Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 428/6075/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано судом: 07.09.2018. Зареєстровано: 09.09.2018. Оприлюднено: 11.09.2018.
Дата набрання законної сили: 18.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 428/6075/18
		Провадження № 2-о/428/474/2018 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		17 серпня 2018 року                            м. Сєвєродонецьк
		 
		Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
		головуючого судді                    Посохова І.С.,
		за участю секретаря судового засідання        Колядінцевої П.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернулась до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. В обґрунтування заяви зазначила, що вона та її малолітній син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з серпня 2014 року є вимушеними переселенцями з постійного місця проживання до ІНФОРМАЦІЯ_2. Проживають у ІНФОРМАЦІЯ_3, про що свідчать довідки № 42189, № 42189 від 16.11.2016, та мають статус внутрішньо переселених осіб. 
		У звязку з цим, заявник просить встановити юридичнийфакт,що маєюридичне значення,а саме:що їївимушене переселенняразом зїї малолітньою дитиною - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, у серпні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області. 
		Встановлення вказаного юридичного факту для заявника є необхідним для визначення свого статусу та статусу своєї дитини, як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви  потерпілого від міжнародного збройного конфлікту).
		Заявник ОСОБА_1 у судове засідання не зявилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, від представника заявника ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
		Представник заявника ОСОБА_3 у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
		Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України - у судове засідання не зявився, про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки до суду не повідомив, заяв до суду не надходило.
		Представник заінтересованої особи - Посольства Російської Федерації в Україні - у судове засідання не зявився, про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки до суду не повідомив, заяв до суду не надходило.
		Судом враховано те, що необхідною передумовою справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін є належне повідомлення про судовий процес осіб, які беруть участь у справі, і було вчасно надіслано на адресу Посольства Російської Федерації в Україні відповідного повідомлення. Даний факт підтверджується, зокрема, листом Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 04 червня 2018 року на адресу Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27), яким Сєвєродонецький міський суду Луганської області повідомляє, що 25 червня 2018 року о 15 год. 30 хв. відбудеться судовий розгляд справи за заявою ОСОБА_1, яка діє від власного імені та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, про встановлення факту що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, та просить зявитися до суду (до листа додано копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію заяви ОСОБА_1М.) Натомість, Російська Федерація у судових засіданнях у справі участі не брала, жодних заяв, у тому числі щодо невизнання юрисдикції українських судів на вирішення даної справи, не заявляла.
		Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини справи.
		Заявник просить встановити юридичнийфакт,що маєюридичне значення,а саме:що їївимушене переселенняразом зїї малолітньою дитиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, у серпні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області. 
		Встановлення вказаного юридичного факту для заявника є необхідним для визначення свого статусу та статусу своєї дитини, як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви  потерпілого від міжнародного збройного конфлікту).
		Положеннями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб»</a> порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.
		Частиною четвертою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_29/ed_2018_01_18/pravo1/T182268.html?pravo=1#29" title="Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях; нормативно-правовий акт № 2268-VIII від 18.01.2018" target="_blank">статті 2Закону Українивід 18січня 2018року «Проособливості державноїполітики іззабезпечення державногосуверенітету Українина тимчасовоокупованих територіяху Донецькійта Луганськійобластях»</a> визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу шостого <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_01_18/pravo1/T182268.html?pravo=1" title="Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях; нормативно-правовий акт № 2268-VIII від 18.01.2018" target="_blank">преамбули вказаногоЗакону</a> датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_02_27/pravo1/T141207.html?pravo=1" title="Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України; нормативно-правовий акт № 1207-VII від 15.04.2014" target="_blank">Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»</a>, а саме: 20 лютого 2014 року.
		Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просять заявники.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно з частиною другою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9707/ed_2018_07_03/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9707" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 315 ЦПК України</a> у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_177/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#177" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Статтею 55Конституції України</a> передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 124Конституції України</a> делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">стаття 124 Конституції України</a>), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		З урахуванням внесених змін до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституції України</a> <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/T161401.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя); нормативно-правовий акт № 1401-VIII від 02.06.2016" target="_blank">Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»</a>, вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2002_05_07/pravo1/KS02040.html?pravo=1" title="У справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб); нормативно-правовий акт № 8-рп/2002 від 07.05.2002" target="_blank">Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002</a>, справа № 1-1/2002, (щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_177/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#177" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 55 Конституції України</a>. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_200/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#200" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 64 Конституції України</a>право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Частина четверта <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7442/ed_2018_07_03/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7442" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 10ЦПК України</a> і <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_117/ed_2012_10_16/pravo1/T063477.html?pravo=1#117" title="Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини; нормативно-правовий акт № 3477-IV від 23.02.2006" target="_blank">стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»</a>покладає на суд обовязок при розгляді справ застосовувати<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод</a> 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).
		Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).
		З матеріалів справи судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянином України, народилась 17 жовтня 1985 року у м. Ровеньки Луганської області та з 26.11.2010 була зареєстрованою за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, кв. ГагарінаАДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії ЕН 911609, виданого 18.12.2012 Ровеньківським МС УДМС України в Луганській області. 
		Заявник ОСОБА_1 є матірю малолітньої дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії І-ЕД № 285509, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ровеньківського міського управління юстиції у Луганській області 19.09.2013. Отже, заявник ОСОБА_1 звернулась до суду також і в інтересах малолітнього ОСОБА_2.
		Судом також встановлено, що заявник ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_2 мають статус внутрішньо переміщених осіб, що підтверджується наявними в матеріалах цивільної справи довідками № 42189 від 16.11.2016, виданими Управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області 16.11.2016, згідно з якими заявника та її сина взято на облік як внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованої території міста Ровеньки Луганської області та поставлено на облік у місті Сєвєродорнецьку за адресою: АДРЕСА_2.
		Згідно з статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до частини 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#5" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»</a>, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Отже, положення закону свідчать про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України, у тому числі, можуть бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті четвертій, частині першій <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_73/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#73" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб»</a> передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_171/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#171" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статтею 12 цього Закону</a>.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи підтверджує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#5" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 1 цього Закону</a>. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_07_11/pravo1/KP140509.html?pravo=1" title="Про облік внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 509 від 01.10.2014" target="_blank">Постановою КабінетуМіністрів України№ 509«Про обліквнутрішньо переміщенихосіб» від 01.10.2014</a> затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідальність за порушення визначених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Луганської області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_19/ed_2018_02_27/pravo1/T141207.html?pravo=1#19" title="Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України; нормативно-правовий акт № 1207-VII від 15.04.2014" target="_blank">статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»</a>, частиною четвертою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_29/ed_2018_01_18/pravo1/T182268.html?pravo=1#29" title="Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях; нормативно-правовий акт № 2268-VIII від 18.01.2018" target="_blank">статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»</a>, що підтверджує факт того, що вимушене переселення заявника ОСОБА_1 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 у серпні 2014 року з окупованої території Луганської області відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області. 
		Суд також враховує, що в якості однієї із заінтересованих осіб у даній справі визначено іноземну державу, однак правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_356/ed_2018_07_12/pravo1/T052709.html?pravo=1#356" title="Про міжнародне приватне право; нормативно-правовий акт № 2709-IV від 23.06.2005" target="_blank">статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року</a>, суд вважає таким, що не порушено, з огляду на наступне. 
		По-перше, вказана норма визначає імунітет від предявлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Натомість, у даному випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.
		По-друге, підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Як зазначено в абзаці 15<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_01_18/pravo1/T182268.html?pravo=1" title="Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях; нормативно-правовий акт № 2268-VIII від 18.01.2018" target="_blank">преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»</a>, дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. Частина четверта <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_356/ed_2018_07_12/pravo1/T052709.html?pravo=1#356" title="Про міжнародне приватне право; нормативно-правовий акт № 2709-IV від 23.06.2005" target="_blank">статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право»</a>вказує на ті випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. На необхідності врахування вказаних приписів закону наголошується у пункті 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».
		Відповідно до частини третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_19/ed_2018_02_27/pravo1/T141207.html?pravo=1#19" title="Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України; нормативно-правовий акт № 1207-VII від 15.04.2014" target="_blank">статті 5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України»</a> відповідальність за порушення визначених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Суд доходить висновку, що вимушене переселення заявника з окупованої території Луганської області відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, а встановлення даного факту можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового звязку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.
		Суд, у даному випадку, не може відмовити у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки такі дії суду можуть бути позбавленням заявника права на встановлення причини її внутрішнього переселення. Оскільки судовий захист прав і свобод людини і громадянина, необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, так як саме держава бере на себе такий обовязок відповідно до зазначених вище конституційних норм, а право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Аналогічні висновки щодо застосування норм права - покладання відповідальності на Російську Федерацію за порушення визначених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території викладені в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 428/13977/16-ц, від 14 березня 2018 року у справі № 363/2981/16-ц, які згідно з ч. 5 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_56/ed_2018_07_12/pravo1/T161402.html?pravo=1#56" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»</a> є обовязковимидля всіхсубєктів владнихповноважень,що застосовуютьу своїйдіяльності нормативно-правовийакт,який міститьвідповідну нормуправа. 
		Надані заявником на підтвердження вимог письмові докази, які містяться у матеріалах справи (а.с. 21-89), суд вважає такими, що підтверджують загальновідомий факт збройної агресії з боку Російської Федерації щодо України.
		Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягають задоволенню.
		З урахуванням ч. 7 ст.<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9601/ed_2018_07_03/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9601" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">294ЦПК України</a> суд вважає за необхідне не вирішувати питання про відшкодування будь-яких судових витрат у цій справі.
		 
