Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 707/2606/16-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2018.
Дата набрання законної сили: 31.10.2018
Номер судового провадження: 61-28762ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П о с т а н о в а 
		Іменем  України
		 
		31 жовтня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 707/2606/16-ц
		 
		провадження № 61-28762 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4;
		представник позивача - ОСОБА_5;
		відповідач - ОСОБА_6; 
		представник відповідача - ОСОБА_7;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бабенка В. М., Нерушак Л. В., від 25 липня 2017 року, 
		ВСТАНОВИВ :
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики.
		Позовна заява мотивована тим, що 30 листопада 2012 року він надав ОСОБА_6 у позику грошові кошти у розмірі 38 880 грн, що еквівалентно 4 800 доларів США, на строк до 01 грудня 2014 року, що підтверджується розпискою останнього. Згідно з умовами розписки позичальник зобов'язався повернути таку ж суму грошових коштів або еквівалент цієї суми у гривнях по курсу продажу долара США Національним банком України, що складався б на момент повернення коштів.
		Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, на вимоги не реагував, позику не повернув, чим порушив його права. 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 8 227 доларів 11 центів США, з яких: 4 800 доларів США - борг, 334 доларів 95 центів США - три проценти річних, 3 092 доларів 16 центів США - проценти за користування грошовими коштами.
		Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області у складі судді Смоляра О. А. від 29 березня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 223 366 грн, що в еквіваленті по курсу Національного банку України становить 8 227 доларів 11 центів США, з яких: 130 320 грн - борг за розпискою від 30 листопада 2012 року, що в еквіваленті по курсу Національного банку України становить 4 800 доларів США; 9 093 грн          87 коп. - три проценти річних, що в еквіваленті по курсу Національного банку України становить 334 доларів 95 центів США; 83 952 грн 13 коп. - проценти за користування грошовими коштами, що в еквіваленті по курсу Національного банку України становить 3 092 доларів 16центів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_6 взяті на себе зобов'язання за договором позики належним чином не виконав і грошові кошти в обумовлений розпискою строк не повернув, унаслідок чого утворилася заборгованість, розмір якої судом перевірено, відповідає вимогам закону й відповідачем не спростовано. Доводи відповідача про необхідність зарахування позики за іншим зобов'язанням ним не доведено. 
		Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року скасовано            та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спір між сторонами про стягнення боргу за розпискою від 30 листопада 2012 року вже був предметом судового розгляду, у ході розгляду якого позивач визнав, що борг за вищевказаною розпискою у розмірі 4 800 доларів США відповідачем було сплачено повністю. Ухвалене за результатами розгляду цього спору преюдиційне рішення апеляційного суду позивачем не оскаржене. 
		У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, рішення районного суду залишити без змін.
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов          помилкового висновку про безпідставність позовних вимог за розпискою від 30 листопада 2012 року, оскільки, пославшись на обставини,   встановлені начебто преюдиційним рішенням апеляційного суду Черкаської області від 04 серпня 2016 року, не звернув увагу на те, що такі обставини   не відповідають дійсності, а висновки у зазначеному рішення є протилежними. Так, відповідачем було взято у борг 15 тис. доларів США, що підтверджується договором позики від 29 листопада 2012 року на суму 10 200 доларів США та письмовою розпискою від 30 листопада 2012 рокуна суму 4 800 доларів США. Оскільки відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував, позику не повертав, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з нього боргу за договором позики від 29 листопада 2012 року у розмірі 10 640 доларів 10 центів США, а вимог про стягнення боргу за розпискою від 30 листопада 2012 року на суму 4 800 доларів США він не заявляв. У ході розгляду цієї справи відповідачем на підтвердження повернення частково боргу було надано копії квитанцій на суму                   8 573 доларів 04 центів США, які не містили інформацію, за якою саме розпискою було погашено борг. У зв'язку з цим позивачем було зменшено позовні вимоги до 6 426 доларів 96 центів США та долучено до матеріалів справи з письмовими поясненнями копію розписки від 30 листопада       2012 рокуна суму 4 800 доларів США. Саме з цих міркувань було зменшено позовні вимоги в іншій справі, про що вірно зазначив апеляційний суд у своєму рішенні від 04 серпня 2016 року. Втім апеляційний суд не взяв          до уваги розписку від 30 листопада 2012 року, оскільки погодився із твердженнями відповідача про те, що зарахування грошових коштів             на рахунок позивача було здійснено саме за договором позики                          від 29 листопада 2012 року, а не за розпискою від 30 листопада 2012 року. Таким чином, рішенням апеляційного суду від 04 серпня 2016 року було розглянуто та задоволено позовні вимоги позивача за договором позики від 29 листопада 2012 року, а не за розпискою від 30 листопада 2012 року, яка предметом судового розгляду в іншій справі не була. Разом з тим в оскаржувану рішенні апеляційний суд на зазначене належної уваги не звернув та взагалі не досліджував письмову розписку від 30 листопада     2012 року, оригінал якої знаходиться у позивача, що згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України є підтвердженням факту наявності боргу. 
