Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/3301/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2018.
Дата набрання законної сили: 14.11.2018
Номер судового провадження: 61-30050ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		14 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 463/3301/16-ц
		провадження № 61-30050св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		представник позивача - адвокат ОСОБА_2,
		відповідач - ОСОБА_3,
		представник відповідача - адвокат ОСОБА_3,
		третя особа 1 - орган піки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, 
		представники третьої особи 1: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
		третя особа 2 - орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради,
		представники третьої особи 2: Бояківський Андрій Богданович, Науменко Олександр Віталійович,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова у складі судді Головатого Р. Я. від  20 червня  2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк  С. М., Ніткевича А. В. від 10 листопада 2017 року,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до                ОСОБА_3, треті особи:  орган піки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визначення місця проживання дітей.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що в період перебування в шлюбі з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_9, а ІНФОРМАЦІЯ_1 - син ОСОБА_10. Після розірвання шлюбу відповідач вигнав її з квартири, де вони разом проживали, залишивши проживати дітей у себе. Відповідач не дозволяє синам бачитись з нею, налаштовує дітей проти матері і чинить психологічний тиск як на дітей, так і на позивача. 
		 
		Вважала, що проживання дітей разом із нею буде відповідати їх інтересам, а перебування синів в сім'ї відповідача без материнської опіки негативно буде впливати на їх виховання та психологічний стан. При цьому, нею створені належні умови для проживання, виховання та утримання дітей, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, добре відноситься до синів. Тому позивач, для найкращого забезпечення інтересів дітей, просить визначити їх місце проживання разом із матір'ю.
		 
		Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від  20 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Визначено місце проживання ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_1 за адресою:                             АДРЕСА_1.
		 
		У задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання                       ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, відмовлено.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що мати                     ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має постійне місце проживання та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку сина, який виявив бажання проживати з матір'ю. Виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір'ю не встановлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, суд урахував думку дитини проживати разом з батьком.
		 
		Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10 листопада                2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та його представника                     ОСОБА_13 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що визначення місця проживання ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір'ю в повній мірі відповідає його інтересам.
		 
		У грудні 2017 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що обставини викладені в позовній заяві та факти можливої протиправної поведінки відповідача не знайшли свого підтвердження. Крім того, на момент розгляду справи позивач ніде не працювала, а лише отримувала допомогу по інвалідності, дітей матеріально не забезпечувала. Власного житла не має, а проживає в квартирі за місцем проживання її нового чоловіка та його родичів, доказів нормальної адаптації малолітнього сина в іншому середовищі не надала. Судами не встановлено та не доведено позивачем того факту, що їй чинились перешкоди відповідачем у спілкуванні з дітьми. Висновок  органу піки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради суперечить інтересам дітей та є неповним, а розлучення двох рідних братів суперечить їхнім інтересам.
		 
		Судові рішення не оскаржуються в частині вирішення позову про визначення місця проживання ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, тому в цій частині не є предметом касаційного перегляду  (стаття 400 ЦПК України).
		 
		Відзив до суду не надходив.
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Суд установив, що з 06 вересня 2001 року до 18 червня 2015 року                 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, за період якого у них народилися двоє синів: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, 
		 
		Після розірвання шлюбу, відповідно до висновку органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 18 січня 2016 року, діти залишились проживати з батьком ОСОБА_3, оскільки мати на той час проживала в Центрі інтегральної опіки для жінок, які опинились у кризових ситуаціях, іншого житла для проживання з дітьми не мала, а у батька за адресою місця його проживання на                                                АДРЕСА_3 були створені належні умови для виховання, розвитку та проживання дітей.
		 
		У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
		За частинами першою, другою статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
		 
		Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		 
		Як вбачається з висновку Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради як органу опіки та піклування від 05 травня 2017 року  матір бажає піклуватися про сина та проживати разом з тим, враховуючи той факт, що матір має житло та нею створені належні умови для проживання та виховання малолітньої дитини у квартирі АДРЕСА_1, враховуючи наявність у матері самостійного доходу, а також інтереси та вік дитини, Личаківська районна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_10 за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1.
		 
		У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада                   1989 року, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
		 
		Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди. 
		 
		Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
		 
		Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
		 
		З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що в судовому засіданні                       ОСОБА_10 виявив бажання проживати з матір'ю, виявляє прихильність до матері. 
		 
		Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
		У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що                     ОСОБА_1 проживає разом з новим чоловіком ОСОБА_14 у належній йому двокімнатній квартирі на АДРЕСА_1; з 27 липня 2016 року працює у ТОВ «Руш» на посаді продавця непродовольчих товарів касиром в магазині «Єва 1501»; отримує пенсію по інвалідності та страхові виплати в разі часткової чи повної втрати працездатності по життєво; вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини; шкідливих звичок не має; за місцем роботи характеризується позитивно. 
		 
		Установлено, що між малолітнім ОСОБА_10 та новим чоловіком позивача склалися добрі відносини, він не заперечує, щоб дитина проживала разом з ними.  
		 
		Із листа Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від            13 жовтня 2016 року № 3309-472 вбачається, що 07 вересня 2016 року мав місце факт неналежного виконання ОСОБА_3 батьківських обов'язків відносно малолітнього ОСОБА_10 У зв'язку з чим з  ОСОБА_3 була проведена профілактична бесіда, в ході якої його було попереджено про наслідки та відповідальність за неналежне виконання батьківських обов'язків. 
		 
		З урахуванням встановлених обставин, суди попередніх інстанцій, врахувавши думку дитини та її інтереси, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання                              ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1,  разом з матір'ю, оскільки це сприятиме якнайкращому забезпеченні інтересів дитини, зростанні дитини в турботі та материнській любові. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що позивач не має власного житла, її джерело доходів нестабільне є неспроможними, оскільки суди при визначенні місця проживання дитини перш за все беруть до уваги інші критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, у тому числі обов'язків по вихованню дитини, особисту прихильність дитини до кожного з ник, вік дитини та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Натомість матеріально-побутове забезпечення батьків судами враховується, але не є визначальним. 
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. 
		 
		Частиною першою статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення позову про визначення місця проживання ОСОБА_10,                       ІНФОРМАЦІЯ_1, без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2017 року в частині визначення місця проживання ОСОБА_10,                         ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_1 залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...