Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1-9/11 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Розбій.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2018.
Дата набрання законної сили: 18.09.2018
Номер судового провадження: 51-1857км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала 
		Іменем України
		18 вересня2018 року
		м. Київ
		справа № 1-9/11
		провадження № 51-1857км18
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		прокурора  ОСОБА_4 ,
		засудженого  ОСОБА_5 ,
		захисника засудженого ОСОБА_5  ОСОБА_6 ,
		захисника засудженого ОСОБА_7  ОСОБА_8 ,  
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкас від 01 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2016 року, а також касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на окрему ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2016 року, у кримінальній справі за обвинуваченням 
		ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше судимого,
		у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 255, частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 209, частиною 4 статті 28, частиною 1 статті 358, частиною 4 статті 28, частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК). 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Придніпровського районного суду м. Черкас від 01 грудня 2011 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 кожного окремо засуджено:
		- за частиною 3 статті 209 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, на строк 3 роки, з конфіскацією коштів та майна, одержаних злочинним шляхом, та конфіскацією всього майна, яке є власністю кожного із засуджених;
		- за частиною 1 статті 255 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років;
		- за частиною 4 статті 28, частиною 4 статті 190 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю кожного із засуджених;
		- за частиною 4 статті 28, частиною 1 статті 358 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік;
		- за частиною 4 статті 28, частиною 3 статті 358 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. 
		Відповідно до частини 5 статті 74, статті 49 КК ОСОБА_7 та ОСОБА_5 кожного окремо звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності за вчинення злочинів, передбачених частиною 4 статті 28, частиною 1 статті 358 та частиною 4 статті 28, частиною 3 статті 358 КК.
		На підставі статті 70 КК ОСОБА_7 та ОСОБА_5 кожному окремо остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки, з конфіскацією коштів та майна, одержаних злочинним шляхом, та конфіскацією всього майна, яке є власністю кожного із засуджених.
		Запобіжний захід ОСОБА_7 та ОСОБА_5 змінено з підписки про невиїзд на тримання під вартою. Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_5 кожному окремо постановлено обчислювати з 07 грудня 2011 року. Відповідно до частини 5 статті 72 КК ОСОБА_7 зараховано в строк відбутого покарання попереднє ув`язнення з 18 червня по 27 червня 2008 року, а ОСОБА_5  із 30 липня по 02 серпня 2008 року. 
		Цим же вироком засуджено ОСОБА_9 , щодо якої судові рішення не оскаржуються. 
		Також постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь: ПАТ КБ «ПриватБанк» - 197631 грн; ЗАТ «Промислово-інвестиційний банк» - 407531 грн; ВАТ «Ерсте банк» - 242400 грн; КС «Успіх» - 9756 грн; АБ «Київська Русь» - 36200 грн; ВАТ «Мегабанк» - 1072482 грн; КС «Фортеця» - 38300 грн; ЗАТ «Райффайзен Банк Аваль» - 6295 грн; АБ «Експрес-банк» - 111600 грн; АБ «Правекс-банк» - 13950 грн; КС «Благо» - 7720 грн, КБ «Західінкомбанк» - 4920грн; ВАТ «Державний Ощадний банк України» - 25500 грн; КС «Федерація» - 166900 грн; ПАТ КБ «Надра» - 7631 грн; КС «Скарбничка» - 17750 грн; філії «Полтавського регіонального управління ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» - 181888грн.
		Інші заявлені у справі цивільні позови судом залишено без розгляду.
		Вирішено питання про судові витрати та речові докази. 
		За вироком суду ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5  визнано винуватими та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
		На початку 2006 року ОСОБА_9 з корисливих мотивів, використовуючи підроблені документи, з метою заволодіння шляхом обману товарами і коштами в особливо великих розмірах та подальшої легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом, створила злочинну організацію під прикриттям Християнської релігійної громади Повного Євангелія «Служіння Святого Духа», зареєстрованої в АДРЕСА_3 .
		Керуючи створенням такої організації, ОСОБА_9 залучила до цієї організації за їх добровільною згодою ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , щодо якої постановою Придніпровського районного суду м. Черкас від 31 жовтня 2011 року застосовано примусові заходи медичного характеру, а також осіб, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження у зв`язку з їх розшуком. Усі зазначені співучасники були помічниками і спільниками ОСОБА_9 , безпосередньо брали участь у злочинній організації, вчинюваних злочинах, матеріальному забезпеченні злочинного об`єднання, розробленні планів та створенні умов для спільної злочинної діяльності.
		Створена злочинна організація складалася із двох організованих підгруп, очолюваних ОСОБА_10 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження у зв`язку з її розшуком, до складу яких входили ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та дві особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження у зв`язку з їх розшуком.
		Відповідно до розподілу ролей ОСОБА_9 як організатор очолювала та здійснювала повне керівництво діяльністю злочинного об`єднання, встановлювала правила поведінки, внутрішню дисципліну, яких його члени дотримувалися беззаперечно, та систему ієрархічних зв`язків, тобто вертикальну підпорядкованість членів організації. Крім цього, ОСОБА_9 розробляла плани злочинної діяльності, обирала об`єкти злочинних посягань, розподіляла ролі між членами об`єднання, координувала їхні дії та сама брала активну участь у підготовці та вчиненні злочинів, давала вказівки щодо використання коштів, здобутих злочинним шляхом, та вчинення фінансових операцій з такими коштами з метою їхньої легалізації. 
		ОСОБА_10 і особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження у зв`язку з її розшуком, виконуючи ролі помічників пастора, за підготовленою ОСОБА_9 схемою та під її керівництвом проводили проповіді, на яких шляхом релігійних переконань, умисно неправильно трактуючи Біблію на свою користь, постійно примушували прихожан брати у фінансових установах кредити на потреби релігійної громади. При цьому ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження у зв`язку з її розшуком, жорстко регламентуючи всі сфери життя членів церкви, ізолювали їх від спілкування з рідними і близькими, обмежували доступ до зовнішніх джерел інформації, маніпулювали на основному людському інстинкті - прагнення до захисту та застосовували інші методи контролю свідомості, внаслідок чого у прихожан формувалося почуття залежності від релігійної громади і досягалася повна покірність ОСОБА_9 та її спільникам. У результаті такого впливу потерпілі поступово втрачали здатність об`єктивно сприймати вчинювані щодо них протиправні дії, що давало змогу використовувати їх для протиправного збагачення членів злочинної організації. 
		ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , дві особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження у зв`язку з їх розшуком, за вказівкою ОСОБА_9 підшукували банківські установи та кредитні спілки у місті Черкасах для отримання кредитів членами релігійної громади, безпосередньо зверталися до банківських і кредитно-фінансових установ, оформляли необхідні для отримання кредитів документи та вчиняли фінансові операції з коштами, здобутими злочинним шляхом, з метою їхньої легалізації. Крім цього, ОСОБА_5 для отримання кредитів прихожанами церкви підробляв довідки про їхні доходи і рахунки-фактури на придбання у нього товарів, а ОСОБА_7 , виконуючи функції адміністратора, вирішував фінансові та господарські питання. 
		Внаслідок зазначеного вище впливу на членів релігійної громади ОСОБА_9 у складі злочинної організації спільно та узгоджено з трьома особами, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження у зв`язку з їх розшуком, ОСОБА_10 , щодо якої постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 жовтня 2011 року застосовано примусові заходи медичного характеру, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 упродовж 2006 - 2007 років примусили прихожан з використанням підроблених довідок про доходи і рахунків-фактур на придбання товарів, одержати у фінансових установах міста Черкас кредити, з яких у примусовому порядку сплачувати релігійній громаді «десятину», пожертвування та робити цінні подарунки. З метою приховування своєї злочинної діяльності, щоб не потрапити у списки недобросовісних боржників, учасники злочинного об`єднання вимагали від членів громади періодично частково погашати кредити. 
		Шляхом обману в такий спосіб учасники злочинної організації заволоділи коштами і майном ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 на загальну суму 1992042 гривні.
		Окрім наведеного, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , щодо якої постановою Придніпровського районного суду м. Черкас від 31 жовтня 2011 року застосовано примусові заходи медичного характеру, ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та три особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження у зв`язку з їх розшуком, у складі злочинної організації з метою заволодіння коштами фінансових установ шахрайським шляхом, не маючи наміру виконувати зобов`язання за кредитними договорами, одержували у банках та кредитних спілках міста Черкас численні кредити на свої імена, які не повертали або повертали лише в незначній частині для прикриття своєї злочинної діяльності та створення видимості виконання зобов`язань. 
		Зазначеними діями у своїй сукупності ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та три особи, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, завдали матеріальної шкоди КС «Кредит Союз», ПАТ КБ «ПриватБанк», АКБ «ТАС-Комерцбанк», ВАТ «Державний Ощадний банк України», АБ «Експрес-Банк», КС «Федерація», КС «Рантьє», КС «Добросвіт», ТОВ (КС) «Спожив Сервіс», АКБ «Мрія», КС «Успіх», КС «Скарбничка», АКБ «Престиж», КС «Аккорд  Черкаське відділення», КС «Країна позик», ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», АКБ «Правекс-банк», АКБ «Надра», КС «Благо», КС «Фінансовий союз», АКІБ «УкрСиббанк», АКБ «Промінвестбанк», ВАТ «Мегабанк», КС «Фортеця», ВАТ (АКБ) «Райффайзен Банк Аваль», КБ «Західінкомбанк», АТ «Індекс-Банк», ВАТ «Родовід Банк», АБ «Київська Русь», ВАТ «АБ «Укргазбанк», АКБ «Європейський», ВАТ КБ «Промекомбанк», ВАТ «Ерсте Банк», КС «Експресія», КС «Олімп», «Індустріально-експортний Банк», КС «Чураївна» на загальну суму 4059131 гривня. 
		Крім цього, ОСОБА_9 , діючи у складі злочинної організації спільно та узгоджено з ОСОБА_10 , щодо якої постановою Придніпровського районного суду м.Черкаси від 31 жовтня 2011 року застосовано примусові заходи медичного характеру, ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та трьома особами, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження у зв`язку з їх розшуком, з метою приховування і маскування незаконного походження коштів, одержаних шляхом шахрайства, організували фінансові операції з такими коштами. Зокрема, протягом січня - травня 2007 року на виконання фіктивних угод купівлі-продажу товарів у кредит у приватних підприємців ОСОБА_5 і ОСОБА_25 , з рахунків ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунок ОСОБА_5 № НОМЕР_1 у Черкаській обласній дирекції ВАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та на рахунок ОСОБА_25 , що не входив до складу злочинної організації, не був обізнаним про дійсні наміри її учасників і перебував під психологічним тиском ОСОБА_9 , було перераховано кошти на загальну суму 178885 грн. Зазначені кошти були передані ОСОБА_9 та іншим учасникам злочинної організації, використані у легальній господарській діяльності релігійної громади та на особисті потреби пастора і її помічників. 
