Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 657/2237/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2018. Зареєстровано: 09.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.11.2018.
Дата набрання законної сили: 08.12.2018
Номер судового провадження: 2-о/657/243/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                   Справа № 657/2237/18 
		 
		                
		                    РІШЕННЯ
		                   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		07.11.2018      Каланчацький районний суд Херсонської області 
		у складі:
		головуючого судді        Максимович І. В. 
		за участю секретаря Соколовської В.В.,
		розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, суд,
		 
		встановив:
		 
		ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою, якою просила встановити юридичний факт, що її вимушене переселення в серпні 2017 року з тимчасово окупованої частини території Автономної ОСОБА_2 Крим, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію території Автономної ОСОБА_2 Крим та м. Севастополя України.
		В обґрунтування заяви заявник вказувала, що вона народилася 28.11.1948 року в селищі Савай Кургантепінського району Андижанської області, Узбекистан та до серпня 2017 року була зареєстрована і проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 18. До вимушеного залишення окупованої території Російською Федерацією території Автономної ОСОБА_2 Крим проживала за рахунок пенсійного забезпечення, на даний час є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права».
		Зазначає, що починаючи з кінця лютого 2014 року війська Російської Федерації, у військовій формі без розпізнавальних знаків почали окупацію Кримського півострова в результаті чого 21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя".
		Згідно з постановою Верховної ради України Про заяву Верховної ОСОБА_3 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»» від 21.04.2015 року № 337- У111. Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалась 20.02.2014 року коли були зафіксовані перші випадки порушення ЗС Російської Федерації в супереч міжнародно-правовим зобов»язанням Російської Федерації порядку перетину нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російської Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.
		З метою правової протидії агресору Верховною ОСОБА_3 України також прийнято Закон України «Про санкції» від 14.08.2014 року № 1644-У11, яким визначено механізм впровадження спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів щодо Російської Федерації. На виконання зазначеного Закону КМ України видано розпорядження від 11.09.2014 року № 829-р «Про пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів» саме у зв»язку з військової агресії Російської Федерації.
		В результаті збройної агресії Російської Федерації, наслідком якої стала окупація частини території Автономної ОСОБА_2, Україна, ОСОБА_1 втратила можливість проживати в її рідному місті та змушена була залишити всі матеріальні цінності за місцем свого проживання.
		Через три місяці після референдуму заявник повернулась до рідної домівки в АР Крим. Вже помітила, що соціально-економічна ситуація різко змінилась : в обіг було введено російський рубль, пенсії та інші соціальні виплати переводились на російський рубль. Для отримання пенсії з неї вимагали паспорт Російської Федерації. Паралельно з»явились проблеми з продовольством, полиці магазинів з кожним днем порожніли, було відключено водопостачання, газ, електроенергію. Мобільний зв»язок був змінений на російський, телебачення було лише супутникове. Заборонялось привозити на територію АР Крим українську символіку, в школах в примусовому порядку зробили офіційну мову викладання предметів  російську. В зв»язку з чим вимушена була остаточно залишити свій будинок та переїхати до м. Херсон, а потім до смт. Каланчак Херсонської області. Внаслідок вказаних підстав фактично втратила свою домівку, припинила спілкування з друзями та рідними.
		Після переїзду ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ст. 6 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року N 1706-VII, отримала довідку, якою підтверджено факт її прибуття до смт. Каланчак Херсонської області , вул. Будівельників, б. 23, кв. 8 на вимушене тимчасове проживання. Зважаючи на те, що в отриманій нею довідці Управління соціального захисту населення Каланчацької районної державної адміністрації в Херсоні N НОМЕР_1 від 27.10.2017, посвідчується лише факт її вимушеного переселення з Автономної ОСОБА_2 Крим до смт Каланчак Херсонської області і не встановлено причини такого переселення, заявниця вважає за необхідне звернутися до суду для встановлення факту вимушеного переселення внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації.
		Необхідність встановлення такого факту мотивує тим, що саме через окупацію Автономної ОСОБА_2 Крим, Україна, Російською Федерацією порушено низку її прав, закріплених як Конституцією України, IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, так і Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, в зв'язку з чим їй завдано майнової та моральної шкоди, через що ОСОБА_1 має намір визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви  потерпілих від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов»язків, передбачених вказаною Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Заявник вважає звернення до суду щодо встановлення такого юридичного факту єдиним можливим способом підтвердження наявності юридичних фактів, що мають значення для охорони її прав та інтересів.
		Заявник та її представник в судове засідання не з'явились, надали до суду заяву про розгляд справи без їх участі, в якій вказували, що вимоги заяви підтримали в повному обсязі.
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином про що свідчить рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (Штрих-код N 0160133612014; Штрих-код N 0160132852410; Штрих-код N 0160132669420 ).
		Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання на вказану дату та час не з'явився, хоча своєчасно і належним чином, повідомлявся про день, час та місце розгляду справи про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Штрих-код N 0160127881623; Штрих-код N 01600130791481).
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилася 28.11.1948 року в селищі Савай Кургантепінського району Андижанської області, Узбекистан та зареєстрована і проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 18, що підтверджується відомостями паспорту громадянина України серії ЕС 314505, виданого 3 відділом Керченського МУ ГУМВС України в Криму.
