Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/17686/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 22.10.2018. Зареєстровано: 23.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2018.
Дата набрання законної сили: 16.10.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 жовтня 2018 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/17686/17 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Львов Б.Ю., 
		за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" та Національного банку України
		на рішення Господарського суду міста Києва
		у складі судді Лиськова М.О
		від 21.02.2018
		та на постанову Київського апеляційного господарського суду
		у складі колегії суддів: Зеленіна В.О., Зубець Л.П., Мартюк А.І.
		від 22.05.2018 
		 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера"
		до Національного банку України,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",
		про розірвання іпотечних договорів
		 
		за участю представників:
		позивача: Лисак Т.Л., Пантій О.А.
		відповідача: Ходюк О.Я.
		третьої особи: Лазовський О.В.
		ВСТАНОВИВ:
		У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України про розірвання іпотечних договорів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" та Національним банком України в забезпечення виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" за кредитним договором № 19 від 24.10.2008, укладеним між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Національним банком України, а саме:
		1) іпотечного договору № 109 від 17.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 511;
		2) іпотечного договору № 110 від 17.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 504;
		3) іпотечного договору № 112 від 23.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014, зареєстрованого в реєстрі за № №4744, 4745;
		4) іпотечного договору № 113 від 23.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014, зареєстрованого в реєстрі за № №4754, 4755;
		5) іпотечного договору № 115 від 25.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 25.10.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 532;
		6) іпотечного договору № 116 від 27.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 27.10.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 4771.
		В якості підстав для розірвання зазначених договорів позивач, керуючись статтею 652 Цивільного кодексу України послався на істотну зміну обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, а саме: на обставини придбання державою в особі Міністерства фінансів України акцій Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", внаслідок чого держава стала єдиним акціонером, якому належить 100% акцій банку, та власником Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", тобто відбулось поєднання боржника та кредитора в одній особі - державі. Позивач зазначив про те, що при укладенні спірних іпотечних договорів він виходив з того, що акції Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" належать приватним акціонерам, у банка є достатня кількість майна (активів), необхідного для забезпечення його зобов'язань перед Національним банком України та існує можливість самостійного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, виконання яких у зв'язку із зазначеними обставинами є малоймовірним та свідчить про істотну зміну обставин для позивача, якими від керувався при укладення спірних іпотечних договорів. Позивач також вказав на наявність всіх чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, необхідних для розірвання договору.
		В якості окремої підстави для розірвання спірних іпотечних договорів, позивач, керуючись частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України послався на істотне порушення відповідачем умов іпотечних договорів, а саме: на те, що відповідач в порушення статті 73 Закону України "Про Національний банк України", пункту 98 Положення про застосування Національним банком України стандартних інструментів регулювання ліквідності банків, затвердженого постановою правління Національного банку України № 615 від 17.09.2015, не дотримується встановленого чинним законодавством порядку та черговості дій по відношенню до банків, які не виконують або неналежним чином виконують вимоги Національного банку України щодо сплати простроченої заборгованості, та свідомо не приймає виконання зобов'язань за кредитним договором безпосередньо від боржника - Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", не рекомендує боржнику погашати заборгованість власними коштами, можливість виконання яких боржником підтверджується квартальною звітністю банку та головою Національного банку України.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018, позов задоволено повністю. Розірвано іпотечні договори, укладені між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", а саме:
		- № 109 від 17.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 511;
		- № 110 від 17.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 504;
		- № 112 від 23.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за            №№ 4744, 4745;
		- № 113 від 23.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за             №№ 4754, 4755;
		- № 115 від 25.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 532;
		- № 116 від 27.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 4771. 