		Продовжуючи свою протиправну діяльність, учасники злочинного об`єднання з метаю легалізації коштів, одержаних у результаті шахрайських дій, придбали за такі кошти у приватну власність ОСОБА_7 будинок на АДРЕСА_1 , ринкова вартість якого на момент придбання становила 264000грн. Упродовж 2007 року ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , щодо якої постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 жовтня 2011 року застосовано примусові заходи медичного характеру, ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та три особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження у зв`язку з їх розшуком, інвестували у вказаний об`єкт 155128 грн, одержаних унаслідок вчинення предикатних злочинів. 
		Разом зі справою №0200800211 та обвинувальним висновком від 16 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було направлено постанову від 16 жовтня 2009 року про вирішення щодо ОСОБА_10 питання стосовно застосування примусових заходів медичного характеру (томи 92 - 101). 
		Згідно з постановою Придніпровського районного суду м. Черкас від 31 жовтня 2011 року відносно ОСОБА_10 застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом (томи 106, 107).
		Постановою начальника відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, злочинними організаціями, слідчого управління УМВС України в Черкаській області ОСОБА_62 від 11 вересня 2009 року з матеріалів справи в окреме провадження виділено матеріали щодо ОСОБА_63 , ОСОБА_64 та ОСОБА_65 .
		Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 29березня2013року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у частині вирішення цивільних позовів скасовано та направлено справу на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. Виключено зі вступної частини вироку посилання на наявність у ОСОБА_7 судимості. У решті вирок залишено без зміни.
		Апеляційний суд Черкаської області 29березня2013року цей же вирок щодо ОСОБА_9 в частині призначення покарання скасував та постановив свій вирок, яким їй призначено покарання:
		- за частиною 3 статті 209 КК - у виді позбавлення воліна строк 12 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, строком на 3роки, з конфіскацією коштів та майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією всього належного їй майна;
		- за частиною 1 статті 255 КК - до покарання у виді позбавлення воліна строк 10 років; 
		- за частиною 4 статті 28, частиною 4 статті 190 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного їй майна;
		- за частиною 4 статті 28, частиною 1 статті 358 КК  до покарання у виді 6 місяців арешту; 
		- за частиною 4 статті 28, частиною 3 статті 358 КК  до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
		Відповідно до частини 5 статті 74, статті 49 КК ОСОБА_9 звільнено від призначеного покарання за частиною 4 статті 28, частиною 1 статті 358 та частиною 4 статті 28, частиною 3 статті 358 КК.
		На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_9 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, строком на 3 роки, з конфіскацією коштів і майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією всього належного їй майна.
		Вирок Придніпровського районного суду м. Черкас від 01 грудня 2011року щодо ОСОБА_9 в частині вирішення цивільних позовів направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.
		У решті цей вирок залишено без зміни.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року вирок Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2013 року щодо ОСОБА_9 та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2013 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_5 скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
		Мотивами такого висновку стало те, що апеляційний суд, визнавши вирок суду законним та обґрунтованим у частині доведеності вини кожного із засуджених у вчиненні інкримінованих злочинів та кримінально-правової оцінки їхніх діянь, поверхово здійснив перевірку доводів апеляцій щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильного застосування кримінального закону і, не навівши в ухвалі та вироку докладних мотивів на їх спростування, лише стисло перелічив докази, якими обґрунтовано вирок суду першої інстанції щодо обвинувачення ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 по епізодам шахрайства, підроблення та використання завідомо підроблених документів. При цьому, обмежившись посиланням лише на висновок будівельно-технічної експертизи щодо ринкової вартості домоволодіння на АДРЕСА_4 ,апеляційний суд фактично залишив поза увагою доводи апеляційних скарг про відсутність у діях засуджених ознак легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.
		Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області від 04 листопада 2014 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2011 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у частині вирішення цивільних позовів скасовано і справу направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. Виключено зі вступної частини вироку посилання на наявність у ОСОБА_7 судимості, а з мотивувальної  на вчинення ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 злочинів у групі осіб з ОСОБА_66 , ОСОБА_64 і ОСОБА_67 і постановлено вважати, що засуджені вчинили злочини у групі з особами, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження. У решті вирок суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_5 залишено без зміни.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2015 року вказану ухвалу апеляційного суду від 04 листопада 2014 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. 
		Мотивами прийнятого рішення стало те, що засуджені ОСОБА_9 та ОСОБА_5 зверталися до апеляційного суду з письмовими клопотаннями про фіксування перебігу судового процесу в апеляційній інстанції технічними засобами. Однак відповідно до протоколу судового засідання апеляційний суд усупереч вимогам частини 4 статті 87, частини 1 статті 362 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі  КПК 1960 року) зазначених клопотань взагалі не вирішив і провів часткове судове слідство без фіксації перебігу судового процесу технічними засобами, що згідно з пунктом 10 частини 2 статті 370 КПК 1960 року є безумовною підставою для скасування судового рішення. Також апеляційному суду надано вказівку про необхідність усунути вказані в ухвалі порушення, здійснити належну перевірку доводів, наведених в апеляціях і касаційних скаргах, та прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його в процесуальному документі, який би відповідав вимогам закону. 
		Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2016 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкас від 1 грудня 2011 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 змінено.
		ОСОБА_9 пом`якшено покарання за частиною 4 статті28, частиною 1 статті358 ККз 1 року обмеження волі до штрафу у розмірі 70 (сімдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 190 грн; за частиною 4 статті28,частиною 3 статті358 КК- 1 року обмеження волі до штрафу у розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850грн,і ОСОБА_9 вважається винуватою та засудженою:
		- за частиною 3статті 209 КК  на 12років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, строком на 3 роки, з конфіскацією коштів та майна, одержаних злочинним шляхом, з конфіскацією всього належного їй майна;
		- за частиною 1статті 255 КК  на 10років позбавлення волі;
		- за частиною 4 статті28, частиною 4 статті190 КК  на 10років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого належного майна;
		- за частиною 4 статті28, частиною 1 статті358 КК - до покарання у виді штрафу в розмірі 70 (сімдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 190 грн;
		- за частиною 4 статті28, частиною 3 статті358 КК - до покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
		На підставі статті49, частини 5 статті74 КК ОСОБА_9 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності за вчинення злочинів, передбачених частиною 4 статті28, частиною 1 статті358та частиною 4 статті28, частиною 3 статті358 КК щодо кожного злочину.
		На підставістатті 70 ККшляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 остаточно вважається засудженою до покарання у виді 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно - господарських обов`язків, строком на 3 роки з конфіскацією коштів та майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією всього належного їй майна.
		Вирок Придніпровського районного суду м. Черкас від 01 грудня 2011 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у частині вирішення цивільних позовівПАТ КБ «ПриватБанк», ЗАТ «Промисловий-інвестиційний банк», ВАТ «Ерсте банк», КС «Успіх», Акціонерного банку «Київська Русь», ВАТ «Мегабанк», КС «Фортеця», ЗАТ «Райффайзен Банк Аваль», Акціонерного банку «Експрес-банк», Акціонерного банку «Правекс-банк», КС «Благо», комерційного банку «Західінкомбанк», ВАТ «Державний ощадний банк України», КС «Федерація», ПАТ КБ «Надра», КС «Скарбничка», філії «Полтавського регіонального управління» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»скасовано, а матеріали справи направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства в той же суд в іншому складі.
		Виключено із вступної частини вироку суду посилання на наявність у засудженого ОСОБА_7 судимості згідно з вироком Ужгородського районного суду Закарпатської області від 18 листопада 2005 року застаттею 201 КК, яким його засуджено до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком тривалістю 2 роки, звільненого 27 грудня 2007 року по постанові Придніпровського районного суду м. Черкаси по закінченню випробувального терміну.
		Виключено із мотивувальної частини вироку посилання суду на вчинення злочинів ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у групі осіб з ОСОБА_68 , ОСОБА_64 , ОСОБА_69 і постановлено вважати, що засуджені вчинили злочини в групі із особами, матеріали справи щодо яких виділені в окреме провадження.
		В решті вирок стосовно ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 залишено без зміни.
		У відповідності до частини 5статті 72 КК ОСОБА_9 зараховано в строк відбування покарання у виді позбавлення волі, строк попереднього ув`язнення з20 травня 2008 року по 04 листопада 2014 року,з21 травня 2015 року по 07 квітня 2016 року, з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення відповідає 2 дням позбавлення волі.
		На підставі частини 5статті 72 КК  ОСОБА_5 зараховано в строк відбування покарання у виді позбавлення волі, строк попереднього ув`язнення з07 грудня 2011 року по 04 листопада 2014 року,з21 травня 2015 року по 15 квітня 2016 року, з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення відповідає 2 дням позбавлення волі.
		Відповідно до частини 5статті 72 КК ОСОБА_7 зараховано в строк відбування покарання у виді позбавлення волі, строк попереднього ув`язнення з07 грудня 2011 року 04 листопада 2014 року,з21 травня 2015 року по 15 квітня 2016 року, з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення відповідає 2 дням позбавлення волі.
		Ухвалою Апеляційного суду від 25 квітня 2016 року в порядку статті 409 КПК 1960 року виправлено описку в резолютивній частині ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2016 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 . Описку у резолютивній частині , а саме: «Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, підсудних ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , представника цивільного позивача ПАТ КБ «Приватбанк» - задовольнити частково» виправлено на «Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, підсудних ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_70 , представника цивільного позивача ПАТ КБ «Приватбанк» -задовольнити частково.».
		 
