Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/15998/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 05.11.2018. Зареєстровано: 06.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2018.

Номер судового провадження: 2-о/753/487/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА 
		 
		справа № 753/15998/18
		провадження № 2-о/753/487/18 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"31" жовтня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді - Цимбал І.К.
		при секретарі - Шамрай І.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		встановив:
		Заявник звернулась до суду із вказаною заявою, про встановлення юридичного факту, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вимушене переселення останньої, у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. Заявник зазначає, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 року у м. Донецьк, Донецької області, була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_2. 
		Починаючи з кінця лютого 2014 р. війська Російської Федерації, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21.03.2014 владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 р. Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014).
		11.05.2014 на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		За наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		В результаті збройної агресії Російської Федерації, наслідком якої стала окупація частини території Донецької області України, заявник втратила налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя.
		Також, заявниця зазначає, що до початку збройної агресії російської Федерації проти України була повноправним громадянином держави Україна, де людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Проживаючи на території Донецька, мала роботу та можливість вести повноцінне життя. Проте, з березня 2014 р. соціально-політична ситуація почала погіршуватись, місто наповнилось завезеними з Російської Федерації проросійськими активістами, які через деякий час захопили органи державної влади та органи безпеки і правопорядку, встановили на них російські державні прапори та проголосили декларацію про суверенітет так званої "Донецької народної республіки".
		13.03.2014 проросійськими найманцями із застосуванням холодної зброї та світлошумових гранат був жорстоко розігнаний мирний проукраїнський мітинг, в результаті чого декілька місцевих мешканців загинуло, багато мирних мешканців постраждало. 
		Навесні 2014 р., влада псевдодержавного утворення "ДНР" після свого проголошення почала видавати укази громадянському населенню. Зокрема, у квітні 2014 р. ватажки збройних формувань Російської Федерації та представники "ДНР" ввели комендантську годину, яка обмежувала перебування жителів міста на вулицях та в громадських місцях Донецька.
		Зазначає, що 11.05.2014 в Донецьку відбувся фіктивний референдум за приєднання Донецької області до складу Російської Федерації, після якого прояви громадянами патріотичної поведінки були фактично заборонені. 25.05.2014 вона була позбавлена права обрати Президента України через заборону влади «ДНР» проведення виборів.
		Звертає увагу на те, що з кінця травня 2014 р. в місті був введений військовий стан, що виявилось у перевірці документів мирних мешканців проросійськими найманцями, утворенням об'єктів військової інфраструктури, у тому числі у житлових кварталах. Містом пересувалась важка бронетехніка танки та гармати з прапорами Російської Федерації. За таких обставин заявниця будь-яким чином оминала багатолюдні місця, побоюючись за власну безпеку. З часом місто опинилося в зоні бойових дій. Значних руйнувань зазнав Донецький аеропорт, населені пункти навколо нього а також декілька житлових районів Донецька. Фактичне проживання в умовах війни давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитою від активних бойових дій, розгорнутих проросійськими найманцями, через що заявник постійно відчувала себе у небезпеці. Крім бойових дій, в Донецьку різко погіршилась криміногенна ситуація, що виявилось у збільшенні злочинів проти власності та проти життя і здоров'я. В таких умовах проживання та ведення підприємництва в місті стало неможливим, а тому більшість магазинів, аптек, складових системи соціального та фінансового забезпечення припинили свою діяльність. Суттєво погіршилось транспортне сполучення як в самому місті так і міжміське сполучення.
		На той момент зовнішні фактори російської агресії перевищили межу тривоги, занепокоєння та стресового напруження. Фактичне проживання в умовах війни давало заявниці підстави реально сприймати загрозу бути вбитими озброєними російськими окупантами, що призвело до подальшого вимушеного переселення в серпні 2014 року з міста Донецька до міста Києва аби мати змогу жити, не турбуючись про свою безпеку. На даний час заявниця проживає за адресою: АДРЕСА_1. 
		В порядку, передбаченому ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VІІ, ОСОБА_2 отримала довідку, якою підтверджено факт її переселення до міста Києва на вимушене тимчасове проживання. Вказана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.06.2016 року №3002020713, видана Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації посвідчує лише факт її вимушеного переселення з міста Донецька до Києва, і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.
		Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення заявника, з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України було обумовлено тим, що вона має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Враховуючи наведене, заявник просила суд встановити юридичний факт, що її вимушене переселення у серпні 2014 р. з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи заінтересована особа повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила, заперечення на заяву подані не були.
		Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи заінтересована особа повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила, заперечення на заяву подані не були.
		Дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		Заявник ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженка міста Донецька Донецької області, була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_2. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.06.2016 № 3002020713 була вимушена переміститись з тимчасово окупованої території міста Донецька Донецької області до міста Києва за адресою: АДРЕСА_1. Як вбачається з довідки Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, остання посвідчує лише факт її вимушеного переселення з міста Донецька до Києва, однак відомості щодо причин такого переселення відсутні.
		В розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Поряд із тим, статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». 
		З аналізу даної заяви вбачається, що 20.02.2014 були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997, для блокування українських військових частин.
		Заява Верховної Ради України свідчить, що 27.02.2014 збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» ОСОБА_7 проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16.03.2014 провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України».
		17.03.2014 Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації ОСОБА_14 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів».
		21.03.2014 владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20.02.2014.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014).
		Протягом травня 2014 лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11.05.2014 на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення «Донецької Народної Республіки» та «Луганської Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази. Зокрема, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі. Прес-секретар Держдепартаменту США ОСОБА_9 заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки». Прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ ОСОБА_15 заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю». 
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною - агресором, частини території Донецької і Луганської області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 04.07.2014, контррозвідка Служби безпеки України встановила причетність кадрового співробітника Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації, громадянина Російської Федерації ОСОБА_11 до постачання зброї з Росії для бандформувань та найманців у східних регіонах України. Громадянин ОСОБА_11 разом зі своїм поплічником з Головного Розвідувального Управління Генерального Штабу Збройних Сил Російської Федерації на прізвисько "Грек" організовував постачання з Ростовської області Росії важкого озброєння, використовуючи для цього "коридори" на українсько-російському кордоні. 
		Відповідно до даних прес-центру Служби безпеки України від 14.10.2014, Контррозвідка СБУ затримала громадянина Російської Федерації, ОСОБА_12, який останні три місяці перебував у складі окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Донецької області. ОСОБА_12 проходив підготовку в таборі, де готують найманців для відправлення до України на території м. Ростов-на-Дону, Російська Федерація. В таборі він отримав позивний "ОСОБА_12" і разом з іншими трьома найманцями був доправлений до Донецької області. За словами затриманого, на території підконтрольній проросійським найманцям, йому видали посвідчення "Народного ополченца", спецодяг та автомат із трьома спорядженими магазинами. Затриманий дав свідчення, що за період його чергування на блокпостах проросійських найманців, розташованих поряд з кордоном, він бачив пересування російської військової техніки у кількості щонайменше 200 одиниць, яка в'їжджала на територію України зі сторони Ростовської області, Російська Федерація через пункт пропуску "Ізварине". 
		Прес-центр Служби безпеки України від 17.12.2014 року повідомив, що у результаті спецоперації контррозвідники СБУ затримали диверсійну групу, до складу якої входили громадяни Російської Федерації. Встановлено, що затримані особи відбували покарання в одній з колоній на території Донецької області за тяжкі кримінальні злочини. Саме у виправному закладі вони були завербовані співробітниками російської Федеральної служби Безпеки. Після вербовки рецидивісти пройшли вишкіл з диверсійної роботи у спецтаборах, розгорнутих на контрольованій проросійськими найманцями території Донеччини. Російськими кураторами перед групою були поставлені завдання - збирати та передавати розвіддані про дислокацію сил антитерористичної операції, створювати інформаторські мережі із залученням місцевих мешканців, викрадати українських військовослужбовців. Під час обшуку у росіян були вилучені підроблені документи та оформлені на їхні імена українські паспорти нового зразка.
		З серпня 2014 р. почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
		За наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 р. № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 зазначено, що з 20.02.2014 проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15.01.2015 Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25.06.2015 визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Донецької області України.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ст. 82 ЦПК України.
		Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, Україна, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.
		Медіавидання "ukr.media" від 20.09.2014 опублікувало статтю під назвою "Бої за аеропорт Донецьк тривають, Росія стягує свої війська". Виходячи з її змісту, проросійські сили готувалися до "централізованої контрбатарейної боротьби проти артилерійських підрозділів українських військ". З Російської Федерації до м. Донецьк Донецької області прибували численні фахівці для ведення подібних військових дій. 
		В статті "12.06.2014 року - перше застосування російських танків Т-64 і БТРів у війні на Донбасі", яка розміщена на сайті "www.milnavigator.com" вказано, що танкова група у складі 4 танків Т-64 і 3 БТРів рухалася з території Російської Федерації в район м. Горлівки Донецької області для подальшого переходу в м. Слов'янськ Донецької області. 
