Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 751/3840/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 01.10.2018.
Дата набрання законної сили: 20.09.2018
Номер судового провадження: 14-280цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		20 вересня 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 751/3840/15-ц
		Провадження № 14-280цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О.М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. 
		 
		учасники справи:
		позивач - Комунальне підприємство «Управління житлово-комунального господарства» (далі - КП «УЖКГ»),
		відповідач - ОСОБА_3,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року у складі судді Мережко М. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів Гуля В. В., Іванової І. В., Савченко С. І.
		 
		у цивільній справі за позовом КП «УЖКГ» до ОСОБА_3 про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за комунальні послуги,
		 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У квітні 2015 року КП «УЖКГ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за комунальні послуги.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 01 січня 2009 року між КП «УЖКГ» та фізичною особою ? підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 05-09-Т на об'єкт: нежитлове приміщення загальною площею 72,6 кв. м магазин-салон «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 
		 
		09 жовтня 2013 року КП «УЖКГ» отримало заяву ОСОБА_3 про переукладення договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01 січня 2009 року № 05-9-Т на той самий об'єкт з ОСОБА_3, але як з фізичною особою у зв'язку з припиненням нею підприємницької діяльності. 
		 
		КП «УЖКГ» направило ОСОБА_3 новий проект договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01 жовтня 2013 року № 47-13-Т супровідним листом від 24 грудня 2013 року вих. № 01-04-25/2343. Договір до теперішнього часу ОСОБА_3 не погоджено та не підписано.
		 
		Враховуючи, що виконавцем надаються комунальні послуги, а споживач їх отримує, однак ухиляється від укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, позивач просив визнати договір від 01 жовтня 2013 року № 47-13-Т про постачання теплової енергії в гарячій воді між сторонами укладеним та стягнути заборгованість за спожиті комунальні послуги постачання теплової енергії за період із жовтня 2013 року по лютий 2015 року у розмірі 17 873,28 грн, а також витрати на юридичні послуги в сумі 10 000,00 грн.
		 
		Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року позовні вимоги КП «УЖКГ» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП «УЖКГ» заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 17 873,28 грн, витрати на правову допомогу в сумі 4 832,80 грн та судовий збір в сумі 243,60 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 оскаржили вказане рішення місцевого суду в апеляційному порядку.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 березня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали суду. 
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року визнано неподаними та повернуто заявникам.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявниками станом на 10 травня 2016 року не виконано вимоги ухвали суду про усунення недоліків, а тому апеляційні скарги слід вважати неподаними та повернути заявникам.
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року повторну апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що відповідно до статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 47-49 Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном; зобов'язання за договором № 05-09-Т про постачання теплової енергії в гарячій воді, укладеним між КП «УЖКГ» та відповідачкою як ФОП, не припинилися у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності самої ФОП ОСОБА_3, а оплату за фактично спожиті послуги відповідачкою не здійснено.
		 
		У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року та направити справу на новий розгляд.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року
		 
		ОСОБА_3 в касаційній скарзі вказала, що ні вона ні її представник не отримували ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційних скарг без руху, у зв'язку із чим в апеляційного суду не було правових підстав для повернення їх апеляційних скарг.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що у неї як фізичної особи будь-які зобов'язання перед позивачем відсутні, оскільки відмовлено судом у задоволенні позову в частині визнання укладеним договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01 жовтня 2013 року № 47-13-Т, у зв'язку із чим правових підстав для стягнення заборгованості за комунальні послуги немає; надані позивачем акти про використану теплову енергію є неналежними доказами; оскільки заборгованість стягнуто з неї не як ФОП, тому її розмір повинен бути нарахований, виходячи із тарифів для населення; спір виник з господарського договору, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та КП «УЖКГ», тобто між суб'єктами господарювання,тому справа має розглядатися господарським судом, а не в порядку цивільного судочинства.
		 
		Крім того, відповідачка зазначає про безпідставність та необґрунтованість стягнення витрат на правову допомогу, а також про розгляд справи за її відсутності у зв'язку з неповідомленням про дату, час і місце розгляду справи.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження в частині оскарження рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		15 травня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Щодо доводів, наведених у касаційній скарзі на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року
		 
		Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України 2004 року, до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.
		 