		Судові рішення мотивовані тим, що внаслідок націоналізації Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" відбулось поєднання власників Національного банку України та Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" в одній особі - державі та Національний банк України, як особливий центральний орган державного управління, не зацікавлений у виконанні саме боржником взятих на себе за кредитним договором зобов'язань і може здійснити погашення такої заборгованості за рахунок майна, переданого в заставу, незалежно від можливості/неможливості Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" погасити такий кредит, що, за висновком судів є істотною зміною таких обставин в розумінні статті 652 Цивільного кодексу України. Суди визнали доведеним факт наявності всіх чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, необхідних для розірвання спірного договору. Суди також визнали доведеним факт істотного порушення відповідачем умов кредитного договору, яке полягає у відмові відповідача прийняти належне виконання Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" зобов'язань за кредитним договором, та дійшли висновку, що умисне порушення кредитором (іпотекодержателем) умов кредитного договору, виконання якого є забезпеченим спірними іпотечними договорами, свідчить, в тому числі, і про порушення ним умов спірних договорів іпотеки, що є також окремою підставою для розірвання договорів відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" подала до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статей 15, 73 Закону України "Про Національний банк України", статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини 2 статті 651, частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували:
		- положення статті 73 Закону України "Про Національний банк України" та не врахували, що умовами кредитного договору та зазначеною нормою передбачено саме переважне і безумовне право, а не обов'язок Національного банку України задовольняти вимогу за кредитним договором, в тому числі і шляхом списання грошових коштів у безспірному порядку з рахунків боржника, не врахували, що вибір способу реалізації права на погашення заборгованості за кредитним договором або шляхом списання грошових коштів з рахунку позичальника, або шляхом звернення стягнення на заставне майно належить Національному банку України;
		- положення статті 15 Закону України "Про Національний банк України", якою визначені повноваження правління Національного банку України, та не встановлено жодних обов'язків Національного банку України приймати рішення про віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних, неправильно застосували частину 3 статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка хоча і передбачає обов'язок Національного банку України прийняти таке рішення, але лише у разі та за умови невиконання банком протягом п'яти робочих днів двох і більше відсотків зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами, що не виконані банком у встановлений законодавством строк. Однак, такі обставини судами не досліджувались та в матеріалах справи відсутні докази їх підтвердження;
		- положення частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України та дійшли помилкових висновків про наявність одночасно чотирьох умов, необхідних для розірвання договорів. У зв'язку з цим скаржник в спростування висновків судів про наявності першої та другої умов посилається на те, що при укладенні спірних іпотечних договорів існувала вірогідність того, що у майбутньому може змінитись засновник/акціонер позичальника, оскільки такий механізм безпосередньо передбачений чинним законодавством України, зокрема статтями 6, 7 Закону України "Про акціонерні товариства", а отже, факт переходу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до власності держави не може вважатися зміною обставин в розумінні частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України. В спростування висновків судів про наявність третьої умови зазначає, що із суті іпотечних договорів та законодавства, яким регулюються правовідносини іпотеки, ризик невиконання основного зобов'язання покладається саме на іпотекодавця незалежно від причин такого невиконання, позивач, укладаючи спірні іпотечні договори шляхом вільного волевиявлення прийняв на себе ризик невиконання позичальником умов кредитного договору, а зміна власника позичальника за кредитним договором не впливає безпосередньо на позивача як іпотекодавця та на його можливість виконувати умови іпотечного договору. Суди попередніх інстанцій не врахували, що відсутні обставини, які б підтверджували порушення співвідношення майнових інтересів сторін спірних іпотечних договорів внаслідок переходу позичальника до державної власності, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин того, що у зв'язку зі зміною власника позичальника за кредитним договором виконання договорів іпотеки сторонами позбавить позивача того, на що він розраховував при укладенні спірних договорів. Скаржник посилається помилковість висновків судів про наявність четвертої умови, необхідної для розірвання договору, та зазначає, що суди не врахували, що укладаючи спірні іпотечні договори, позивач як майновий поручитель прийняв на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням боржником зобов'язання, в тому числі й ті, що можуть виникнути внаслідок банкрутства боржника;
		- положення частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, оскільки пославшись на зазначену норму в якості підстави для розірвання спірних іпотечних договорів, суди не встановили обставин завдання позивачу шкоди істотним порушенням відповідачем умов іпотечних договорів, що є обов'язковою передумовою застосування зазначеної норми до спірних правовідносин, суди не зазначили які умови (пункти) кредитного договору та/або іпотечних договорів були порушені відповідачем;
		Також скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: частини 1 статті 74, частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в порушення яких взяли до уваги докази на підтвердження обставин, які повинні підтверджуватися іншими засобами доказування, зокрема взяли до уваги електронні листи учасників процесу, які не є належними та допустимими доказами у справі, лист заступника Голови НБУ № 41-00009/14703 від 24.02.2017, як доказ ухилення від прийняття виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, який не є нормативно-правовим або розпорядчим актом в розумінні статті 56 Закону України "Про Національний банк України" та не містить заборон для здійснення платежів.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:   Баранця О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенця В.І. ухвалою від 25.06.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк". Призначив розгляд касаційної скарги на 24.07.2018 о 14 год. 20 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду. Витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/17686/17 та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 13.07.2018.   
