Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 683/2047/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права на чуже майно.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2018.
Дата набрання законної сили: 31.10.2018
Номер судового провадження: 61-20770ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		31 жовтня 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 683/2047/16-ц
		провадження № 61-20770св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., 
		Штелик С. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідачі: Сербинівська сільська рада Старокостянтинівського району Хмельницької області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 листопада 2016 року у складі судді Андрощука Є. М. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 20 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П?єнти І. В., 
		Талалай О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Сербинівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької областіпро визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 15 жовтня 2005 року між позивачем та сільськогосподарським кооперативом «Левківський» (далі - СГК «Левківський») в особі голови правління Тимчука Ф. Г. було досягнуто домовленості та укладено договір купівлі-продажу будівлі млина, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Позивач згідно умов цього договору сплатив СГК «Левківський» 15 000,00 грн та почав володіти і користуватись спірним нерухомим майном. Зазначає, що голова правління СГК «Левківський» Тимчук Ф. Г. пообіцяв, щопротягом року підготує пакет документів для нотаріального оформлення вказаного договору. У 2010 році СГК «Левківський» припинив свою діяльність без правонаступників. 
		20 вересня 2012 року виконавчий комітет Сербинівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області прийняв рішення про оформлення права власності на приміщення будівлі млина, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_4 Однак, це рішення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, не є документом, на підставі якого позивач може зареєструвати своє право власності на спірне нерухоме майно. Зазначає, що він протягом 10 роківвідкрито, безперервно володіє та користується спірною будівлею млина та має право на визнання за ним права власності на це нерухоме майно за набувальною давністю.
		У зв?язку з викладеним просив визнати за ним право власності на нерухоме майно, а саме будівлю млина, що розташованаза адресою АДРЕСА_1.
		 
		Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 20 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 15 жовтня 2005 року є неукладеним, оскільки в порушення вимог статті 640 ЦК України не був нотаріально посвідчений та зареєстрований. Позивач був обізнаний стосовно того, що правовстановлюючі документи на будівлю млина не існували, і право власності на це майно в установленому законом порядку за СГК «Левківський» станом на 15 жовтня 2005 року зареєстроване не було, а тому позов стосовно визнання за ним права власності на будівлю млина за набувальною давністю є безпідставним.
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що скаржувані судові рішення є незаконними, оскільки викладені в них висновки не відповідають обставинам справи. Позивач з 2005 року добросовісно, безперервно та відкрито володіє спірною будівлею млина, тобто більше 10 років, а тому має право на визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю. Також вказує, що протягом цих 10 років до нього ніхто вимог щодо повернення спірного нерухомого майна не заявляв.
		 
		Заперечень на касаційну скаргу не надходило.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		06 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Суди встановили, що 15 жовтня 2005 року між ОСОБА_4 та СГК «Левківський» в простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу будівлі млина, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. За нерухоме майно позивач згідно договору сплатив 15 000,00 грн (а.с. 6, 26).
		 
		На підтвердження факту укладення цього договору, представником позивача пред'явлено його оригінал та квитанцію до прибуткового касового ордера № 112 від 15 жовтня 2005 року (а. с. 6, 26).
		 
		Факт укладення цього договору та отримання грошових коштів сторонами не оспорюється.
		 
		Судами встановлено, що правовстановлюючі документи на вищевказане майно не існували, і право власності на дане майно на час продажу не було зареєстроване за СГК «Левківський» Старокостянтинівського району в установленому законом порядку.
		 
		Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		 
		Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
		 
		Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 
		10 років.
		 
		Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
		 
		Аналізуючи поняття добросовісності володіння як підставу для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
		 
		Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
		 
		Зі змісту позовної заяви та касаційної скарги ОСОБА_4 встановлено, що договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна не було укладено відповідно до вимог законодавства з тих підстав, що у продавця не було правовстановлюючих документів про право власності на будівлю млина, які він обіцяв протягом року підготувати, а потім нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу.
		 
		Таким чином суду дійшли правильного висновку, що позивач знав і не міг не знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на будівлю млина, що розташована на АДРЕСА_1.
		 
		Отже в даному випадку відсутня така ознака набувальної давності, як добросовісне володіння, що виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю, але не позбавляє позивача можливості набути право власності на таке майно у визначеному позасудовому порядку.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі належним чином оцінених доказів та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові з тих підстав, що позивач не довів належними і допустимими доказами того, що він добросовісно з 
		2005 року по час звернення до суду з позовом володіє спірною будівлею млина.
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 
		30 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   СуддіВ. С. Висоцька   А. О. Лесько   С. Ю. Мартєв   В. М. Сімоненко   С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...