Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/18022/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано судом: 14.11.2018. Зареєстровано: 15.11.2018. Оприлюднено: 16.11.2018.
Дата набрання законної сили: 03.12.2018
Номер судового провадження: 2-о/752/786/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 752/18022/18
		Провадження № 2-о/752/786/18 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І м е н е м У к р а ї н и
		 
		01 листопада 2018 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Новак А.В., 
		за участю секретаря судового засідання Закаблуківської О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1, про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерства соціальної політики України, Російська Федерація, -
		 
		встановив:
		ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, якою просив встановити юридичний факт, що його вимушене переселення в липні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Заявник мотивує свої вимоги тим, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Луганська Луганської області, був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1. На праві приватної власності володіє земельною ділянкою, яка розташовується за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 07.11.2007 року. 
		Зазначає, що починаючи з кінця лютого 2014 року війська Російської Федерації, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21.03.2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 р. Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 р.) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 р.).
		11.05.2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_03_17/pravo1/T150254.html?pravo=1" title="Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями; нормативно-правовий акт № 254-VIII від 17.03.2015" target="_blank">Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями»</a>, якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		В результаті збройної агресії Російської Федерації, наслідком якої стала окупація частини території Луганської області України, ОСОБА_1 втратив налагоджений побут, можливість здійснювати трудову діяльність та вести повноцінне життя.
		Також ОСОБА_1 зазначає, що з початком збройної агресії Російської Федерації проти України суспільно-політична та гуманітарна ситуація в місті Луганську погіршилась. Так, 09.03.2014 року проросійськими активістами був розігнаний проукраїнський мітинг в честь пам'яті Т.Г. Шевченка. За деякий час відбулось захоплення Луганської обласної державної адміністрації. За свідченням заявника, операція була добре спланована та здійснювалась проросійськими найманцями з використанням російської державної символіки. У подібний спосіб відбулось захоплення Луганського управління СБУ 09.04.2014 року, після чого у проросійських найманців з'явилась велика кількість вогнепальної зброї, яку вони носили відкрито та погрожували місцевим жителям у разі непокори. 
		Повідомляє, що з квітня 2014 року йому неодноразово погрожували життю через проукраїнську громадянську позицію. Перебуваючи на вулицях ОСОБА_1 чув розмови проросійських найманців про те, що в недалекому майбутньому в місті почнуться бойові дії із застосуванням збройних сил російської Федерації. При цьому відмічає, що ще до травня 2014 року з'явились блокпости на дорогах у напрямку смт Станиця-Луганська, м. Краснодон, м. Лисичанська та інших населених пунктів. Вказане призвело до суттєвого обмеження пересування в області. З літа 2014 року розпочались суттєві перебої в роботі громадського транспорту, що пов'язане з початком активної фази бойових дій на сході України. Після обстрілів російськими військами міста та околиць, на деревах та вулицях залишалось багато снарядів. 
		З липня 2014 року заявник особисто бачив російську військову техніку, зокрема танки, БМП, військові вантажівки, артилерійські установки, із зафарбованими номерами на техніці, прапорами так званої «ЛНР» та прапорами Російської Федерації. 
		Зазначає, що від літа 2014 року українські засоби масової інформації в місті зникли, а замість них працювали російські пропагандистські ЗМІ. З огляду на загальну ситуацію в Луганську та домінуючі проросійсько-агресивні настрої, будь-які прояви української ідентичності могли призвести до полону або до вбивства представниками проросійських збройних формувань. 
		З жовтня 2014 року на тимчасово непідконтрольній Україні території Луганської області ввели в обіг російський рубль та вилучили гривню. 
		Відмічає, що у вересні та у грудні 2014 року ОСОБА_1 спостерігав найбільші переміщення російської військової техніки та військових Луганськом. За його спостереженнями, великі колони налічували до 30 одиниць бронетехніки, малі ? до 6 транспортних засобів.
