п.1 своєї Постанови № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практикупризначення судамикримінального покарання»звернув увагуна те,що суди при призначенніпокарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, якийвизнається винниму вчиненні злочину, мають суворо додержуватисявимог ст. 65 ККстосовно загальнихзасад призначенняпокарання, оскільки саме через останні реалізуються принципизаконності, справедливості, обґрунтованості таіндивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання. 
		   Питання призначення покарання та звільнення від його відбування пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями). Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
		   Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським Судом з прав людини (зокрема, справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		   До загальних засад кримінального провадження, відповідно до пп.1,2,3 15 ч.1 ст.7 КПК України законодавець відніс: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, змагальність сторін та свободу в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
		   На відміну від позиції сторони захисту щодо можливості та необхідності звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання, які було підтримано потерпілими і достатньо обґрунтовано захистом, прокурор мотивував свої заперечення проти застосування ст.75 КК України тільки тяжкістю наслідків. Переконливих доводів, які б спростували позицію сторони захисту та свідчили би про неможливість виправлення обвинуваченого без відбування основного покарання в виді позбавлення волі, прокурор не навів. 
		З урахуванням викладеного, позитивних характеристик обвинуваченого з місця проживання та із вказаної вище громадської організації, колегія суддів вбачає підстави для звільнення його від відбування основного покарання у відповідності зі ст.75 КК України, оскільки виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню ним нових злочинів можливе без подальшої ізоляції від суспільства. Вирок має бути змінений в частині призначеного покарання, оскільки судом першої інстанції при його ухваленні не було застосовано закон про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню.
		Додаткове покарання в виді позбавлення спеціального права призначено правильно, оскільки було встановлено грубе порушення обвинуваченим правил безпеки дорожнього руху, яке призвело до суспільно-небезпечного результату. Звільнення від його відбування законом не передбачено. Підстав для втручання в вирок у цій частині колегія суддів не вбачає.
		На обвинуваченого мають бути покладені обов`язки відповідно до ч.1 та п.2 ч.2 ст.76 КК України.
		У решті вирок суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, сторони з ним погодилися і в апеляційному порядку не оспорили.
		Оскільки обвинувачений звільняється від відбування покарання в виді позбавлення волі з випробуванням, він має бути звільнений з-під варти в залі суду. У строк покарання має бути зараховано перебування обвинуваченого під вартою в слідчому ізоляторі з 16 січня 2018 року по 28 серпня 2018 року.
		 
		Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
		 
		У Х В А Л И Л А: 
		 
		Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисників  адвокатів ОСОБА_8 і ОСОБА_9 задовольнити.
		 
		Вирок Московського районного суду міста Харкова від 23 квітня 2018 року, щодо ОСОБА_7 змінити.
		 
		Згідно вимог ст.75 КК України звільнити його від відбування основного покарання, призначеного цим вироком за ч.2 ст.286 КК України  у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, за ч.1 ст.135 КК України - в виді позбавлення волі на 1 рік, а відповідно до ст.70 ч.1 КК України  до остаточного покарання в виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, з випробуванням. Установити іспитовий строк 3 /три/ роки і не приводити вирок у виконання в частині основного покарання, якщо протягом цього іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.
		 
		Відповідно до вимог ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов`язки: в період іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. 
		 
		Зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання попереднє ув`язнення з 16 січня 2018 року по 28 серпня 2018 року.
		 
		У решті вирок суду від 23 квітня 2018 року залишити без змін.
		 
		Звільнити ОСОБА_7 з-під варти негайно в залі суду.
		 
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. На неї може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення ухвали. 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий          суддя         суддя
		 
		_________________ __________________ ________________
		ОСОБА_2 ОСОБА_3          ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...