Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/17155/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2018.
Дата набрання законної сили: 03.10.2018
Номер судового провадження: 61-18840ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		03 жовтня2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 686/17155/15-ц
		 
		провадження № 61-18840св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ОСОБА_2,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 березня 2016 року у складі судді Заворотної О. Л. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 31 січня 2017 року у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ПАТ «НАСК «Оранта»), ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), посилаючись на те, що 23 лютого 2015 року об 11 годині 00 хвилин на вулиці Курчатова у місті Хмельницькому з вини ОСОБА_2, який керував автомобілем «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_1, сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено належний їй на праві власності автомобіль «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_2. Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2015 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта», яке виплатило їй страхове відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу в розмірі 5 977 грн 61 коп. Проте згідно з актом виконаних робіт від 17 березня 2015 року вона сплатила на користь Автоцентру «ЮНАС» фактичну вартість ремонту автомобіля в розмірі 15 285 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 9 307 грн 39 коп., а також 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 березня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 302 грн 39 коп. матеріальних збитків, завданих внаслідок ДТП, 200 грн на відшкодування моральної шкоди та 224 грн 57 коп. судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що солідарна відповідальність страхувальника і страховика, який виплатив страхове відшкодування, понад суму такої виплати законом не передбачена. Отже, з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, оскільки в цьому випадку у страховика не виникло обов'язку з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнала позивач внаслідок пошкодження її майна, засад розумності, виваженості і справедливості, суд оцінив моральну шкоду у розмірі 200 грн.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 31 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 березня 2016 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_2 подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 31 січня 2017 року, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що заподіяна ОСОБА_1 майнова шкода у розмірі 15 285 грн не перевищує ліміт відповідальності ПАТ «НАСК «Оранта» як страховика в розмірі 50 тис. грн. Він уклав відповідний договір страхування і сплатив страхові платежі, а тому покладення на нього обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Апеляційний суд дослідив акт виконаних робіт та довідку Автоцентру «ЮНАС», які позивачем не подавалися до місцевого суду. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 07 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		10 травня 2018 року справу № 686/17155/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. 
		 
		Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
		 
		Судами встановлено, що 23 лютого 2015 року об 11 годині 00 хвилин на вулиці Курчатова у місті Хмельницькому з вини ОСОБА_2, який керував автомобілем «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_1, сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено належний ОСОБА_1 на праві власності автомобіль «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_2.
		 
		Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області                       від 02 березня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів).
		 
		На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», що підтверджується Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/3918977.
		 
		Згідно з цим Полісом страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 50 тис. грн, розмір франшизи - 0 грн.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
		 
		Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		 
		Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
		 
		Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
		 
		Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
		 
		Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
		 
		У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
		 
		Згідно з висновком автотоварознавчого дослідження від 03 березня 2015 року, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант-АСІСТАНС», ринкова вартість автомобіля «Шкода»,реєстраційний номер НОМЕР_2, становить 151 082 грн 27 коп., вартість відновлювального ремонту - 9 796 грн 89 коп., коефіцієнт фізичного зносу - 0,56, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 5 977 грн 61 коп.
		 
		На підставі страхового акта від 21 квітня 2015 року № ОЦВ-15-1401/1 ПАТ «НАСК «Оранта» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування (вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу) в розмірі 5 977 грн 61 коп. 
		 
		За виконання ремонтних робіт пошкодженого автомобіля ОСОБА_1 сплатила на користь Автоцентру «ЮНАС» 15 280 грн, з яких 9 355 грн - вартість автозапчастин (не оригінальних), 5 930 грн - вартість робіт, що підтверджено актом виконаних робіт від 12 серпня 2015 року, накладними та квитанціями.
		 
		Установивши, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з ОСОБА_2як з винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром понесених витрат та отриманим страховим відшкодуванням.
		 
		Згідно зі статтями 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		 
		Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 грн на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дослідивши докази у справі і давши їм належну оцінку, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості зазначених позовних вимог у вказаному розмірі. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг моральних страждань, яких зазнала позивач,і виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Доводи ОСОБА_2 про те, що заподіяна ОСОБА_1 майнова шкода у розмірі 15 285 грн не перевищує ліміт відповідальності ПАТ «НАСК «Оранта» як страховика, тому покладення на нього обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		 
		Відносини між ОСОБА_2 та його страховиком ПАТ «НАСК «Оранта» регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
		 
		Оскільки ПАТ «НАСК «Оранта» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV, - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності).
		 
		Посилання заявника на необґрунтоване прийняття апеляційним судом як доказів акта виконаних робіт та довідки Автоцентру «ЮНАС» висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Прийняття та дослідження апеляційним судом вказаних доказів відповідає вимогам статей 213-214, 303-304 ЦПК України 2004 року щодо повного і всебічного з'ясування всіх обставин справи. 
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Оскільки виконання оскаржуваних судових рішень було зупинене ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року, у зв'язку із залишенням цих рішень без змін необхідно поновити їх виконання.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 31 січня 2017 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 березня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 31 січня 2017 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийВ.А.Стрільчук  Судді:В.О.Кузнєцов   С.О.Погрібний   О.В.Ступак    Г.І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...