		Повідомляє, що весною 2015 року його переслідували та на деякий час затримали представники російських збройних формувань з метою викрадення, проте відпустили після перевірки мобільного телефону. Проживання в таких умовах давало йому підстави реально сприймати загрозу бути вбитими озброєними російськими найманцями, а тому весною 2015 року він прийняв рішення покинути тимчасово окуповане місто Луганськ та переміститися до підконтрольної Україні території, і на даний час проживає у місті Києві за адресою: АДРЕСА_3 Перебуваючи у місті Києві ОСОБА_1, в порядку, передбаченому <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_85/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#85" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VІІ</a>, отримав довідки, якими підтверджено факт його прибуття до м. Києва, на вимушене тимчасове проживання. Отримані заявником довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщених осіб від 20.10.2015 року за № 3001008300 та №8300 від 08.09.2017 року, які видані Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державною адміністрацією на ім'я ОСОБА_1 посвідчують лише факт його вимушеного переселення з м. Луганськ до м. Київ, і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. 
		Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в липні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України обумовлено тим, що він має на меті визначити свій статус як особи, які перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. 
		Тому, заявник, просив суд встановити юридичний факт, що його вимушене переселення в липні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Заявник та його представник в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, подали клопотання про розгляд справи у їх відсутність, в якій також просили задовольнити заяву про встановлення факту, що має юридичне значення.
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Заслухавши пояснення заявника та його представника, повно, всебічно дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
		У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Луганська Луганської області, був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується відомостями його паспорту серії НОМЕР_3. 
		На праві приватної власності володіє земельною ділянкою, яка розташовується за адресою: АДРЕСА_2 що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 07.11.2007 року.
		Крім того, судом встановлено, що відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи від 20.10.2015 року № 3001008300 та від 08.09.2017 року № 8300, виданих Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державною адміністрацією, ОСОБА_1 дійсно вимушено перемістився з міста Луганська до міста Києва в липні 2015 року. Вказаними довідками посвідчено лише факт його вимушеного переселення, однак відомості щодо причин такого переселення відсутні, оскільки зазначений орган не має таких повноважень. 
		При цьому, в розумінні ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#5" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»</a> внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Поряд із тим, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_281897/ed_2018_10_02/pravo1/T193200.html?pravo=1#281897" title="Про оборону України; нормативно-правовий акт № 1932-XII від 06.12.1991" target="_blank">статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-ХІІ</a> визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». 
		З аналізу даної заяви вбачається, що 20.02.2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.
		Разом з тим, заява Верховної Ради України свідчить, що 27.02.2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» ОСОБА_8 проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		 
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16.03.2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 року «Територіальна цілісність України».
		17.03.2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 
		18.03.2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації ОСОБА_7 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів».
		21.03.2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2018_10_02/pravo1/T141207.html?pravo=1#6" title="Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України; нормативно-правовий акт № 1207-VII від 15.04.2014" target="_blank">ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VІІ від 15.04.2014 року</a> із змінами і доповненнями, внесеними відповідно <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_09_15/pravo1/T150685.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації; нормативно-правовий акт № 685-VIII від 15.09.2015" target="_blank">Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 року № 685-VІІІ</a> Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20.02.2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 р.) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 р.).
		Протягом травня 2014 р. самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11.05.2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Донецької Народної Республіки» та «Луганської Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази. Зокрема, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі. Прес-секретар Держдепартаменту США ОСОБА_9 заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки». Прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ ОСОБА_6 заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю». 
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною - агресором, частини території Донецької і Луганської області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		На підтвердження цього заявником були наведені наступні докази по справі.
		Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 11.07.2016 року, спецгрупа військових та співробітників СБУ під час бойових дій поблизу села Троїцьке у Попаснянському районі Луганської області в ніч з 10 на 11 липня затримала двох російських найманців, один з яких виявився командиром взводу незаконних збройних формувань, громадянином Російської Федерації, уродженцем Сєвєродвінська Архангельської області.
