Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 501/1245/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне тяжке тілесне ушкодження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2018.
Дата набрання законної сили: 04.10.2018
Номер судового провадження: 51-89км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		4 жовтня 2018 р.
		м. Київ
		справа № 501/1245/17
		провадження № 51-89км18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , 
		прокурора  ОСОБА_5 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017160160000455 за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Одеса, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 14 липня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
		Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
		На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 19 квітня 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Прийняте рішення щодо речових доказів.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він приблизно о півночі з 15 на 16 квітня 2017 року, знаходячись за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 , під час спільного вживання спиртних напоїв з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, які переросли у конфлікт, умисно наніс кулаком правої руки два удари по обличчю ОСОБА_8 , а також один удар кутом верхньої частини дерев`яного табурету по голові з лівого боку, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смерті потерпілого.
		Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 21 вересня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подає
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що в порушення ч.3 ст.404 КПК України апеляційний суд за клопотанням сторони захисту повторно не дослідив показання засудженого, які останній надавав суду першої інстанції, внаслідок чого безпідставно погодився з висновками цього суду та не перевірив доводи щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_7 на ст.118 КК України.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
		Мотиви суду
		Відповідно до ч. 1ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зіст. 438 КПКУкраїни є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Згідно зі ст.438 КПК України, при вирішенні питання про наявність підстав для скасування судових рішень суд касаційної інстанції має керуватисястаттями 412-414 цього Кодексу.
		Фактичні обставини кримінального провадження, які були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд не перевіряє.
		Доводи захисника ОСОБА_6 про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України безпідставні.
		Зі змістуст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.
		Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
		Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції при перегляді вироку щодо ОСОБА_7 дотримався.
		З матеріалів справи убачається, що сторона захисту оскаржувала вирок з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засудженого.
		Сторона захисту не заперечувала доведеності винуватості ОСОБА_7 у заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть, але вважала, що такі дії засудженого слід розцінювати як вбивство потерпілого, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони.
		Колегія суддів апеляційного суду, переглядаючи кримінальне провадження у межах поданих апеляційних скарг, дійшла висновку, що доводи про перевищення засудженим меж необхідної оборони при заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень є необґрунтованими. З такими висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
		Так, право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певних умов, визначених законом. Такими відповідно до ч. 1ст. 36 ККУкраїни є будь-які дії особи, безпосередньо спрямовані на заподіяння негайної та невідворотної істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, і у зв`язку з цим вимагають свого негайного відвернення або припинення.
		Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме: прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у випадку необхідної оборони, ай при перевищенні її меж.
		У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання заподіяти шкоди потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
		Із показань засудженого слідує, що він був знайомий з потерпілим, під час спільного вживання спиртних напоїв за місцем проживання потерпілого у приміщенні кімнати між потерпілим та  ОСОБА_9 виникла сварка, в ході якої потерпілий висловлював образливі слова та фізично зачіпав останнього. У зв`язку з цим ОСОБА_7 наніс декілька ударів у голову ОСОБА_8 та разом з ОСОБА_9 перейшов у приміщення кухні. Через деякий час до них підійшов ОСОБА_8 з дерев`яною качалкою у руках та став нею погрожувати, а засуджений навідліг наніс йому кутом дерев`яного табурету удар у голову, після чого залишив квартиру.
		Отже, зі змісту показань засудженого не вбачається, що потерпілий застосував фізичну силу або вчинив інші активні агресивні дії, що могли би становити реальну загрозу його життю або здоров`ю. Даних про наявність у ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_8 , у справі не міститься.
		Встановлені судом фактичні обставини,у тому числі й на підставі показань самого засудженого,свідчать, що дії потерпілого за своїми об`єктивними ознаками не могли створити реальної та безпосередньої загрози заподіяння шкоди для ОСОБА_7 , які б у зв`язку з цим викликали невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому. Отже, вважати, що засуджений, завдаючи потерпілому удар зі значною силою дерев`яним табуретом у життєво важливий орган, перебував у стані оборони та діяв з перевищенням її меж, підстав немає.
		Дії, передбачені ст.118 КК України, а саме вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, вчиняється лише умисно. Даних про те, що ОСОБА_7 бажав настання дляпотерпілого негативнихнаслідків саме у видісмерті, не встановлено. Разом із тим,виходячи з фактичних обставин,умисел ОСОБА_7 при завданні удару табуретом потерпілому охоплювався настанням будь-яких тілесних ушкоджень, у тому числі й тяжких. Тому діяння ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 2ст. 121 КК України, тобто за наслідками, які фактично настали.
		Доводи захисника про порушення апеляційним судом вимог ч.3 ст.404 КПК України є безпідставними.
		Так, захисник у поданому до апеляційного суду клопотанні ставив питання про повторне дослідження показань ОСОБА_7  шляхом відтворення звукозапису судового засідання місцевого суду.
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження, суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		За змістом вказаної норми, повторне дослідження доказів в суді апеляційної інстанції здійснюється за клопотанням учасників судового провадження за умови, що вони були досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями. Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом в такому випадку є обов`язковим.
		Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
		Отже, повторне дослідження апеляційним судом показань засудженого, які були надані в суді першої інстанції, шляхом відтворення звукозапису, як про це ставив питання захисник, є процесуально неприйнятним і не узгоджується з установленими процесуальним законом вимогами щодо безпосереднього отримання судом показань учасників процесу.
		Натомість безпосередньо апеляційному суду засуджений з достатньою повнотою надав пояснення щодо обставин кримінального провадження, всі доводи сторони захисту щодо незгоди з вироком суду були перевірені, а підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, зазначені в ухвалі цього суду, з чим погоджується і колегія суддів.
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогамст.ст.370, 419 КПК України.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		Керуючисьстаттями434,436,441,442 КПК України, пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017р.), Суд
		у х в а л и в:
		Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6  без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		 
		ОСОБА_10    ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...