		Ухвалою Апеляційного суду від 16 травня 2016 року в порядкустатті 409 КПК України 1960 рокувиправлено описку у резолютивній частині ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2016 року відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 :
		- описку у резолютивній частині а саме «Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2011 року щодо  ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 у частині вирішення цивільних позовівПАТ КБ «Приватбанк», ЗАТ «Промисловий-інвестиційний банк», ВАТ «Ерсте банк», КС «Успіх», Акціонерного банку «Київська Русь», ВАТ «Мегабанк», КС «Фортеця», ЗАТ «Райффайзен Банк Аваль», Акціонерного банку «Експрес-банк», Акціонерного банку «Правекс-банк», КС «Благо», комерційного банку «Західінкомбанк», ВАТ «Державний ощадний банк України», КС «Федерація», ПАТ КБ «Надра», КС «Скарбничка», філії «Полтавського регіонального управління» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» -скасувати, та направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства в той же суд, в іншому складі.»виправити на «Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2011 року щодо  ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 у частині вирішення цивільних позовівКС «Рантьє», КС «Кредит-Союз», КС «Країна позик», ВАТ «Родовід Банк», ПАТ «Укрсоцбанк», КС «Фінансовий Союз», ЗАТ «Страхова група ТАС», ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» -скасувати, та направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства в той же суд, в іншому складі.».
		Окремою ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2016 року кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури м. Києва доведено до відома про зазначені в мотивувальній частини цієї ухвали факти, що пов`язані з неналежним виконанням захисником ОСОБА_8 обов`язків по захисту прав ОСОБА_7 .
		 
