Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 373/2054/16-ц : Окремі процесуальні питання; Інші процесуальні питання.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 02.10.2018.
Дата набрання законної сили: 29.08.2018
Номер судового провадження: 61-12831ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		 
		29 серпня 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 373/2054/16-ц
		провадження № 61-12831св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_2, 
		відповідач - ОСОБА_3,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 6 лютого 2017 року у складі судді: Керекези Я. І., та постанову апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року у складі суддів: Яворського М. А., Кашперська Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
		 
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що 17 грудня 2015 року він надав відповідачу позику в розмірі 13000 доларів США, які останній зобов'язувався повернути в строк до 31 січня 2016 року. Відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав, кошти не повернув, на зв'язок не виходить, поштові відправлення не приймає, ухиляється від повернення боргу, тому просив вирішити спір у судовому порядку стягнувши вказані кошти.
		 
		Просив суд стягнути з відповідача борг за договором позики відповідно до розписки від 17 грудня 2015 року у розмірі 13000 доларів США, 3 % річних від суми заборгованості за весь час прострочення з перерахунком суми, що підлягає сплаті у гривнях, за офіційним курсом долара США на день платежу. Судові витрати покласти на відповідача.
		 
		Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017, залишеним без змін постановою апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 13000 доларів США основного боргу з перерахунком суми, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом долару США на день платежу та 3 % річних у сумі 10734,01 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 3682,77 грн.
		 
		Рішення судів мотивовані тим, що розмір боргу підтверджується виданою позивачем розпискою, визначений розпискою строк для повернення позики закінчився, а наявність в позивача боргової розписки свідчить про невиконання відповідачем своїх зобов'язань. 
		 
		При цьому апеляційний суд вказав, що проведеною у справі комплексною судовою почеркознавчою та судовою технічною експертизою № 19/8-4/310/393-СЕ/17 від 30 листопада 2017 року встановлено, що в наданій на дослідження розписці від 17 грудня 2015 року наносилися спочатку друкований текст (в тому числі лінія графлення), другим штрихи підпису, виконаного від імені ОСОБА_3. Вирішити питання чи ОСОБА_3 виконано підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 17 грудня 2015 року - не виявилося можливим, у зв'язку з простою будовою та обмеженим графічним матеріалом досліджуваного підпису. Таким чином, відповідач у порядку визначеному чинним цивільно-процесуальним законодавством не спростував доводи позивача про укладення вказаного договору позики, тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість із відповідача.
		 
		У лютому 2018 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
		 
		У касаційній скарзі відповідач вказує, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Суди при вирішенні справи не врахували, що: розписка сфальсифікована; у рішенні судів суму, що підлягає стягненню не вказано у гривні, та не зазначено, що курс повинен бути на день ухвалення рішення суду. 
		 
		У квітні 2018 року ОСОБА_2 надав відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_5, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований тим, що договір позики був укладений і ОСОБА_3 заборгував позивачу гроші. Висновок експертів ніяким чином не спростовує факт підписання і видачі розписки. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2018 року справа призначена до судового розгляду.
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 13000 доларів США, які зобов`язувався повернути не пізніше 31 січня 2016 року, що підтверджується розпискою від 17 грудня 2015 року. ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань не виконав, грошові кошти не повернув.
		 
		Встановивши, що розписка від 17 грудня 2015 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 грошових коштів з зобов'язанням повернути їх, ОСОБА_3 порушив умови договору позики і не повернув отриману грошову суму, суди зробили  висновок про часткове задоволення позовуі стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 13000 доларів США основного боргу з перерахунком суми, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом долару США на день платежу та 3 % річних у сумі 10734,01 грн.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 зроблено висновок, що «незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України. Отже, у справі, яка переглядається, суд неправильно застосував зазначені норми права, визначаючи суму погашення грошового зобов'язання в іноземній валюті».
		 
