Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/342/16(800/514/15) : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2018.
Дата набрання законної сили: 30.08.2018
Номер судового провадження: 11-586сап18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		 
		30 серпня 2018 року
		м. Київ
		 
		 
		Справа № 800/342/16 (800/514/15)
		Провадження № 11-586сап18
		 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого Князєва В. С., 
		судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		за участю: 
		секретаря судового засідання Мамонової І. В.,
		представника відповідача - РусаковоїІ.Г.,
		розглянула в судовому засіданніапеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року (судді Білоус О. В., Бевзенко В. М., Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л., Шарапа В. М.) у справі № 800/342/16 (800/514/15) за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя (правонаступник Вищої ради юстиції; далі - ВРП, ВРЮ відповідно) про визнання незаконним та скасування рішення і
		ВСТАНОВИЛА:
		У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРЮ, правонаступником якої є ВРП, про визнання незаконним та скасування її рішення від 03 грудня 2015 року № 922/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги судді».
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначив про те, що оскаржуване рішення ВРЮ не відповідає принципам законності, обґрунтованості, презумпції невинуватості та ґрунтується на припущеннях, оскільки відповідач дійшов помилкового висновку стосовно того, що дії позивача порочать звання судді і свідчать про несумлінне виконання ним службових обов'язків. На думку позивача, у статті 30 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) наведено вичерпний перелік суб'єктів, які можуть звертатися до ВРЮ з пропозицією про внесення подання про звільнення судді з посади, однак з такою пропозицією до відповідача ні Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС), ні член ВРЮ не звертались. На момент прийняття оскаржуваного рішення у відповідача були відсутні повноваження щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів місцевих судів, тому розгляд ВРЮ питання про внесення подання до Верховної Ради України і прийняття відповідного рішення були безпідставними, при цьому рішення прийнято відповідачем після спливу річного терміну притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, у зв'язку із чим дисциплінарне провадження підлягало закриттю. Крім того, в ході дисциплінарного провадження ВРЮ надала оцінку процесуальним діям ОСОБА_4 як судді при розгляді ним конкретних судових справ, чим перевищила надані їй повноваження.
		Вищий адміністративний суд України постановою від 01 лютого 2016 року позов задовольнив.
		Верховний Суд України постановою від 10 травня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції, справу передав на новий судовий розгляд.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
		У січні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 03 квітня 2018 року відмовив у задоволенні позову.
		Не погодившись з указаним судовим рішенням, ОСОБА_4 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і що суд порушив норми матеріального та процесуального права. Зокрема, в апеляційній скарзі вказується на те, що ВРЮ здійснювала дисциплінарне провадження стосовно позивача, не маючи на це встановлених законом повноважень. При цьому дисциплінарне провадження здійснено ВРЮ за процедурою, яка не була передбачена законодавством. На думку скаржника, ВРЮ порушила встановлений законом строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оскаржуване рішення відповідача є необґрунтованим та не відповідає принципу пропорційності, оскільки тяжкість застосованого до судді стягнення не відповідає характеру вчиненого ним порушення. У зв'язку з викладеним позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про повне задоволення його вимог.
		11 червня 2018 року ВРП до Великої Палати Верховного Суду надала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_4, у якому вказала на те, що в силу положень частини другої статті 7 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) та частини першої статті 32 Закону № 22/98-ВР Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) є суб'єктом, за відповідним висновком якого ВРЮ розглядає питання про внесення подання про звільнення судді з посади, в тому числі у зв'язку з порушенням присяги. При цьому відповідно до частини другої указаної статті Закону № 1188-VII провадження щодо звільнення судді за порушення присяги провадиться за правилами і в строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. На думку відповідача, при звільненні судді за порушення присяги підлягає застосуванню трирічний строк давності, визначений у частині четвертій статті 96 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII). Аналогічна позиція з цього питання була висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 травня 2016 року у цій справі. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду обґрунтовано погодився з висновком ВРЮ про те, що суддя ОСОБА_4 при ухваленні рішень стосовно ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не забезпечив всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин під час розгляду цих справ. При цьому суд обґрунтовано взяв до уваги також системність порушень судді ОСОБА_4., які мали місце в трьох справах про притягнення вказаних осіб до дисциплінарної відповідальності. 