		Разом з цим, 06 квітня 2016 року судом Апеляційної інстанції ухвалено до задоволення клопотання адвоката ОСОБА_71 та ОСОБА_9 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши її з-під варти (т.121 а.с.167-168). 
		 
		У листах вх. №17/2361 від 20.07. 2017 року та №17/1931 від 14 травня 2018 року Державної установи «Черкаська виправна колонія №62» повідомлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 лютого 2017 року,14 лютого 2017 року умовно-достроково звільнений із зазначеної установи та вибув за адресою проживання АДРЕСА_2 . Невідбутий строк 02 роки 11 місяців 29 днів.
		Суть касаційних скарг та короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у засіданні
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий апеляційний розгляд.
		Свої вимоги засуджений обґрунтовує тим, що під час повторного апеляційного розгляду не велася відео фіксація судового засідання попри його клопотання про це та ведення протоколу та фіксації. Вказує, що подані ним клопотання залишилися нерозглянутими, а саме не допитано свідків, не спростовано розбіжностей у показаннях потерпілих, тощо; не досліджено та не спростовано на судовому слідстві порушень вимог статей 6, 216, 263 КПК 1960 року при повторному порушенні кримінальної справи за частиною 1 статті 255 КК; не спростовано суддею допущених слідчим порушень статей 100, 114, 114-1 КПК 1960 року при порушенні кримінальної справи за частиною 1 статті 255 КК.
		Такі підстави засуджений розцінює як невиконання вказівок суду касаційної інстанції відповідно до вимог статті 399 КПК 1960 року та такими, що є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.
		Крім того, зазначає, що проігноровано його заяву про надання йому для ознайомлення протоколів судових засідань та технічних носіїв перебігу судових засідань, що розцінює як порушення його права на захист. Також вважає порушенням його права на захист проведення судових засідань з 31 березня по 16 травня 2016 року за відсутності засуджених (підсудних), в той час як він не відмовлявся від участі в судових засіданнях та без роз`яснення права на відеоконференцію або висловлення пропозиції про проведення дистанційного судового засідання. Під час апеляційного розгляду не досліджено походження релігієзнавчої експертизи, як доказу, якою досліджувалися диски, створених через рік після її проведення. Також зазначає, що в матеріалах справи відсутній протокол виїмки або добровільної видачі дисків. Вказується на не роз`яснення експерту його обов`язків та прав.
		Окрім наведених порушень, засуджений вказує на відмову у його вимозі на заявлення суддею ОСОБА_72 самовідводу з причин упередженого ставлення до ОСОБА_9 під час розгляду її клопотання про застосування амністії. Також зазначає про те, що всі захисники підтримували заявлені судді відмови, які так і залишені без задоволення.
		Також засуджений вказує на те, що під час ознайомлення з матеріалами справи ними виявлено, що слухання в суді першої інстанції проводилося одноособово, а не колегіально, матеріали справи належним чином не прошиті, а деякі аркуші взагалі відсутні.
		Вважає, що наведені ним порушення також надають підстави для скасування і вироку суду.
		У доповненнях до касаційної скарги (заяви від 19 квітня 2017 року) ОСОБА_5 просить звільнити його від подальшого відбування покарання у зв`язку з тяжкою хворобою, а саме хронічний обструктивний бронхіт. Також просить зарахувати в термін попереднього ув`язнення строк з 07 грудня 2011 року по дату винесення рішення касаційним судом за правилами частини 5 статті 72 КК, а також застосувати статтю 81 КК. 
		У заяві від 03 жовтня 2017 року ОСОБА_5 просить застосувати до нього Закон України «Про амністію у 2017 році».
		У доповненнях до касаційної скарги  ОСОБА_5 (заява та клопотання від 20 грудня 2017 року) вказує на невиконання вказівок суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції при повторному розгляді справи не навів докладних мотивів на їх спростування та лише стисло перелічив докази, якими обґрунтовано вирок суду першої інстанції. Також акцентує увагу на тому, що недодержання судом апеляційної інстанції вимог частини 9 статті 362 КПК 1960 року двічі зумовило скасування ухвал апеляційного суду. Під час третього апеляційного розгляду апеляційним судом було допущено порушення вимог статті 55 КПК 1960 року про недопустимість повторної участі судді ОСОБА_73 , який приймав участь під час розгляду апеляційної скарги прокурора про повернення справи на додаткове розслідування, а також судді ОСОБА_74 , який був у складі суду при розгляді апеляції ОСОБА_9 про застосування закону про амністію у 2014 році у даній кримінальній справі. На переконання засудженого, під час розгляду вказаної апеляції ОСОБА_9 суддя ОСОБА_75 висловлював свою особисту оцінку її моральним якостям, оцінку релігієзнавчої експертизи, здійснював моральний тиск на засуджених та їх захисників, що вплинуло на недовіру до нього з боку засуджених та призвело до відмови приймати участь в судових дебатах та не виступати у останньому слові. Вважає, що суддя ОСОБА_75 не повідомив про виготовлення протоколу судового засідання та не розглянув зауваження на нього з метою його приховати. Зазначає про недотримання вимог статті 57 КПК 1960 року під час розгляду заяв про відвід судді ОСОБА_74 , а саме суддя має дати пояснення з приводу заявленого відводу. В той час, як суддя виходив в нарадчу кімнату разом з іншими суддями та рішення про його відвід обговорювалося разом з іншими суддями. У зв`язку з недовірою судів м. Черкаси та Черкаської області, засуджений просить направити справу на новий розгляд до судів м. Києва.
		У доповненнях до касаційної скарги від 21 травня 2018 року, що іменовані клопотанням, ОСОБА_5 повідомив про те, що обвинувачення за частиною 1 статті 255 КК сфальсифіковано правоохоронними органами з огляду на порушення кримінальної справи за частиною 2 статті 209 КК, а потім перекваліфіковано на частину 3 статті 209 КК. Також стверджується і про підроблення доказів у справі за частиною 4 статті 190 КК, що призвело до порушення правоохоронними органами прав людини з огляду на тривалість розгляду справи. Засуджений вважає, що вирок суду не має підстав бути законним та права на існування. 
		У доповненнях до касаційної скарги від 03 червня 2018 року засуджений ОСОБА_5  просить перерахувати йому весь термін його попереднього ув`язнення, оскільки на його переконання ухвала апеляційного суду від 15 квітня 2016 року не набрала законної сили.
		У доповненнях до касаційної скарги від 06 червня 2018 року засуджений ОСОБА_5  просить зарахувати попереднє ув`язнення з 2013 року по теперішній час.
		У доповненнях до касаційної скарги від 18 та 26 липня 2018 року засуджений ОСОБА_5  в порядку частини 5 статті 72 КК перерахувати попереднє ув`язнення з 09 квітня 2017 року по день постановлення рішення касаційним судом.
		У доповненнях до касаційної скарги від 26 липня 2018 року засуджений ОСОБА_5  просить звільнити його із зали суду з огляду на стан здоров`я, у нього на утриманні є троє неповнолітніх дітей та він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.
		У доповненнях до касаційної скарги від 26 липня 2018 року засуджений ОСОБА_5  в порядку частини 5 статті 72 КК перерахувати попереднє ув`язнення з 30 липня 2008 року по 02 серпня 2008 року, з 07 грудня 2011 року по 04 листопада 2014 року, з 21 травня 2015 року по 15 квітня 2016 року, з 15 квітня 2016 року по 16 травня 2016 року.
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції, а матеріали справи направити на додаткове розслідування. 
		Зміст касаційної скарги засудженого ОСОБА_7  є аналогічним тому, що викладено у доповненнях до касаційної скарги засудженого ОСОБА_5 від 20 грудня 2017 року. 
		У касаційній скарзі від 14 липня 2016 року захисник засудженого ОСОБА_7  ОСОБА_8 просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції скасувати, а матеріали справи направити на додаткове розслідування. 
		Зміст касаційної скарги захисника є аналогічним тому, що викладено у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_7  та у доповненнях до касаційної скарги засудженого ОСОБА_5 від 20 грудня 2017 року. 
		У касаційній скарзі від 15 липня 2016 року захисник засудженого ОСОБА_7  ОСОБА_8 просить скасувати окрему ухвалу апеляційного суду.
		Зокрема вказує на хибність висновків суду апеляційної інстанції щодо неналежного ним виконання обов`язків та недотримання вимог статей 23-2, 380 КПК 1960 року.
		Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_5 , який підтримав свою касаційну скаргу та не заперечував проти задоволення інших касаційних скарг, пояснення захисників, які підтримали касаційні скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
		Мотиви Суду
		Відповідно до статті 398 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі  КПК 1960 року) підставами для скасування або зміни вироку,ухвали, постанови є: 1) істотне порушення кримінально-процесуального закону; неправильне застосування кримінального закону; невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
		 
