Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/4318/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.09.2018.
Дата набрання законної сили: 21.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                         
		Іменем України
		 
		21 серпня 2018 року                                             
		м. Київ
		справа № 607/4318/16-ц
		провадження № 61-24241св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Національний банк України,
		відповідачі: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «112-ТВ»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національного банку України на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2016 року в складі судді          Сташків Н. М. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області                      від 17 січня 2017 року в складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Фащевської Н. Є., Щавурської Н. Б.,
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У квітні 2016 року Національний банк України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «112-ТВ»  (далі - ТОВ «ТРК «112-ТВ») про захист ділової репутації юридичної особи.
		Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року на сайті                           TOB «ТРК «112-ТВ» 112.ua, за посиланням http://ua.112.ua/ekonomika/nardep-holovko-zvynuvatyv-hontarevu-u-znyshchenni-banku-khreshchatyk-302917.html  розміщено статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», у якій поширено                     недостовірну негативну інформацію про НБУ. ІНФОРМАЦІЯ_4 року інформацію подібного змісту ОСОБА_2 розмістив у соціальній               мережі «Facebook» на особистій сторінці за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3. 
		Викладена у статтях інформація є недостовірною, підриває ділову репутацію Національного банку України, містить набір неправдивих та вигаданих тез, які створюють негативне враження щодо діяльності позивача як центрального банку України. На підтвердження висловлювань, які містяться у статтях, не зазначено жодних доказів, усі доводи відповідача - продукт його власних домислів, які він висвітлив як дійсність. ОСОБА_2 розповсюдив недостовірну інформацію, не підтверджену жодними доказами, яка не має ознак оціночних суджень, оскільки його вислови мають виключно безальтернативний характер. У зазначених статтях містяться неправдиві відомості також і щодо Голови Національного банку України, з приводу наявності у неї певних бізнес-інтересів, хоч належну їй частину акцій ICU вона відчужила ще у 2014 році до того, як очолити Національний банк України. Таким чином ОСОБА_2 поширив неправдиву інформацію про орган управління Національного банку України та Національний банк України у цілому, чим зганьбив ділову репутацію Національного банку України.
		На підставі викладеного Національний банк України просив визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію позивача, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2 на сайті                    TOB «ТРК «112-ТВ» 112.ua у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» та зобов'язати TOB «ТРК «112-ТВ» видалити цю інформацію; визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію Національного банку України та зобов'язати ОСОБА_2 вилучити поширену ним ІНФОРМАЦІЯ_4 року недостовірну інформацію на його сторінці у «Facebook»; зобов'язати ОСОБА_2 не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати поширену ним недостовірну інформацію щодо Національного банку України, у статті на сайті 112.ua TOB «ТРК «112-ТВ» у тому самому циклі новин та шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення у даній справі в соціальній мережі «Facebook» на його особистій сторінці; зобов'язати             TOB «ТРК «112-ТВ» розмісти в мережі Інтернет на сайті 112.ua повідомлення про ухвалене по даній справі рішення із публікацією тексту його резолютивної частини, у тому циклі новин не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили.
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області         від 24 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що поширена на сайті телеканалу ТОВ «ТРК «112-ТВ» 112.ua та на особистій сторінці ОСОБА_2 в соціальній мережі «Facebook» інформація є оціночними судженнями, думками, переконаннями, критичною оцінкою діяльності, вираженням суб'єктивної думки і поглядів останнього, а тому не підлягає спростуванню, оскільки кожен має право на свободу вираження поглядів у демократичному суспільстві. 
		Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 17 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, а також зазначив, що зі змісту статей, в яких на думку позивача порушено його ділову репутацію, висловлювання відповідача містять не фактичні дані, а його критику, власні бачення і припущення, та надану ним оцінку дій Національного банку України. Свобода преси дає громадськості одну з найкращих можливостей дізнатися про ідеї та позиції політичних лідерів і сформувати свій погляд на них. У більш загальному плані свобода політичних дискусій лежить в самій основі концепції демократичного суспільства, що відображено у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно, межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, органу влади або його посадової особи, а не приватної особи. 
