Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 285/2368/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано судом: 24.09.2018. Зареєстровано: 17.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2018.
Дата набрання законної сили: 19.10.2018
Номер судового провадження: 2-о/0285/132/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		Справа № 285/2368/18
		провадження у справі №2-о/0285/132/18
		   18 вересня 2018 року          м. Новоград-Волинський
		Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області
		в складі: головуючого  судді     Коцюби О.М.
		за участю секретаря     Янкової Л.П.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Новоград-Волинський цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,
		встановив:
		05.07.2018 року заявник звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. У заяві посилаються на те, що 17.07.2008року Володимир-ВолинськимОРВК Волинськоїобласті їїчоловіка, ОСОБА_2 ,було призванона військовуслужбу долав ЗбройнихСил України. В період з 29.08.2014 року по 15.10.2014 року, з 25.10.2014 року по 07.12.2014 року та з 10.01.2015 року по 25.01.2015 року  ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, у складі військової частини - польова пошта НОМЕР_1 . 25.01.2015року підрозділ,яким командувавстарший лейтенант ОСОБА_2 ,прибув длязаміни особовогоскладу наопорний пунктна лініїфронту білясела СанжарівкаАртемівського району Донецької області. Так, згідно пояснень, отриманих від свідків подій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 13.02.2015 року, саме у той час на опорний пункт після масованого артилерійського та мінометного обстрілу з боку с. Санжарівки розпочали наступ п`ять танків збройних формувань окупаційної адміністрації РФ. Зав`язався бій. Після завершення бою почали збирати поранених та викликали підкріплення. Під гусенецею одного з підбитих ворожих танків в окопі було знайдено тіло старшого лейтенанта ОСОБА_2 без ознак життя. Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 02.02.2015 року №148/Л, довідкою про причину смерті від 02.02.2015 року №148/Л, свідоцтвом про смерть від 11.02.2015 року серії НОМЕР_2 , виданим Виконкомом Устилузької міської ради Володимир-Волинського району Волинської області, отримані під час виконання бойового завдання «Шок.Множинні осколковіпоранення тулубата нижніхкінцівок.Ушкодження внаслідоквійськових дійвід іншихвибухів таосколків» старшого лейтенанта ОСОБА_2 послужили причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заявник просить встановити юридичний факт поранення та загибелі  ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , при виконанні обов`язку військової служби 25.01.2015 року у складі військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , поблизу  АДРЕСА_1 , що сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, оскільки це визначить статус її чоловіка,як особи,яка перебувалапід захистомКонвенції прополіпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.
		У судове засідання заявник не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про дату, і місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду надіслали клопотання про розгляд справи у їхню відсутність.
		Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Дослідивши матеріали справи, надані заявником докази, суд вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Так, 17.07.2008 року Володимир-Волинським ОРВК Волинської області чоловіка заявника - ОСОБА_2 , було призвано на військову службу до лав Збройних Сил України (а.с. 17). 
		В період з 29.08.2014 року по 15.10.2014 року, з 25.10.2014 року по 07.12.2014 року та з 10.01.2015 року по 25.01.2015 року  ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, у складі військової частини - польова пошта НОМЕР_1  (а.с. 54).
		25.01.2015 року підрозділ, яким командував старший лейтенант ОСОБА_2 , прибув для заміни особового складу на опорний пункт на лінії фронту біля села Санжарівка Артемівського району Донецької області. Так, згідно пояснень, отриманих від свідків подій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 13.02.2015 року, саме у той час на опорний пункт після масованого артилерійського та мінометного обстрілу з боку с. Санжарівки розпочали наступ п`ять танківзбройних формуваньокупаційної адміністраціїРФ,на антенахяких майорілиганчірки червоногокольору.Зав`язався запеклийбій.Після завершеннябою почализбирати пораненихта викликалипідкріплення.Під гусенецеюодного зпідбитих ворожихтанків вокопі булознайдено тілостаршого лейтенанта ОСОБА_2 без ознакжиття (а.с. 55, 56).
		Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 02.02.2015 року №148/Л, довідкою про причину смерті від 02.02.2015 року №148/Л, свідоцтвом про смерть від 11.02.2015 року серії НОМЕР_2 , виданим Виконкомом Устилузької міської ради Володимир-Волинського району Волинської області, отримані під час виконання бойового завдання «Шок.Множинні осколковіпоранення тулубата нижніхкінцівок.Ушкодження внаслідоквійськових дійвід іншихвибухів таосколків» старшого лейтенанта ОСОБА_2 послужили причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 62-64).
		Відповідно до витягу із наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.02.2015 року №32, старшого лейтенанта ОСОБА_2 , командира 2-їрозвідувальної роти було виключено зі списків особового складу частини у зв`язку зі смертю (а.с. 16).
		Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 03.03.2015 року №712, поранення: «Множинні осколкові поранення тулуба та нижніх кінцівок» старшого лейтенанта ОСОБА_2 стали причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, даний витяг зпротоколу засіданняЦентральної військово-лікарськоїкомісії встановлює, що таке поранення і вищевказана причина смерті пов`язані з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 65). 
		Відповідно до наказу першого заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ від 23.12.2015 року №1168, старшого лейтенанта ОСОБА_2 було нагороджено заохочувальною відзнакою «За визволення Донбасу» (посмертно) (а.с. 66).