		У судове засіданні 30 серпня 2018 року позивач не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив.
		Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника відповідача проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги.
		Суд першої інстанції установив, що Указом Президента України від 21 червня 2006 року № 560/06 ОСОБА_4 призначений на посаду судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області строком на п'ять років. Постановою Верховної Ради України від 07 липня 2011 року № 3119-VI позивач обраний суддею вказаного міськрайонного суду безстроково.
		15 та 16 грудня 2014 року до ТСК надійшли заяви голови Громадської спілки «Українська спілка «Автомайдан» (далі - ГС «УС «Автомайдан») МихайловськогоА.В. про проведення спеціальної перевірки судді ОСОБА_4. у зв'язку з винесенням постанов у справах № 359/123/14-п, 359/126/14-п, 359/273/14-п про накладення адміністративних стягнень у виді позбавлення права керування транспортним засобом на підставі статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за невиконання вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом№ 1188-VII.
		Також 11 та 18 грудня 2014 року до ТСК надійшли аналогічні за змістом заяви ОСОБА_6 про проведення спеціальної перевірки судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_4. у зв'язку з постановленням рішення у справі № 359/123/14-п про притягнення заявника до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП.
		У цих зверненнях зазначено про невжиття суддею ОСОБА_4 заходів для всебічного та повного з'ясування обставин справ, унаслідок чого прийнято незаконні та необґрунтовані рішення.
		19 травня 2015 року ТСК ухвалила висновок № 27/2-15 про наявність у діях судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_4. ознак порушення присяги та на підставі частини другої статті 7 Закону № 1188-VII направила його разом з матеріалами перевірки до ВРЮ для розгляду і прийняття рішення.
		Ухвалою від 10 вересня 2015 року № 465/0/15-15 ВРЮ відкрила дисциплінарну справу стосовно позивача.
		Дисциплінарна секція ВРЮ висновком від 10 листопада 2015 року рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області за порушення присяги.
		03 грудня 2015 року ВРЮ прийняла рішення № 922/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області за порушення присяги.
		Приймаючи оскаржуване рішення, ВРЮ виходила з такого.
		11 лютого 2014 року суддя ОСОБА_4 виніс постанову у справі № 359/123/14-п, якою ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці.
		З мотивувальної частини цієї постанови вбачається, що 29 грудня 2013 року о 12 год. 30 хв. на автодорозі Київ - Овруч у с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області ОСОБА_6, керуючи автомобілем марки «BMW 318і» (номерний знак НОМЕР_1), не виконав вимогу інспектора державної патрульної служби (далі - інспектор ДПС) про зупинку транспортного засобу, що подавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункт 2.4 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР). Вказаний транспортний засіб належить ОСОБА_6 та зареєстрований за ним.
		Дослідивши матеріали справи, а саме протокол про адміністративне правопорушення від 07 січня 2014 року серії АГ2 № 098752, рапорт інспектора ДПС ОСОБА_10, рапорт командира взводу третьої роти ДПС ОСОБА_11., а також заслухавши пояснення представника порушника, свідків, суддя ОСОБА_4 дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6
		При цьому суддя критично оцінив заперечення ОСОБА_6 щодо факту його перебування за кермом указаного автомобіля на місці вчинення адміністративного правопорушення та пояснення про те, що цей автомобіль давно переданий у користування іншій особі на підставі довіреності, вважаючи це способом уникнути відповідальності, та зазначив, що у порушника і його захисту були можливості надати суду докази про обставини перебування автомобіля в користуванні іншої особи. Пояснення свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які підтвердили перебування ОСОБА_6 29 грудня 2013 року в гаражі та на ринку м. Борисполя, суд оцінив як неточні й такі, що мають суперечності між собою, надані особами, що мають родинний або близький зв'язок з порушником.
		Не погодившись із постановою суду, ОСОБА_6 оскаржив її в апеляційному порядку.
		Постановою Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2014 року скасовано постанову місцевого суду, провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складу адміністративного правопорушення.