		У статті 395 КПК 1960 року визначено повноваження суду касаційної інстанції, згідно яких касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.
		 
		Зі змісту касаційних скарг та доповнень до них вбачається, що засуджений ОСОБА_5 , засуджений ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 при обґрунтуванні своїх вимог посилаються, окрім іншого, на однобічність та неповноту дізнання, досудового чи судового слідства, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, що згідно зі статтею 398 КПК 1960 року не є предметом перевірки в касаційному порядку. 
		Зокрема, у касаційних скаргах засуджені та захисник, кожний учасник окремо, вказували на зазначені порушення суду апеляційної інстанції, що мало прояв у недопущення повторної участі судді зі складу колегії; не вирішення клопотань; не відведення суддів від розгляду справи в апеляційному порядку; недослідження обставин порушення кримінальної справи за статтею 255 КК; фальсифікацію обвинувачення за статтями 209 та 190 КК; невиконання вказівок суду касаційної інстанції; проведення судових засідань в суді апеляційної інстанції у відсутність засуджених; не ознайомлення засудженого ОСОБА_5 з протоколом судового засідання та технічним носієм перебігу судового засідання; не повідомлення про виготовлення протоколу судового зсідання та не розглянення зауважень на нього; здійснення розгляду справи в суді першої інстанції одноособово; не дослідження походження експертного дослідження; не роз`яснення експерту обов`язків і прав; проголошення резолютивної частини рішення за наслідками розгляду відводів, тощо.
		Втім презумпція невинуватості не може припиняти діяти під час апеляційного та касаційного розгляду лише через те, що провадження у першій інстанції завершилось визнанням особи винною, якщо було подано скаргу (Konstas проти Греції, параграф 36). 
		Разом з цим, право на змагальне провадження означає можливість для сторін знати і коментувати всі складові наданих доказів і всі зауваження, надані для того, щоб вплинути на рішення суду. Воно тісно пов`язане з принципом рівності сторін та входить до поняття справедливого судового розгляду в розумінні статті 6 параграфа 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи (…) судом, який (…) встановив обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. (…)»
		Крім того, право кожного обвинуваченого у кримінальній справі вважатись невинуватим і покладати на сторону обвинувачення обов`язок довести усі твердження щодо наявності вини, не є абсолютним, оскільки у кожній юридичній системі є презумпції факту і права, щодо яких Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не заперечує (Falkпроти Нідерландів). Застосовані презумпції у кримінальному праві повинні врівноважити важливість випадків і права сторони захисту, інакше кажучи, застосовані засоби мають бути розумно пропорційними щодо переслідуваної законної мети (Janosevicпроти Швеції, параграф 101; Falkпроти Нідерландів).
		Суд вважає, що з огляду на обставини даної кримінальної справи перевірка скарг засуджених та захисника на несправедливість провадження у кримінальному провадженні буде відповідати ефективному засобу юридичного захисту (Олег Колесник проти України). 
		Вказане в певній мірі узгоджується також і з наданими суду касаційної інстанції повноваженнями відповідно до вимог 395 КПК 1960 року, якою передбачено, що суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
		Як вказувалося вище, у касаційних скаргах стверджується про порушення вимог процесуального закону під час апеляційного розгляду кримінальної справи.
		З матеріалів кримінальної справи вбачається, що до суду апеляційної інстанції надійшла кримінальна справа на повторний апеляційний розгляд, в якій спершу визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю ОСОБА_74 , ОСОБА_76 та ОСОБА_77 . Вказане слідує з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями (т.118 а.с. 98).
		У зв`язку з перебуванням судді ОСОБА_78 у відпустці 14 вересня 2015 року було здійснено його заміну на підставі протоколу автоматизованої зміни складу колегії суддів на суддю ОСОБА_79 (т.118 а.с. 161, 165-168). Проте, заявлений 15 вересня 2015 року суддею ОСОБА_80 самовідвід був задоволений з огляду на розгляд нею апеляційної скарги захисника в інтересах ОСОБА_9 на судове рішення, яким обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, та цього ж дня було здійснено заміну на суддю ОСОБА_81 , який також вказаного дня і самовідвівся з огляду на сусідство із сім`єю ОСОБА_9 (т.118 а.с.162, 163, 169, 170). 
		На підставі протоколу автоматизованої зміни складу колегії суддів від 15 вересня 2015 року суддю ОСОБА_81 замінено на суддю ОСОБА_73 , який раніше приймав участь у складі колегії при розгляді апеляції на постанову попереднього розгляду справи Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 грудня 2009 року, якою кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 повернуто прокурору Черкаської області для проведення додаткового розслідування. За наслідками розгляду таких апеляцій зазначену постанову скасовано, а матеріали кримінальної справи направлено на новий судовий розгляд із стадії попереднього розгляду в той же суд, але іншому складу суду (т.102 а.с. 73-81, 166-168, т.118 а.с.177). 
		Учасниками судового розгляду під час судового засідання та вже в касаційних скаргах неодноразово стверджується про неможливість в такому випадку повторної участі судді ОСОБА_73 в розгляді кримінальної справи. 
		Проте, відповідно до статей 54, 55 КПК 1960 року серед обстави, що виключають участь судді в розгляді справи, та застережень щодо недопустимості повторної участі судді у розгляді справи такої підстави як участь судді в апеляційному розгляді справи, який у складі колегії суддів скасовував постанову про повернення справи на додаткове розслідування, не передбачено. 
		Більше того, саме така підстава розцінювалася учасниками судового провадження як виключна, про що неодноразово вказувалося суддями під час судового засідання та зафіксовано на технічному записі і в протоколі судового засідання. 
		Однак, Суд не погоджується з тим, що лише участь судді може свідчити про необ`єктивність такого судді або викликати будь-які сумніви у зв`язку з цим, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та підлягають оцінці у кожному конкретному випадку. 
		Крім того, під час апеляційного розгляду учасники судового провадження неодноразово висловлювали сумніви головуючому судді ОСОБА_82 , вважаючи його упередженим, оскільки висловив свої погляди по обвинуваченню. При цьому, висловлювалися про не проведення фіксування судового засідання та оголошення лише резолютивної частини рішення при вирішенні відводів головуючому, колегії суддів та прокурору, тощо.
		Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2015 року попередню ухвалу апеляційного суду від 04 листопада 2014 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. 
		Таке рішення ґрунтувалося на тому, що засуджені ОСОБА_9 та ОСОБА_5 зверталися до апеляційного суду з письмовими клопотаннями про фіксування перебігу судового процесу в апеляційній інстанції технічними засобами. Однак, відповідно до протоколу судового засідання, апеляційний суд, усупереч вимогам частини 4 статті 87, частини 1 статті 362 КПК 1960 року, зазначених клопотань взагалі не вирішив і провів часткове судове слідство без фіксації перебігу судового процесу технічними засобами, що згідно з пунктом 10 частини 2 статті 370 КПК 1960 року є безумовною підставою для скасування судового рішення. Також апеляційному суду надано вказівку про необхідність усунення вказаних в ухвалі порушень, належну перевірку доводів, викладених в апеляціях і касаційних скаргах, та прийняття законного й обґрунтованого рішення, висновки про що він має викласти в процесуальному документі, який би відповідав вимогам закону.
		Під час дослідження згаданих обставин Судом встановлено, що, окрім вирішення самовідводів та формування колегії суддів для розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції, у справі до початку розгляду по суті вирішувалися питання, пов`язані із здійсненням етапу засуджених в судове засідання, перенесення розгляду справи із-за перебування адвоката ОСОБА_8 у щорічній відпустці, зайнятістю в іншому засіданні, призначення судового засідання в зайнятий день та погодження з ним дати судового засідання, вирішення питання щодо усунення захисників та призначення захисників, відмова ОСОБА_9 від захисника ОСОБА_71 , а потім залишення його в участі справи, та призначення захисника, вирішення заявлених відводів, клопотань про зміну запобіжного заходу, тощо (т.118, 120, 121). 
		Після вирішення таких питань, що тривало з 03 червня 2015 року, лише 18 лютого 2016 року Апеляційним судом Черкаської області ухвалено до задоволення клопотання прокурора про проведення часткового судового слідства, до часткового задоволення клопотання ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 щодо проведення повного судового слідства та про фіксування судового процесу технічними засобами та проведення відеозйомки. Ухвалено провести часткове судове слідство в частині дослідження релігієзнавчого висновку, характеризуючих даних на підсудних, аудіо-відео матеріалів богослужінь, які проводилися підсудними, а саме диска №1, диска №5 із застосуванням технічних звукозаписуючих засобів (т.121 а.с. 38-40). 
		У вказаний день разом з вирішенням такого питання також розглядалися відводи головуючому судді, які заявлялися адвокатом ОСОБА_8 , котрий діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 (т.121 а.с.40-43).
		А вже 19 лютого 2016 року розпочався апеляційний розгляд відповідно до вказівок суду касаційної інстанції із супроводженням судового засідання технічними засобами, про що свідчить звукозапис у матеріалах справи.
		Забезпечення апеляційним судом відеосупроводження судового засідання, як про це зазначається у касаційних скаргах та було предметом вирішення судом апеляційної інстанції під час розгляду клопотань засуджених, процесуальним законом не визначено та здійснюється учасниками судового провадження самостійно за погодженням із судом. При тому, що відповідно до вказаної ухвали апеляційного суду від 18 лютого 2016 року таке прохання було задоволено.
		Частинами 5 та 9 статті 362 КПК 1960 року передбачено, що судове слідство в суді апеляційної інстанції провадиться за правилами глави 26 цього Кодексу лише щодо тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої оспорюється в апеляції. Протокол судового засідання та фіксація технічними засобами перебігу судового процесу в апеляційному суді ведуться у випадку проведення ним судового слідства.
		Відповідно до частини 4 статті 87 КПК 1960 року на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи або за ініціативою суду у суді першої чи апеляційної інстанції здійснюється повне фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. 
		На виконання згаданих вимог процесуального закону та заявлених клопотань учасників процесу, а також ураховуючи вказівки касаційного суду 19 лютого 2016 року судом апеляційної інстанції розпочато судове слідство із здійсненням фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. 
		Разом з цим виготовлено журнал судового засідання в додаток до технічного носія та протокол судового засідання, зміст яких викликав у сторін судового процесу невдоволення. 
		Зокрема, учасниками процесу вважається, що зміст протоколу судового засідання повинен у повному обсязі відповідати технічному перебігу судового засідання.
		З такими твердженнями Суд не погоджується, адже частиною 2 статті 87 КПК 1960 року визначено, що у протоколі судового засідання відображаються всі істотні моменти розгляду справи в тій послідовності, в якій вони мали місце в судовому засіданні чи при вчиненні окремої процесуальної дії.
		В той час як учасники процесу вважають, що у протоколі судового засідання повинен бути викладений детальний опис усіх подій, що відбувалися в судовому засіданні, але це не відповідає завданням процесуального закону. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхиляв заперечення на протокол судового засідання.
		Відповідно до технічного запису судового засідання та матеріалів кримінального провадження вбачається, що до початку розгляду справи по суті та проведення судового слідства, окрім іншого, головуючому судді заявлялися відводи у кожному судовому засіданні з різних підстав, а також із зазначенням одних і тих же підстав. 
		Вирішення відводів колегія суддів апеляційного суду здійснювала шляхом постановлення резолютивної частини ухвали із зазначенням дати оголошення повного її тексу. В деяких випадках перед постановленням рішення головуючим надавалися пояснення щодо заявленого відводу.
		Відповідно до частини 2 статі 379 КПК 1960 року, якщо складання ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитись складанням і оголошенням лише резолютивної її частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п`яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового розгляду. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині. 
		Зміст наведеної норми процесуального закону прямо вказує на те, що суд апеляційної інстанції при проголошенні лише резолютивної частини рішення, діяв в межах наданих йому процесуальних законом повноважень.
		А звертаючись до вимог статей 56 - 58 КПК 1960 року, в яких визначено процедуру вирішення відводів, то Суд не вбачає порушень при наданні головуючим пояснень з цих питань. 
		 