		Прес-центр Служби безпеки України 10.03.2015 року повідомив, що на Черкащині співробітники СБУ затримали громадянина Російської Федерації, який воював на боці проросійських озброєних банд так званої «ЛНР» у складі незаконного воєнізованого формування «Прізрак». За участь у бойових діях йому та іншим найманцям обіцяли по 100 доларів на день. Росіянина, який тривалий час ніде не працював, зацікавили такі пропозиції і він прибув до м. Ростов-на-Дону (Російської Федерації), а невдовзі і до м. Алчевська Луганської області.
		01.10.2014 року Служба безпеки України затримала громадянина Російської Федерації, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, старшого лейтенанта запасу збройних сил РФ із військовою спеціальністю бортового техніка вертольоту МІ-8. Росіянин із м. Воронеж 27.09.2014 року незаконно перетнув державний кордон України і намагався потрапити до м. Донецьк, де мав приєднатися до підрозділів та формувань, підпорядкованим силовим відомствам РФ для участі у бойових діях проти українських військ, терактах проти мирного населення, доставки боєприпасів та перевезення тіл вбитих бойовиками людей.
		З серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_03_17/pravo1/T150254.html?pravo=1" title="Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями; нормативно-правовий акт № 254-VIII від 17.03.2015" target="_blank">Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями»</a> якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_04/pravo1/T141680.html?pravo=1" title="Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей; нормативно-правовий акт № 1680-VII від 16.09.2014" target="_blank">Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»</a> запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_02_04/pravo1/T150145.html?pravo=1" title="Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організ...; нормативно-правовий акт № 145-VIII від 04.02.2015" target="_blank">Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» № 145-VІІІ від 04.02.2015 року зазначено, що з 20.02.2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки»</a>.
		Також <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_01_27/pravo1/T150129.html?pravo=1" title="Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парл...; нормативно-правовий акт № 129-VIII від 27.01.2015" target="_blank">Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року № 129-VIII</a> законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15.01.2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25.06.2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Луганської області України.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Луганської області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7949/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7949" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ст. 82 ЦПК України</a>.
		Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, Україна, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 року.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 року: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 року, територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.
		За повідомленням Інтернет-сайту «Преса України» від 12.09.2016 року, Росія відправила в Луганськ дві колони військової техніки. Так, через н.п. Ізварине у напрямку м. Луганськ було переміщено дві колони військової техніки (БМП, БТР та вантажні автомобілі).
		В статті «РНБО: Російські війська вже в Луганську й Донецьку - навіть не маскуються» від 03.11.2014 року зазначено, що Росія масово перекидає свої війська на територію, підконтрольну проросійським найманцям. Присутність російських військ уже навіть не маскується. Зосередивши збройні формування всередині Україна та біля її кордонів, Російська Федерація зберігає потенціал для дестабілізації України. 
		В статті «Плотницкий отстранил от должности министра сельского хозяйства и продовольствия ЛНР» від 05.06.2015 року повідомляється про кадрові зміни в так званій «ЛНР». Так, самопроголошений голова псевдодержавного утворення «ЛНР» відсторонив від виконання обов'язків так званого міністра сільського господарства та продовольства ОСОБА_12.
		Наказом «міністерства сільського господарства та продовольства ''ЛНР''» №6 від 20.01.2016 року «Об утверждении Фитосанитарных правил ввоза из-за границы, экспорта, транзита, перевозки в пределах Луганской Народной Республики,хранения, переработки и реализации подкарантинных материалов (подкарантинных грузов, товаров, продукции)» врегульовані питання діяльності так званого «міністерства сільського господарства ''ЛНР''». Вказаний документ був прийнятий у зв'язку з ліквідацією так званої «державної служби сільськогосподарського нагляду ''ЛНР''» та передачею деяких функцій так званому «міністерству сільського господарства та продовольства ''ЛНР''». 
