Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 371/866/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 31.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2018.
Дата набрання законної сили: 17.10.2018
Номер судового провадження: 61-23146ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                         
		Іменем України
		17 жовтня 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 371/866/16-ц
		провадження № 61-23146св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого -  Стрільчука В. А.,
		суддів:                  Кузнєцова В. О.,                           Погрібного С. О.,               
		                               Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,         
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Миронівське»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миронівське» на рішення Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2017 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Мережко М. В., Матвієнко Ю. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суд із позовом до Публічного акціонерного товариства «Миронівське» (далі - ПАТ «Миронівське») про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
		 
		Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько       ОСОБА_4, який був власником земельної ділянки, площею 3,5368 га, розташованої на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності на земельну ділянку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1.  На підставі судового рішення від 30 листопада 2015 року вона у порядку спадкування після смерті батька набула право власності на вказану земельну ділянку. Земельна ділянка перебувала в оренді ПАТ «Миронівське» згідно з договором оренди № 174, укладеним терміном на 5 років. Державна реєстрація вказаного договору проведена 10 листопада 2010 року. Інших договорів її батько не укладав. Від державного реєстратора вона отримала інформацію про державну реєстрацію іншого речового права на вказану земельну ділянку та існування договору оренди від 03 грудня      2014 року № 383/15.У лютому 2016 року вона звернулась до керівництва ПАТ «Миронівське» з питанням про підстави користування земельною ділянкою та отримала оскаржуваний договір, за змістом якого ОСОБА_4 передав земельну ділянку в оренду строком на десять років. Вважає цей договір підробленим, оскільки він датований після смерті батька - ІНФОРМАЦІЯ_2, у графі «орендодавець» підпис виконаний від імені батька не ним. Відповідач відмовив у поверненні земельної ділянки, роз'яснивши, що договір підписано особисто ОСОБА_4, а реєстрація договору мала місце після його смерті. Крім того, укладання договору після смерті орендодавця вказує на його фальсифікацію. Підпис, виконаний від імені орендодавця іншою особою, свідчить про відсутність його вільного волевиявлення. Вказані обставини та відсутність істотних умов договору, зокрема терміну його дії, є підставою для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.
		 
		Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсним договір оренди землі, укладений 03 грудня 2014 року за № 383/15 між ОСОБА_4 та ПАТ «Миронівське», предметом якого є земельна ділянка, розташована на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, площею 3,5368 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1, та зобов'язати відповідача ПАТ «Миронівське» повернути їй вказану земельну ділянку.
		 
		Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 07 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки оспорюваний договір підписаний сторонами та 08 грудня 2014 року здійснено державну реєстрацію права оренди, договір набрав чинності з вказаної дати, перебіг строку його дії розпочався з моменту набрання ним чинності, тобто з 08 грудня      2014 року. Отже, строк дії договору оренди земельної ділянки, який є істотною умовою договору оренди землі, визначений оспорюваним договором.При цьому смерть фізичної особи - орендодавця за загальним правилом не є підставою для припинення договору, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців переходять права та обов'язки за договором оренди, якщо інше прямо не передбачено в самому договорі.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3 Визнано недійсним договір оренди землі від ІНФОРМАЦІЯ_2                № 383/15, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Миронівське», яка розташована на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, площею 3,5368 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1. Зобов'язано ПАТ «Миронівське» повернути ОСОБА_3земельну ділянку, яка розташована на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, площею 3,5368 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1. Вирішено питання судових витрат.
		 
		Апеляційний суд, скасовуючи рішення, вказав на те, що зі змісту договору оренди вбачається, що датою його укладення є ІНФОРМАЦІЯ_2. Жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що оспорюваний договір підписаний сторонами в серпні 2014 року, відповідачем надано не було. Покази свідка         ОСОБА_5 не є доказом у цій справі, оскільки з її слів дата була проставлена іншою особою (яка судом допитана не була) у грудні місяці. При цьому, оскільки орендодавець ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, він жодним чином не міг погодити всі істотні умови договору оренди станом на ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто на дату, яка визначена як момент укладення договору, а отже, станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 його волевиявлення щодо укладення оспорюваного договору було відсутнє, що є безумовною підставою для визнання його недійсним.
		 