		У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Національний банк України,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що поширена ОСОБА_2 інформація стосовно позивача є недостовірною та негативною, а також завдає шкоди його діловій репутації, що є неприпустимим з точки зору закону, отже, порушені немайнові права позивача підлягають захисту. ОСОБА_2 розповсюдив недостовірну інформацію, не підтверджену жодними доказами, яка не має ознак оціночних суджень, оскільки його вислови мають виключно конкретний характер.
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
		15 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року на сайті TOB «ТРК «112-ТВ» 112.ua, за посиланням http://ua.112.ua/ekonomika/nardep-holovko-zvynuvatyv-hontarevu-u-znyshchenni-banku-khreshchatyk-302917.html розміщено статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».
		Під заголовком розміщено текст статті, зокрема:
		«ОСОБА_2 підкреслює, що знищення «Хрещатика» - це не поодинокий випадок. Знищення банку «Хрещатик» - це сплановані дії керівництва Нацбанку і особисто його голови ОСОБА_4. Про це заявив народний депутат ОСОБА_2. За його словами, з подачі керівництва НБУ останнім часом банк покинуло одразу кілька найважливіших клієнтів.
		«За нашою інформацією їм було дано наполеглива рекомендація перейти з «Хрещатика» в банки, наближені до керівництва Нацбанку», - пояснив ОСОБА_2.
		За словами парламентарія, відхід з ринку «Хрещатика» це не просто зникнення ще одного комерційного банку, адже серед його власників, які володіють істотною часткою фінустанови, знаходиться Київрада.
		«Банк брав участь в найважливіших соціальних програмах столиці, обслуговував комунальні підприємства і користувався довірою киян. Знищення банку - це ляпас усім киянам», - заявив нардеп.
		За інформацією ОСОБА_2, банк переживав непрості часи, але причини його загибелі не «в об'єктивній економічній площині».
		«Ще недавно на рахунках банку перебували досить великі кошти - близько 450 млн. грн зберігали в «Хрещатику» столичні комунальні підприємства. Близько 180 млн. грн становили кошти власників банку», - зазначив він.
		Однак, за словами парламентарія, на неофіційному рівні підкреслювалося, що введення в банк тимчасової адміністрації - це питання вирішене.
		«Очевидно, що в таких умовах жоден інвестор не буде ризикувати своїми коштами. Тим більше, що саме за такою схемою, дочекавшись приходу коштів від власників, вводилися тимчасові адміністрації в інші комерційні банки. Іншими словами, висуваючи вимоги до власників, керівництво НБУ неофіційно зробило все, щоб ці вимоги не були виконані», - стверджує депутат.
		ОСОБА_2 підкреслює, що знищення «Хрещатика» - це не одиничний випадок.
		«Це системна зачистка українського банківського ринку під російський капітал яким, як з'ясувалося в ході «офшорного скандалу», ОСОБА_4 пов'язана бізнес-інтересами. Підтримка з допомогою рефінансування «Промінвестбанку», яким володіє російський «Внешэкономбанк», дозвіл «Альфа Банку» на придбання «Укрсоцбанку» - все це ланки одного ланцюга. За час роботи ОСОБА_4, російські банки подвоїли свою частку на українському ринку і продовжують будувати амбітні плани. Таким чином, московський режим отримує все нові важелі впливу на українську економіку, які рано чи пізно будуть використані для досягнення політичних цілей. Поки США і інші союзники вводять санкції проти російського капіталу - керівництво НБУ не тільки не обмежує діяльність «росіян», наприклад, заборонивши їм роботу з фізособами, але і виділяє російським банкам фінансову підтримку», - резюмував нардеп.
		Нагадаємо, у вівторок 5 квітня Національний банк України визнав неплатоспроможним банк «Хрещатик», в якому місту Києву належить 25 %. Як повідомила на пpec-конференції у вівторок в. о. заступника голови НБУ ОСОБА_5, фінустанова вже передано Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який ввів у банк тимчасову адміністрацію. «Тимчасова адміністрація вже прийшла в банк», - підтвердив агентству «Інтерфакс-Україна» один з працівників «Хрещатика».».
		Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року в соціальній мережі «Facebook» на особистій сторінці ОСОБА_2 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 розміщено статтю такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_5
		Звернувся до НАБУ щодо перевірки причетності керівника НБУ до банкрутства банку «Хрещатик».
		Саме з подачі керівництва НБУ останнім часом банк покинуло одразу кілька найважливіших клієнтів, їм була дана наполеглива рекомендація перейти з «Хрещатика» в банки, наближені до керівництва Нацбанку.