		В статті «РНБО: українські війська "організовано" залишили аеропорт Луганська» від 01.09.2014 року повідомляється про складну бойову ситуацію в районі Луганського аеропорту. Так, українські війська вимушено відійшли з аеропорту Луганська та села Георгіївки, повідомив у понеділок речник Інформаційного центру РНБО ОСОБА_13. Передумовою відступу стало різке збільшення обстрілів летовища російськими регулярними та іррегулярними збройними формуваннями та фактична втрата даної бойової позиції українськими військами. "Зважаючи на точність ударів, обстріл ведуть професійні артилеристи Збройних Сил Російської Федерації", - заявив пан ОСОБА_13, коментуючи відступ у луганському аеропорту.
		За повідомленням Інтернет-видання «depo.ua» від 06.04.2016 року, 06.04.2014 року група проросійських іррегулярних збройних формувань захопила будівлю управління СБУ в місті Луганську та заволоділи великою кількістю стрілецької зброї. Навколо захопленої будівлі виникли барикади, а саму територію відгородили. Після захоплення СБУ ватажком «ЛНР» став ОСОБА_14. 
		В статті «Меры соцподдержки отдельной категории граждан утверждены в Республике» повідомляється про зміну пенсій окремим категоріям громадян. Так, кожному непрацездатному члену сім'ї, який має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, сума пенсії підвищується мінімум на 2730 російських рублів з урахуванням надбавок, підвищень, цільової підтримки тощо. 
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявника, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Донецької та Луганської області, Україна, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Донецької та Луганської області окупованою Російською Федерацією.
		Щодо обставин, які зумовили вимушене переселення заявника з частини окупованої Російською Федерацією території Луганської області України, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій. 
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобов'язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв'язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв'язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. З IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод</a> від 04.11.1950 року, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
		Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, яку наводить заявник, вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.
		За даними статті «Через бойові дії Луганськ повністю знеструмлений» від 31.07.2014 року, у зв'язку з постійними обстрілами Луганська і збройними сутичками, місто повністю відключене від енергопостачання. Через відсутність електроенергії припинили роботу насосні і підвищувальні станції, внаслідок чого в місті серйозні проблеми з водопостачанням.
		Луганськ на межі катастрофи: немає пального, зв'язку, світла та води. Такі дані містяться на веб-сайті «pogliad.ua.» станом на 02.08.2014 року. За даними видання, в місті відсутнє світло, вода, зв'язок, немає бензину, дизпалива і газу, запаси пального вичерпані, немає чим заправити машини швидкої допомоги, аварійних і комунальних служб, ДСНС, міський громадський транспорт, автомобілі, які доставляють хліб і продукти харчування.
		04.08.2014 року інформаційне агентство «УНІАН» на своєму Інтернет-порталі опублікувало статтю під назвою «У Луганську знову немає електрики, води і телефонного зв'язку». Виходячи з її змісту, внаслідок постійних обстрілів житлових кварталів з важкої артилерії, в місті відключений мобільний і телефонний зв'язок. 
		Із змісту статі «Донецьк і Луганськ відрізали від пенсій і соцвиплат», яка опублікована на Інтернет-порталі «lb.ua» від 07.07.2014 року, вбачається, що у зв'язку з перебазуванням підрозділів проросійських іррегулярних збройних з'єднань в Луганськ і Донецьк, в містах тимчасово призупинено здійснення соціальних виплат. Голова Держказначейства ОСОБА_5 в інтерв'ю зазначала, що в сформованій ситуації досить високою залишається ймовірність втручання проросійських найманців в електронну систему Держказначейства.
		Стаття «У Донецьку і Луганську бойовики відновили комендантську годину», яка розміщена на сайті «Дзеркало тижня. Україна» від 04.01.2015 року містить інформацію про запровадження комендантської години в населених пунктах на новорічні свята. У Донецьку з 4 січня, а в Луганську з 3 січня, проросійські найманці відновили для місцевих жителів комендантську годину. При цьому не пояснюється, чому проросійські найманці не розцінили як свята православне Різдво, яке святкується з 6 на 7 січня. 