		Згідно до Постанови Ради Міністрів "ДНР" № 32-6 від 28.09.2014 року "О введении государственных администраций", з метою подолання так званих наслідків української окупації частини території "ДНР", відновлення законності і порядку а також забезпечення роботи необхідних для нормальної життєдіяльності в "звільнених" населених пунктах підприємств і об'єктів інфраструктури в районних центрах і містах створені державні адміністрації, підконтрольні так званій «ДНР».
		З метою створення системи судових органів "ДНР", Рада Міністрів "ДНР" від 22.10.2014 року винесла Постанову № 40-1 "О создании судебной системы". 
		Як повідомляє Інтернет-портал "ТСН" від 17.09.2014 року в статті "Аеропорт Донецьку безперервно обстрілюють, а з Дебальцеве роблять новий «котел»", представники окупаційної влади Російської Федерації на території Донецької області відбили блокпост під Ясинувотою: українська армія змушена була відступити на кілька кілометрів вглиб України. Про інтенсивність боїв свідчила інформація про обстріл проросійськими найманцями с. Нижнья Кринка, м. Макіївка Донецької області, де загинуло щонайменше 10 людей.
		В статті під назвою "Депутат: Милицией Горловки теперь командует подполковник армии РФ" від 14.04.2014 року, яка опублікована в Інтернет-джерелі "Росбалт", зазначено, що діючого начальника Горлівського відділу міліції вивели з будівлі та повезли у невідомому напрямку. В свою чергу, 14.04.2014 року о 12.50 особа в камуфляжній формі, яка представилась підполковником російської армії із Сімферополя, та пред'явила паспорт громадянина Російської Федерації, представила нового начальника міліції - ОСОБА_13
		На офіційному сайті "ДНР" міститься Постанова Ради Міністрів № 30-3 від 25.08.2014 року "О переносе начала 2014/2015 учебного года на территории «Донецкой Народной Республики»". Згідно до вищезгаданої Постанови, початок навчального року на території "ДНР" було перенесено з 1 вересня на 1 жовтня 2015 року. 
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявниці, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Донецької та Луганської області, Україна, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Донецької та Луганської області окупованою Російською Федерацією.
		Щодо обставин, які зумовили вимушене переселення заявниці з частини окупованої Російською Федерацією території Донецької області України, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 р. в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій. 
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 р. зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 р., супротивник, що зайняв територію, зобов'язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв'язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв'язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. З IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
		Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, яку наводить заявниця, вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.
		На сторінках Інтернет-видання "ukranews.com" міститься стаття "У зоні АТО спостерігається дефіцит ліків" від 05.08.2014 року, в якій вказано, що Державна служба лікарських засобів констатує проблеми з постачанням ліків у зоні бойових дій на сході України. Про це на брифінгу повідомив голова Державної служби лікарських засобів. 
		В статті "Вулиці Донецька порожні: люди бояться виходити на вулицю" від 08.06.2014 року, яка розміщена на сторінках Інтернет-джерела "ipress.ua" вказано, що через представників збройних формувань Російської Федерації, які орудують у місті, люди налякані і воліють сидіти дома. Багато магазинів у місті зачинені, а їх вікна наглухо забиті фанерою. 
		21.08.2014 року проросійські бойовики обстріляли житлові масиви Ленінського, Київського, Ворошилівського та Куйбишевського районів Донецька Донецької області. У результаті артобстрілу були зруйновані покрівля та стіни в Донецькому обласному краєзнавчому музеї. Через влучання снарядів були зруйновані житлові будинки. Також з важкого озброєння був обстріляний спортивний комплекс "Донбас Арена", про що повідомив інформаційно-аналітичний центр Ради національної безпеки та оборони України станом на 21.08.2014 року. 
		В статті "Протестуючі в Донецьку вивісили прапор Росії над будівлею облради", яку опублікував Інтернет-ресурс "vremya.eu" 06.04.2014 року, прихильники федералізації України, які скандували проросійські гасла, тримаючи в руках прапори Російської Федерації, георгіївські стрічки, а також прапори проросійських громадських організацій, зняли український прапор з будівлі донецької обласної держадміністрації і водрузили російський триколор.
		Інтернет-джерело "ТСН" у статті "На Донбасі бойовики із гранатомету обстріляли робітників, які ремонтували водогін" від 20.06.2014 року вказало, що раз за разом диверсійно-розвідувальні групи найманців не дають змогу працівникам компанії "Вода Донбасу" відновити водогін, який проросійські окупанти раніше обстріляли з мінометів. Це унеможливлює подачу води до користувачів.
		Як повідомляє Інтернет-джерело "Еспресо ТВ" в статті "У Донецьку терористи розгромили та пограбували офіс "Лікарів без кордону" від 21.07. 2014 року, в Донецьку озброєні найманці увірвалися в офіс міжнародної організації "Лікарі без кордонів" та викрали три автомобілі і медикаменти, які призначались для лікування 100 поранених.