		У цій постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що суддя ОСОБА_4 не надав належної оцінки доказам у справі та необґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_6 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення та рапорт були складені різними працівниками Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України (далі -ДАІ, МВС відповідно), а сам протокол не відповідає вимогам статті 256 КУпАП і не містить всіх визначених цією статтею даних. За таких обставин протокол та рапорт щодо скоєння адміністративного правопорушення ОСОБА_6 не можуть бути визнані доказами. Крім того, у матеріалах справи немає доказів застосування технічних засобів та технічних приладів, що мають функції фото- та кінозйомки, відеозапису, передбачених Переліком технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху, затвердженим наказом МВС від 01 березня 2010 року № 33 (далі - Перелік № 33). Також з матеріалів справи не вбачається доказів перебування саме ОСОБА_6 за кермом автомобіля, на якому було вчинено адміністративне правопорушення.
		Окрім указаної справи, суддя ОСОБА_4 05 лютого 2014 року розглянув справу № 359/273/14-п, у якій визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосував до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці.
		У цій справі суддя ОСОБА_4 встановив, що 29 грудня 2013 року о 12 год. 30 хв. на автодорозі Київ - Овруч у с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області ОСОБА_7, керуючи автомобілем марки «Opel Vectra» (номерний знак НОМЕР_2), не виконав вимогу інспектора ДПС про зупинку транспортного засобу, що подавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункт 2.4 ПДР. Транспортний засіб належить ОСОБА_7 та зареєстрований за ним.
		Ці обставини підтверджуються протоколом про адміністративне правопорушення від 11 січня 2014 року серії АГ2 № 148905, рапортом інспектора ДПС ОСОБА_10 від 30 грудня 2013 року, його поясненнями в суді, а також поясненнями самого ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16 Суд критично оцінив заперечення ОСОБА_7 щодо факту зупинки його автомобіля працівником ДАІ в той день, вважаючи це способом уникнути відповідальності, та зазначив, що доводи ОСОБА_7 в цій частині є непереконливими та жодним чином не спростовують пояснень інспектора ОСОБА_10 та відомостей, викладених у його рапорті. Пояснення свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 суд оцінив як неточні й суперечливі.
		Не погодившись із постановою суду, ОСОБА_7 оскаржив її в апеляційному порядку.
		Постановою Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2014 року скасовано постанову місцевого суду, провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу адміністративного правопорушення.
		У постанові апеляційний суд зазначив, що факт вчинення ОСОБА_7 адміністративного правопорушення не підтверджується будь-якими доказами, які б свідчили про невиконання водієм вимог працівника міліції про зупинку. Крім того, у матеріалах справи немає доказів застосування технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, передбачених Переліком № 33, а визнання вини порушника лише на основі рапорту інспектора ДПС ОСОБА_10 суперечить обставинам справи. Вказане свідчить про невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП. 
		За результатами розгляду справи № 359/126/14-п суддя ОСОБА_4 виніс постанову від 16 січня 2014 року, якою визнав ОСОБА_8 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосував до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців. 
		У цій справі суддя ОСОБА_4 встановив, що 29 грудня 2013 року о 12 год. 30 хв. на 22-му км автодороги Київ - Овруч в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області ОСОБА_8, керуючи автомобілем марки «Nissan X-Trail» (номерний знак НОМЕР_3), не виконав вимогу інспектора ДПС про зупинку транспортного засобу, що подавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункт 2.4 ПДР. Транспортний засіб належить ОСОБА_8 та зареєстрований за ним.
		Суддя дійшов висновку, що вина у скоєнні вказаного правопорушення підтверджується матеріалами справи, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення від 07 січня 2014 року серії АГ2 №141765.
		28 лютого 2014 року суддя ОСОБА_4 виніс постанову про скасування постанови від 16 січня 2014 року в цій справі, припинення її виконання та звільнив ОСОБА_8 від адміністративної відповідальності та від сплати судового збору. 
		Прийняття такого рішення суддя обґрунтував застосуванням статті 4 Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», а також зазначив про те, що це правопорушення сталось в місці проведення масових акцій протесту у Вишгородському районі Київської області. Проте в матеріалах справи немає підтвердження участі ОСОБА_8 у таких акціях.
