Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/31376/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Незаконне заволодіння транпортним засобом.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2018.
Дата набрання законної сили: 30.10.2018
Номер судового провадження: 51-6665км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		 
		іменем України 
		 
		30 жовтня 2018 року
		м. Київ
		справа № 755/31376/14-к
		провадження № 51-6665км18
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		при секретарі  ОСОБА_4 ,
		за участю прокурора ОСОБА_5 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 07 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідуваньза № 12014100040010437, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя  АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289Кримінального кодексу України (далі  КК).
		 
		 
		 
		 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 07 травня 2015 року ОСОБА_7 визнано невинуватим і виправдано за ч. 1 ст. 289 КК за недоведеністю факту вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.
		Органом досудового слідства ОСОБА_7 обвинувачувався в незаконному заволодінні транспортним засобом.
		Згідно обвинувального акта ОСОБА_7 близько 5-ї год. 12 серпня 2014 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, незаконно заволодів мотоциклом ОСОБА_8 «Yamaha YBR125» (д.н.з. НОМЕР_1 ), що стояв біля будинку на  АДРЕСА_2 , перетягнув його за будівлю технічного обслуговування, розташовану неподалік, при цьому пошкодив мотоцикл на суму 7202 грн.
		Суд першої інстанції дійшов висновку про виправдання ОСОБА_7 , оскільки дослідженими в судовому засіданні доказами не доведено, що незаконне заволодіння транспортним засобом, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 289 КК, вчинив обвинувачений.
		Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 06 березня 2018 року залишиввиправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 без змін.
		 
		Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 07 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2018 року щодо  ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду незаконними і необґрунтованими у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що суд першої інстанції розглянув справу однобічно, неповно, взяв до уваги лише показання обвинуваченого  ОСОБА_7 ,при цьому безпідставно відкинув докази, надані стороною обвинувачення. На думку прокурора, суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) не дав оцінки сукупності досліджених доказів із точки зору їхньої достатності, допустимості та взаємозв`язку, і як наслідок неправильно застосував кримінальний закон. Прокурор зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК, оскільки апеляційний суд неточно виклав фабулу фактичних обставин кримінального правопорушення, вчинення якого пред`явлено  ОСОБА_7  під час досудового розслідування, не перевірив і не дав вичерпних й переконливих відповідей на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора ОСОБА_9 , щодо порушення судом першої інстанції вимог статей 84  86, 94, 95 КПК і невідповідності його висновків про виправдання  ОСОБА_7 фактичним обставинам справи. Також апеляційний суд, на думку прокурора, не зазначив підстав, на яких визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою. На підтвердження своїх доводів прокурор просив апеляційний суд допитати обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , а також дослідити показання свідка ОСОБА_12 , протоколи огляду місця події від 11 і 12 серпня 2014 року, висновки експертиз № 1247 і № 1492, матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, які, на його думку, хоча й досліджував суд першої інстанції, проте усупереч вимогам закону не взяв до уваги. Вказував, що досудове розслідування було проведено з дотриманням вимог КПК, і всі докази, у тому числі дані протоколів огляду місця події, висновки експертів, протокол допиту свідка ОСОБА_12 , були зібрані з дотриманням вимог КПК, є належними, допустимими й достатніми для встановлення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК. На думку прокурора, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК належним чином циї доказів не дослідив і безпідставно визнав їх недопустимими. Вважає, що суд апеляційної інстанції мав дослідити всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, по-новому витлумачивши їх. Зазначає, що суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 3 ст. 374 КПК не зробив належного аналізу та спростування наданих стороною обвинувачення доказів, допустив вибірковість в їхній оцінці, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_7 . Так, за наявності суперечливих доказів (показань свідка ОСОБА_12 , даних протоколів огляду місця події, висновків експертів, даних роздруківок телефонних розмов обвинуваченого з одного боку і показань ОСОБА_7  з іншого), суд першої інстанції взяв до уваги показання ОСОБА_7 і відкинув показання ОСОБА_12 та решту письмових доказів, при цьому всупереч вимогам ст. 94 КПК не обґрунтував свого висновку. 
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		ОСОБА_7 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора. Просив залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу прокурора  без задоволення.
		 
		Прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргупрокурора  ОСОБА_6 , котра брала участь у розгляді справи апеляційним судом, скасувавши вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 07 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2018 року і призначивши новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. 
		 