		13.07.2018 до Касаційного господарського суду була подана касаційна скарга Національного банку України, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема положення частини 2 статті 651, частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України. Скаржник крім наведених третьою особою в касаційній скарзі доводів додатково зазначає про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність та доведеність всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання спірних договорів, оскільки не взяли до уваги, що передумовою для капіталізації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" було вчинення власниками істотної участі банку, які одночасно є власниками істотної участі та кінцевими бенефіціарними власниками позивача, дій, направлених на визнання банку неплатоспроможним та застосування процедури виведення банку з ринку, що спростовує висновки суди про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення, та відбувалась без погодження та без участі позивача. Також зазначає, що суди не взяли до уваги, що ризик невиконання позичальником умов кредитного договору покладається саме на іпотекодавця, який, уклавши договори іпотеки прийняв на себе такий ризик. 
		Крім того, Національним банком України заявлено клопотання про здійснення розгляду справи №910/17686/17 у закритому судовому засіданні, яке мотивоване необхідністю захисту інформації, яка містить банківську таємницю
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:   Баранця О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенця В.І. ухвалою від 13.07.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України. Призначив розгляд касаційної скарги Національного банку України на 24.07.2018 о 14 год. 20 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду. Відмовив Національному банку України у задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018, у справі № 910/17686/17. Відмовив Національному банку України у задоволенні клопотання про проведення розгляду справи № 910/17686/17 у закритому судовому засіданні. Надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20.07.2018.   
		У відзиві на касаційні скарги позивач просить касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що касаційні скарги є необґрунтованими та безпідставними, а суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови правильно застосували норми матеріального права та дотримались норм процесуального права.
		У зв'язку з відпусткою судді Студенця В.І. був проведений повторний автоматизований розподіл справи № 910/17686/17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.07.2018 для розгляду касаційних скарг був визначений наступний склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В., Вронська Г.О.
		24.07.2018 до початку судового засідання представник позивача подав заяву про відвід суддів Вронської Г.О. та Стратієнко Л.В. у цій справі. 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:   Баранця О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В., Вронської Г.О. ухвалою від 24.07.2018 зупинив провадження у справі № 910/17686/17 до розгляду заяви про відвід судді Вронської Г.О. Заяву про відвід судді Стратієнко Л.В. залишив без розгляду.
		Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Пєскова В.Г. ухвалою від 31.07.2018 відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" про відвід судді Вронської Г.О. 
		У зв'язку з відпусткою судді Стратієнко Л.В. був проведений повторний автоматизований розподіл справи № 910/17686/17. Протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 12.09.2018 для розгляду касаційних скарг був визначений наступний склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Львов Б.Ю.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:   Баранця О.М. - головуючого, Вронської Г.О., Львова Б.Ю. ухвалою від 12.09.2018 поновив провадження у справі №  910/17686/17. Призначив розгляд касаційних скарг Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на 09.10.2018 о 09 год. 55 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду.
		Відповідач - Національний банк України повторно звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із заявою про зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018, у справі № 910/17686/17, посилаючись на те, що у зв'язку із ухваленням місцевим господарським судом у цій справі рішення про задоволення позовних вимог існує ймовірність припинення правовідносин, які виникли за спірними договорами іпотеки, укладеними між сторонами у справі, та вірогідність ініціювання позивачем внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення запису про обтяження предметів іпотеки, що спричинить заподіяння майнової шкоди Національному банку України та призведе до порушення його прав та охоронюваних законом інтересів як іпотекодержателя.
		Розглянувши заяву Національного банку України про зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018, у справі № 910/17686/17 Касаційний господарський суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на таке.
