Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 126/1827/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано судом: 19.09.2018. Зареєстровано: 20.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.09.2018.
Дата набрання законної сили: 11.10.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		іменем України
		   Справа № 126/1827/18
		Провадження № 2-о/126/89/2018
		"10" вересня 2018 р. м. Бершадь
		Бершадський районний суд Вінницької області
		в складі головуючого судді Губко В. І. 
		секретар Бурлака А. І., 
		 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за заявою  ОСОБА_1 , заінтересовані особи : Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту , що має юридичне значення,  
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 за участі заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації звернувся в суд заявою, в якій просить встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов"язку військової служби 15.07.2014 року поблизу с. Провалля Свердловського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 
		В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що 01.08.1994року БершадськимРВК Вінницькоїобласті йогосина, ОСОБА_2 ,призвали  на військову службу до лав Збройних Сил України.
		1998 року післязакінчення Одеськоговійськового інститутуСухопутних військлейтенанта  ОСОБА_2 направили для проходження подальшої служби у м. Дніпропетровськ до лав одного із полків 93-ї мотострілкової дивізії на посаду командира групи спеціального призначення, військова частина НОМЕР_1 (смт. Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області України).
		Згодом ОСОБА_2 був переведенийдо Кіровограда,де у2009році йогопризначили напосаду заступникакомандира загонуспеціального призначення3-гоокремого полкуспеціального призначенняСухопутних військЗбройних СилУкраїни (військовачастина НОМЕР_2  міста Кіровоград (військова частина - польова пошта НОМЕР_3 ).
		З 07.04.2014 року його син ОСОБА_2 знаходився у службовому відрядженні та безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Луганської області, у складі військової частини - польова пошта НОМЕР_3 .
		15.07.2014 року поблизу с. Провалля Свердловського району Луганської області внаслідок мінометного обстрілу пункту прикордонного контролю «Ізварине» з боку ворожих сил підполковник ОСОБА_2 отримав несумісну з життям вибухову травму і загинув.
		Лікарським свідоцтвом про смерть було встановлено, що загибель ОСОБА_2 сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок вибухової травми в зоні проведення бойових дій в Луганській області. Свідоцтвом про смерть встановлено, що місцем смерті ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 .
		Витягом із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв було встановлено, що вибухова травма внаслідок військових дій від вибухів та осколків, яка стала причиною смерті підполковника ОСОБА_2 , дійсно пов`язані з виконання обов"язків військової служби.
		Відповідно до витягу із наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 28.07.2014 року №177, підполковника ОСОБА_2 ,заступника командира 2загону спеціальногопризначення буловиключено зісписків особовогоскладу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю.
		Указом Президента України «Про присвоєння ОСОБА_2 звання Герой України» від (31-03.2015 року №191/2015 підполковнику ОСОБА_2 «за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі» було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). 
		Заявник вважає, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України його син ОСОБА_2 загинув, виконуючи обов`язки військової служби, пов`язані із захистом Батьківщини, чим було порушено невід`ємне право на життя його сина, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Встановлення вказаного факту буде породжувати юридичні наслідки виникнення права на справедливу компенсацію з боку Російської Федерації, як держави-агресора.
		Заявник ОСОБА_1 надав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі, заяву підтримує в повному обсязі та просить заяву про встановлення факту задовольнити.
		Представник Міністерства соціальної політики України до суду не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомили.
		Представник Російської Федерації до суду не з`явився, через Посольство вказаної держави був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомили.
		 
		Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Бондурівка Чечельницького району Вінницької області, зареєстрований та проживає за адресою : АДРЕСА_2 , що підтверджується даними паспорту громадянина України і є батьком померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_5 виданого Флоринською сільською радою Бершадського району Вінницької області .
		Судом встановлено , що 01.08.1994 року Бершадським РВК Вінницької області ОСОБА_2 був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини-польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 177 від 28.07.2014. 
		Згідно повідомлення військової частини - польова пошта НОМЕР_3 від 23.07.2014 № 893 підполковник ОСОБА_2 з 07.04.2014 р. по 15.07.2014 р. знаходився в службовому відрядженні та приймав участь в АТО на сході країни. При цьому ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Луганської області у складі вищезгаданої військової частини.
		15.07.2014 року поблизу с. Провалля Свердловського району Луганської області внаслідок мінометного обстрілу пункту прикордонного контролю «Ізварине» з боку ворожих сил підполковник ОСОБА_2 отримав несумісну з життям вибухову травму і загинув.
		Лікарським свідоцтвом про смерть від 18.07.2014 року № 434 було встановлено, що загибель ОСОБА_2 сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок вибухової травми в зоні проведення бойових дій в Луганській області. 
		Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 виданого Міським відділом по державній реєстрації смертей реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції 28.07.2014 року, місцем смерті ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 .
		З витягу із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №2495 від 02.09.2014 встановлено, що вибухова травма внаслідок військових дій від вибухів та осколків, яка стала причиною смерті підполковника ОСОБА_2 , дійсно пов`язана з виконанням обов"язків військової служби.
		Як вбачається з витягу із наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 28.07.2014 року №177, підполковника ОСОБА_2 ,заступника командира 2загону спеціальногопризначення буловиключено зісписків особовогоскладу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю.
		Указом Президента України «Про присвоєння ОСОБА_2 звання Герой України» від 31.03.2015 року №191/2015 підполковнику ОСОБА_2 «за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі» було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). 
		На підставі виданого 24.12.2015 року Вінницьким обласним військовим комісаріатом посвідчення члена сім"ї загиблого військовослужбовця серії НОМЕР_7 , заявник має право користуватися пільгами, встановленими законодавством України, для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби. 
		Положенням ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Згідно із ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Отже, Конституцією України зобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.
		Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).
		До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення невизнаний республік на території Донецької та Луганської областей.
		Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території "( далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року( ст. 1 названого Закону зі змінами та доповненнями).
		Також, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер -війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч. 3ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Луганської області, де загинув син заявника.
		Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 при виконанні обов`язку військової служби 15.07.2014 поблизу с. Провалля Свердловського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. ст. 259, 263-265, 273, 293, 315-319, 354, 355 ЦПК України, суд,-
		 
		УХВАЛИВ:
		Заяву задовольнити.
		Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконані обов`язку військової служби 15.07.2014 року поблизу с. Провалля Свердловського району Луганської області Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його вкладення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
		 
		 
		 
		Суддя В. І. Губко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...