Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/5549/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 19.11.2018. Зареєстровано: 20.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2018.
Дата набрання законної сили: 18.12.2018
Номер судового провадження: 2-о/359/121/2018

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Провадження № 2-о/359/121/2018
		Справа № 359/5549/18
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 листопада 2018 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
		головуючого судді Яковлєвої Л.В.,
		при секретарі Петровій Я.А., 
		розглянувши y відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють від власного імені та в інтересах своїх неповнолітніх дітей : ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, заінтересована особа : Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		встановив :
		16 липня 2018 року позивачі звернулись до суду з заявою, якою просять встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у березні 2014 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, Україна; встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_16 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_5, у березні 2014 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, Україна.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що заявник ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_17 року в с. Тухня Сколівського району Львівської області. 27.01.1996 року він одружився з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженкою с. Віліне Бахчисарайського району АР Крим. Від цього шлюбу заявники мають трьох дітей : ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_5 Всі разом вони проживали та були зареєстровані за адресою : АДРЕСА_2. ОСОБА_1 з 2000 року по 2014 року працював на посаді редактора кримської незалежної газети «Думка» та був директором Інформаційного видавничо-виробничого центру, агенції громадських та політичних новин «Медіа-Крим». З 2008 року він займав посаду директора ТОВ «Український центр інформації та видавничої справи «Таврія» та посаду керівника громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український Дім». З 2013 року по 2014 рік ОСОБА_1 працював координатором громадського руху «Євромайдан Крим», був співкоординатором Громадської спілки «Координаційна Рада організацій вимушених переселенців з Криму та організовував мирні акції, очоливши Рух супротиву проти окупації Криму. У березні 2014 року заявники разом з неповнолітніми дітьми були вимушені переміститися зі свого постійного місця проживання в АР Крим до АДРЕСА_1, де на даний час фактично і проживають. 
		Заявники зазначають, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією Автономної Республіки Крим України порушено цілу низку їхніх прав і свобод, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і Протоколами № 1 і 4 до неї, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу та особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті та релігії. 
		Звернення до суду в порядку окремого провадження із даною заявою про встановлення юридичного факту, що їхнє вимушене переселення з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією Автономної Республіки Крим України зумовлене тим, що вони мають на меті визначити свій статус як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що зумовлює виникнення у них прав та обов'язків, передбачених вказаною Конвенцією, іншими нормами національного і міжнародного права.
		Заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які діють у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_5, та представник заявників ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, натомість представник заявників ОСОБА_9 подав заяву, якою подану сім'єю ОСОБА_6 заяву підтримав, просив задовольнити та її розгляд проводити у його відсутність.
		Представники заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України та Російської Федерації у судове засідання не з"явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяв чи клопотань на адресу суду не направили.
		На підставі ст. 223 ЦПК України розгляд справи здійснено у відсутність заявників, їх представника та представників заінтересованих осіб.
		Дослідивши заяву представника заявників, повно та всебічно вивчивши матеріали справи та наявні в ній письмові докази, суд прийшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		За змістом ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		У відповідності до п.5 ч.2 ст.293, ч.2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Статтею 4 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року встановлено, що особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		За змістом ч.1 ст.1 Закону України  «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»  від 20 жовтня 2014 року №1706-VІІ внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз наведених положень цього Закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
		Згідно п. 1 цього Порядку довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Затверджена форма зазначеної довідки не передбачає внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України теж не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини її внутрішнього переміщення.
		За змістом ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII, який набрав чинності 24 лютого 2018 року, відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
		При цьому, відповідно абзацу 6 преамбули до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме 20 лютого 2014 року.
		Також у преамбулі до даного Закону в абзацах 14 і 15 зазначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних зєднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України; дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права.
		Згідно постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року, 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації, всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.