		Статтею 332 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. 
		Клопотання про зупинення дії судових рішень має бути мотивованим, містити підстави для зупинення дії судового рішення, підтверджені належними доказами. У клопотанні особа повинна навести обґрунтування його вимог та довести, що захист її прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення порушених прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або буде неможливим повернення виконання судових рішень у разі, якщо вони будуть скасовані.
		Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, Касаційний господарський суд вважає, що заява Національного банку України про зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018, у справі № 910/17686/17 зазначеним вимогам не відповідає, належними доказами не підтверджена. Подана заява є необґрунтованою, доводи заявника є лише його власними припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами, побудовані на вірогідності вчинення позивачем дій, направлених на внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення запису про обтяження предметів іпотеки. Зазначені позивачем в заяві обставини щодо заподіяння йому діями позивача майнової шкоди також не підтверджені жодними доказами. Заявник не довів, що без вжиття таких заходів повернення виконання судових рішень у разі, якщо вони будуть скасовані, буде неможливим.
		З огляду на викладене Касаційний господарський суд відхиляє заяву Національного банку України про зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018, у справі № 910/17686/17.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:             Баранця О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В., Львова Б.Ю. ухвалою від 09.10.2018 оголосив перерву у розгляді касаційних скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі №910/17686/17 до 16.10.2018 о 14 год. 45 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду.
		В судове засідання 16.10.2018 не з'явилися усі учасники справи. Представником позивача 16.10.2018 до початку судового засідання заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити участь в судовому засіданні представника товариства, який займався підготовкою пояснень у цій справі щодо застосування практики Європейського суду з прав людини.
		Розглянувши зазначене клопотання Касаційний господарський суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог статті 120 Господарського процесуального кодексу України, представники позивача були присутні в судовому засіданні, а відсутність в судовому засідання представника позивача, який займався підготовкою пояснень у цій справі щодо застосування практики Європейського суду з прав людини не є належною підставою для відкладення розгляду справи та не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні, оскільки інші присутні в судовому засідання представники позивача могли також надати відповідні пояснення.
		Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню.
		Як встановили суди попередніх інстанцій, 24.10.2008 між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") (позичальник) був укладений кредитний договір №19 (по тексту - кредитний договір), згідно з пунктом 1.1. якого відповідно до Положення про рефінансування та надання Національним банком України кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування економіки України на період її виходу на докризові параметри, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 47 від 04.02.2010, кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит), на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами до нього.
		Протягом 2010-2015 років між сторонами неодноразово укладалися додаткові договори до кредитного договору, а саме: №№ 1-33, якими, зокрема, змінювався загальний розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення кредитної заборгованості тощо.
		За змістом пунктів 1.2., 2.1., 2.4. кредитного договору в редакції додаткових договорів № 18 від 21.02.2014 та № 19 від 26.02.2014 за цим кредитним договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 3400000000,00 грн на строк з 24.10.2008 по 23.12.2016. Загальна сума заборгованості за кредитним договором складається з двох частин: 1344660000,00 грн, наданих до 21.02.2014; 2055340000,00 грн, які будуть надані з 21.02.2014, з яких: 1 662 500 000,00 грн надаються 21.02.2014, 392 840 000,00 грн надаються 26.02.2014. Частина кредиту, надана 21.02.2014, надається кредитором позичальнику на умовах відновлювальної кредитної лінії. Кредит надається позичальнику у вигляді: відкритої кредитної лінії за частиною кредиту наданою до 21.02.2014; відновлювальної кредитної лінії у формі траншів залежно від потреби в ньому. Кредит погашається позичальником відповідно до графіка погашення кредиту.
		Відповідно до графіків погашення кредиту, затверджених в додатках №№ 1-3 до кредитного договору, в редакції додаткового договору № 32 від 04.03.2015, кінцевою датою повернення кредиту за всіма траншами було визначено 23.12.2016. 
		На виконання умов кредитного договору Національний банк України надав Публічному акціонерному товариству Комерційному банку "Приватбанк" кредитні кошти, які Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" повернув частково та сплачував за їх користування проценти, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та платіжними дорученнями.