		У червні 2017 року ПАТ «Миронівське» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2017року, в якій просило скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_7, яка під присягою повідомила суду, що спірний договір між відповідачем та орендодавцем укладений та підписаний у її особистій присутності у серпні 2014 року, тобто ще за життя орендодавця, і між ними було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, а дата у договорі при його підписанні проставлена не була. Проведеною судово-почеркознавчою експертизою Київського науково-дослідного інституту судових експертиз не встановлено підроблення підпису ОСОБА_4 у графі «орендодавець» договору оренди земельної ділянки. Позивачем не оспорюється і те, що договір між відповідачем та орендодавцем був підписаний у серпні 2014 року, тобто ще за життя орендодавця. Позивач підміняє поняття «момент укладення договору» та «термін дії договору», а суд апеляційної інстанції упереджено не помічає такої підміни. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та надано строк на подання заперечення на касаційну скаргу.
		 
		У серпні 2017 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_3 на касаційну скаргу ПАТ «Миронівське».
		 
		Ухвалою від 09 листопада 2017 справу призначено до судового розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		 
		У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду. 
		 
		Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу. 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.
		 
		Судом установлено, що 03 грудня 2014 року між ПАТ «Миронівське» та ОСОБА_4 укладений договір оренди земельної ділянки № 383/15, за яким об'єктом оренди є земельна ділянка площею 3,5368 га, розташована на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1.
		 
		Договір оренди земельної ділянки, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», було подано на реєстрацію до реєстраційної служби Миронівського районного управління юстиції Київської області.
		 
		08 грудня 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миронівського районного управління юстиції Київської області прийнято рішення про державну реєстрацію прав, номер запису 7984069.
		 
		Право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4, виданим 12 січня 2005 року.
		 
		Вказані обставини підтверджуються договором оренди земельної ділянки від              03 грудня 2014 року № 383/15, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 54279649 від 01 березня 2016 року.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3, виданим Виконавчим комітетом Полівської сільської ради Миронівського району Київської області 08 жовтня 2014 року.
		 
		Позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4
		 
		Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалася на відсутність волевиявлення       ОСОБА_4 під час укладення оспорюваного договору, оскільки договір зареєстрований вже після смерті її батька. 
		 
		Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).
		 
		Відповідно до статті 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		 
		Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально (статі 14 Закону № 161-XIV).
		 
		Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону № 161-XIV).
		 
		Положеннями частини першої статті 16 Закону №161-XIV передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Згідно зі статтею 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
		 
		Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		 
		Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		 
		Установивши, що договір оренди землі укладено 03 грудня 2014 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_3, оскільки ПАТ «Миронівське» не могло укласти договір із ОСОБА_4, який помер    ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність вимогам закону правочину щодо передачі в оренду земельної ділянки. Відповідач не надав доказів того, що ОСОБА_4 особисто підписував договір оренди землі чи надав на це повноваження іншій особі, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним та повернення земельної ділянки.
		 
		Твердження заявника про те, що проведеною судово-почеркознавчою експертизою Київського науково-дослідного інституту судових експертиз не встановлено підроблення підпису ОСОБА_4 у графі «орендодавець» договору оренди земельної ділянки, є безпідставними, оскільки експерти не змогли дати відповідь щодо підпису у договорі оренди у зв'язку з тим, що підписи (на договорі і заповіті) виконано зі значним розривом у часі, а також тому, що через характер поставленої задачі неможливо прослідкувати зміну характеристик письмово-рухової навички виконавця. 
		 
		Доводи заявника про те, що суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_7, яка під присягою повідомила, що спірний договір між відповідачем та орендодавцем укладений та підписаний у її особистій присутності у серпні 2014 року, є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. 
		 
		Розглядаючи зазначений позов, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України                       2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник. 
		 
		Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миронівське» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2017року залишити без змін
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                 В. А. Стрільчук
		 
		Судді:                                                                           В. О. Кузнєцов 
		 
		                                                                                                           С.О. Погрібний
		 
		                                                                                     О.В. Ступак
		 
		                                                                                                           Г. І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...