		27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідуваль-ного управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння регулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України.. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Згідно ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року, Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		В другому абзаці постанови Верховної ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками незаконних квазідержавних терористичних утворень «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року, зазначається, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано АР Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII затверджено звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Європи, Парламентської Асамлеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Результатом такого звернення стало визнання міжнародним співтовариством через схвалення 08 липня 2015 року переважною більшістю членів Парламентської Асамблеї ОБСЄ двох резолюцій, зокрема Резолюції «Продовження очевидних грубих і невиправних порушень Російською Федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ» та резолюції «Викрадені і незаконно утримувані громадяни України на території Російської Федерації», які засвідчили факт здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти держави України та факт протиправності утримання українських політичних вязнів в Російській Федерації.
		Крім того, своє резолюцією від 15 січня 2015 року Європейський парламент рішуче засудив агресивну та експансіоністську політику Росії, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетич-ного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкресливши при цьому, що такі дії є порушенням міжнародного права.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відбулася окупація Автономної Республіки Крим та м.Севастополь.
		При вирішенні справи, суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації Автономної Республіки Крим та м.Севастополь є загально відомими, а тому не підлягають доказуванню, згідно приписів ч.3 ст. 82 ЦПК України.
		Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
		Факт збройної агресії Російської Федерації на території України, в тому числі і щодо Автономної Республіки Крим і м.Севастополь є загальновизнаним неодноразово обговорювався на засіданнях ООН, періодично мова про це йде і на офіційному сайті Уповноваженого Верховної ради України з прав людини , в тому числі і щодо необхідності вироблення державної стратегії захисту внутрішньо переміщених осіб, публікації, а тому в силу чинного законодавства окремого доказування не потребує.
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації шляхом окупації Автономної Республіки Крим та м.Севастополь України, було порушено низку конституційних прав заявників, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_18 року в с. Тухня Сколівського району Львівської області, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 виданого 08 квітня 2014 року Бориспільським РВ УДМС України в Київській області (а.с.24-26).
		ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_19 року в с. Віліне Бахчисарайського району АР Крим, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_6 виданого 23 серпня 2012 року Бахчисарайським РВ ГУ МВС України в АР Крим (а.с.27-29).
		27 січня 1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_7 від 27 січня 1996 року (а.с. 30).
		Від цього шлюбу заявники мають трьох дітей : ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_12. Наведене підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 виданого 02 листопада 2012 року Бахчисарайськиим РВ ГУДМС України в АР Крим на імя ОСОБА_7 (а.с. 31-32), копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_8 (а.с. 33, 34). 
		Заявники разом з дітьми проживали та були зареєстровані за адресою : АДРЕСА_2., що підтверджується відмітками в паспортах заявників.
		Відповідно довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04 листопада 2014 року №3225000221 та № 3225000220, від 10 жовтня 2017 року за № 221, від 01 лютого 2018 року за № 220, № 0000467576, № 0000467587 заявники разом зі своїми неповнолітніми дітьми, вибули із зареєстрованого місця проживання до АДРЕСА_3, де зараз фактично і проживають (а.с. 42-49).
		Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан-ність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Враховуючи вищевикладене та оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд вважає встановленим факт, що переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_16 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_5, у березні 2014 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим України відбулося саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, Україна, де сім'я ОСОБА_6 постійно проживали.
		Встановлення цього юридично факту має правове значення для заявників, від нього залежить виникнення, зміна чи припинення їхніх особистих чи майнових прав, у яких вони вимушено беруть участь через дії Російської Федерації.
		На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ст. 3 Конституції України, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» , абзац 6, 14, 15 преамбули, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ст. ст. 10, 13, 76, 82, 89, 259, 263 265, 293, 315 ЦПК України, суд,- 
		в и р і ш и в :
		Заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють від власного імені та в інтересах своїх неповнолітніх дітей : ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, заінтересована особа : Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_14, у березні 2014 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, Україна. 
		 
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_15 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_11 та ОСОБА_6 ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_12 у березні 2014 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, Україна.
		 
		Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Бориспільський міськрайонний суд Київської області до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення суду ви готовлено 15 листопада 2018 року.
		 
		Суддя                 Л.В. Яковлєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...