Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 381/423/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про визнання особи такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2018.
Дата набрання законної сили: 15.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		15 серпня 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 381/423/16-ц
		провадження № 61-4727 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач-ОСОБА_6, відповідач-ОСОБА_7, 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області у складі судді Буймовій Л. П. від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області у складі суддів: Березовенко Р. В., Воробйової Н. С., Приходька К. П., від 25 липня 2016 року.
		 
		Встановив:
		 
		У січні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення.
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтувала тим, що вона з 27 жовтня 2008 року є єдиним власником будинку АДРЕСА_1. В цьому житловому будинку зареєстрований за життя попереднього власника і проживає брат позивача ОСОБА_7 ОСОБА_6 вважає, що відповідач втратив право на користування вказаним житловим будинком з моменту набуття нею його у власність в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 (батько сторін у справі), оскільки за відповідачем не збереглося право на проживання в цьому будинку як члена сім'ї власника, яким він був наділений за життя померлого батька. Також позивач вказує, що спільне її проживання з відповідачем неможливе, тому що фактичних родинних стосунків вони не підтримують і між ними склалися неприязні відносини. Оскільки відповідач ОСОБА_7 у добровільному порядку виселятися відмовляється, то ОСОБА_6 була змушена звернутися до суду з цим позовом.
		 
		На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_6 просила суд: визнати ОСОБА_7 таким, що втратив право на користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1; усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_6 права користування та розпорядження належною їй власністю шляхом виселення із зазначеного житлового будинку відповідача ОСОБА_7 В обґрунтування позовних позивач посилалася, зокрема, на частину першу статті 116, статті 150 та 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК України) та статтю 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)
		 
		Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2016 року в позові відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) власника будинку врегульовані статтями 156, 157 ЖК України та частиною першою статті 116 ЖК України. На підтвердження позовних вимог позивач не надала належних та допустимих доказів систематичної протиправної поведінки відповідача, також до нього не вживались необхідні заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями органу місцевого самоврядування, а також заходи громадського впливу. За таких обставин суд дійшов висновків, що позовні вимоги не є доведеними та обґрунтованими.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2016 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2016 року залишено без змін.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що правові висновки суду першої інстанції є правильними по суті, законними і обґрунтованими.
		 
		У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2016 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_6 обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки підставам позову про виселення з належного їй на праві власності житлового будинку сторонньої для неї особи (а. с. 84 - 91), а не члена/колишнього члена її сім'ї. Як наслідок суд першої інстанції при розгляді справи не виконав вимог статей 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року та вирішив спір, керуючись нормами статей 116, 156 ЖК України, які до спірних правовідносин не застосовуються, а апеляційний суд не виконав належним чином вимог статей 303, 315 ЦПК України 2004 року, недоліки, допущені судом першої інстанції при вирішенні спору, не виправив.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
		 
		Правом на подання відзиву (заперечення) на касаційну скаргу сторони не скористалися.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		01 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду.
		 
		У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		З матеріалів справи випливає, що відповідач ОСОБА_7 був зареєстрований у 2002 році в житловому будинку АДРЕСА_1 з дозволу попереднього власника цього будинку ОСОБА_8 як член його сім'ї, іншого місця проживання не має. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкоємцем ОСОБА_8, який прийняв спадщину і оформив у 2008 році право одноосібної власності на спадковий будинок АДРЕСА_1, є позивач ОСОБА_6 Після смерті ОСОБА_8 у вказаному будинку зареєстрований і залишився проживати відповідач ОСОБА_7 Між позивачем і відповідачем, які є братом і сестрою, склалися неприязні стосунки, і ОСОБА_6 вважає, що їх спільне проживання неможливе.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні цього спору керувалися положеннями статей 156, 157, частини першої статті 116 ЖК України і встановили, що позивач не довела належними і допустимими доказами систематичного руйнування або псування житлового приміщення чи систематичного порушення правил співжиття ОСОБА_7, що є обов'язковою підставою для його виселення з урахуванням наведених норм матеріального права.
		 
		Особа, яка подала касаційну скаргу, вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій і на те, що судами помилково застосовано норми матеріального права, оскільки позивач і відповідач не є членами сім'ї. 
		 
		Із цього приводу слід зазначити таке.
		 
		Відповідно до статті 156 ЖК України коло членів сім'ї власника житла, правовий статус яких визначається цією статтею, є аналогічним членам сім'ї наймача, які визначені частиною другою статті 64 ЖК України. До них належать дружина (чоловік) наймача, діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами у справі, відповідач був членом сім'ї попереднього власника житла, а саме померлого ОСОБА_8, вселився до спірного приміщення на законних підставах як член сім'ї власника та проживає у зазначеному будинку № 24 після смерті батька.
		 
		Пунктом 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
		 
		Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захист права власності регулюється нормами ЦК України.
		 
		Зміст статті 405 ЦК України передбачає, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом. Право користування житлом втрачає член сім'ї власника у разі відсутності без поважних причин понад один рік.
		 
		Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» суд може визнати особу такою,  що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК. Змінити  підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача. 
		 
		Таким чином вимоги позову ОСОБА_6 в частині визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, є безпідставними.
		 
		Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК України підстави для позбавлення права на житло.
		 
		Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.
		 
		До правовідносин між сторонами у справі підлягають застосуванню норми статей 116, 157 ЖК України, якими передбачено підстави виселення з житлового приміщення, а саме у разі систематичного руйнують чи псування жилого приміщення, або використання його не за призначенням, або систематичного порушення правил співжиття та безрезультатності заходів запобігання і громадського впливу.
		 
		Судами попередніх інстанцій наявності вказаних підстав не встановлено, тому суди дійшли обґрунтованих висновків про безпідставність позову в частині виселення відповідача.
		 
		За таких обставин суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин положення статей 116, 156, 157 ЖК України і дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність позивачем підстав, передбачених статтею 157, в поєднанні зі статтею 116 ЖК України, обов'язкових для виселення відповідача в судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.
		 
		Стосовно вимог позивачки про усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном відповідно до статті 391 ЦК України, суди на підставі зібраних та оцінених доказів дійшли висновку про недоведення позивачкою вчинення їй відповідачем перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має процесуальних повноважень на переоцінку зібраних у справі доказів чи встановлення обставин справи, а тому посилання касаційної скарги не є такими, що надають Верховному Суду право скасувати законні та обґрунтовані судові рішення у справі.
		 
		У зв'язку з наведеним суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оспорювані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, як це передбачено статтею 410 ЦПК України.
		 
		З урахуванням того, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, суд касаційної інстанції не має підстав для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за розгляд справи судом касаційної інстанції слід віднести на рахунок особи, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, 
		 
		Постановив:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2016 року залишити без змін. 
		 
		Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покласти на ОСОБА_6.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                                       В. С. Висоцька 
		 
		 
		                                                                                                                      А.О. Лесько 
		 
		 
		                                                                                                                      С.Ю. Мартєв
		 
		 
		                                                                                                                      В.В. Пророк
		 
		 
		                                                                                                                      І.М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...