Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/10888/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Умисне знищення або пошкодження майна.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.10.2018.
Дата набрання законної сили: 03.10.2018
Номер судового провадження: 51-1351км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		03 жовтня 2018 року
		м. Київ
		Справа №761/10888/13-к
		Провадження № 51-1351км18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		виправданого ОСОБА_6 ,
		захисника  ОСОБА_7 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року у кримінальному провадженні №12013110100000403 про обвинувачення 
		ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 194 КК;
		ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , остання адреса проживання: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 194 КК.
		Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Органами досудового розслідування, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 обвинувачувалися у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, за наступних обставин.
		ОСОБА_8 , працюючи на посаді голови правління АКБ «Таскомерцбанку» неодноразово зустрічався з жителем м. Донецька ОСОБА_6 , який просив у нього сприяння в отриманні кредиту в зазначеній банківській установі. ОСОБА_8 , маючи неприязні стосунки до своєї колишньої співмешканки ОСОБА_9 та до її співмешканця ОСОБА_10 , в присутності ОСОБА_6 неодноразово неприязно висловлювався в адресу ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та висловлював до ОСОБА_6 усні прохання, які зводились до того, щоб останній, заподіяв його колишній співмешканці ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження та пошкодив автомобіль, що належав ОСОБА_10 . 
		ОСОБА_6 , діючи з корисливих спонукань, бажаючи отримання кредиту в АКБ «Таскомерцбанку» за сприяння ОСОБА_8 , погодився на пропозицію останнього і розробив план злочинних дій.
		Виконуючи умови усної домовленості з ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , маючи на меті пошкодження майна ОСОБА_10 05 грудня 2005 року, в денний час, прибув на ринок «Куренівський», що розташований на вул. Автозаводській в м.Києві, де у невстановленої слідством особи придбав бензин, машинне масло та відпрацьоване машинне масло і змішав їх в одній скляній ємкості, після чого, прослідував на АДРЕСА_4 і залишив пляшку з заздалегідь виготовленою ним рідиною на подвір`ї вказаного будинку, сховавши її під дерев`яною огорожею, підготувавши таким чином умови для вчинення злочину.
		Продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, направлений на знищення чужого манна шляхом підпалу, ОСОБА_6 , 06 грудня 2005 року, приблизно о 06год., приїхав на вул. В. Житомирську в м. Києві, де зайшов на подвір`я будинку АДРЕСА_4 вказаної вулиці, де взяв заздалегідь приготовлену ним пляшку з рідиною. Після чого, ОСОБА_6 підійшов до автомобіля«БМВ 328»,д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_10 і знаходився на подвір`ї вказаного будинку, вилив вміст пляшки на капот зазначеного автомобіля.
		Продовжуючи реалізацію злочинного наміру, ОСОБА_6 за допомогою сірників, які він приготував для вказаної операції, підпалив шматок заздалегідь заготовленої тканини, яку поклав на рідину розлиту на капоті автомобіля, від чого вона загорілася. Впевнившись в тому, що автомобіль загорівся, ОСОБА_6 з місця вчинення злочину зник.
		Згідно з висновком пожежно-технічної експертизи № 8/2-пт/7 від 24 березня 2006року «причиною виникнення пожежі, яка виникла 06 грудня 2005 року в автомобілі «БМВ-328», д.н.з. НОМЕР_1 , є занесення стороннього джерела запалювання з ознаками попередньої підготовки події. Осередок пожежі, яка виникла 06 грудня 2005 року, знаходився, на капоті з правої сторони біля лобового скла автомобіля «БМВ-328», д.н.з. НОМЕР_1 » .
		Згідно з висновком автотоварознавчої експертизи № 2293 від 06 травня 2006 року «ринкова вартість автомобіля «БМВ-328і», реєстраційний № НОМЕР_1 станом на 06грудня 2005 року може складати 113781,55 грн (сто тринадцять тисяч сімсот вісімдесят одна гривня 55 копійок). Матеріальний збиток, завданий власнику транспортного засобу «автомобіля БМВ-328і» реєстраційний № НОМЕР_1 в результаті його пошкодження, складає 59131,11 грн (п`ятдесят дев`ять тисяч сто тридцять одна гривня 11 копійок).