		Керуючись ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7375/ed_2018_07_03/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7375" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">2</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7456/ed_2018_07_03/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7456" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">12</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7467/ed_2018_07_03/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7467" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">13</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7922/ed_2018_07_03/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7922" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">76-82</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9287/ed_2018_07_03/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9287" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">258</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9297/ed_2018_07_03/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9297" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">259</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9337/ed_2018_07_03/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">263-265</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9601/ed_2018_07_03/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9601" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">294</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9707/ed_2018_07_03/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9707" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">315-319 ЦПК України</a>, суд, - 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, задовольнити повністю.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_6, разомз їїмалолітньою дитиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, у серпні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.
		Питання судових витрат вирішенню не підлягає.
		 
		Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Луганської області через Сєвєродонецький міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		 
		Відомості про учасників справи:
		- заявник: ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_6, місце проживання: 93400, АДРЕСА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1;
		- заявник: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, місце проживання: 93400, АДРЕСА_3;
		- представник заявника: Громадська організація «Всеукраїнський рух «Сила права», місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Банкова, 2, код ЄДРПОУ 39848128;
		- заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ 37567866;
		- заінтересована особа: Російська Федерація, місцезнаходження: Посольство Російської Федерації в Україні, за адресою: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
		 
		 
		 
		Суддя                                    І. С. Посохов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...