		Заявник ОСОБА_1 до серпня 2017 року, була зареєстрована і проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 18. Однак вимушена була залишити окуповану Російською Федерацією території Автономної ОСОБА_2 Крим , оскільки проживала за рахунок пенсійного забезпечення. На даний час є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права».
		В зв»язку з анексією Автономної ОСОБА_2 Крим Російською Федерацією вимушена була остаточно залишити свій будинок та переїхати до м. Херсон, а потім до смт. Каланчак Херсонської області. Внаслідок вказаних підстав фактично втратила свою домівку, припинила спілкування з друзями та рідними.
		Зважаючи на то факт, що в отриманій нею довідці від Управління соціального захисту населення Каланчацької районної державної адміністрації в Херсоні N НОМЕР_1 від 27.10.2017 р., посвідчується лише факт її вимушеного переселення з Автономної ОСОБА_2 Крим до м. смт. Каланчак Херсонської області і не встановлено причини такого переселення, а тому заявниця звернулась до суду для встановлення факту вимушеного переселення внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації.
		Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року N 1932-XII визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Отже, вказаний Закон передбачає, які права можуть виникнути в особи щодо якої встановлено юридичний факт, про який просять заявники.
		Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		З урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 02 червня 2016 року №1401-У111 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане рішення Конституційного суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.
		У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов»язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України, право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Частина четверта статті 10 ЦПК України, стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов»язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов"язковість яких надано Верховною ОСОБА_3 України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За замістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов»язання взяті на себе Договірною державою за статтею 1 включають два аспекти, а саме: з одного боку  негативне зобов»язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з другого боку  позитивні зобов»язанння вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі « Ilascu та інші проти Молдови та Росії» параграф 313; рішення ECHR у справі « Sargasyan v. Azerbaijan, параграф 129).
		Навіть за винятком обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юриздикіцї за сзмістом статті 1 Конвеції ( рішення ECHR у справі « Ilascu та інші проти Молдови та Росії» параграф 333; рішення ECHR у справі « Sargasyan v. Azerbaijan, параграф 130).
		Таким чином, перша частина цих зобов»язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму. Згідно з другою частиною зобов»язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		В судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення , зміна або припинення особистих прав громадян. 
		Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Враховуючи викладене, суд звертає увагу на те, що встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявника з анексованої території АР Крим відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією АР Крим та м. Севастополь, можливе у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв»язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України, анексованого Криму та військовою агресією Російської Федерації.
		Таким чином, суд на підставі аналізу вищевказаних положень закону, дійшов висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов»язок відповідно до зазначених вище конституційних норм. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Разом з тим, відповідно до частини третьої ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин передбачених у статті 1 цього Закону, спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.
		Згідно ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" N 1207-VII від 15.04.2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15.09.2015 року N 685-VIII ОСОБА_2 Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до положень статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров»я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов»язком держави.
		Приписами статті 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має невід»ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов»язок держави  захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров»я інших людей від протиправних посягань.
		Резолюція Парламентської ОСОБА_3 Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відбулась окупація анексованої Російською Федерацією території Автономної ОСОБА_2 Крим.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії зі сторони Російської Федерації відносно України, окупації анексованої Російською Федерацією території Автономної ОСОБА_2 Крим,Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 2 ст. 61 ЦПК України.
		Згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам та виходячи з аналізу положень чинного законодавства України, судом встановлено, що факт збройної агресії з боку Російської Федерації проти України та окупації, незаконно анексованої Російською Федерацією території Автономної ОСОБА_2 Крим є загальновідомим.
		Як роз'яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що заявниця переселилася з території Автономної ОСОБА_2 Крим для уникнення загрози життю, здоров»ю, свободи в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявниці необхідно для визначення її статусу, як особі, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 червня 1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту) що обумовлює виникнення прав та обов»язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного таміжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.
		На підставі наведеного , керуючись ст. ст. 263-265, 293, 315, 319 ЦПК України, суд 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація ( Посольство РФ в Україні) , про встановлення факту, що має юридичне значення  задовольнити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, в серпні 2017 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної ОСОБА_2 Крим, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної ОСОБА_2 Крим та м. Севастополя України.
		Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя:                                    Максимович І. В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...