		Виходячи зі змісту статті «Життя в окупованому Луганську: напівпорожні магазини, не працюють банки і комендантські години», що була опублікована на Інтернет-сайті «ТСН» 14.12.2014 року, в Луганську складна гуманітарна ситуація. Після скасування прямих поїздів до Луганська дістатися можна лише автотранспортом з Красного Лиману через блокпости і озброєних людей через н.п. Дебальцеве, що знаходиться на лінії вогню. У деяких магазинах відсутні світло та холодильники - молочні продукти лежать просто на підвіконні. Більшість непродуктових магазинів - закриті. Деякі - націоналізовані і під контролем представників окупаційної адміністрації Російської Федерації на тимчасово окупованій території. Місцеві мешканці розповідали про чисельні акти вандалізму в місті.
		Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23.01.2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» № 2028 від 27.01.2015 року.
		Більше 2000000 осіб залишаються в районах, контрольованими проросійськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14.08.2015 року 1438000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців.
		Крім цього, відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01.03.2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено.
		Щодо порушень прав ОСОБА_1, які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі порушення підтверджуються як власними поясненнями заявника та поданими ним доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбувався на окупованій території Луганської області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		З початком збройної агресії Російської Федерації проти України суспільно-політична та гуманітарна ситуація в місті Луганську Луганської області різко погіршилась. Так, навесні 2014 року пройшла хвиля проросійських мітингів та розганялися проукраїнські мирні масові заходи. В березні та квітні 2014 року проросійськими найманцями, під контролем російських збройних формувань, було захоплено будівлі Луганської обласної державної адміністрації і Луганського управління СБУ, після чого у проросійських найманців та активістів у великій кількості з'явилась вогнепальна зброя, якою вони погрожували місцевим мешканцям. Також була фактично припинена робота українських ЗМІ, а українська валюта, гривня, виведена з обігу. 
		З літа 2014 року місто Луганськ потрапило в зону проведення бойових дій, що призвело до обмеження транспортного сполучення та порушень основоположних прав людини, закріплених міжнародними нормами та українським законодавством. Зважаючи на обстріли, перебувати на вулицях стало смертельно небезпечно. Протягом 2014 року заявник неодноразово бачив колони російської військової техніки з зафарбованими номерами, прапорами РФ та так званої «ЛНР». Також він час від часу бачив російських військових, які не приховували своєї приналежності до держави-агресора. 
		Весною 2015 року заявника переслідували та на деякий час затримали представники російських збройних формувань з метою викрадення, проте відпустили після перевірки мобільного телефону. Проживання в таких умовах давало йому підстави реально сприймати загрозу бути вбитим озброєними російськими найманцями, а тому весною 2015 року він прийняв рішення покинути тимчасово окуповане місто Луганськ та переміститися до підконтрольної Україні території, і на даний час проживає у місті Києві за адресою: АДРЕСА_3 З огляду на неможливість повернення на тимчасово окуповану територію, ОСОБА_1 не знає, в якому стані перебуває його нерухоме майно. 
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Луганської області було порушено низку конституційних прав заявника, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_63/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#63" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">розділом II Конституції України</a>.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_27/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#27" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статтею 8 Конституції України</a> гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9707/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9707" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 315 ЦПК України</a>, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1998_05_25/pravo1/VS95026.html?pravo=1" title="Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення; нормативно-правовий акт № 5 від 31.03.1995" target="_blank">постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»</a>, вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 переселився з тимчасово окупованої території Луганської області України з метою збереження життя, здоров'я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на свободу думки і совісті в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявнику необхідно для визначення їх статусу як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню. 
		Керуючись ст. ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8012/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8012" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">89</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9337/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">263</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9344/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9344" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">264</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9585/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9585" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">293</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9707/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9707" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">315-319 ЦПК України</a>, суд - 
		ВИРІШИВ:
		Заяву ОСОБА_1, про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерства соціальної політики України, Російська Федерація.
		Встановити факт що має юридичне значення, а саме факт того, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в липні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.
		 
		 
		 
		Суддя А.Новак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...