		В забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором між Національним банком України (іпотекодержатель, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (іпотекодавець, позивач) були укладені наступні іпотечні договори:
		- іпотечний договір № 109 від 17.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області           Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 511;
		- іпотечний договір № 110 від 17.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області         Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 504;
		- іпотечний договір № 112 від 23.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №№ 4744, 4745;
		- іпотечний договір № 113 від 23.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №№ 4754, 4755;
		- іпотечний договір № 115 від 25.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області            Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за №532;
		- іпотечний договір № 116 від 27.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 4771,
		(надалі разом - іпотечні договори).
		Предметом іпотеки за зазначеними іпотечними договорами є належне позивачеві нерухоме майно (земельні ділянки).
		18.12.2016 Радою національної безпеки і оборони України прийнято рішення "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників", введене в дію Указом Президента України № 560/2016 від 18.12.2016, відповідно до якого запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути на підставі пропозицій Національного банку України питання щодо капіталізації за участю держави в установленому законодавством порядку Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк". 
		18.12.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" відповідно до якої, зокрема, постановлено: прийняти пропозицію Національного банку України щодо участі держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; установити, що держава в особі Міністерства фінансів України придбає акції Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у повному обсязі за одну гривню. 
		Національний банк України звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" з листами № 41-0009/57443, № 41-0009/57447,    № 41-0009/57450, № 41-0009/57453, № 41-0009/57456 та № 41-0009/57463 від 18.08.2017, в яких вимагав від позивача усунути порушень за кредитним договором № 19 від 24.10.2014, а саме: сплатити заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 2 660 095 431,22 грн у тридцятиденний строк та повідомив, що у випадку невиконання цієї вимоги останній буде вимушений звернути стягнення на передане в іпотеку майном за іпотечними договорами.
		У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" 14.09.2017 звернулося до Національного банку України з пропозицією (листом № 14/09-2) розірвати Іпотечні договори з огляду на істотну зміну обставин, які пов'язані з переходом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у державну власність, та істотним порушенням умов таких договорів Національним банком України.
		Однак, між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" не було досягнуто згоди щодо розірвання іпотечних договорів, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" звернулось до господарського суду з позовом у цій справі про їх розірвання на підставі частини 2 статті 651 та статті 652 Цивільного кодексу України внаслідок істотного порушення відповідачем умов договорів та істотної зміни обставин.
		Відповідно до частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
		Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це перебачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.  
		Відповідно до частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 
		1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 
		2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 
		3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 
		4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.  
		Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.
		Суди попередніх інстанцій визнали доведеним факт наявності істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та наявності всіх чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, необхідних для розірвання спірного договору.
		Однак, Касаційний господарський суд вважає зазначені висновки судів помилковими, такими, що ґрунтуються на припущеннях та зроблені з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		Відповідно до статті 6 Закону України "Про акціонерні товариства" в редакції, чинній станом на дати укладення між сторонами у справі іпотечних договорів, акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. 
		Порядок зміни акціонера/власника товариства передбачено статтею 7 зазначеного Закону в редакції, чинній станом на дати укладення між сторонами у справі іпотечних договорів.
		Отже, на час укладення між сторонами у справі договорів іпотеки існувала законодавчо закріплена можливість зміни акціонера/власника товариства, чинне на момент укладення іпотечних договорів законодавство не передбачало заборону відчуження акцій акціонерного товариства, у тому числі викупу 100% акцій товариства однією особою, зокрема державою.
		Крім того, статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній станом на дати укладення між сторонами у справі іпотечних договорів, було передбачено порядок виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави, який в тому числі передбачав продаж акцій неплатоспроможного банку Міністерству фінансів України у повному обсязі за одну гривню.
		З огляду на викладене під час укладення іпотечних договорів у їх сторін не було об'єктивних підстав вважати, що зміна власника позичальника у будь-якому випадку не настане. Наведеним спростовуються висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач в момент укладення іпотечних договорів виходив з того, що така зміна обставин як зміна власника Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (боржника) не настане, у зв'язку з чим суди дійшли помилкового висновку про наявність та доведеність першої умови для розірвання спірних договорів, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України. 
