Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 645/1629/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 01.10.2018.
Дата набрання законної сили: 25.09.2018
Номер судового провадження: 51-2889км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		25 вересня 2018 року
		м. Київ
		справа № 645/1629/17 провадження № 51-2889 км 18
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 , в режимі відеоконференції захисника  ОСОБА_6 , 
		розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220460000254 за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився та зареєстрований у АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , раніше судимого 07 червня 2017 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 липня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 червня 2017 року більш суворим за цим вироком, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК (редакція Закону № 838-VIII) у строк відбуття покарання зараховано строк попереднього ув`язнення ОСОБА_7 з 10 лютого до 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня до 14 липня 2017 року  з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі (редакція Закону № 2046-VIII). 
		Стягнуто з засудженого на користь Комунального закладу охорони здоров`я «Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної допомоги ім. Проф. О. І.Мещанінова» 13293,84 грн витрат на лікування потерпілого. Прийняте рішення щодо речових доказів. 
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 10 лютого 2017 року приблизно об 11.00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у квартирі АДРЕСА_3 , в ході конфлікту з ОСОБА_8 , діючи умисно, з метою вбивства, усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, кухонним ножем наніс ОСОБА_8 п`ять ударів у життєво важливі органи  грудну клітину, живіт та тулуб, після чого залишив місце вчинення злочину, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але смерть потерпілого не настала з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілому було надано своєчасну медичну допомогу.
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		Як убачається зі змісту касаційної скарги з доповненнями, засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо нього скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Стверджує, що умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_8 він не мав, удари наносив, захищаючись від протиправних дій потерпілого, а тому положення ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК судом застосовані неправильно.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу засудженого.
		Прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. 
		Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
		Залишаючи без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 , в яких вони заперечували проти доведеності винуватості ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.
		За встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження дії  ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК кваліфіковані правильно. 
		В основу вироку суд поклав показання свідка ОСОБА_9 , потерпілого  ОСОБА_8 , дані протоколів слідчих дій, а також висновки судових експертиз. Вказані докази є логічними і послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх правдивості. Підстав недовіряти цим доказам, у тому числі показанням потерпілого та свідка, у суду не було. Безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено. 
		Вирок суду достатньо вмотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК.
		Доводи касаційної скарги засудженого про відсутність умислу на позбавлення життя потерпілого були предметом перевірки місцевого й апеляційного судів та отримали належну оцінку. Враховуючи спосіб, знаряддя злочину, інтенсивність і силу ударів, кількість та локалізацію поранень, які потерпілому завдані у життєво важливі органи, поведінку винного, котрий відразу після вчинення злочину залишив місце події, заборонивши ОСОБА_9 викликати швидку медичну допомогу, будь-яких розумних сумнівів у тому, що при вчиненні злочину ОСОБА_7 діяв з прямим умислом на вбивство, тобто бажав настання смерті потерпілого ОСОБА_8 , немає.
		Безпідставними також є й доводи сторони захисту про нанесення ОСОБА_7 потерпілому ударів ножем при перевищенні меж необхідної оборони.
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.
		Проте за встановлених місцевим та апеляційним судами обставин кримінального провадження факту перебування ОСОБА_7 у стані необхідної оборони не вбачається. Як встановлено судом у вироку, конфлікт між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 відбувся на кухні, після чого ОСОБА_8 вийшов у іншу кімнату, при цьому ОСОБА_7 наздогнав його та завдав ударів ножем. З огляду на це, право на необхідну оборону, яке, на думку сторони захисту, виникло у ОСОБА_7 в момент конфлікту з потерпілим на кухні, під час розвитку подій в іншій кімнаті квартири вже не існувало. Тому, доводи касаційної скарги про те, що засуджений діяв, захищаючи себе від протиправного посягання з боку потерпілого, є неспроможними. 
		Переглядаючи вирок в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах засудженого та захисника доводам, у тому числі і тим, на які засуджений послався у касаційній скарзі, й обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
		За таких обставин, касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню. 
		Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне в порядку ч. 2 ст. 433 КПК змінити судові рішення щодо ОСОБА_7 у частині зарахування засудженому строку попереднього ув`язнення у строк покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК.
		Так, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII. В такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст.5 КК не допускається. 
		Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів
		ухвалила:
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		В порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року щодо ОСОБА_7 змінити. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону № 838-VIII) зарахувати засудженому строк попереднього ув`язнення з 10 лютого 2017 року по 30 листопада 2017 року у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті судові рішення залишити без зміни. 
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...