		Таким чином, в результаті умисного підпалу ОСОБА_10 була заподіяна матеріальна шкода в розмірі 59131,11 грн, що являє собою великий розмір, оскільки в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
		Крім того, ОСОБА_6 , виконуючи умови усної домовленості з ОСОБА_8 , з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , 30 грудня 2005 року, приблизно о 16 год., приїхав на ринок «Куренівський»,що розташований на вул. Автозаводській в м. Києві, де за 15 грн у невстановленої слідством особи придбав концентровану сірчану кислоту.
		Здійснивши покупку, ОСОБА_6 прибув на вул. Пимоненка в м. Києві, де заходилось службове приміщення, в якому працювала ОСОБА_9 та почав чекати закінчення робочого дня, коли остання буде слідувати додому. ОСОБА_6 , дочекавшись виходу зі службового приміщення ОСОБА_9 , прослідував за нею по вул. Студентській в напрямку вул. Артема в м. Києві.
		Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на заподіяння ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, о 18 год. 30 хв., ОСОБА_6 наздогнав її поряд з буд. АДРЕСА_5 та відкривши заздалегідь приготовлену ним пляшку з концентрованою сірчаною кислотою, тримаючи її в лівій руці, вилив кислоту в обличчя ОСОБА_9 , внаслідок чого останній були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до стійкої втрати працездатності в розмірі 95 %.
		Після цього, ОСОБА_6 з місця вчинення злочину зник.
		За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 194 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що ним вчинено кримінальні правопорушення.
		Скасовано арешт накладений постановою слідчого СВ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві від 12 квітня 2006 року на майно ОСОБА_6 . Запобіжний захід ОСОБА_6 у виді особистого зобов`язання, скасовано. По справі вирішено питання щодо речових доказів.
		При цьому, судом зазначено, що кримінальні правопорушення стосовно потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 мали місце, але з урахуванням доказів, які були досліджені в судовому засіданні, з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом те, що ОСОБА_6 06 грудня 2005 року умисно, шляхом підпалу пошкодив належний потерпілому ОСОБА_10 автомобіль марки «БМВ 328», д.н.з. НОМЕР_1 , заподіявши шкоду у великих розмірах, а також 30 грудня 2005 року умисно заподіяв потерпілій ОСОБА_9 виливши їй в обличчя кислоту, тяжке тілесне ушкодження, що спричинило розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, непоправне знівечення обличчя. 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року відмовлено у застосуванні примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_8 , кримінальне провадження за ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 27 ч.2 ст.194 КК щодо нього закрито.
		Цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 залишено без розгляду. Скасовано арешти накладені на майно ОСОБА_8 , відповідно до постанов слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві та Шевченківського районного суду м. Києва. Вирішено питання стосовно запобіжного заходу і речових доказів.
		При цьому, судом зазначено, що суспільно небезпечні діяння стосовно потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 мали місце, але з урахуванням доказів, які були досліджені в судовому засіданні, з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом те, що ОСОБА_8 06 грудня 2005 року вчинив підбурювання до умисного шляхом підпалу пошкодження належного потерпілому ОСОБА_10 автомобіля марки «БМВ 328», д.н.з. НОМЕР_1 , заподіявши шкоду у великих розмірах, а також 30 грудня 2005 року вчинив підбурювання до умисного заподіяння потерпілій ОСОБА_9 , шляхом виливання їй в обличчя кислоти, тілесного ушкодження, що спричинило розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, непоправне знівечення обличчя.
		Дії ОСОБА_6 органами досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст.194КК, як умисне, шляхом підпалу пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах; за ч. 2 ст.121 КК, як заподіяння умисного тілесного ушкодження, що спричинило розлад здоров`я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, непоправне знівечення обличчя; ОСОБА_8 - за ч.4 ст.27, ч.2 ст.194 КК, як підбурювання до умисного пошкодження чужого майна, шляхом підпалу, що заподіялошкоду у великих розмірах; за ч. 4 ст.27, ч. 2 ст.121КК, як підбурювання до заподіяння умисного тілесного ушкодження, що спричинило розлад здоров`я поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, непоправне знівечення обличчя.
		Ухвалами Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року щодо ОСОБА_6 та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року щодо ОСОБА_8 залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 , а також ухвалу місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що виразилось у незастосуванні закону, який підлягає застосуванню.