		Що стосується випадку заявленої упередженості головуючого судді з огляду на те, що під час поставлених питань засудженій ОСОБА_9 ним висловлено свої погляди по обвинуваченню, а також проведення наступних судових засідань за відсутності засуджених, то Суд вважає таке.
		 
		З технічного перебігу судового засідання вбачається, що в судовому засіданні 31 березня 2016 року було продовжено дослідження відеозаписів з диску №5, вирішено питання щодо заявленого адвокатом ОСОБА_8 клопотання та відводів головуючому, вислухано його заперечення на дії головуючого, викликано карету швидкої медичної допомоги засудженому ОСОБА_7 , за рекомендаціями лікаря продовжено слухання справи, вирішено відводи прокурору та колегії суддів адвоката ОСОБА_8 під час з`ясування думки учасників судового розгляду щодо доповнень часткового судового слідства та відвід головуючому за наслідками поставлених головуючим засудженій ОСОБА_9 питань щодо відеозаписів на диску. 
		 
		Продовжуючи 31 березня 2016 року розгляд справи після оголошеної перерви в судовому засіданні, засуджені відмовилися виходити в зал судового засідання.
		 
		Відповідно до Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності (прим. З 1995 року Україна є членом міжнародної організації Ради Європи, яка серед іншого зосереджена на захисті демократії та верховенства права), судді таким чином повинні виконувати свої обов`язки, уникаючи фаворитизму та проявів упередженості. Вони не повинні приймати рішення, беручи до уваги щось, що виходить за рамки застосування юридичних норм. Поки судді розглядають справу або готуються до її розгляду, вони не повинні свідомо робити будь-яких коментарів, які можуть розглядатися як винесення рішення наперед або які можуть вплинути на справедливість судового розгляду. Судді також повинні виконувати свої функції, керуючись принципом рівно. 
		При цьому у своїх Рекомендаціях № R (94) 12 щодо незалежності, ефективності та ролі суддів (Принцип 1 (2) (d) Комітет Міністрів Ради Європи визначив, що судді повинні мати необмежену свободу вирішувати справи безсторонньо, у відповідності із своїм сумлінням та тлумаченням фактів згідно з чинними правовими нормами.
		Вказане узгоджується і з вимогами статті 260 КПК 1960 року, у якій визначено, що головуючий в судовому засіданні керує судовим засіданням, спрямовуючи судове слідство на забезпечення здійснення сторонами своїх прав, усуває з судового слідства все те, що не стосується розглядуваної справи, і забезпечує належний високий рівень судового процесу. 
		У даній справі побоювання в упередженості головуючого виникли з огляду на поставлені головуючим питання засудженій ОСОБА_9 , зокрема використані суддею слова, в офіційній обстановці та призвело до повторного заявлення відводу головуючому та відмову засуджених ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 від участі в подальших судових засіданнях, зокрема відмову бути доставленим до зали судового засіданні з приміщення конвою в суді апеляційної інстанції.
		На думку Суду, справа повинна розглядатися з точки зору об`єктивної перевірки неупередженості, а, точніше, необхідно дослідити питання про те, чи можуть сумніви заявника, що випливають з конкретної ситуації, вважатися об`єктивно виправданими в обставинах даної справи. 
		Адже необхідно встановити чи існують, крім поведінки самого судді, факти, що потребують доведення, які можуть викликати сумнів у неупередженості судді. Мається на увазі, що при ухваленні рішення про те, чи є в конкретній справі законна підстава побоюватися, що конкретний суддя або склад суду проявили недостатню неупередженість, думка відповідної особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи може це побоювання бути об`єктивно виправданим.
		Відповідно до вказаних умов, в яких виникли сумніви в упередженості головуючого судді, побоювання учасників процесу, що стало наслідком відмови засуджених приймати участь у судових засіданнях, не є виправданими.
		Адже дослідження обставин, про які запитував головуючий суддя у засудженої ОСОБА_9 , були підставами для призначення судового слідства за вимогами апеляцій засуджених та захисника. В той час, як засуджена відмовлялася від будь-яких пояснень. 
		Крім того, головуючим з достатньою повнотою було надано пояснення на заявлений адвокатом ОСОБА_8 відвід у зв`язку з недовірою до нього. 
		Всі вищенаведені випадки відображені на технічному носії перебігу судового засідання в суді апеляційної інстанції та протоколі судового засідання, чому Судом і надано оцінку.
		Водночас, головуючий суддя, якому неодноразово заявлявся відвід з підстав упередженості, 01 квітня 2016 року в судовому засіданні заявив сомовідвід з метою усунення обставин необ`єктивності розгляду справи та повноти. Зокрема, головуючого спонукало обвинувачення адвоката ОСОБА_8 щодо його некомпетентності, особистої зацікавленості, упередженості в розгляді справи. Проте, колегія суддів не знайшла підстав, передбачених статтями 54, 55 КПК 1960 року, для задоволення заяви головуючого про самовідвід, про що постановлено ухвалу у відмові в задоволенні такої заяви головуючого (т.121 а.с.117).
		На переконання Суду, головуючий вчинив усі передбачені процесуальним законом заходи, у тому числі, для надання оцінки обставинам, за яких виникли сумніви в його упередженості. Відновлення довіри або усунення негативних наслідків шляхом заміни головуючого має виправдання лише тоді, коли це потребується, а не в той час, коли учасники усіляко намагаються затягнути розгляд справи або скомпрометувати суддю.
		Так само, Суд розцінює поведінку засуджених щодо відмови від подальшої участі в судових засіданнях суду апеляційної інстанції, як затягування розгляду справи та маніпулювання колегією суддів. 
		З частини 2 статті 358 КПК 1960 року слідує, що засуджений підлягає обов`язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення його становища або суд визнає необхідним провести судове слідство. У цих випадках викликаються і їх захисники, якщо їх участь у справі відповідно до вимог статті 45 цього Кодексу є обов`язковою. Засуджений, що утримується під 
		вартою, підлягає обов`язковому виклику в апеляційний суд також у 
		випадках, коли про це надійшло його клопотання. 
		Відповідно до частини 3 статті 362 КПК 1960 року, неявка учасників процесу на засідання суду апеляційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Кодексом або рішенням апеляційного суду. 
		Висловлюючи бажання брати участь в судовому засіданні, засуджений має добросовісно користуватися наданим процесуальним законом правом, а не маніпулювати ним, не сприймати його не абсолютним та не розцінювати як таке, що беззаперечно вплине на законність та обґрунтованість судового рішення. 
		Законодавець чітко передбачив правила поведінки сторін у кримінальній справі на подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду.
		Тобто учасники судового процесу мають діяти відповідно до загальних положень судового розгляду, а не зловживати своїми правами, як це чітко прослідковується з перебігу судового засідання впродовж апеляційного розгляду. 
		Як убачається з матеріалів кримінальної справи, засуджені не тільки відмовилися виходити до зали судового засідання, про що неодноразово повідомлялося працівниками конвою, у тому числі письмово, а також мало продовження у письмовій переписці з колегією суддів з названого приміщення, оскільки засуджені доставлялися в приміщення суду. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції надавав захисникам час для з`ясування поведінки засуджених та подальшої їх участі в судових засіданнях.
		Отже, суд апеляційної інстанції вжив усіх заходів для використання засудженими своїх прав для подальшої їхньої участі в судових засіданнях, а також намагався з`ясувати обставини, що спонукали їх до таких дій. 
		Однак, засуджені та захисники день за днем створювали штучні обставини для затягування розгляду справи та тримали в судовому засіданні напруження для приведення невідворотних наслідків та змушували колегію суддів до нестриманості. 
		Суд не встановив об`єктивних підстав вважати, що апеляційний розгляд кримінальної справи проведено без дотримання вимог процесуального закону, що повною мірою могло вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень.
		З установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин вбачається, що ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 вчинили дії, передбачені частиною 1 статті 255, частиною 4 статті 28 - частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 209, частиною 4 статті 28  частинами 1, 3 статті 358 КК. 
		Дії останніх здобули таку правову кваліфікацію, як: 
		- створення злочинної організації, тобто створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією, участь в ній та участь в злочинах, вчинюваних такою організацією;
		- шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, вчинене в особливо великих розмірах, злочинною організацією;
		- легалізація (відмивання) доходів, одержаних внаслідок вчинення фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання та маскування незаконного походження таких коштів, вчинене злочинною організацією.
		Як убачається з касаційних скарг засуджених та захисника, ними не оспорюютсья встановлені обставини вчинення злочинів, передбачених частиною 4 статті 28  частинами 1, 3 статті 358 КК.
		Відповідно до статті 65 КПК 1960 року доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
		 
		Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.
		 
		У відповідності до частини 2 статті 66 КПК 1960 року докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями. 
		 