		У січні 2018 року ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому зазначав, оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними. У 2016 році ОСОБА_4 вже звертався до суду з позовом про стягнення боргу з ОСОБА_6 за іншим договором позики від 29 листопада 2012 року на суму 10 200 доларів США, у ході розгляду якого ним було подано додаткові пояснення до позовної заяви та копію письмової розписки від 30 листопада 2012 року на суму 4 800 доларів США. Водночас у тій справі позивачем на цю суму позовні вимоги не збільшувалися, а в додаткових поясненнях        він зазначав, що йому повернуто 8 573 доларів 04 центів США, з яких        3 773 доларів 04 центів США сума боргу за договором позики                        від 29 листопада 2012 року та борг за розпискою від 30 листопада 2012 року на суму 4 800 доларів США. При цьому ним було зменшено свої позовні вимоги з 10 200 доларів США до 6 426 доларів 96 центів США, тобто                    на 3 773 доларів 04 центів США. Цим самим, позивач при розгляді іншої справи визнав, що борг за розпискою від 30 листопада 2012 року на суму 4 800 доларів США відповідачем повністю погашено. 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду. 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
		Судом установлено, що 30 листопада 2012 року ОСОБА_4 надав ОСОБА_6 у позику грошові кошти у розмірі 38 880 грн, що еквівалентно 4 800 доларів США, на строк до 01 грудня 2014 року, що підтверджується власноручною розпискою ОСОБА_6 За умовами розписки позичальник зобов'язався повернути таку ж суму грошових коштів або еквівалент цієї суми у гривнях по курсу продажу долара США Національним банком України, що складався б на момент повернення коштів (а. с. 6).
		ОСОБА_6 взяті на себе зобов'язання не виконував, на вимоги не реагував, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у розмірі 8 227 доларів   11 центів США, з яких: 4 800 доларів США - борг, 334 доларів 95 центів    США - три проценти річних, 3 092 доларів 16 центів США - проценти за користування грошовими коштами.
		Судом також установлено, що рішенням апеляційного суду Черкаської області від 04 серпня 2016 року було розглянуто позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики від 29 листопада 2012 року на суму 10 200 доларів США, за результатами розгляду якого позов ОСОБА_4 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_6 на його користь суму боргу за договором позики від 29 листопада 2012 року      у розмірі 1 626 доларів 96 центів США, що еквівалентно 40 381 грн 15 коп., та 1 211 грн 22 коп. - три процента річних, а всього 41 592 грн 37 коп.          (а. с. 23-28).
		Зі змісту зазначено рішення апеляційного суду вбачається, що                     ОСОБА_6 частково виконав свої боргові зобов'язання саме за договором позики від 29 листопада 2012 року на суму 10 200 доларів США, а не за розпискою від 30 листопада 2012 року на суму 4 800 доларів США, на підтвердження чого ним були надані копії квитанцій та меморіальних ордерів про перерахування на користь ОСОБА_4 у рахунок погашення боргу за договором позики від 29 листопада 2012 року грошових коштів        у розмірі 8 573 доларів 04 центів США. При цьому письмова розписка         від 30 листопада 2012 року на суму 4 800 доларів США предметом судового розгляду не була. 
		Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що спір між сторонамипро стягнення боргу за розпискою від 30 листопада 2012 року вже               був предметом судового розгляду, у ході розгляду якого позивач визнав,   що борг за вищевказаною розпискою у розмірі 4 800 доларів США відповідачем сплачено повністю, не відповідає змісту рішення апеляційного суду Черкаської області від 04 серпня 2016 року, є суперечливим та взаємовиключним.
		У статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова                    від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 
		Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
		Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
		Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
		За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
		Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно       від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
		Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
		Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник      видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
		Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане. 
		Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року належним чином не дослідив боргову розписку від 30 листопада 2012 року, написану власноручно відповідачем, не з'ясував справжню правову природу укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 договору позики, не врахував, що розписка про отримання у борг грошових коштів відповідачем є документом, який виданий боржником кредитору, тобто позивачу, за договором позики, що підтверджує його укладення і умови цього договору, засвідчує отримання відповідачем від позивача певної грошової суми. 
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справина новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.
		Рішення апеляційного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                               Б. І. Гулько
		 
		                                                                                                            Є.В. Синельников
		 
		                                                                                                            С.Ф. Хопта
		 
		                                                                                                            Ю.В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...