		Із змісту статті "ООН: сепаратисты на Востоке нарушают права человека" від 09.08.2014 року, яка розміщена на сторінках Інтернет-джерела "bbc.com", вбачається, що у доповіді моніторингової місії ООН від 09 .08.2014 року вказуються чисельні факти викрадень і тортур на окупованій проросійськими бойовиками території Донбасу. За даними місії ООН за час конфлікту бойовики викрали 924 чоловік. 
		Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23.01.2015 р., що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27.01.2015 р.
		Більше 2000000 осіб залишаються в районах, контрольованими проросійськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14.08.2015 1438000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців.
		Крім цього, відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01.03.2016 р. з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено.
		Щодо порушень прав ОСОБА_2 які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі порушення підтверджуються як власними поясненнями заявниці та поданими нею доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбувався на окупованій території Донецької області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		До початку збройної агресії російської Федерації проти України ОСОБА_2 була повноправним громадянином держави Україна, де людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Проживаючи на території Донецька, заявниця мала роботу, налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з березня 2014 року соціально-політична ситуація почала погіршуватись. Так, заявниця відмічає, що місто наповнилось завезеними з Російської Федерації проросійськими активістами, які через деякий час захопили органи державної влади та органи безпеки і правопорядку, встановили на них російські державні прапори та проголосили декларацію про суверенітет так званої "Донецької народної республіки".
		13.03.2014 року проросійськими найманцями із застосуванням холодної зброї та світлошумових гранат був жорстоко розігнаний мирний проукраїнський мітинг, в результаті чого декілька місцевих мешканців загинуло, багато мирних мешканців постраждало. 
		Повідомляє, що навесні 2014 року, влада псевдодержавного утворення "ДНР" після свого проголошення почала видавати укази громадянському населенню. Зокрема, у квітні 2014 року ватажки збройних формувань Російської Федерації та представники "ДНР" ввели комендантську годину, яка обмежувала перебування жителів міста на вулицях та в громадських місцях Донецька.
		Зазначає, що 11.05.2014 в Донецьку відбувся фіктивний референдум за приєднання Донецької області до складу Російської Федерації, після якого прояви патріотичної поведінки були фактично заборонені. 25.05.2014 вона була позбавлена права обрати Президента України з огляду на те, що так звана проросійська влада «ДНР» заборонила проведення виборів. 
		З кінця травня 2014 року в місті був введений військовий стан, що виявилось у перевірці документів мирних мешканців проросійськими найманцями, утворенням об'єктів військової інфраструктури, у тому числі у житлових кварталах. Містом пересувалась важка бронетехніка танки та гармати з прапорами Російської Федерації. За таких обставин заявниця будь-яким чином оминала багатолюдні місця, побоюючись за власну безпеку. З часом місто опинилося в зоні бойових дій. Значних руйнувань зазнав Донецький аеропорт, населені пункти навколо нього а також декілька житлових районів Донецька. Фактичне проживання в умовах війни давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитою від активних бойових дій, розгорнутих проросійськими бойовиками, через що заявниця постійно відчувала себе у небезпеці. Крім бойових дій, в Донецьку різко погіршилась криміногенна ситуація, що виявилось у збільшенні злочинів проти власності та проти життя і здоров'я. В таких умовах проживання та ведення підприємництва в місті стало неможливим, а тому більшість магазинів, аптек, складових системи соціального та фінансового забезпечення припинили свою діяльність. Суттєво погіршилось транспортне сполучення як в самому місті так і міжміське сполучення. 
		На той момент зовнішні фактори російської агресії перевищили межу тривоги, занепокоєння та стресового напруження. Фактичне проживання в умовах війни давало заявниці підстави реально сприймати загрозу бути вбитими озброєними російськими окупантами, що призвело до подальшого вимушеного переселення заявниці в серпні 2014 року з міста Донецька до міста Києва аби мати елементарну змогу жити, не турбуючись про свою безпеку. На даний час заявниця проживає за адресою: АДРЕСА_1.
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Донецької області було порушено низку конституційних прав заявниці, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 2 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 переселилася з території Донецької області з метою збереження життя, здоров'я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на свободу думки і совісті в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявниці необхідно для визначення її статусу як особи, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню. 
		Керуючись ст. ст. 89, 263, 264, 293, 315-319 ЦПК України, ст. 8 Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, суд -
		ВИРІШИВ:
		Заяву ОСОБА_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значеннязадовольнити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
		 
		Головуючий:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...