Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 526/1844/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 31.10.2018. Зареєстровано: 01.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2018.
Дата набрання законної сили: 08.12.2018
Номер судового провадження: 2-о/526/97/2018

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 526/1844/18
		Провадження № 2-о/526/97/2018
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		30 жовтня 2018 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі:
		головуючої судді Заколодяжної О.А.
		при секретарі Дроботі Л.М. 
		розглянувши в м. Гадяч цивільну справу № 526/1844/18 за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		До суду звернулась ОСОБА_1, заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення юридичного факту , що її вимушене переселення в листопаді 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України .
		У своїйзаяві ОСОБА_2вказує,що вонає уродженкоюІНФОРМАЦІЯ_1та проживала уквартирі №4в мікрорайоні«Тополя»,буд.3 вм.Брянка, Луганськоїобласті і булавласницею даноїквартири.Разом знею завказаною адресоюпроживав їїсин-Панков ОСОБА_3.Внаслідок збройноїагресії РосійськоїФедерації протиУкраїни,яка розпочаласяу лютому2014року,вона зсином вимушена булау листопаді 2014року залишитиокуповану частинутериторії Луганської областіта переселитисьу м.Гадяч Полтавськоїобласті. Такими діями Російської Федерації щодо України, а саме збройною окупацією Луганської області, порушено її громадянські права і свободи, передбачені Конвецією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 року, Першим протоколом до цієї Конвенції від 20.03.1952 року та Протоколом №4 до цієї Конвенції від 16.09.1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Заявник зазначає, що факти збройної агресії Російської Федерації проти України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню.Встановленняюридичного факту вимушеного переселенняз окупованоїтериторії Луганськоїобласті України,яке відбулосявнаслідок збройної агресії РосійськоїФедерації проти України та окупації РосійськоюФедерацією частинитериторії Луганської областіУкраїни необхідне заявникудля визначенняїї статусу якособи ,яка перебуваєпід захистомКонвенції прозахист цивільногонаселення підчас війнивід 12.08.1949року (жертви потерпілого відміжнародного збройногоконфлікту),що обумовлюєвиникнення правта обовязків,передбачених цієюКонвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено.В звязку з цим ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що її вимушене переселення в листопаді 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. 
		Заявник ОСОБА_1 та її представник по довіреності ОСОБА_4 надали до суду заяви, в яких просили задовольнити вимоги заяви ОСОБА_1 та справу розглянути без їх участі.
		Представники заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації в судове засідання не з'явилися, про час, день та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які знаходяться у матеріалах справи.
		Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася 16.07.1966 року в с. Троїцьке Попасняського району Луганської області.
		Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП БТІ (м. Брянка) №18820419 від 15.05.2008 року, ОСОБА_1 є власником квартири №4 в м. Брянка, мікрорайон «Тополя», буд. №3, Луганської області та згідно паспортних даних зареєстрована за вищевказаною адресою.
		ОСОБА_1 має неповнолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ЕД №160312 виданого 17.10.2000 року відділом РАЦС Брянківського міськвиконкому Луганської області.
		Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-КЕ №096594 від 29.07.2010 року виданого відділом РАЦС Брянківського міського управління юстиції Луганської області, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був розірваний, актовий запис №88 від 29.07.2010 року.
		Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної з тимчасово окупованої території України особи № НОМЕР_1 від 14.11.2014 року ОСОБА_1 взята на облік як особа переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та переміщена за адресою: м. Гадяч, вул. Драгоманова,4.
		Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.07.2018 року , ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.
		Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		На підставі постанови ВерховноїОСОБА_4 Українивід 17.03.2015року №254-VIII«Про визнанняокремих районів,міст,селищ ісіл Донецькоїта Луганськоїобластей тимчасовоокупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до частини першої статті 1Закону Українивід 20жовтня 2014року «Прозабезпечення праві свободвнутрішньо переміщенихосіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4, частині першій статті 5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою КабінетуМіністрів Українивід 01жовтня 2014року №509«Про обліквнутрішньо переміщенихосіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання. 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 взята на облік внутрішньо переміщеної особи з 14.11. 2014 року за фактичним місцем проживанням в ІНФОРМАЦІЯ_4, а потім в м. Гадяч по вул. Волгоградська,63, Полтавської області.
		Положеннями Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини. 
		Частиною четвертою статті 2Закону Українивід 18січня 2018року «Проособливості державноїполітики іззабезпечення державногосуверенітету Українина тимчасовоокупованих територіяху Донецькійта Луганськійобластях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаногоЗакону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року«Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року. 
		Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просять заявники. 
		Статтею 55Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другої статті 124Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		З урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду. 
		У Рішенні КонституційногоСуду Українивід 07травня 2002року №8?рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. 
		Частина четверта статті 10ЦПК України і стаття 17Закону Українивід 23лютого 2006року «Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_4 України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECПЛ у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129). 
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення EСПЛ справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECПЛ у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130). 
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECПЛ у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131). 
		Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Відповідно до частини третьої статті 5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		У постанові Верховного Суду України від 14.03.2018 року у цивільній справі №363/2981/16-ц вказується, що встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявників з окуповної території Луганської області, відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, можливе лише в судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого , позасудового способу встановлення причинно-наслідкового звязку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації. Також, вказується, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини та громадянина на тимчасово окупованій території України несе Російська Федерація як держава- окупант, відповідно до норм і принципів міжнародного права. Відтак від встановлення юридично значимого факту у заявників залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вони через дії Російської Федерації, вимушено беруть участь.
		Встановлення даногофакту маєюридичне значеннядля виникненняу заявникаправа на визначенняїї статусу якособи ,яка перебуваєпід захистомКонвенції прозахист цивільногонаселення підчас війнивід 12.08.1949року (жертви потерпілого відміжнародного збройногоконфлікту),що обумовлюєвиникнення правта обовязків,передбачених цієюКонвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, так як в ході розгляду справи достовірно і об'єктивно встановлено факт її переселення у листопаді 2014 року з окупованої території Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.
		При виборі і застосуванні норм права при постановленні даного рішення суд врахував застосування норм права викладених в постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року, справа № 363/2981/16-ц.
		Керуючись ст. 55 Конституції України постановою Верховної ОСОБА_4 України від 17.03.2015 року №254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст.ст. 12, 81, 263-265, 268, 273, 315-316, 319 ЦПК України, суд, -
		 
		у х в а л и в: 
		 
		Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.
		Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, у листопада 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Гадяцький районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Сторони:
		Заявник - ОСОБА_1, місце проживання  м. Гадяч, вул.Волгоградська,63, Полтавської області, паспорт серії ЕК 047208.
		Заінтересована особа - Міністерство соціальної політики України, місцезнаходження  м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 37567866.
		Заінтересована особа  Російська Федерація, адреса для листування  Посольство РФ в Україні, Повітрофлотський проспект, 27 м. Київ. 
		 
		Повне судове рішення складено 30 жовтня 2018 року.
		 
		 
		 
		Головуюча:                             О. А. Заколодяжна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...