		За висновком ВРЮ, суддя ОСОБА_4 не забезпечив усебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин під час розгляду вказаних вище справ про адміністративні правопорушення, вирішення їх у точній відповідності із законом, дійшов висновку про винуватість осіб за відсутності доказів їх вини, що призвело до порушення прав і законних інтересів цих осіб. Крім того, на порушення норм КУпАП суддя скасував постанову, винесену ним у справі про адміністративне правопорушення.
		Як зазначено в оскаржуваному рішенні ВРЮ, допущені суддею ОСОБА_4 порушення норм законодавства України порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов'язків і є підставою для внесення подання про звільнення з посади судді за порушення присяги.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з висновком ВРЮ про те, що суддя ОСОБА_4 при ухваленні рішень стосовно ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не забезпечив усебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин під час розгляду справ про адміністративні правопорушення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення ВРЮ від 03 грудня 2015 року № 922/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги судді» відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
		ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки суду першої інстанції з огляду на таке. 
		Правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості визначені Законом № 1188-VII.
		Відповідно до статті 1 указаного Закону метою перевірки суддів є: 1) утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів; 2) відновлення довіри до судової влади в Україні; 3) з'ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; 4) утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.
		Згідно із пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішення про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122-2 КУпАП за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.
		Заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення (частина друга статті 2 Закону № 1188-VII).
		На підставі частин першої та другої статті 7 вказаного Закону за результатами перевірки суддів ТСК ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному веб-сайті ВРЮ.
		Висновок ТСК про порушення суддею присяги разом з матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення цього строку ВРЮ не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному КАС України. Висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов'язковим для розгляду ВРЮ.
		Відповідно до частини першої статті 111 Закону № 2453-VI (тут і далі - у редакції Закону № 192-VІІІ) суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.
		Частинами першою - третьою та п'ятою статті 116 Закону № 2453-VI визначено, що відповідно до пункту 5частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв'язку з порушенням ним присяги судді. Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені ВККС або ВРЮ. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону № 22/98-ВР. На підставі подання ВРЮ Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.
		Згідно із частиною першою статті 32 Закону № 22/98-ВР (в редакції Закону № 192-VІІІ) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), ВРЮ розглядає після надання ВККС, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
		На підставі частини другої цієї статті провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами й у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		За правилами частини першої статті 95 Закону № 2453-VI дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
		Відповідно до частини першої статті 96 Закону № 2453-VI орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, обговорює результати розгляду дисциплінарної справи за відсутності судді, стосовно якого розглядалася справа, і запрошених осіб. За результатами розгляду орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення або відмову в накладенні дисциплінарного стягнення. 
		Згідно із частиною першою статті 97 вказаного Закону до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді, зокрема, висновку про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги.
		Висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути прийнятий у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя (пункт 1 частини другої цієї статті).
		Як установлено матеріалами справи, за результатами розгляду заяв голови ГС «УС «Автомайдан» МихайловськогоА.В. та ОСОБА_6 про проведення спеціальної перевірки судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_4., які надійшли до ТСК в порядку, визначеному статтями 2, 3 Закону № 1188-VII, 19 травня 2015 року ТСК ухвалила висновок про наявність у діях судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_4. ознак порушення присяги та направила його разом із матеріалами перевірки до ВРЮ, яка ухвалою від 10 вересня 2015 року № 465/0/15-15 відкрила дисциплінарну справу стосовно позивача.
		Дисциплінарна секція ВРЮ висновком від 10 листопада 2015 року рекомендувала відповідачу прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області за порушення присяги.
		За результатами розгляду дисциплінарної справи ВРЮ 03 грудня 2015 року прийняла рішення № 922/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області за порушення присяги.
		Беручи до уваги обставини справи та ураховуючи зміст наведених вище положень чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРЮ при прийнятті оскаржуваного рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. 
		Отже, доводи скаржника про відсутність повноважень ВРЮ стосовно здійснення провадження щодо звільнення судді за порушення присяги та здійснення цього провадження за процедурою, яка не була передбачена законодавством, є безпідставними.