		Мотиви Суду
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		 
		Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, і при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої таапеляційної інстанцій.
		Згідно з вимогами ч. 1ст. 373 КПК у разі, якщо у кримінальному провадженні не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, ухвалюється виправдувальний вирок. 
		Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу таке судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Згідно з п. 1 ч. 3ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
		Цих вимог закону суд дотримався.
		З матеріалів провадження убачається, що суд провів розгляд кримінального провадження щодоОСОБА_7  відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності.
		Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких  ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. 
		Спростовуючи пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення, суд навів мотиви, за яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, з яких підстав визнав окремі докази недопустимими, і обґрунтовано дійшов висновку про його невинуватість, вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання.
		Так, суд дав належну оцінку доказам, наданим органом досудового розслідування на підтвердження винуватості  ОСОБА_7 , зокрема показанням самого виправданого, який у суді послідовно зазначав, що вночі 12 серпня 2014 року він дійсно перебував біля місця події, проте інкримінованого злочину не вчиняв. Під час бійки з невідомими падав на мотоцикл і в такий спосіб міг залишити свої сліди. 
		Проаналізував суд і показання: потерпілого ОСОБА_8 , який повідомив суду, що виявивши свій мотоцикл пошкодженим на відстані 150-200 м від того місця, де його залишив, та очікуючи приїзду міліції, побачив, як згодом повз нього проходив ОСОБА_7 у компанії інших чоловіків, і припустив, що саме він заволодів його транспортним засобом; свідка ОСОБА_10 , який у судовому засіданні дав показання про те, що вранці 12 серпня 2014 року у дворі на вул. Челябінській у м. Києві виявив пошкоджений мотоциклОСОБА_8 , а близько 6-ї год. того ж дня він бачив за вказаною адресоюОСОБА_7 ; свідка ОСОБА_11 , за словами якого того ранку вони з ОСОБА_7 та ОСОБА_13 дворами йшли до магазину, ОСОБА_7 трохи відстав від них, а коли незабаром повернувся, за ним біг потерпілий  ОСОБА_8 .
		Суд установив, що надані прокурором письмові докази, а також показання обвинуваченого, потерпілого і свідків у судовому засіданні ні самі по собі, ні у своїй сукупності не доводять того, що  ОСОБА_7 вчинив незаконне заволодіння транспортним засобом ОСОБА_8 . 
		Доводи прокурора про незаконність визнання ряду доказів недопустимими не ґрунтуються на вимогах закону.
		Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		За змістом ст. 91 КПК, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
		Безпідставними є доводи касаційної скарги прокурора про не дослідження судом як доказу показань свідка ОСОБА_12 .
		Відповідно до вимог ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо і не може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, а згідно з ч. 4ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав у судовому засіданні або які були отримані в порядку, передбаченомуст. 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
		Згідноз ч. 1 ст. 225 КПК у виняткових випадках, пов`язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров`я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.
		Як убачається з матеріалів провадження, показання свідка ОСОБА_12 , на які посилається сторона обвинувачення як на доказ винуватості ОСОБА_7 , були надані під час досудового розслідування слідчому ОСОБА_14 (т. 1, а. с. 9396). Оскільки дослідження зазначених доказів судом шляхом безпосереднього сприйняття під час судового засідання на виконання вимог п. 4 ст. 95 КПК виключалось у зв`язку зі смертю цього свідка, а порядок їхнього отримання не відповідав установленому ст. 225 КПК, тому суд обґрунтовано визнав показання свідка ОСОБА_12 , зафіксовані в зазначеному протоколі, недопустимим доказом.
		Також суд правильно критично оцінив зміст протоколів огляду місця події, вилучення речових доказів, дані висновків експертиз № 1247 і № 1492, аналізуючи їх у сукупності з іншими доказами. Як установив суд, зазначені протоколи не відповідають вимогам п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК, оскільки вказаний у них час проведення процесуальних дій не відповідає дійсності, протокол огляду місця події від 11 серпня 2014 року (о 08 год. 20 хв.  08 год. 30 хв.) не підписаний одним із понятих (т. 1, а. с. 136137), вилучені в результаті огляду місця події речові докази: ключ,техпаспорт намотоцикл «Yamaha YBR125» (д.н.з.  НОМЕР_1 ), двасліди папілярнихузорів ідвіпечатки завтомобіля «Деу» (д.н.з. НОМЕР_2 ), усупереч вимогамч.5ст. 327 КПКнебулоопечатано. 
