Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/21325/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2018.
Дата набрання законної сили: 07.11.2018
Номер судового провадження: 61-37571ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		07 листопада 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 200/21325/15-ц
		 
		провадження № 61-37571св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1, 
		відповідач - ОСОБА_2,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну          скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до           ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 16 серпня 2012 року на автодорозі Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Toyota RAV4, номерний знак НОМЕР_1,            під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_2, під його керуванням.
		Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області                        від 26 серпня 2015 року закрито кримінальне провадження відносно        ОСОБА_2 у зв'язку із закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної давності. Судом роз'яснено, що оскільки ОСОБА_2 звільнено лише від кримінальної відповідальності, що не є реабілітуючою обставиною закриття провадження у справі та не виключає його вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, то він не звільняється від цивільної відповідальності щодо відшкодування шкоди, тому ОСОБА_1 може звернутися до суду з відповідним позовом до цивільного суду.
		Відповідно до звіту експертного дослідження від 16 грудня 2016 року розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_2, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 16 серпня 2012 року, становить 317 790,64 грн. Вартість експертного дослідження склала 2 500,00 грн.
		Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПрАТ «СК «Уніка»), яке виплатило йому страхове відшкодування у розмірі 50 000,00 грн.
		Оскільки решта шкоди залишається невідшкодованою, ОСОБА_1 на підставі ст. 1194 ЦК України звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 267 790,64 грн на відшкодування матеріальної шкоди та вартість експертного дослідження у розмірі         2 500,00 грн.
		 
		Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська       від 05 липня 2017 року у складі судді Єлісєєвої Т. Ю. позов ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 270 290,64 грн на відшкодування завданої майнової шкоди і судовий збір у розмірі               2 215,70 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не заперечував, що дорожньо-транспортна пригода сталася з його вини. Крім того, ця обставина встановлена преюдиційним судовим рішенням в кримінальній справі, а тому різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) повинна бути відшкодована у повному обсязі за рахунок особи, яка її завдала. 
		 
		Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. 
		Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська           від 05 липня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не має права на отримання відшкодування, оскільки він не є власником транспортного засобу, якому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди завдано механічних пошкоджень, оскільки лише керував автомобілем. А власник автомобіля - ОСОБА_3 вимог до суду не заявляв.
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб). Законом Україну від 05 липня 2011 року № 3565-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» було спрощено порядок керування транспортними засобами, у тому числі визначено, що водієві, який не є власником автомобіля, для керування транспортним засобом не потрібно оформляти нотаріально посвідчену довіреність на право керування автомобілем та тимчасовий реєстраційний талон, а достатньо отримати у власника такого майна технічний паспорт на нього.
		З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди, оскільки правомірно володів транспортним засобом. Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а заочне рішення суду першої інстанції - залишенню у силі.
		 
		Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
		 
		Судом установлено, що 16 серпня 2012 року на автодорозі Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Toyota RAV4, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1
		 
		ОСОБА_1 керував автомобілем Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_3, на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб.
		 
		Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в             ПрАТ «СК «Уніка» та згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів                   від 15 березня 2012 року № АВ/2839969 ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, завдану майну, становить 50 000,00 грн.
		 
		Ухвалою Солонянськогорайонного суду Дніпропетровської області                        від 26 серпня 2015 року закрито кримінальне провадження відносно        ОСОБА_2 у зв'язку із закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної давності. Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і морально шкоди залишено без розгляду. При цьому судом роз'яснено, що оскільки ОСОБА_2 звільнено лише від кримінальної відповідальності, що не є реабілітуючою обставиною закриття провадження у справі та не виключає його вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, то він не звільняється від цивільної відповідальності щодо відшкодування шкоди, тому ОСОБА_1 може звернутися до суду з відповідним позовом до цивільного суду.
		 
		Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області              від 15 березня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ПрАТ «Уніка» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ СК «Уніка» на користь ОСОБА_1 30 101,49 грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну, 3 552,10 грн на відшкодування шкоди, завданої у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності, та 2 550,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		ПрАТ СК «Уніка» виконало рішення суду та 26 жовтня 2016 року виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 50 000,00 грн.
		 
		Відповідно до звіту експертного дослідження від 16 грудня 2016 року, підготовленого судовим експертом ОСОБА_4, розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_2, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 16 серпня 2012 року, становить 317 790,64 грн. Вартість експертного дослідження склала 2 500,00 грн.
		 
		Оскільки різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) заподіювачем шкоди у добровільному порядку не відшкодована, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом.
		 
		У статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода,           завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
		 
		Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи і виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		 
		Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач не має права на отримання відшкодування, оскільки він не є власником транспортного засобу, якому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди завдано механічних пошкоджень.
		 
		З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
		 
		Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.
		Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб'єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб'єктами,  хто його оточує.
		Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.
		 
		Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.
		Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.
		Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права. 
		 
		Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
		 
		Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові       від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
		 
		Встановивши, що ОСОБА_1 управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди. 
		 
		З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті          1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). 
		 
		Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
		 
		Встановивши, що майну, яким правомірно володіє позивач, з вини відповідача завдано шкоди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову і відшкодування цієї шкоди за рахунок відповідача. 
		 
		Таким чином, апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду, яке відповідає закону. 
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Таким чином, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, пов'язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 431,40 грн.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня          2018 року скасувати.
		 
		Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська                від 05 липня 2017 року залишити в силі.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 431,40 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   О. В. Білоконь   Б. І. Гулько   Є. В. Синельников   С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...