		За висновком судів попередніх інстанцій істотною зміною обставин у правовідносинах між кредитором і майновим поручителем (іпотекодавцем, заставодавцем) в розумінні статті 652 Цивільного кодексу України є безпосередньо зміна поведінки учасників спірних правовідносин щодо подальшого виконання умов кредитного договору за наслідками націоналізації Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", яка полягає зокрема в тому, що Національний банк України, як особливий центральний орган державного управління, не зацікавлений у виконанні саме боржником взятих на себе за кредитним договором зобов'язань і може здійснити погашення такої заборгованості за рахунок майна, переданого в заставу, незалежно від можливості/неможливості Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" погасити такий кредит.
		Однак, Касаційний господарський суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Пунктом 1.1. іпотечних договорів, укладених між сторонами у справі, визначено, що ці договори забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 19 від 24.10.2008 із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним, укладеного між іпотекодержателем та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк".
		Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
		Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
		Враховуючи положення зазначених вище норм закону, Касаційний господарський суд зазначає, що при укладенні іпотечних договорів позивач як іпотекодавець (майновий поручитель) зобов'язався за рахунок переданого в іпотеку майна забезпечити та виконати зобов'язання боржника незалежно від причин неплатоспроможності та підстав невиконання боржником умов кредитного договору та, відповідно прийняв на себе в тому числі комерційний ризик настання відповідних несприятливих для нього наслідків у вигляді невиконання основного зобов'язання боржником (через недобросовісність, зміну власників боржника чи з інших причин).
		Укладаючи іпотечні договори, позивач шляхом вільного волевиявлення прийняв на себе ризик невиконання позичальником умов кредитного договору та передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника, чим добровільно обмежив своє право власності на предмет іпотеки у встановлений чинним законодавством спосіб, у зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про свавільне втручання держави в мирне володіння позивачем своїм майном, а відтак і порушення положень статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Не врахувавши наведеного вище, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що виконання іпотекодавцем (позивачем) спірних іпотечних договорів за обставин зміни акціонерів позичальника призведе до порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить позивача на те, що, він розраховував при укладенні іпотечних договорів.
		Отже, зміна акціонерів позичальника та невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором (ризик такого невиконання) не можуть вважатися порушенням майнових інтересів сторін та істотними змінами обставин, оскільки із суті договорів іпотеки та законодавства, яким регулюються правовідносини іпотеки, ризик невиконання основного зобов'язання покладається на іпотекодавця незалежно від причин такого невиконання.
		З огляду на викладене позивачем не доведено наявності третьої та четвертої умови для розірвання спірних договорів, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України. 
		Крім того, висновки судів попередніх інстанцій про те, що істотною зміною обставини є саме наслідки зміни акціонера Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", які полягають в тому, що Національний банк України, як особливий центральний орган державного управління, не зацікавлений у виконанні саме боржником взятих на себе за кредитним договором зобов'язань і може здійснити погашення такої заборгованості за рахунок майна, переданого в заставу, незалежно від можливості/неможливості Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" погасити такий кредит є помилковими, оскільки є лише припущеннями судів, на яких не може ґрунтуватися судове рішення, такі висновки не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, судами не були встановлені конкретні обставин щодо вчинення відповідачем та третьою особою неправомірних дій у порушення закріплених у положеннях статей 13, 14 Цивільного кодексу України принципів реалізації особою наданих їй прав та набутих обов'язків по відношенню до позивача. 
		Висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач відмовився від прийняття виконання зобов'язань за кредитним договором від третьої особи у справі є помилковими, оскільки ґрунтуються лише на дослідженні листування відповідача та третьої особи щодо намірів позичальника здійснити планове погашення заборгованості. Обставини дійсного вчинення позичальником конкретних дій, направлених на належне виконання зобов'язань за кредитним договором та неприйняття відповідачем такого виконання судами не встановлені.
		Згідно із статтею 73 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. Переважне і безумовне право реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. 
		Пунктом 5.3 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ № 327 від 13.07.2010, передбачено, що Національний банк має право реалізувати своє переважне і безумовне право відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України" шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває в заставі/іпотеці як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження, та/або вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором за наявності викладених у цьому пункті фактів.