		12.11.2015 року Новоград-Волинський ОМВК Волинської області видав заявниці  ОСОБА_1 , посвідчення «члена сім`ї загиблого» військовослужбовця серії НОМЕР_3 , що дає їй право користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством України, як для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (а.с. 68).
		Як загальновідомо, у кінці лютого  на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.
		Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації, всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації, порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди міжУкраїною іРосійською Федерацієюпро статуста умовиперебування Чорноморськогофлоту РосійськоїФедерації натериторії України від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків. 
		Верховною Радою України з метою забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захист інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року №1207-VII. Цей Закон визначив статус частини території України, як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановив особливий правовий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Також визначено дату початку тимчасової окупації - 20.02.2014 року.
		З метою правової протидії агресору Верховною Радою України також прийнято Закон України «Про санкції» від 14.08.2014 року №1644-VII, яким визначено механізм впровадження спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів щодо Російської Федерації. 
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Російська Федерація продовжила свою військову агресію у відношенні до України.
		Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 року) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 року). 
		Протягом травня 2014 року самоназвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України. Вказані факти закріплені постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року № 337-VII.
		23.08.2014 року розпочалося масове вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
		На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29.08.2014 року у зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29.08.2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А.Ф. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Російської Федерації проти України».
		Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року №254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України. 
		Отже наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так міжнародною спільнотою.
		Протягом 2014-2015 року в Україні було проведено шість хвиль мобілізації, за час яких призвано приблизно 65 тис. осіб. Станом на 08.08.2017 року статус учасника бойових дій отримали 306 199 українців, в тому числі 205 192 військовослужбовця Збройних Сил України. 
		За даними Генерального штабу України, з квітня 2014 року по кінець жовтня 2017 року, держава втратила близько 10710 військовослужбовців. З цих осіб 2333 військовослужбовці загинуло, 8377 отримали поранення і травми різного ступеня тяжкості. 
		ОСОБА_1 посилається на те, що, саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією проти України її чоловік отримав поранення та загинув біля села Санжарівка Артемівського району Донецької області.
		Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області України було порушено його право на життя і здоров`я, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
		Згідно з ч. 3 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це право також гарантовано статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
		Встановлення юридичного факту поранення та загибелі  ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , при виконанні обов`язку військової служби 25.01.2015 року у складі військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , поблизу  АДРЕСА_1 , що сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, визначить статус її чоловіка,як особи,яка перебувалапід захистомКонвенції прополіпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.
		Вважає встановлення факту того, що її чоловік отримав поранення та загинув саме внаслідок військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.
		У ст. 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин 1 та 2 ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч.2ст.55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом ч.2 ст. 4 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		У ч.4 ст. 10 ЦПК України і ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catanand Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcuand Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року №40167/06, § 132).
		Згідно з ч.1 та п. 5 ч. 2 ст.234 ЦПК України 2004 року окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно з ч.2 ст. 256 ЦПК України 2004 року у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Таким чином, встановлення факту поранення та загибелі  ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , при виконанні обов`язку військової служби 25.01.2015 року у складі військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , поблизу  АДРЕСА_1 , що сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, визначить статус її чоловіка,як особи,яка перебувалапід захистомКонвенції прополіпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права. При цьому відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки породжує правові наслідки лише для неї.
		Враховуючи викладене, на підставі аналізу зазначених положень закону, суд визначив підстави для висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав та свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до конституційних норм; право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Незважаючи на те, що одну із заінтересованих осіб у цій справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року, не порушено, з огляду на наступне.
		По-перше, зазначена норма визначає імунітет від пред`явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Однак, у цьому випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.
		По-друге, підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Як зазначено в абз. 15 преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. У ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» наведено випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з ч. 1 та ч. 2 цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру недостатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. На необхідності врахування цих приписів закону наголошується у п. 19постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».
		Необхідною передумовою справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін є належне повідомлення про судовий процес осіб, які беруть участь у справі. Судом вчасно надсилались на адресу Посольства Російської Федерації в Україні відповідні листи.
		Представник Російської Федерації у судових засіданнях участі не брав, жодних заяв, у тому числі щодо невизнання юрисдикції українських судів на вирішення цієї справи, не заявляв.
		Така ж правова позиція щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в іншому судовому рішенні, постановленому за результатами перегляду цивільної справи № 363/2981/16-ц. Підстав відступити від такого висновку за правилами ст. 403 ЦПК України під час розгляду цієї справи не встановлено.
		Суд також враховує правову позицію Верховного Суду у аналогічних справах, викладену у постановах від 14 березня 2018 року по справі № 363/2981/16-ц (провадження №61-4043 св 18), від 7 березня 2018 року по справі № 759/759/17 (провадження№ 61-3786св18), від 06 червня 2018 року по справі № 428/13977/16-ц (провадження № 61-3831 св 18), від 21 березня 2018 року по справі № 417/3852/17 (провадження № 61-4150св18) та ін.
		Враховуючи викладене, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
		Керуючись ст. ст. 3, 12, 258, 259, 265, 273, 315, 354, 355 ЦПК України, суд, -
		ухвалив:
		Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при виконанні обов`язку військової служби 25.01.2015 року поблизу с. Санжарівка Артемівського (Бахмутського) району Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Згідно п.15 РозділуХІІІПерехідних положень ЦПК Українидо дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Головуючий:                            О.М. Коцюба

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...