		Оцінюючи рішення ВРЮ від 03 грудня 2015 року № 922/0/15-15 щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення ним обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак порушення присяги.
		Як зазначалося вище, 16 січня, 05 та 11 лютого 2014 року суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_4 розглянув адміністративні справи № 359/126/14-п, 359/273/14-п, 359/123/14-п, у яких прийняв постанови про накладення на осіб адміністративних стягнень у виді позбавлення права керування транспортним засобом на підставі статті 122-2 КУпАП за невиконання вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу.
		У постановах про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суддя ОСОБА_4 зазначив, що доказами вини осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, є протоколи про адміністративні правопорушення та рапорти інспекторів ДПС. Пояснення цих осіб суддя не взяв до уваги, вважаючи це способом уникнути відповідальності, а покази свідків, які спростовували відомості, зазначені в протоколах та рапортах, суддя визначив як неточні й суперечливі. 
		Проте протокол від 07 січня 2014 року про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_6 складений за його відсутності (хоч у протоколі вказано, що особу встановлено із зазначенням її паспортних даних) за участю двох свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18, які не були присутніми на місці вчинення адміністративного правопорушення, а лише підтвердили відсутність ОСОБА_6 при складанні протоколу.
		Окрім цього у письмових поясненнях, наданих Бориспільському міськрайонному суду Київської області 11 лютого 2014 року, ОСОБА_6 зазначив, що 02 січня 2014 року він з'явився до відділу Державтоінспекції МВС України та погодився надати письмові пояснення, у яких зазначив, що 29 грудня 2013 року цілий день провів у місті Борисполі, хто міг керувати належним йому автомобілем - йому не відомо.
		Однак указаних письмових пояснень ОСОБА_6 у матеріалах справи № 359/123/14-пнемає.
		Підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення (серія АГ2 № 148905) стосовно ОСОБА_7 слугував рапорт інспектора ДПС ОСОБА_10 від 30 грудня 2013 року та роздруківка облікової картки автомобіля марки «Opel Vectra» (номерний знак НОМЕР_2). При цьому рапорт інспектора ДПС не містить відомостей про причину зупинки автомобіля, а у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано, що ці документи додаються до нього. 
		Постанови у справах № 359/123/14-п та 359/273/14-п були оскаржені в апеляційному порядку. За результатами апеляційного перегляду вказані судові рішення скасовані, а провадження у справах закрито у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складу адміністративного правопорушення.
		Переглядаючи прийняті суддею ОСОБА_4 постанови, Апеляційний суд Київської області дійшов висновку, що суддя не надав належної оцінки доказам у справах та необґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП. У матеріалах адміністративних справ, окрім протоколів та рапортів, відсутні будь-які докази, які б підтверджували вчинення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 адміністративних правопорушень. 
		У справі № 359/126/14-п суддя ОСОБА_4 дійшов висновку, що вина ОСОБА_8 підтверджується матеріалами справи, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення від 07 січня 2014 року серії АГ2 № 141765. 
		Як убачається з матеріалів справи № 359/126/14-п, указаний протокол складений інспектором ДПС ОСОБА_19 без ОСОБА_8, але за наявності двох свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21, які не були на місці вчинення правопорушення. 
		Письмове повідомлення про запрошення ОСОБА_8 до підрозділу Державтоінспекції МВС України на 07 січня 2014 року направлено йому лише 08 січня 2014 року. При цьому відомості про отримання ним такого повідомлення чи про запрошення його в іншій спосіб для складання протоколу про адміністративне правопорушення в матеріалах справи відсутні.
		Відповідно до частини першої статті 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
		У матеріалах справи № 359/126/14-п відсутні відомості про отримання ОСОБА_8 повістки про виклик до суду на 16 січня 2014 року, відтак немає підтвердження належного повідомлення його про час та місце розгляду справи. 
		Таким чином, мало місце порушення права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката тощо.
		При цьому у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_8 суддя ОСОБА_4 зазначив, що в судове засідання правопорушник не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив, клопотань про перенесення розгляду справи не подав. 