		Відповідно до пунктів 2.6., 3.2.4. кредитного договору за погодженням сторін банком було доручено та надано Національному банку відповідне право здійснювати договірне списання коштів з його рахунків на виконання зобов'язань в тому числі з повернення кредитних коштів.
		З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з доводами скаржників, викладеними в касаційних скаргах, про те, що в статті 73 Закону України "Про Національний банк України" та пунктах 2.6., 3.2.4. кредитного договору закріплено саме право, а не обов'язок відповідача здійснювати списання грошових коштів з рахунків позичальника. Відповідно вибір способу реалізації права на погашення заборгованості за кредитним договором або шляхом списання грошових коштів з рахунку позичальника, або шляхом звернення стягнення на заставне майно належить кредитору (Національному банку України).
		Наведеним спростовується висновок судів попередніх інстанцій про те, що внаслідок настання строку виконання Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" грошового зобов'язання за кредитним договором (23.12.2016) та за наявності грошових коштів у нього, у Національного банку України були правові підстави для списання у безспірному порядку таких коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. При цьому слід зазначити, що відсутність реалізації відповідачем зазначеного права, не зважаючи на наявність правових підстав та можливості для списання коштів не свідчить про порушення відповідачем своїх зобов'язань як за кредитним договором, так і за іпотечними договорами. 
		З огляду на викладене Касаційний господарський суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про доведеність наявності всіх умов істотної зміни обставин, передбачених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України необхідних для розірвання спірних договорів в судовому порядку, та вважає, що наявність зазначених умов є недоведеною та відсутні підстави для задоволення позовних вимог про розірвання спірних іпотечних договорів відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України у зв'язку з істотною зміною обставин.
		Крім того, суди також визнали доведеним факт істотного порушення відповідачем умов кредитного договору, яке полягає у відмові відповідача прийняти належне виконання Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" зобов'язань за кредитним договором, та дійшли висновку, що умисне порушення кредитором (іпотекодержателем) умов кредитного договору, виконання якого є забезпеченим спірними іпотечними договорами, свідчить, в тому числі, і про порушення ним умов спірних договорів іпотеки, що є окремою підставою для розірвання договорів відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Однак, Касаційний господарський суд з огляду на викладене вище враховує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про порушення відповідачем кредитного договору є безпідставними та вважає, що судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, які б свідчили про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин сторін положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України щодо розірвання договору у зв'язку з його істотним порушенням однією зі сторін, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили жодних обставин невиконання або неналежного виконання відповідачем умов іпотечних договорів, порушення своїх обов'язків як іпотекодержателя (заставодержателя) тощо. Тобто судами на підставі наданих учасниками справи доказів не встановлено обставин порушення відповідачем Іпотечного договору в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України.
		З огляду на викладене Касаційний господарський суд не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування положень статті 652 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справах № 910/15475/17 та                  № 910/15408/17, на які посилається позивач.
		Відповідно до пункту 3 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		З огляду на те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте були неправильно застосовані норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у зв'язку з чим обставинам у справі була дана неправильна правова оцінка Касаційний господарський суд вважає за необхідне скасувати попередні судові рішення та прийняти нове рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" та Національного банку України задовольнити.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі №  910/17686/17 скасувати.
		3. Прийняти нове рішення. Відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
		4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (78593, Івано-Франківська область, м. Яремче, с. Поляниця, ідентифікаційний код 31067573) на користь Національного банку України (01601, м. Київ,                       вул. Інститутська, буд. 9, ідентифікаційний код 00032106) 14400,00 (чотирнадцять тисячі чотириста) грн судового збору за подання апеляційної скарги, 19200,00 (дев'ятнадцять тисяч двісті) грн судового збору за подання касаційної скарги. 
		5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (78593, Івано-Франківська область, м. Яремче, с. Поляниця, ідентифікаційний код 31067573) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ідентифікаційний код 14360570) 14400,00 (чотирнадцять тисячі чотириста) грн судового збору за подання апеляційної скарги, 19200,00 (дев'ятнадцять тисяч двісті) грн судового збору за подання касаційної скарги. 
		6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          О. Баранець 
		 
		Судді                                                                                                    Г. Вронська
		 
		                                                                                                    Б. Львов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...