		В обґрунтування наведеного зазначає, що місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , як результат, необґрунтовано виправдав ОСОБА_6 та відмовив у застосуванні примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_11 .
		Вказує, що необґрунтованість судових рішень місцевого суду полягає у тому, що не були належним чином проаналізовані та оцінені всі розглянуті у ході судового слідства докази на підтвердження винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_8 зурахуванням того, судом було порушено вимоги ст.ст. 85, 86, 94, 290, 357 КПК, а саме: необґрунтовано визнано деякі докази неналежними, деякі докази недопустимими, відкинуто частину доказів, не надано оцінки доказам в їх сукупності. Зокрема, визнано недопустимими доказами речові докази через їх не відкриття відповідно до ст.290КПК, а також аудіозапис розмов співучасників на підставі рішення КСУ. 
		Вважає, що судом безпідставно визнано недопустимими доказами: висновок фоноскопічної експертизи, показання свідка ОСОБА_12 , аркуш паперу зхарактеризуючими даними на потерпілу ОСОБА_9 , який було вилучено в квартирі ОСОБА_6 . 
		Так, суд першої інстанції визнав недопустимими доказами 2 протоколи явки з повинною ОСОБА_6 від 06 лютого 2006 року (т.2 а.с. 242-244) та протокол відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_6 від 07 лютого 2006року (т. 1 а.с. 216-224), оскільки вони, начебто, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, а саме: в результаті психологічного тиску на останнього та порушення його прав на свободу і особисту недоторканність. 
		На противагу цьому прокурор вважає, що протокол відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_6 відповідає вимогам ст. 194 КПК, а факт добровільності надання показань ОСОБА_6 підтверджується відеозаписом проведення відтворення обстановки та обставин події злочинів. При цьому, визнавальні показання ОСОБА_6 не є єдиним доказом винуватості по справі. 
		Також, зазначає, що оскільки постанову про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП не скасовано, то і факт його затримання є законним. 
		Стверджує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази того, крім слів самого обвинуваченого, що до ОСОБА_6 працівниками міліції застосовувалися незаконні методи дізнання та слідства та що на нього чинився тиск.
		Крім того, вказує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
		В запереченнях захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на касаційну скаргу прокурора просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_8  без зміни.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу підтримав просив судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому пояснив, що ОСОБА_6 лише в суді заявив про тиск, а раніше про це не говорив. Зазначив про допустимість таких слідчих дій, як явки з повинною і відтворення обстановки іобставин події. Також, вказав, що апеляційний суд відмовив у клопотанні прокурора про призначення експертизи.
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 заперечив проти касаційної скарги прокурора, просив судові рішення залишити без зміни та пояснив, що справа 7 разів направлялася на додаткове розслідування. Показання від ОСОБА_6 були отримані під час адміністративного арешту.
		Виправданий ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечив проти касаційної скарги прокурора, просив судові рішення щодо нього залишити без зміни. При цьому, пояснив, що вперше повідомив про тиск через 2 місяці, під вартою тримався з 2006 по 2013 рік, а саме: 7 років 9місяців 24 дні.
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час імісце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви суду
		Відповідно до ст. 438 КПК предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, окрім іншого, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч.1 ст.412КПК).
		У відповідності з вимогами ч.2 ст.433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали провадження, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
		Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, районним судом постановлено виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст.194 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що ним вчинено кримінальні правопорушення. Щодо ОСОБА_8 ухвалою районного суду відмовлено узастосуванні примусових заходів медичного характеру, кримінальне провадження за ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 27 ч.2 ст. 194 КК щодо нього закрито.
		Твердження в касаційній скарзі прокурора про наявність в діях ОСОБА_6 та ОСОБА_8 складів злочинів відповідно, передбачених ч.2 ст. 121, ч. 2 ст.194 КК і ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 27 ч.2 ст. 194 КК, та безпідставне їх виправдання івідмову у застосуванні примусових заходів медичного характеру є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду і спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Судом першої інстанції правильно встановлено, що кримінальні правопорушення стосовно потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 мали місце, але з урахуванням доказів, які були досліджені в судовому засіданні, з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом те, що ОСОБА_6 06 грудня 2005 року умисно, шляхом підпалу пошкодив належний потерпілому ОСОБА_10 автомобіль марки «БМВ 328», д.н.з. НОМЕР_1 , заподіявши шкоду у великих розмірах, а також 30грудня 2005 року вилив потерпілій ОСОБА_9 в обличчя кислоту, чим умисно заподіяв тяжке тілесне ушкодження, що спричинило розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, непоправне знівечення обличчя. 