		Заперечуючи доведеність винуватості засуджених в повному обсязі з підстав того, що релігієзнавчий висновок ґрунтується на дослідженні дисків, що здобуті не у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону, тощо, а судово-психологічні експертизи потерпілих мають однаковий зміст, то Суд звертає увагу на наступне. 
		Постановою слідчого в ОВС СУ УМВС України в Черкаській області від 21 жовтня 2008 року у справі призначено судову релігієзнавчу експертизу, виконання якої доручено Державному комітету України у справах Національності та Релігії, в розпорядження надано копію такої постанови та матеріали справи, а на вирішення експертизи поставлено такі питання, як: Яким являлося віросповідання та вчення християнської релігійної громади повного Євангелія «Служіння Святого Духу» (принципи, підходи та інше)?; Чи має дана організація закордонні зв`язки, якщо так то які саме?; Які її основні положення в рамках законодавства, які мають права та обов`язки керівництва даної організації?. Даною постановою експерта попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 КК (т.81 а.с.). 
		У релігієзнавчому висновку від 14 листопада 2008 року № 7/4-8-238 щодо віровчення та культової практики релігійної громади «Служіння Святого Духа» церкви Повного Євангелія, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , в межах релігієзнавчого аналізу наданих на рецензування матеріалів, констатовано, що діяльність керівництва вказаної релігійної громади протирічить церковним принципам і постановам, зареєстрованому Статуту церкви Повного Євангелія. Змістовна спрямованість проповідей та їхні соціальні наслідки регулюються вимогами Кримінального кодексу України і може бути предметом судового розгляду (т.81 а.с.11-13).
		Під час експертизи здійснювалося дослідження та здобували аналізу проповіді та богослужіння, що розміщені на дисках. Такі записи видавалися потерпілим ОСОБА_17 під час досудового розслідування. Кожна дія на досудовому розслідуванні процесуально оформлялася. 
		Зокрема, протоколом огляду речових доказів від 11 вересня 2009 року заступником начальника СУ УМВС України в Черкаській області у присутності двох понятих проведено огляд лазерного диску фірми АСМЕ формату DVD+RW в пластиковій коробці прозорій з одного боку та чорній з іншої. В коробці мається паперова етикетка помаранчевого кольору із написами фірми виробника, формату диску та іншими даними. На диску маються відео файли витягів з служінь ХРГПЄ «Церкви Святого Духа», а саме ті моменти, на яких йде мова про отримання кредитів, неповернення них, вчень про послухання старшим служителем, вчень про те як себе потрібно вести із представниками правоохоронних органів, а також інших речей, які мають відношення до кримінальної справи. Зазначено, що всього на диску є 18 файлів та після огляду даний диск поміщено в поліетиленовий пакет, який зав`язано ниткою, опечатано биркою з пояснювальним написом, підписом слідчого та понятих (т. 84 а.с. 217).
		На підставі постанови від 11 вересня 2009 року про приєднання до справи речових доказів, оглянутий 11 вересня 2009 року лазерний диск фірми ACME формату DVD+RW приєднано до справи в якості речового доказу (т.84 а.с.218).
		Під час апеляційного розгляду досліджено вказані файли на дисках та в судовому засіданні, що відбувся 31 березня 2016 року, засудженою ОСОБА_9 підтверджено, що на відеозаписах відображена вона, жезл тримала вона, вона була пастором, однак вона відмовилася відповідати на те, чи вона проводила богослужіння та чи її голос на запису. 
		Крім того, засуджені вважали ці диски незаконними, записи з якості окремих відрізків та на них є монтаж, а захисник ОСОБА_8 вважав за необхідне допитати експерта для роз`яснення його висновку та вказував на те, що не зрозуміло які диски ним досліджувалися, на підставі яких методів, без попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, тощо, а також стверджував про особистий інтерес потерпілих, а саме неповернення кредитів.
		Тобто основною метою засуджених та захисника в касаційних вимогах, що також ставилося і під час апеляційного розгляду, є визнання такого висновку непридатним для використання. 
		Однак, перевірку таких зауважень вони хотіли здійснити шляхом роз`яснення висновку, який вони вважають вже незаконним та здобутим в порушення процесуального закону. 
		А також на спростування таких доказів не вважали за необхідне досліджувати шляхом призначення експертизи або повного заперечення, що голос на відеофайлах не осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності. 
		Тоді як, впродовж провадження у справі не спростовувалися обставини відношення засуджених до церкви, ролі засуджених в церкві та їх вплив на потерпілих (прихожан).
		Втім, посилання на те, що експерт не повідомлявся про кримінальну відповідальність або не вправі був проводити експертне дослідження не відповідає матеріалам кримінальної справи, про що наведено вище.
		Стверджуючи про те, що судовий експерт представив хибні результати, учасники процесу фактично натякають, що експерт може маніпулювати доказами та був зацікавлений у фальсифікації, але такі судження не можуть залишатися бездоказовими. 
		Крім того, учасники процесу мають очікувати, що такі твердження будуть перевірені наскільки це є можливим, і вразі необхідності буде отримана додаткова інформація.
		Оцінка індивідуально-психологічних особливостей засуджених та потерпілих відбувалася за висновками психолого-психіатричних експертиз, де визначено таке.
		Відповідно до акту №631 від 19 листопада 2008 року копмлексної судової психолого-психіатричної експертизи, експертами на підставі аналізу матеріалів справи, у тому числі СD-диски, до рис характеру під експертної віднесено авторитарний стиль поведінки, вроджену сугестивність, непоганий розповідач, актор, обра пам`ять, холеричний темперамент, істероідність, абсолютна впевненість в собі, схильність до активного накопичення інформації, швидке прийняття досвіду інших, невміння вести діалог, схильність до монологічного викладення імперативно нав`язуваних особистісних цінних позицій. Під час аналізу аудіо та відеоматеріалів щодо проповідей та бесід зі своїми віруючими відмічено, що в деяких проповідях наявний вплив, який розповсюджувався на всі сторони життя, діяльності та поведінки віруючих секти «Служіння Святого Духа» та обмеження їх вчинків, інтересів межами секти, що перекликається з висновком релігіознавчої експертизи щодо віровчення та культової практики релігійної громади «Служіння Святого Духа» церкви Повного Євангелія від 14 листопада 2008 року (т.81 а.с.77-84). 
		Відповідно до акту №633 експертами вказувалося на те, що ОСОБА_7 зберігає складну диференційовану поведінку, спрямовану на власний захист зі збереженим самоконтролем, зі збереженістю цілеспрямованості, продуктивності мислення, критичних і прогностичних функцій (т.81 а.с.144-149).
		Індивідуально-психологічні особливості потерпілого ОСОБА_17 у період часу з 2000 по 2008 рік за час його перебування в зазначеній громаді досліджувалися експертним шляхом. Відповідно до акту №670 встановлено, що у потерпілого ОСОБА_17 в період від 2006 по 2008 рік відбулися певні зміни в індивідуально-психологічних особливостях, які впливали на правильність його оцінки вчинених відносно нього протиправних дій (т. 59 а.с.30-37). 
		В описово-мотивувальній частині висновку досліджувалися протоколи допиту ОСОБА_17 , свідка ОСОБА_83 та оцінювалася бесіда під час експертизи. 
		Експертами стверджено про зв`язок ОСОБА_17 із сектою, що проявлявся у розриві зі своїми «кореяними», відбувався розрив контакту з тим, хто не погоджувався або відволікав від секти; створювалось відчуження та ізоляція пастором та її верхівкою; ізоляція також спряла обмеження доступу до зовнішніх джерел інформації, щоб не формувати протилежну точку зору та критичне ставлення до секти; створювалася однорідність (гомогенність) рядових членів секти, в тому числі і потерпілого, яка сприяла до де індивідуалізації особистості потерпілого, втрачались поступово старі принципи поведінки, цінності, пріоритети, особистісний минулий досвід, а замість них приймався новий набір готових норм стереотипів, нав`язаних пастирем та його помічниками; інакомислення відразу відсікалося (такі члени виганялись з громади), будь-яку неправильну або неприємну думку верхівка об`являла дурною, «від сатани»; на потерпілого впливала сувора дисципліна та субординація, лідера не можна було критикувати або навіть турбувати чи заважати йому. У кожного рядового члена був свій керівник та наставник, тощо.
		Зазначені обставини експерти встановили і щодо ОСОБА_25 , ОСОБА_19 , ОСОБА_28 , ОСОБА_84 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 , ОСОБА_11 , ОСОБА_85 , ОСОБА_51 , ОСОБА_53 , ОСОБА_30 , ОСОБА_55 , ОСОБА_31 , ОСОБА_86 , ОСОБА_32 , ОСОБА_87 , ОСОБА_33 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_38 , ОСОБА_90 , ОСОБА_14 , ОСОБА_39 , ОСОБА_16 , ОСОБА_58 , ОСОБА_46 , ОСОБА_42 , ОСОБА_41 , ОСОБА_48 , ОСОБА_23 , ОСОБА_20 , ОСОБА_57 , ОСОБА_91 , ОСОБА_44 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_49 , ОСОБА_47 , ОСОБА_94 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . 
		Встановлені експертом обставини викладені як в показаннях, наданих під час досудового і судового слідства, потерпілого ОСОБА_17 , так і у показаннях інших потерпілих.
		Крім того, експертами встановлено за інкримінований період часу зміни в індивідуально-психологічних особливостях, які впливали на правильність оцінки вчинених щодо потерпілих вчинених відносно них протиправних дій. 
		Опис впливу на потерпілих відображає мету, з якою виявлено та вилучено за місцем проживання ОСОБА_9 книги з психології та роздруківки текстів з літератури по психології («Список опасных тотальных сект», «Как стать лидером культа», «Методы вербовки и контроля сознания в деструктивных культах», «Манипуляция и права (по Смиту)», та інші).
		Судом першої інстанції на підтвердження показань потерпілих досліджено всі письмові докази: протоколи допитів, протоколи очних ставок між потерпілими і засудженими, кредитні договори, платіжні доручення, тощо.
		Тобто, такі дані визначають коло осіб у вчиненні злочинів, їх роль, спосіб впливу на потерпілих, спосіб отримання коштів, а також мету збирання коштів з потерпілих для купівлі земельної ділянки та побудови бізнес центру на ній. 
		З кожного окремого випадку отримання потерпілими кредитів вбачалося, що в них поручителями виступали засуджені, кожний окремо, а кошти оформлювалися шляхом придбавання у ПП ОСОБА_5 товарів та перерахування коштів на його рахунок.
		Про ці та інші випадки наводилися мотиви в ухвалі апеляційного суду від 15 квітня 2016 року. 
		Разом з цим, твердження засуджених та захисників про невиконання вказівок суду касаційної інстанції від 18 березня 2014 року також не знайшли свого підтвердження. 
		Зокрема, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року вирок Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2013 року щодо ОСОБА_9 та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2013 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_5 скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
		Мотивами такого висновку стало те, що суд апеляційної інстанції здійснив поверхову перевірку доводів апеляційних скарг у частині доведеності винуватості кожного з засуджених у вчиненні інкримінованих злочинів та кримінально-правової оцінки їх діянь, не навівши в ухвалі та вироку докладних мотивів на їх спростування та лише стисло перелічивши докази, якими обґрунтовано вирок суду першої інстанції щодо обвинувачення ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .
		У той час як оцінку саме доведеності винуватості засуджених за обвинуваченням суд касаційної інстанції не здійснював та не давав суду апеляційної інстанції вказівки щодо цього.
		Крім того, судом апеляційної інстанції піддавалися перевірці і доводи щодо обставин порушення кримінальної справи, визначення правової кваліфікації дій, тощо, та обґрунтовано визнані неспроможними. 
		Зі змісту постанови прокурора від 19 лютого 2009 року вбачається, що на момент порушення кримінальної справи за частиною 1 статті 255 КК було недостатньо приводів та підстав для порушення кримінальної справи, у зв`язку з чим постанову слідчого від 26 січня 2009 року скасовано. 
		Після встановлення достатніх даних, а саме з показань потерпілих, експертних досліджень, протоколів очних ставок, тощо, які вказували на наявність ознак злочинних дій засуджених в даній справі та осіб, щодо яких виділено кримінальну справу в окреме провадження та застосовано примусові заходи медичного характеру, постановою від 19 серпня 2009 року за частиною 1 статті 255 КК порушено кримінальну справу. 
		Вказане узгоджується з вимогами Глави 8 КПК 1960 року як і зміна правової кваліфікації під час досудового розслідування.
		Отже, у судів першої та апеляційної інстанцій не було сумнівів у доведеності винуватості засуджених за пред`явленим обвинуваченням. У той час, як докази у кримінальній справі здобули відповідну та належну оцінку на підставі статті 67 КПК 1960 року та було перевірено їх допустимість і здобуття у передбаченому законом порядку. 
		Не вбачає Суд змістовними і твердження щодо порушень вимог процесуального закону, що полягало в непроведенні колегіального розгляду справи в суді першої інстанції. Адже суд апеляційної інстанції висловлювався з цих підстав та зазначав про дотримання вимог щодо роз`яснення таких прав. Проте засуджений згаданим правом не скористався та не заявляв з цього приводу.
		Суд вважає змістовним повідомлення суду апеляційної інстанції щодо ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, оскільки засуджений ОСОБА_5 був забезпечений захисником та заявляв відповідне клопотання вже після подання апеляції. Так само засуджений ОСОБА_5 будь-яких заяв і клопотань після апеляційного розгляду та розгляду заперечень засудженого ОСОБА_7 та його захисника не подавав. 
		Враховуючи викладене, Суд не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг засуджених та захисника. У зв`язку з цим вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими.
		За обставин доведеності винуватості ОСОБА_5 у повному обсязі підстав для застосування Закону про амністію не вбачається. Адже виявлене бажання засудженого на застосування Закону про амністію обмежено законом до осіб, які засуджені за тяжкий злочин та за статтею 255 КК та за тяжкий злочин. 
		Що стосується висловленого бажання ОСОБА_5 про зарахування строку попереднього ув`язнення з 07 грудня 2011 року по день постановлення касаційним судом рішення на підставі частини 5 статті 72 КК, а також у зв`язку з тим, що ухвала апеляційного суду від 15 квітня 2016 року не набрала законної сили, тощо, то воно не грунтується на вимогах закону. 
		Зокрема, у прикінцевих положеннях Закону України №838-VIII від 26 листопада 2015 року «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання», внесених до статті 72 КК змін, встановлено обмеження. Зокрема, визначено, що вони застосовуються до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю. 
		У частині 2 статті 389КК значиться, що подання касаційних скарг на судові рішення, зазначені у частині 2 статті 383 цього Кодексу, не зупиняє набрання ними законної сили. Тоді як згідно з частиною 1 статті 354 цього Кодексу подання апеляції на вирок, ухвалу чи постанову зупиняє набрання ними законної сили та їх виконання, за винятком передбачених у цьому Кодексі випадків.
		 
