Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/6133/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 18.10.2018. Зареєстровано: 19.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 22.10.2018.
Дата набрання законної сили: 20.11.2018
Номер судового провадження: 2-о/523/389/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 523/6133/18
		Провадження №2-о/523/389/18
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"16" жовтня 2018 р.Суворовський районний суд міста Одеси у складі: 
		 
		Головуючого судді Аліна С.С.
		при секретарі Захар?єв І.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1, зацікавлені особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та просить суд встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у липні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у звязку з окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області. 
		Обґрунтовує свої вимоги тим, що ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, у квартирі яка належить її на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 09.05.1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2В, реєстровий №3550. В липні 2014 року заявник вимушено перемістилась з місця постійного проживання до м.Одеси, про що є довідки про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (№5105/000635 від 28.10.2014 року та №5138003380 від 25.03.2015 року). Вказані вище довідки були дійсними на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24.12.2015 року, тобто станом на 13.01.2016 року, та відповідно до ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» діють безстроково. Також заявник посилається на факти, що викладені в постанові Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року, які підтверджують загальновідомий факт збройної агресії Російської Федерації проти України, внаслідок чого РФ окуповано частину території України і саме ту територію де проживала заявник. Заявник зазначає, що факти збройної агресії Російської Федерації проти України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню (ч.3 ст. 82 ЦПК України). Також в заяві зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» було затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, додаток до якого визначає форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Однак, дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину, яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу (ч.1 ст.1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року). Тобто, отримані заявником довідки (№5105/000635 від 28.10.2014 року та №5138003380 від 25.03.2015 року) посвідчують лише факт її вимушеного переселення з м.Донецька до м.Одеси і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки орган Міністерства соціальної політики України, який видав довідки, не має таких повноважень. Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року не визначено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту та/або тимчасової окупації території України, та не виключає можливості звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення. Звернення заявника до суду обумовлено тим, що вона має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви-потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обовязків, передбаченою цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено. Заявник зазначає, що застосування норм законодавства України підтверджується практикою суду касаційної інстанції, а саме висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №363/632981/16-ц. 
		В судове засідання заявниця не зявилася, про час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином, надала суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутність. 
		В судове засідання зацікавлені особи не зявилися, про час і місце розгляду справи повідомлені судом належним чином, про причини неявки суду не повідомили.
		Вивчивши матеріали справи, суд вважає, про те, що заява є обґрунтованою, є доказаною, тому підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Судом встановлено, про те, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.16-18);
		На підставі договору купівлі-продажу від 09.05.1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2В, реєстровий №3550, ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 (а.с.21-22);
		Відповідно до письмової довідки № 5105/000635 від 28.10.2014 року ОСОБА_1 взято на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення Відповідно до вказаної довідки заявник ОСОБА_1 перемістилась в м. Одеса, вул. Канатна, б.116, к.146 (а.с.23).
		Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №5138003380 від 25.03.2015 року зареєстроване місце проживання заявника ОСОБА_1 - АДРЕСА_2, фактичне місце проживання  м.Одеса вул. АДРЕСА_3 (а.с.24).
		Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3380 від 23.02.2017 року зареєстроване місце проживання заявника ОСОБА_1 - АДРЕСА_2, фактичне місце проживання  м.Одеса вул. АДРЕСА_3 (а.с.182).
		Відповідно до статті 55Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Стаття 124Конституції України встановлює, що делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) визначено, що частину другу статті 124Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		Крім того згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Відповідно до статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129). У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		Стаття 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни встановлює, що особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Частина перша статті 1Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Отже, з положень наведеної статті слідує, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		Згідно з ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою КабінетуМіністрів Українивід 01жовтня 2014року №509«Про обліквнутрішньо переміщенихосіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За змістом встановленої форми довідки не передбачається внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Закон України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб» не передбачає порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
		Відповідно до частини третьої статті 5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Відповідно до ч. 7 ст. 19, ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		З аналізу наведеного слідує, що встановлення юридичного факту, від якого залежить виникнення, зміна чи припинення особистих прав, на підставі рішення суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки.
		При таких обставинах, суд приходить до висновку про те, що встановлення факту вимушеного переселення ОСОБА_1 у липні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у звязку з окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області можливе лише в судовому порядку. Від встановлення такого факту безпосередньо залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника. При цьому необхідно враховувати, що вказаний юридичний факт є індивідуальним, та має правові наслідки лише для заявника. 
		Судом встановлено обґрунтованість вимог заявника та доведеність того, що від встановлення відповідного юридичного факту залежить виникнення, зміна та припинення відповідних правовідносин. Вказане вище узгоджується з позиціями Верховного суду в справах: № 243/7029/17 від 12.04.2018 року, № 417/3852/17 від 21.03.2018 року, № 428/12368/16-ц від 21.03.2018 року, № 428/13977/16-ц від 06.06.2018 року, № 428/8076/16-ц від 21.08.2018 року, № 759/759/17 від 07.03.2018 року, № 363/2981/16-ц від 14.03.2018 року, №752/6366/16-ц від 21.08.2018 року. Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Таким чином, враховуючи вище наведене, положення діючого національного та міжнародного законодавства, позиції Верховного суду, суд дійшов висновку про задоволення вимог заявника.
		При таких обставинах заявлені вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
		На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 5, 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», ст.ст. 4,5,13,76-81,133,141,265, 293, 315, 316, 317, 319 ЦПК України, суд,- 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН: відсутній, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4), зацікавлені особи: Міністерство соціальної політики України (код ЄДРПОУ: 37567866, м.Київ, вулиця Еспланадна,8/10), Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		   Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у липні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у звязку з окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області. 
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської областічерез Суворовський районний суд м.Одеси протягом 30 днів з днявиготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст рішення виготовлено 16 жовтня 2018 року
		   
		Суддя: Аліна С.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...