Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 279/4204/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.10.2018.
Дата набрання законної сили: 12.09.2018
Номер судового провадження: 61-7046зп18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 вересня 2018 року
		місто Київ
		 
		справа № 279/4204/13-ц
		провадження № 61-7046зпв18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.
		учасники справи:
		позивач (заявник) - ОСОБА_3,
		відповідач- ОСОБА_4,
		розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд рішення Апеляційного суду Житомирської області від 28 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Кочетова Л. Г., Микитюк О. Ю., Шевчук А. М. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Хопти С. Ф., Гулька Б. І., Закропивного О. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків,
		ВСТАНОВИВ:
		У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на відшкодування упущеної вигоди суму у розмірі 24 000, 00 євро, що складає еквівалент 384 685, 00 грн.
		Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 09 січня 2007 року між ним та відповідачем укладено договір про надання послуг з працевлаштування за кордоном. У липні 2007 року за посередництва відповідача ОСОБА_3 підписано трудовий договір із Товариством з обмеженою відповідальністю «АвтоМаліновський» (далі - ТОВ «АвтоМаліновський»), за яким він мав бути прийнятий на роботу з 01 серпня 2007 року строком на 1 рік із заробітною платою в розмірі 2 000, 00 євро на місяць. Проте відповідач не оформила йому трудової візи та дозвіл на працевлаштування, в подальшому позивачу стало відомо, що зазначеного підприємства не існує. Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 22 серпня 2011 року, який набрав законної сили, ОСОБА_4 засуджено за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України. Зазначав, що унаслідок вчинення відповідачем кримінального правопорушення йому завдано збитків у вигляді упущеної вигоди, у розмірі заробітної плати, яку він мав отримати у разі працевлаштування у ТОВ «АвтоМаліновський».
		Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2014 року позов ОСОБА_5 задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 384 654, 48 грн на відшкодування завданих збитків; вирішено питання розподілу судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що згідно з укладеним між позивачем та ТОВ «АвтоМаліновський» договором ОСОБА_3 мав би отримувати заробітну плату у роботодавця у сумі 2 000, 00 євро щомісячно протягом року, тому сума неотриманого заробітку за рік складає 24 000, 00 євро. Суд зробив висновок, що позивач вжив всіх необхідних заходів задля працевлаштування та отримання заробітної плати, порушення прав позивача відбулось саме та виключно з вини відповідачки, тому позовні вимоги є обґрунтованими.
		Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 28 лютого 2017 року рішення міськрайонного суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3
		Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що вироком Богунського районного суду м. Житомира від 22 серпня 2011 року ОСОБА_4 засуджено вчинене протиправне діяння за частиною четвертою статті 190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах) до 6 років 5 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Згідно з виконавчим листом, виданим Богунським районним судом м. Житомира 22 серпня 2011 року, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто 23 053, 20 грн на відшкодування майнової шкоди. Враховуючи, що позивачем не доведено наявність збитків у вигляді упущеної вигоди, апеляційний суд ухвалив нове рішення про відмову у позові.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 28 лютого 2017 року залишено без змін.
		У грудні 2017 року ОСОБА_3 у порядку, передбаченому статтею 355 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року та рішення Апеляційного суду Житомирськї області від 28 лютого 2017 року.
		У заяві ОСОБА_3 просив скасувати судові рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а також з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		На обґрунтування заяви як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ та як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах ОСОБА_3 надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року у справі № 6-43787св12, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року у справі № 6-2012св14, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2015 року у справі № 6-6261ск15, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2015 року у справі № 5-2346ск15; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2015 року у справі № 5-7421св15, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року у справі № 11-сс/796/875/2015, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року у справі № 754/4205/15-ц, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі № 398/2437/15-ц; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року у справі № 668/4284/13-ц.
		На обґрунтування заяви ОСОБА_3 щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права надав постанови Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 6-985цс17, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-577цс17.
		Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України 
		від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		07 лютого 2018 року заяву ОСОБА_3 про перегляд рішення Апеляційного суду Житомирської області від 28 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року передано до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито провадження за поданою заявою про перегляд судових рішень у справі, витребувано матеріали справи з Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року справу призначено до розгляду.
		Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд зробив висновок, що у задоволенні заяви про перегляд судових рішень необхідно відмовити з таких підстав.
		Відповідно до пунктів 1, 2 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 360-5 ЦПК України 2004 року Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що 19 січня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір № 10, згідно з умовами якого відповідач зобов'язалася вчинити необхідні дії з метою оформлення документів та отримання трудової візи для подальшого працевлаштування ОСОБА_3 на підприємствах та організаціях Німеччини.
		На виконання умов цього договору ОСОБА_3 надав документи, необхідні для оформлення трудової візи та дозволу на працю, паспорт для виїзду за кордон, та оплатив витрати, пов'язані з виконанням договору, у сумі 2 150, 00 євро.
		У червні 2007 року ОСОБА_3 підписаний контракт, наданий ОСОБА_4, згідно з яким позивач працевлаштовувався на ТОВ «АвтоМаліновський» як слюсар з 01 серпня 2007 року строком на 1 рік із заробітною платою 2 000, 00 євро щомісячно. У подальшому робоча віза не була оформлена.
		Під час розгляду кримінальної справи № 1-16/11 встановлено, що підприємства ТОВ «АвтоМаліновський» не існує.
		Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 22 серпня 2011 року ОСОБА_4 засуджено за частиною четвертою статті 190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах) до 6 років 5 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.
		Згідно з виконавчим листом, виданим Богунським районним судом м. Житомира 22 серпня 2011 року, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто 23 053, 20 грн на відшкодування майнової шкоди.
		У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року у справі № 6-43787св12 про визнання трудового договору укладеним суд зазначив, що трудовий договір вважається укладеним й тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично допущено до роботи.
		У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року у справі 
		№ 754/4205/15-ц про стягнення збитків, завданих тривалим невиконанням судового рішення про стягнення суми боргу у іноземній валюті, суд зазначив, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі 
		№ 398/2437/15-ц про стягнення збитків, завданих тривалим невиконанням судового рішення про стягнення суми боргу у іноземній валюті, суд зазначив, що законодавством передбачено відшкодування особі майнової шкоди, зокрема збитків, за наявності порушення цивільного права особи та причинного зв'язку між порушенням права й збитками.
		У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року у справі 
		№ 668/4284/13-ц про визнання трудового договору законним, визнання договору про надання юридичних послуг трудовим, суд звернув увагу на процесуальні порушення, допущені апеляційним судом, а саме: що ним взято до уваги письмові докази, які не були та не могли бути предметом дослідження у суді першої інстанції, чим порушено положення статті 213 ЦПК України.
		Таким чином, порівняння змісту судових рішень зі змістом судових рішень, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними фактичними обставинами неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Верховний Суд відхиляє доводи заявника щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі із посиланням на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року у справі № 6-2012св14, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2015 року у справі № 6-6261ск15, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2015 року у справі № 5-2346ск15; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2015 року у справі № 5-7421св15, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року у справі № 11-сс/796/875/2015, оскільки у справі, що переглядається апеляційний суд постановив ухвалу, яка у розумінні пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року не є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		Верховний Суд також відхиляє доводи ОСОБА_3 щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права із посиланням на постанови Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 6-985цс17, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-577цс17, оскільки у зазначених постановах не містяться висновки щодо застосування норм матеріального права; у зазначених постановах зроблені висновки щодо застосування норм процесуального права в контексті положення пункту 2 частини першої статті 355 ЦК України, посилання на які є необґрунтованими, оскільки, як зазначено, апеляційний суд постановив ухвалу, яка не є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		Наявність обставин, що є підставою для перегляду справи, не підтвердилася, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України 2004 року у задоволенні заяви необхідно відмовити.
		Керуючись пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд рішення Апеляційного суду Житомирської області від 28 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року відмовити.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                          В. А. Стрільчук
		 
		Судді                                                                                                            В. О. Кузнєцов
		 
		С.О.Погрібний
		 
		О.В.Ступак
		 
		Г.І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...