		При наданні пояснень з приводу розгляду цієї справи за відсутності ОСОБА_8 суддя ОСОБА_4 пояснив допущені ним порушення процесуального закону тим, що очікування зворотного повідомлення про отримання повістки могло б призвести до порушення строків розгляду справи.
		Крім того, постановою від 28 лютого 2014 року суддя ОСОБА_4, незважаючи на відсутність у процесуальному законі повноважень місцевого суду скасовувати свої власні постанови у справах про адміністративні правопорушення, скасував постанову про притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП, припинив її виконання та звільнив особу від адміністративної відповідальності та від сплати судового збору, чим порушив вимоги статті 302 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність певної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (стаття 251 вказаного Кодексу).
		Згідно із вимогами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Статтею 280 КУпАП передбачено обов'язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав люди (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		За змістом статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		У пункті 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. 
		У пункті 58 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
		Проаналізувавши наведені норми процесуального закону, врахувавши практику ЄСПЛ та положення Конвенції, ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновком відповідача та суду першої інстанції про те, що, приймаючи вказані постанови про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, суддя ОСОБА_4 не вчинив дій, які сприяють виконанню завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення, а саме не забезпечив усебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, вирішення їх у точній відповідності із законом, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про винуватість осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, за відсутності доказів їх вини, що призвело до порушення законних прав та інтересів цих осіб.
		Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року ХІ черговим з'їздом суддів України, установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
		Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених резолюцією Економічної та соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
		Частиною четвертою статті 54 Закону № 2453-VI (тут і далі - у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею ОСОБА_4) визначалося, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
		Частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, що діяла на час ухвалення рішень суддею ОСОБА_4) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, що, зокрема, порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
		У пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року 
		№ 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.
		Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.
		ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновком ВРЮ про те, що суддя ОСОБА_4 несумлінно виконував свої службові обов'язки під час розгляду зазначених справ про адміністративні правопорушення, поверхово, без належної доказової бази притягнув осіб до адміністративної відповідальності, що викликає сумнів у його об'єктивності, безсторонності та неупередженості. Такі дії судді ОСОБА_4. порочать звання судді і свідчать про порушення ним присяги.
		Дослідивши матеріали справи, вислухавши всі аргументи та доводи сторони відповідача, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок ВРЮ про те, що порушення процесуального закону, допущені суддею ОСОБА_4 під час розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8,є очевидними та грубими, а також несумісними зі статусом судді й такими, що підривають авторитет правосуддя.
		З огляду на це оскаржуване рішення ВРЮ про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги судді є правомірним.
		ВеликаПалата Верховного Суду вважає безпідставними доводи скаржника про порушення ВРЮ строків притягнення його до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
		Так, норми Закону № 2453-VI та Закону № 22/98-ВР у редакції, що діяла на час ухвалення рішень суддею ОСОБА_4, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
		Законом № 192-VIII внесено зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.
		Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону 
		№ 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами й у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону 
		№ 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		Отже, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть застосовуватися при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), що набрали чинності з 28 березня 2015 року.
		Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII).
		Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов'язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		У такому випадку після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами відповідача про те, що запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування ВРЮ трирічного строку давності притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.
		Відповідно до частини першої статті 97 Закону № 2453-VI під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосуються вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності. 
		Всупереч доводам позивача, ВРЮ не порушила принципу пропорційності під час обрання ОСОБА_4 виду дисциплінарного стягнення.
		Оскільки, приймаючи оскаржуване рішення, ВРЮ діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, з урахуванням права судді на участь у процесі прийняття рішення, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 
		Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322 і 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                                      В. С. Князєв 
		 
		Суддя-доповідач   О.С. Золотніков
		 
		Судді:                                     Н. О. Антонюк   О.Б. Прокопенко
		 
		С. В. Бакуліна  Л.І. Рогач
		 
		В. В. Британчук І.В. Саприкіна
		 
		Д. А. Гудима  О.С. Ткачук
		 
		О. Р. Кібенко  В.Ю. Уркевич
		 
		Л. М. Лобойко  О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...