		Тобто Верховним Судом України зроблено висновок, що якщо особа, яка отримала позику в іноземній валюті, не виконала своїх зобов'язань, то з неї судом стягується сума визначена в гривні.
		 
		Схожий висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16-ц: «незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов'язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ. Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу».
		 
		Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. 
		 
		Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)
		 
		У пунктах 47, 55 постанови ВеликоїПалати Верховного суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц зроблено висновок, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
		 
		Аналіз пунктів 47, 55 постанови Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц свідчить, що Великою Палатою: допускається стягнення боргу в іноземній валюті; не здійснено відступу від постанови Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.
		 
		У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14).
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
		 
		Відсутність вирішення питання про можливість/неможливість стягнення суми боргу за договором позики в іноземній валюті призводить до досить неоднозначних висновків при вирішення спорів про стягнення суми боргу і визначення еквіваленту в національній валюті.
		 
		Наприклад:
		           - у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 у справі № 910/2031/16 зроблено висновок, що «якщо у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті та передбачено, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, проте фактично такий платіж ще не здійснено, оскільки боржник не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором, стягненню підлягає сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог)»;
		 
		- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 30 січня 2018 року у справі № 303/5407/15-ц зроблено висновок, що «хоча позивач у позовній заяві і просила стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики від 6 липня 2011 року у сумі 5 тис. доларів США, що еквівалентно 39 861 грн, проте апеляційний суд залишив поза увагою, що позов подано у серпні 2011 року, а апеляційним судом ухвалено рішення в січні 2016 року, тому станом на час ухвалення цього рішення не може бути сума боргу 5 тис. доларів США еквівалентною 39 861 грн, враховуючи значний проміжок часу між зверненням позивача до суду з позовом та ухваленням апеляційним судом рішення, динаміку зростання курсу іноземних валют по відношенню до національної валюти України. Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну оскаржуваного рішення апеляційного суду у частині визначеної судом суми боргу в гривнях (еквівалент валюти) та стягнення суми боргу у розмірі 5 тис. доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України на день платежу (ухвалення рішення) 123 200 грн, замість 39 861 грн»;
		 
		- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 квітня 2018 року у справі № 916/1435/17 зроблено висновок, що «…стягненню підлягає грошова сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову».
		 
		- у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 750/12868/16-ц зроблено висновок, що «виходячи із загальних засад принципу диспозитивності цивільного процесу, відповідно до якого суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, та з урахуванням, що позивач ставив питання саме про стягнення боргу у розмірі 78 191,10 грн, що є еквівалентом 2934 доларів США, станом на 28 грудня 2016 року, позовні вимоги не збільшував, а також тих обставин, що станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції (01 лютого 2017 року) курсова різниця, порівняно зі здійсненим позивачем розрахунком, є незначною, колегія суддів погоджується з розміром стягнутої судом першої інстанції суми боргу».
		 
		- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 червня 2018 року у справі № 925/1049/13 зроблено висновок, що «у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суд у мотивувальній частині рішення наводить розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. З огляду на визначення в кредитному договорі виконання зобов'язання у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті та наявність у позивача ліцензії на використання іноземної валюти на території України, визначення господарськими судами заборгованості в іноземній валюті та у гривневому еквіваленті станом на дату прийняття рішення є правильним».
		 
		- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 05 липня 2018 року у справі № 761/1617/15-ц зроблено висновок, що «встановивши, що відповідач доказів повернення коштів отриманих у позивача у борг у строки, визначені договором позики, не надав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ураховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу, відповідно до умов договору та положень цієї норми, визначену за курсом долара США станом на день ухвалення судового рішення, як зазначено у позовних вимогах».
		 
		Тому колегія суддів також вважає, що очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах про стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Керуючись частиною п'ятою статті 403, статтею 404, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 373/2054/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                                               Н. О. Антоненко
		 
		В. І. Журавель
		 
		В. І. Крат
		 
		В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...