		Крім того, судом правильно зазначено, що за наведених вище обставин, сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом те, що ОСОБА_8 вчинив підбурювання до умисного шляхом підпалу пошкодження належного потерпілому ОСОБА_10 автомобіля, заподіявши шкоду у великих розмірах, а також підбурювання до умисного заподіяння потерпілій ОСОБА_9 , шляхом виливання їй в обличчя кислоти, тілесного ушкодження, що спричинило розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, непоправне знівечення обличчя.
		При цьому, місцевим судом враховано та належним чином дано оцінку показанням ОСОБА_6 , потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , даним, що містяться в акті про пожежу, у висновках спеціаліста, судово-медичної, фоноскопічної, судової автотоварознавчої, пожежно-технічної та хімічної експертиз, протоколах огляду місця події, з фототаблицями, відтворення обстановки та обставин події з фототаблицею до нього, перегляду відеозапису, явок з повинною, огляду предметів, очних ставок, даних, що містяться в актах стаціонарної судово-психіатричних, стаціонарної судової психолого-психіатричної і амбулаторної комплексної психолого-психіатричної експертиз та іншим доказам наявним у провадженні.
		Твердження прокурора, що необґрунтованість судових рішень місцевого суду, у зв`язку із тим, що судом не були належним чином проаналізовані та оцінені всі розглянуті у ході судового слідства докази на підтвердження винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_8 та було порушено вимоги ст.ст. 85, 86, 94, 290,357 КПК, а саме: необґрунтовано визнано деякі докази неналежними, деякі докази недопустимими, відкинуто частину доказів, не надано оцінки доказам в їх сукупності, зокрема, безпідставно визнано недопустимим доказом речові докази через їх не відкриття відповідно до ст. 290 КПК, а також аудіозапис розмов співучасників на підставі рішення КСУ є необґрунтованими, виходячи із наступного.
		Досудове слідство у даній кримінальній справі було проведено за нормами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, а при поверненні кримінальної справи прокурору для проведення додаткового розслідування, після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 січня 2013року, розслідування проведено за нормами чинного Кримінального процесуального кодексу України.
		Згідно з п. 8 розділу XI «Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України», допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.
		Зважаючи на це, Верховний Суд зауважує, що суд першої інстанції безпосередньо, всебічно, дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, прийшов до висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувачення, оскільки частина з них здобута з грубим порушенням норм процесуального законодавства, а інші, як самі по собі, так і в сукупності, прямо чи не прямо не підтверджують причетність ОСОБА_6 до діянь, про які зазначено в обвинувальному акті.
		Так, інформація, яку повідомляв ОСОБА_6 під час «добровільного зізнання» єзагальною, без повідомлення конкретних фактів, а слідчий під час відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_6 не намагався дізнатися востаннього більш конкретну інформацію.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 був затриманий працівниками міліції 04 лютого 2006 року, а постановою судді Шевченківського районного суду м.Києва від 06 лютого 2006 року ОСОБА_6 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП та накладено стягнення у виді адміністративного арешту на строк 15 діб.
		При цьому, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які процесуальні рішення щодо підстав затримання ОСОБА_6 04 лютого 2006року, зокрема, відсутні як протокол затримання ОСОБА_6 в порядку ст.263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, так і протокол затримання останнього в порядку ст. 115 КПК України 1960 року.
		Разом з тим, 06 лютого 2006 року начальником відділу карного розшуку Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_14 прийнято у ОСОБА_6 вказані явки з повинною, а 07 лютого 2006 року слідчим СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_15 за участю ОСОБА_6 проведено слідчу дію відтворення обстановки та обставин події, в ході якої останній відтворив обстановку та обставини, за яких відбулись події, зазначені в протоколі допиту підозрюваного ОСОБА_6 від 06 лютого 2006 року.
		Вказане свідчить про те, що під час відбування ОСОБА_6 стягнення у виді адміністративного арешту, від останнього працівниками міліції отримано зізнавальні показання.