		Згідно із частинами першою, другою статті 121 ЦПК України 2004 року, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною та повертається позивачеві.
		 
		За вимогами, встановленими статтею 74 ЦПК України 2004 року, копія ухвали разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.
		 
		За змістом наведених норм закону, повернення апеляційної скарги з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, указаних в ухвалі.
		 
		З матеріалів справи та доводів касаційної скарги вбачається, що ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 березня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року на підставі статей 121, 297 ЦПК України 2004 року, залишено без руху та надано строк для усунення їх недоліків (сплата судового збору) у термін, який не може перевищувати п'яти днів із дня отримання копії цієї ухвали.
		 
		У матеріалах справи наявний супровідний лист, датований березнем 2016 року, про направлення апеляційним судом копії вищевказаної ухвали на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 2, а. с. 122).
		 
		У справі наявні два конверти, направлені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рекомендованим відправленням 15 березня 2016 року, які повернулися до апеляційного суду з відміткою про повернення у зв'язку із закінченням терміну зберігання (т. 2, а. с. 123-124).
		 
		Апеляційний суд не мав доказів про вручення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 копії вищевказаної ухвали, направленої їм судом апеляційної інстанції супровідним листом у березні 2016 року.
		 
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що в апеляційного суду відсутні підстави для визнання апеляційних скарг ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 неподаними, оскільки такі підстави мають місце у випадку невиконання особою, яка подала апеляційну скаргу, вимог ухвали суду про усунення недоліків, а не внаслідок спливу строку, наданого судом на їх усунення, незалежно від обізнаності особи з наявністю таких недоліків.
		 
		Судом апеляційної інстанції не дотримано вимог цивільного процесуального закону, чим, окрім іншого порушено і вимоги статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, тому ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року належить скасувати.
		 
		Однак 04 квітня 2017 року Апеляційним судом Київської області розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_3 та прийнято ухвалу по суті апеляційного перегляду рішення суду, тому підстави для передачі справи для продовження апеляційного розгляду відсутні.
		 
		Щодо доводів, наведених в касаційній скарзіна ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_3 була зареєстрована як ФОП з 26 квітня 2005 року (т. 1, а. с. 8).
		 
		Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Славутицької міської ради Київської області 22 листопада 2007 року, відповідачці належить на праві приватної власності нежиле приміщення магазин-салон «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 11).
		 
		01 січня 2009 року між КП «УЖКГ» та ФОП ОСОБА_3 укладено договір № 05-09-Т про постачання теплової енергії в гарячій воді до вищевказаного нежитлового приміщення магазину, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором (т. 1, а. с. 14-17).
		 
		04 жовтня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до КП «УЖКГ» із заявою про переукладання договорів про надання комунальних послуг на той самим об'єкт з нею, як фізичною особою, яка є власником вказаного об'єкта нерухомого майна (т. 1, а. с. 24).
		 
		24 грудня 2013 року КП «УЖКГ» направило ОСОБА_3 два примірники договору про постачання теплової енергії в гарячій воді для підписання. У договорі споживачем зазначена ОСОБА_3 як фізична особа - власник нежитлового приміщення (т. 1, а. с. 25-30).
		 
		Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 06 червня 2014 року ФОП ОСОБА_3 припинила підприємницьку діяльність (т. 1, а. с. 9-10).
		 
		Вирішуючи вказаний спір у порядку цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції, поміж іншого вказав, що у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 зобов'язання за договором № 05-09-Т про постачання теплової енергії в гарячій воді, укладеним між КП «УЖКГ» та відповідачкою як ФОП, не припинилися.
		 
		ОСОБА_3 зазначала, що між сторонами наявний спір, який виник із господарського договору, укладеного між нею як ФОП та позивачем як юридичною особою.
		 
		Крім того, вказувала, що з 01 грудня 2015 року та на дату розгляду справи судами попередніх інстанцій вона згідно із випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців зареєстрована як ФОП; видами її діяльності є: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
		 
		Разом з тим вказане нежитлове приміщення набуто у приватну власність ОСОБА_3 як фізичною особою. Належні докази про використання цього приміщення відповідачкою як ФОП для здійснення господарської діяльності, крім зазначення про це у свідоцтві платника єдиного податку (т. 2, а. с. 13), у матеріалах справи - відсутні.
		 
		Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.
		 
		Відповідно до вимог пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та ФОП та їх правового статусу, оскільки вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, який статус у спірних правовідносинах має відповідач.
		 
		Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
		У частині першій статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
		 
		За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
		 
		У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
		 
		З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України.
		 
		У статті 50 ЦК України передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
		 
		Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «ФОП» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
		 
		На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Згідно із частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		 
		Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній вище редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом ? фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 цього Кодексу).
		 
		Відповідно до частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.
		 
		Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
		 
		Разом з тим відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
		 
		За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII) житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; такі послуги надаються індивідуальному споживачу - фізичній або юридичній особі, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника іншій особі, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
		 
		Комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
		 
		Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
		 
		Відповідно до статті 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону № 2189-VIII споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
		 
		Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
		 
		Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
		 
		Статтею 14 Закону № 2189-VIII передбачено поділ житлово-комунальних послуг залежно від порядку затвердження цін/тарифів. Затвердження цін та тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування; за статтею 32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору, а розмір плати розраховується, виходячи з розміру встановлених цін (тарифів) та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. 
		 
		Відповідно до статті 318 ЦК України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
		 
		Суб'єктом права власності є фізична особа. ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення.
		 
		Можна зробити висновок, що надання комунальних послуг є підприємницькою діяльністю для особи, яка надає такі послуги, разом з тим, споживач комунальних послуг не здійснює при споживанні вказаних послуг підприємницької діяльності, оскільки вони спрямовані на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів, і не залежать від правового статусу споживача. Тобто такі договори не є господарськими у розумінні ГП України.
		 
		Юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб'єктного складу правовідносин, оскільки у разі, коли споживачем послуг є фізична особа, то відповідно до статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) такі спори мали розглядатися за правилами цивільного судочинства, а в разі коли споживачем послуг є юридична особа чи ФОП як власники об'єктів нерухомого майна, то за суб'єктним складом, зазначені спори мали розглядатися відповідно до вимог статей 1, 2, 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) у порядку господарського судочинства.
		 
		Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 08 травня 2018 року у справі №  757/45133/15-ц, провадження                № 14-114цс18.
		 
		КП «УЖКГ» просило стягнути з відповідачки заборгованість за спожиті комунальні послуги постачання теплової енергії, вважаючи, що між сторонами існують правовідносини із надання та споживання комунальних послуг, у яких ОСОБА_3 є фізичною особою - власником нежитлового приміщення, до якого подається теплова енергія.
		 
		Доказів використання саме ОСОБА_3 зазначеного нежитлового приміщення у підприємницькій діяльності не міститься, також це використання не впливає на правовий статус її як власника вказаного об'єкта нерухомого майна, який набуто нею у власність саме як фізичною особою.
		 
		У цьому випадку предметом позовних вимог є стягнення з ОСОБА_3 заборгованості з оплати послуг за спожиту теплову енергію по опаленню належного їй нежитлового приміщення магазину-салону «ІНФОРМАЦІЯ_1», розрахованої позивачем після припинення договору, за період із жовтня 2013 року по лютий 2015 року відповідно до нарядів-завдань та актіввиконаних робіт.
		 
		Суд апеляційної інстанції послався на те, що правовідносини між ОСОБА_3 та КП «УЖКГ» після скасування державної реєстрації ОСОБА_3 як суб'єкта підприємницької діяльності не припинилися, оскільки за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов'язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
		 
		Разом з тим суди не звернули уваги, що відповідно до частини першої статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Крім того, частиною другою названої статті передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
		 
		У даному випадку і на момент укладання першого договору про надання комунальних послуг, і направлення другого договору, власником нежитлового приміщення і споживачем комунальних послуг виступала ОСОБА_3 як власник нежитлового приміщення, фізична особа. Здійснення нею підприємницької діяльності у цьому випадку не тягне будь-яких наслідків для виникнення та існування договору про надання комунальних послуг, оскільки такий договір вважається укладеним відповідно до Закону № 2189-VIII, а тарифи для власників нежитлових приміщень є єдиними, незважаючи на ту обставину, чи є такі власники суб'єктами підприємницької діяльності, що підтверджується відповідними постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України за 2011?2014 роки, фотокопії яких надані позивачем (т. 1, а. с. 31?35).
		 