		Вихід з ринку «Хрещатика» це не просто зникнення ще одного комерційного банку, адже серед його власників, які володіють істотною часткою фінустанови, є Київрада. Банк брав участь в найважливіших соціальних програмах столиці, обслуговував комунальні підприємства і користувався довірою киян. Знищення банку - це ляпас усім киянам.
		Знищення «Хрещатика» - це не одиничний випадок. Це системна зачистка українського банківського ринку під російський капітал, з яким, як з'ясувалося в ході «офшорного скандалу», ОСОБА_3 пов'язана бізнес-інтересами. Підтримка з допомогою рефінансування «Промінвестбанку», яким володіє російський «Внешэкономбанк», дозвіл російському «Альфа Банку» на придбання «Укрсоцбанку» - все це ланки одного ланцюга.
		За час роботи ОСОБА_3, російські банки подвоїли свою частку на українському ринку і продовжують будувати амбітні плани. Таким чином, московський режим отримує все нові важелі впливу на українську економіку, які рано чи пізно будуть використані для досягнення політичних цілей!».
		У статтях 3, 28 Конституції України визначено, що честь і гідність людини є найвищою соціальною цінністю, та передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності.
		Відповідно до частини другої та четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
		Відповідно до статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або санкцій, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського спокою, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
		Пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв'язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань (рішення Європейського суду з прав людини 
		(далі - ЄСПЛ) від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
		Згідно зі статтею 62 Конституції України один з основоположних    принципів - презумпція невинуватості, а відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, праву кожної особи на свободу думки і слова, на вільне  відповідає обов'язок не поширювати про іншу особу/осіб недостовірну інформацію.
		Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України                 від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної та юридичної особи» юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		ЄСПЛ вказує, що слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах,                                 в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.
		Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від                       08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
		Разом з тим слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому в надрукованому тексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
		Відповідач стверджував, що викладені у соціальній мережі Fасеbоок та на сайті TOB «ТРК «112-ТВ» у вказаній статті вирази є оціночними судженнями.
		Свобода преси дає громадськості одну з найкращих можливостей дізнатися про ідеї та позиції політичних лідерів і сформувати свій погляд на них.                    У більш загальному плані свобода політичних дискусій лежить в самій основі концепції демократичного суспільства, якою пройнята вся Конвенція. Відповідно, межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості. Безсумнівно,  пункт 2 статті 10 дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв'язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
		Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. 
		У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		За змістом статей 1, 2 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
		Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		При вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен забезпечити баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
		Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що ділова репутація - це відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи.
		Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе (рішення ЄСПЛ у справі «Гендісайд проти Сполученого Королівства» від 07 грудня 1976 року).
		На підставі викладеного, суди дійшли правильного висновку, що поширена відповідачем інформація не принижує честі та гідності позивача. Висловлювання ОСОБА_2 є лише оціночним вираженням його особистих поглядів щодо особи позивача та його висловлювань, критичною оцінкою діяльності, вираженням суб'єктивної думки і поглядів, а тому не підлягає спростуванню, оскільки кожен має право на свободу вираження поглядів у демократичному суспільстві.
		Право на наявність і можливість висловлювання власного судження, оцінки, думки, гарантоване. Це право закріплене і в статті 34 Конституції України. Оцінка є ставленням особи до певного явища або події, висловленням її поглядів та/або переконань. ЄСПЛ неодноразово зазначає, що вимогу доведення правдивості оціночного судження виконати неможливо, отже, ця вимога порушує свободу вираження думки як таку, а вона є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).
		У Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі.
		Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що поширена         ОСОБА_2 інформація стосовно позивача є недостовірною та негативною, а також завдає шкоди його діловій репутації, що є неприпустимим з точки зору закону, отже, порушені немайнові права позивача підлягають захисту, оскільки вказана вище інформація є оціночними судженнями, думками, переконаннями, критичною оцінкою діяльності, вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, тому в силу вищевказаних норм матеріального права не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості.
		ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки  з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд           у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області               від 24 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області                      від 17 січня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                В. С. Висоцька
		Судді                                                                                                              А. О. Лесько
		В. В. Пророк
		І. М. Фаловська
		С.П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...