		Тобто, адміністративне затримання ОСОБА_6 відбулося фактично для забезпечення можливості допиту його в якості підозрюваного у кримінальній справі, що становить свавільне позбавлення волі та є порушенням п. 1 ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. Про аналогічні обставини зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Квашко проти України» від 26 вересня 2013 року та «Рудніченко проти України» від 11 липня 2013року.
		Крім того, стороною обвинувачення не спростовано тверджень ОСОБА_6 щодо застосування до нього фізичного та психологічного тиску в період з 04 по 07лютого 2006 року, органи прокуратури не провели адекватної перевірки таких заяв обвинуваченого, не намагались з`ясувати, що сталось із останнім в зазначений період. Тобто, ОСОБА_6 був позбавлений ефективного розслідування за його скаргою на погане поводження з боку працівників міліції, що є порушенням ст. 3 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. При цьому, місцевий суд обґрунтовано критично віднісся до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутності в діянні працівників міліції ознак злочинів, передбачених ст. ст. 364, 365 КК, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року за заявою ОСОБА_6 про застосування до нього незаконних методів слідства з боку співробітників Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
		Тому районний суд цілком обґрунтовано первинні показання ОСОБА_6 , що містяться в явках з повинною та в протоколі відтворення обстановки та обставин події, не поклав в основу обвинувачення, а складені за результатами таких показань процесуальні документи визнав недопустимими доказами, оскільки вони отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та законами України.
		Щодо встановленого експертом змісту розмови між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на касеті «ТDК МС-90» № АТАD020, вилученої 05 лютого 2006року за місцем проживання ОСОБА_6 під час огляду місця події, що підтверджується даними протоколу огляду та даними висновку фоноскопічної експертизи №19/13-16 від 27березня 2006 року, Верховний Суд відхиляє доводи прокурора про безпідставність невизнання належним доказом аудіозапису розмов співучасників. Згідно, консультативного висновку № 4900 від 14 червня 2006 року з дослідження відеозвукозапису Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлення автентичності фонограми в юридичному плані неможливо без вирішення питання про оригінальність цієї фонограми, оскільки відсутність ознак монтажу вфонограмі, що є (або може бути) копією, не дає можливості оцінювати первинний стан зафіксованої в фонограмі інформації. Разом з тим, питання про оригінальність запису розмови не вирішувалося.
		Оскільки стороною обвинувачення не було надано достовірних доказів того, ким та на яких підставах здійснено запис розмови, що міститься на мікрокасеті, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про невизнання змісту розмов та даних висновку експертизи належним доказом по справі. 
		Також, Верховний Суд відхиляє доводи прокурора про безпідставне визнання недопустимим доказом дослідженого місцевим судом речового доказу аркушу паперу з характеризуючими даними на потерпілу ОСОБА_9 , оскільки дані протоколу огляду місця події від 05 лютого 2006 року, складеного за результатами проведеного огляду квартири АДРЕСА_6 за місцем проживання ОСОБА_6 , не містять відомостей щодо вилучення в ході зазначеної слідчої дії характеристики на ОСОБА_9 . Оскільки джерело походження вказаної характеристики на ОСОБА_9 не відоме, тому суд правильно визнав цей речовий доказ недопустимим доказом.
		Таким чином, визнавши недопустимими низку доказів по справі суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, а ОСОБА_8  у підбурюванні до їх вчинення, зазначивши усвоїх судових рішеннях мотиви прийняття такого рішення. 
		Крім того, доводи у касаційній скарзі прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, є аналогічними доводам його апеляційної скарги, які були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З цим висновком погоджується Верховний Суд.
		Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.419КПК України.
		Таким чином, у касаційній скарзі прокурора не зазначено жодної, передбаченої ст.438КПК обставини, яка б свідчила про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що перешкодило б суду постановити законний та обґрунтований вирок; не наведено у касаційній скарзі й переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанцій, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом те, що ОСОБА_6 вчинив інкриміновані йому правопорушення, а ОСОБА_8 - підбурювання до їх вчинення та незаконності судових рішень, що давали б підстави для їх скасування. 
		Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини провадження, Верховний Суд вважає, що судові рішення в провадженні щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 є законними і обґрунтованими, у зв`язку з чим касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
		Порушень норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, які були б підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не вбачає. 
		Враховуючи наведене та керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, авирок Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року щодо ОСОБА_6 , ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
		З цих підстав Суд постановив:
		Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
		Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року щодо ОСОБА_6 , ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...