		Як встановив суд апеляційної інстанції, у період із жовтня 2013 року по лютий 2015 року позивач надавав послуги по постачанню теплової енергії до належного відповідачці приміщення за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами: бухгалтерською довідкою від 17 березня 2015 року № 01.08/476, актами про використання теплової енергії за жовтень 2013 року, листопад 2013 року, грудень 2013 року, січень 2014 року, лютий 2014 року, березень 2014  року, квітень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року, грудень 2014 року, січень 2015 року, лютий 2015 року, рахунками-фактурами від 17 лютого 2014 року № 000000199, № 000000200, № 000000238, від 05 березня 2015 року № 000000239, від 12 березня 2015 року № 2015 (т. 1, а. с. 36-43); розрахунком належних до стягнення платежів, здійснених відповідно до періоду надання послуг та площі нежитлового приміщення за тарифами, встановленими Постановами національної комісії регулювання ринку комунальних платежів (т. 1, а. с. 31-35); розрахунком кількості отриманої теплової енергії, здійсненим позивачем відповідно до затверджених Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству «Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових і громадських споруд, а також господарсько-побутові потреби в Україні» (т. 2, а. с. 44-47). Ці розрахунки перевірені судом апеляційної інстанції та відповідачкою (представником відповідача) відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не спростовані.
		 
		Велика Палата Верховного Суду робить висновок про те, що якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об'єкта нерухомого майна, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але втратив цей статус на будь-якій стадії судового розгляду, то зміна статусу не зумовлює наслідків у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно - закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим судом цивільного провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду, оскільки у даному спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб'єкт підприємницької діяльності.
		 
		Що стосується доводів касаційної скарги ОСОБА_3 про необґрунтованість стягнення витрат на правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.
		 
		Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. 
		 
		На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		 
		Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
		 
		Згідно з договором про надання юридичних послуг від 02 березня 2015 року, укладеним між КП «УЖКГ» та ФОП ОСОБА_5, останній зобов'язався надати замовнику юридичні послуги по стягненню з ОСОБА_3 заборгованості за комунальні послуги на користь замовника (т. 1, а. с. 47).
		 
		Актами виконаних робіт від 31 березня 2015 року № 1, від 20 квітня 2015 року № 2, квитанцією про сплату коштів на підставі договору про надання юридичних послуг від 02 березня 2015 року підтверджується надання послуг за вищевказаним договором та оплата витрат за надання правової допомоги позивачу на суму 10 тис. грн (т. 1, а. с. 48; т. 2, а. с. 56-57).
		 
		При цьому, визначаючи суму витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь позивача, апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції, врахував тривалість часу, затраченого представником КП «УЖКГ» у судових засіданнях, а також час, затрачений ОСОБА_5 на складання позовної заяви, підготовку необхідних документів до суду, встановлений розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи в суді і участі представника позивача в судових засіданнях, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_3 4 832,80 грн.
		 
		За правилами статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції частково задовольняє касаційну скаргу та змінює ухвалу апеляційного суду у частині визнання продовженим господарського договору між КП «УЖКГ» та ФОП ОСОБА_3, виключивши вказане посилання з мотивувальної частини як таке, що зроблене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
		 
		Керуючись статтями 259, 268, 400, 402-404, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду,
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року задовольнити частково.
		 
		Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року скасувати.
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року задовольнити частково.
		 
		Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року змінити, виключити з мотивувальної частини ухвали висновок, що «правовідносини між ОСОБА_3 та Комунальним підприємством «Управління житлово-комунального господарства» після скасування державної реєстрації ОСОБА_3 як суб'єкта підприємницької діяльності не припинилися, оскільки за змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов'язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном». 
		 
		В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О.М. Ситнік
		Судді:                                                Н. О. Антонюк  О.Б. Прокопенко
		С. В. Бакуліна Л.І. Рогач
		В. В. Британчук  І.В. Саприкіна
		В. І. Данішевська О.С. Ткачук
		О. С. Золотніков  В.Ю. Уркевич
		О. Р. Кібенко  О.Г. Яновська
		Л.М.Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...