		Колегія суддів звертає увагу, що виготовлення відбитків слідів папілярнихузорів і слідів від рукавичок під час огляду місця події за даними протоколу від 11 серпня 2014 року (о 07 год. 10 хв.  07 год. 20 хв.) згідно з вимогами ч. 7 ст. 237 КПК не здійснювалося, такі відбитки на клейкій стрічці не вилучалися (т. 1, а. с. 134135).
		А отже висновкиекспертиз зазначених предметів як такі, що є похідними віднедопустимих доказів, також не можна визнавати допустимими доказами.
		Згідно зі ст. 85 КПК належними є такі докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		Статтею 86 КПК визначено, що доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Суд дотримався норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суд розглянув відповідно до вимог закону.
		За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, а також з урахуванням досліджених у судовому засіданні доказів суд дійшов правильного висновку, що поза розумним сумнівом допустимими тадостатніми доказами не доведено того, що саме ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачувався органом досудового слідства, і виправдав його за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. З таким висновком суду колегія суддів погоджується.
		Підстави виправдання, зазначені у вироку, відповідають вимогам п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК.
		Що стосується доводів прокурора про невиконання апеляційним судом вимог ст. 404 КПК щодо повторного дослідження доказів, то вони не знайшли свого підтвердження.
		Апеляційний суд переглянув справу в цілому з дотриманням процесуального та матеріального права. Крім того, апеляційний суд не тільки вивчив матеріали справи, надані судом нижчої інстанції, та доводи апелянта, а й повторно частково дослідив обставини, встановлені кримінальним провадженням. 
		Під час судового розгляду суд апеляційної інстанції за клопотанням сторони обвинувачення допитав: виправданого ОСОБА_7 , який заперечував свою причетність до кримінального правопорушення; потерпілого ОСОБА_8 , який про викрадення мотоциклу дізнався 12 серпня 2014 року о 4-й год. від свідка ОСОБА_12 , хоча очевидцівподії злочину не було, проте він припустив, що це зробив  ОСОБА_7 , якого побачив серед трьох чоловіків, котрі йшли у напрямку його мотоциклу вранці того ж дня; свідка ОСОБА_11 , який уточнив, що вранці 12 серпня 2014 року, коли вони йшли дворами по вул. Челябінськійдо магазину, ОСОБА_7 залишив їх з ОСОБА_13 на 5-7 хвилин, а, коли повернувся, за ним біг потерпілий ОСОБА_8 , звинувачував у пошкодженні мотоциклу і демонстрував при цьому відірвану фару. 
		Також апеляційний суд дослідив зафіксовані на технічному записіперебігусудового засіданнявсудіпершоїінстанціїпоказання свідка ОСОБА_10 , допитати якого заклопотаннямпрокурора безпосередньо всудіапеляційноїінстанції відповідно довимог ст. 23 КПК виявилосьнеможливимчерезйого смерть, про що свідчив актовийзаписвід 07 березня 2016 року № 3947.
		Апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції, що наведені показання виправданого, потерпілого та свідків ніяким чином не доводять винуватості ОСОБА_7  у вчиненні інкримінованого йому злочину.
		Крім того, апеляційний суд дослідив письмові докази: протокол огляду місця події від 11 серпня 2014 року о 07 год. 10 хв.  07 год. 20 хв. (т. 1, а. с. 134135), протокол огляду місця події від 11 серпня 2014 року о 08 год. 20 хв.  08 год. 30 хв. (т. 1, а. с. 136137), протокол огляду місця події від 11 серпня 2014 року о 08 год. 50 хв.  09 год. 00 хв. (т. 1, а. с. 138140), протокол огляду місця події від 12 серпня 2014 року о 10 год. 55 хв.  11 год. 15 хв. (т. 1, а. с. 143151), висновки експертиз № 1247 (т. 1, а. с. 157164) і № 1492 (т. 1, а. с. 172178), а також матеріали, що характеризують особу обвинуваченого (т. 1, а. с. 203208). Зазначеним доказам суд також дав належну оцінку.
		Апеляційний суд зазначив, що погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що здобуті у кримінальному провадженні докази не доводять поза розумним сумнівом винуватості  ОСОБА_7 у незаконному заволодінні транспортним засобом, а докази, на які посилається прокурор в апеляційній скарзі, а саме дані протоколів огляду місця події від 11 серпня 2014 року щодо отримання слідів відбитків пальців і перчаток та висновки експертиз від 18 серпня 2014 року та 29 вересня 2014 року № 1247 і  №1492 щодо цих відбитків є недопустимими доказами.
		Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Доводи прокурора щодо безпідставності виправдання, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції належним чином перевірив і дав вмотивовані відповіді на них. 
		 
		Ухвала апеляційного суду, у тому числі її мотивувальна частина, де викладено короткий зміст рішення суду першої інстанції, відповідає вимогамст. 419 КПК.
		 
		Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		 
		Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		 
		Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 07 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції,  без задоволення.
		 
		Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...