		Разом з цим, застосування вимог частини 5 статті 72 КК відбувалося як судом апеляційної інстанції при перегляді вироку суду першої інстанції, так і під час його виконання Придніпровським районним судом м. Черкаси від 09 лютого 2016 року при розгляді клопотання ОСОБА_5 та ухвала набрала законної сили. 
		 
		Зокрема, ухвалою Апеляційного суду від 15 квітня 2016 року на підставі частини 5статті 72 КК  ОСОБА_5 зараховано в строк відбування покарання у виді позбавлення волі, строк попереднього ув`язнення з07 грудня 2011 року по 04 листопада 2014 року,з21 травня 2015 року по 15 квітня 2016 року, з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення відповідає 2 дням позбавлення волі.
		Придніпровським районним судом м.Черкаси від 09 лютого 2016 року зараховано до строку відбуття покарання ОСОБА_5 за вироком Придніпровського районного суду м.Черкаси від 01 грудня 2011 року строк попереднього ув`язнення до моменту постановлення вироку, тобто до 01 грудня 2011 за період з 30 липня 2008 року по 02 серпня 2008, що складає 04 дні, який на підставі частини 5 статті 72 КК відповідає покаранню у виді 08 днів позбавлення волі. 
		 
		Крім того, Богунським районним судом м. Житомира від 19 квітня 2018 року здійснювався розгляд клопотання засудженого ОСОБА_5 про його звільнення від відбування покарання за хворобою, на яку він захворів у місцях позбавлення волі. Відповідно до наданої працівником апарату суду інформації, у задоволенні такого клопотання було відмовлено, таке рішення не оскаржувалося та набрало законної сили. Що стосується клопотання ОСОБА_5 про його умовно-дострокове звільнення, то вирішення такого питання ще перебуває на розгляді названого суду. Проте, вирішення такого питання, відповідно до поставлених касаційних вимог, до повноважень суду касаційної інстанції не відноситься. 
		 
		Також колегія суддів не вбачає правових підстав для зміни ОСОБА_5 раніше призначеного покарання з огляду на повідомлені ним обставини про його здоров`я, попередню судимість та перебуванні дітей на його утриманні, оскільки покарання ОСОБА_5 призначено у відповідності до вимог статті 65 КК. 
		 
		Що стосується тверджень адвоката ОСОБА_8 про безпідставність окремої ухвали, то Суд зважив на таке.
		Конституція України в статті 59 проголосила щонайважливішу соціальну функцію адвокатури  забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.
		Роль єдиного незалежного недержавного самоврядного інституту, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі на закріплених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» принципах верховенства права, законності незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів, реалізується адвокатурою в складній системі правовідносин.
		Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або Правилам адвокатської етики.
		У національному законодавстві визначені професійні права адвоката, який під час здійснення адвокатської діяльності має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом,правилами адвокатської етикита договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги.
		У рекомендаціях Комітету Ради Європи державам-членам Ради Європи №R (2000)21 «Про свободу здійснення професії адвоката» (прийнята 25 жовтня 2000 року) визначено наступне: «…З метою сприяння свободі здійснення адвокатами своєї професії з метою зміцнення принципу верховенства права, робота, в якій беруть участь адвокати, зокрема в ролі захисту індивідуальних свобод, виходячи з усвідомлення необхідності справедливої системи правосуддя, яка гарантує незалежність адвокатів при здійсненні ними своїх професійних обов`язків без будь-якого недозволенного обмеження, впливу, примусу, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з боку будь-якої інстанції і з будь-якої причини».
		У відповідних положеннях Висновку №16 (2013) Консультативної ради європейських суддів (CCJE) «Про взаємовідносини між суддями і юристами», які прийняті 13-15 листопада 2013 року, зазначено, що: «Слід розрізняти дві основні області взаємодії суддів та адвокатів: з одного боку, відносини між суддями та адвокатами, які виходять з процесуальних принципів і правил та які безпосередньо впливають на ефективність і якість судочинства. У висновках і рекомендаціях Висновку №11 (2008) про якість судових рішень, CCJE вказує, що стандарти якості судових рішень безпосередньо залежать від взаємодії різних учасників судового процесу; з іншого боку, відносини, які виходять з професійної поведінки суддів і адвокатів і вимагають взаємної поваги завдань кожної сторони і конструктивного діалогу між суддями та адвокатами».
		Вважається, що судді та адвокати повинні бути незалежними в здійсненні своїх обов`язків, а також повинні бути і виглядати незалежними один від одного. Ця незалежність проголошена в статутах і етичних принципах для обох професій.
		В параграфі 7 Рекомендації СМ/Rec (2010)12, в якій говориться, що незалежність суддів повинна бути забезпечена на найвищому можливому юридичному рівні. Так само повинна бути гарантована і незалежність адвокатів. 
		Судді та адвокати повинні мати свій власний набір етичних принципів. Однак, деякі етичні принципи є загальними і для суддів, і для адвокатів, наприклад дотримання закону, професійна таємниця, честь і гідність, повага сторін, компетентність, справедливість і взаємоповага. Етичні принципи суддів і адвокатів повинні також стосуватися їх самих і проявлятися у відносинах між ними.
		Вважається, що відносини між суддями та адвокатами повинні ґрунтуватися на взаєморозумінні завдань кожної сторони, взаємоповазі та незалежності один від одного, а також розвитку діалогу і взаємного обміну між суддями та адвокатами на національному і європейському інститутах рівнях з питань їх взаємовідносин.
		Відносини між суддями та адвокатами повинні забезпечувати неупередженість суду та збереження видимості такої неупередженості, чому повинна приділятися особлива увага, а також дотримуватися процесуальних та етичних правил, що слугують засобом забезпечення неупередженості.
		У даному випадку прослідковувалося зловживання адвокатом ОСОБА_8 своїми правами та допущення таких коментарів, які не тільки ображали честь і гідність суддів, як людей, але й заважали розгляду кримінальної справи за описаних вище обставин. 
		Також, адвокат припускався оцінці погляду на обличчі судді, як він відводить очі, зітхає, кожного разу вдавався до критики, висловлював обурення при незадоволенні клопотань шляхом їх повторного заявлення, заявлення клопотань на свій розсуд, а саме тоді коли обговорювалося питання щодо іншого клопотання, неодноразово заявляв відводи колегії суддів, головуючому судді, прокурору (в кожному засіданні, і не один раз), надавав вказівки всім засудженим, при тому що він представляє інтереси лише ОСОБА_7 , надавав оцінку діям суддів та вносив заперечення на їх дії, допускав висловлювання та оцінку запитанням судді, такі як: «не дочекаєтеся, щоб я Вам відповідав так чи ні; я Вам не студент і не родич, щоб мене відчитувати; Ви так і хочете підчепити людину, підковернути; я вже по обличчю бачу вирішення питання», тощо, надавалися вказівки щодо ходу судового процесу, тощо. 
		Вказане підтверджується самим перебігом судового засідання, в якому на підтвердження викладених в окремій ухвалі обставин з`ясовувалися шляхом письмової та усної доповіді посадових осіб, які були відповідальні за забезпечення охорони в судовому засіданні та супроводу засуджених в судове засідання.
		Суд вважає, що адвокат ОСОБА_8 перебрав на себе повноваження суддів та вважав себе ключовою особою, не діяв відповідно до принципів, визначених у законі. Тим більше, що не був відкритий до юридичного діалогу в рамках судового процесу, а перейшов на особисте відношення до суддів та прокурора. 
		Виправданим наслідком такої поведінки стало те, що суд апеляційної інстанції постановив 15 квітня 2016 року окрему ухвалу про доведення до відома кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури м. Києва про дії адвоката ОСОБА_8 . 
		Таким чином, окрема ухвала апеляційного суду також є законною та обґрунтованою.
		Відтак касаційні скарги задоволенню не підлягають з вищеописаних підстав.
		На підставі наведеного та керуючись статтями 394-396 КПК 1960 року, пунктом 15 розділу 11 Перехідних положень КПК з урахуванням Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд
		ухвалив:
		вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2016 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8  без задоволення.
		Окрему ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2016 року щодо захисника ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу останнього  без задоволення.
		Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		___________________ _______________________ ________________________
		 ОСОБА_1    ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...