Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-1383/2010 : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2018. Оприлюднено: 22.11.2018.
Дата набрання законної сили: 14.11.2018
Номер судового провадження: 14-308цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		14 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 2-1383/2010
		Провадження № 14-308цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача СитнікО.М., 
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., 
		 
		учасники справи: 
		позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк),
		відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» 
		 
		на постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року у складі колегії суддів Кіся П. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б. 
		 
		у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та
		 
		 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У січні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 28 серпня 2008 року № 103/Р-08 та договором поруки за цією ж датою, що станом на 13 листопада 2009 року склала 228 603,40 грн, з якої: заборгованість за кредитом - 202 544,85 грн, у тому числі 17 651,18 грн - за простроченим кредитом; 24 212,81 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, у тому числі 21 867,69 грн - за простроченими відсотками; 1 845,74 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
		 
		Позов мотивовано тим, щовідповідно до умов зазначеного кредитного договору ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 215 000 грн зі сплатою 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом за користування ним, а в разі порушення зобов'язань за цим кредитом - у розмірі 50 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (пункти 4.1, 4.3 кредитного договору) з кінцевим терміном повернення - 27 серпня 2013 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28 серпня 2008 року між Банком і ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 поручилася перед Банком за виконання позичальником ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором від 28 серпня 2008 року № 103/Р-08 у повному обсязі як солідарний боржник (пункту 4 договору). Узяті за кредитним договором зобов'язання Банк виконав своєчасно і повністю, надавши кредитні ресурси, однак ОСОБА_3 зобов'язань не виконував належним чином, допустивши заборгованість, яка станом на 13 листопада 2009 року становила 228 603,40 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 202 544,85 грн, у тому числі 17 651,18 грн - за простроченим кредитом; 24 212,81 грн - за відсотками за користування кредитом, у тому числі 21 867,69 грн - за простроченими відсотками; 1 845,74 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Відповідачі на порушення умов кредитного договору та договору поруки не виконали взятих зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, що призвело до утворення заборгованості в зазначеному розмірі.
		 
		Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 травня 2010 рокупозов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 28 серпня 2008 року № 103/Р-08 у розмірі 228 603,40 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_3 не виконав умов договору щодо повернення кредитних коштів, а тому поручитель несе перед кредитором солідарну відповідальність за невиконання боржником своїх зобов'язань. 
		 
		Постановою Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 травня 2010 року скасовано. Провадження у справі в частині позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_3 закрито. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 відмовлено. 
		 
		Постанову мотивовано тим, що кредитний договір укладено між Банком і ФОП ОСОБА_5, а тому такі вимоги підлягають розгляду у порядку господарського судочинства. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, суд зазначив, що Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження цих позовних вимог; матеріали справи не містять доказів на підтвердження висновків суду про виконання позивачем умов кредитного договору та перерахування кредитних коштів у сумі 215 000 грн на рахунки позичальника, зазначені у кредитному договорі. Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором апеляційний суд вважав таким, що не доводить розміру заборгованості, вказаного у позовній заяві. Крім того, у розрахунку заборгованості борг за відсотками визначено в іноземній валюті, що не відповідає умовам кредитного договору, а саме пунктам 1.2, 4.7.
		 
		У квітні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що на момент ухвалення апеляційним судом рішення діяльність ФОП ОСОБА_3 була припинена. Зазначено, що у порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи в разі, якщо однією зі сторін є як юридична особа чи ФОП так і фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. У справі відповідачі у кредитних правовідносинах діють як солідарні боржники, предметом спору є однорідні права та обов'язки, що випливають з кредитного договору та договору поруки, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10261/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10261" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 403 Цивільного процесуального кодексу України</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a>), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 09 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		 
		Суд установив, що 28 серпня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 103/Р-08 з додатком № 1 до нього, що є графіком погашення кредиту за користування кредитними коштами. 
		 
		Відповідно до умов кредитного договору позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 215 000 грн на придбання автотранспорту та оплати послуги реєстрації застави зі сплатою 24 % на рік на суму залишку заборгованості за користування кредитними коштами, а в разі порушення зобов'язань за цим кредитом - у розмірі 50 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (пункти 4.1, 4.3 кредитного договору) з кінцевим терміном повернення - 27 серпня 2013 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.
		 
		На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 28 серпня 2008 року № 103/Р-08 ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 уклали договір поруки, за яким остання поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором. Відповідно до зазначеного договору ОСОБА_4 як поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань боржником у тому ж розмірі, що й боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами, штрафів, пені та інших платежів, тобто ОСОБА_4 і ОСОБА_3 відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
		 
		Унаслідок невиконання боржником ОСОБА_5 умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка на 13 листопада 2009 року становила 228 603,40 грн, а саме: 202 544,85 грн - заборгованість за кредитом, у тому числі 17 651,18 грн - за простроченим кредитом; 24 212,81 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, у тому числі 21 867,69 грн - за простроченими відсотками; 1 845,74 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
		 
		Велика Палата Верховного Суду перевірила законність прийнятої апеляційним судом постанови про закриття провадження у справі в частині вимог до боржника, і керується таким.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір, і має судова юрисдикція. 
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У пунктах 1, 3 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7489/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7489" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 15 ЦПК України</a> (у редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7505/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7505" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 19 ЦПК України</a> (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		Позивач заявив вимоги до двох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є ФОП ОСОБА_3, та поручителя, яким є фізична особа ОСОБА_4
		 
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Цивільний кодекс України</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ЦК України</a>) передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником і які є видами забезпечення виконання зобов'язань. 
		 
		Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати само собою. 
		 
		Одним з видів акцесорного зобов'язання є порука.
		 
		Відповідно до частин першої та третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843623/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843623" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 553 ЦК України</a> за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
		 
		Згідно із частиною першою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843624/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843624" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 554 ЦК України</a> у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
		 
		Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, тобто нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
		 
		У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до них є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя в такому разі збігається з обсягом відповідальності боржника.
		 
		При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
		 
		Відповідно до частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843610/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843610" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 541 ЦК України</a> солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
		 
		Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачено <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843612/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843612" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 543 ЦК України</a>, основний з яких визначено у частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому з них на свій розсуд.
		 
		Крім того, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ЦК України</a> передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу. 
		 
		З аналізу вимог частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843624/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843624" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 554 ЦК України</a> у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843611/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843611" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">542</a> та статтею <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843612/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843612" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">543</a> цього <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843612/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843612" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Кодексу</a>, слідує, що між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.
		 
		У пункті 1 частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_106/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#106" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">статті 12 Господарського процесуального кодексу України</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">ГПК України</a>; у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_150/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#150" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">статті 20 ГПК України</a> (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
		 
		Тобто до позовів, поданих до суду після 15 грудня 2017 року, змінилися правила визначення юрисдикції, і визначальним є, з урахуванням того, що позивач є юридичною особою, правовий статус відповідача за основним зобов'язанням, оскільки правовий статус відповідача за акцесорним зобов'язанням не має значення, так як вимоги є похідними і розглядаються за будь-яких обставин разом із вимогами за основним зобов'язанням.
		 
		Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
		 
		Правовою підставою для закриття провадження апеляційний суд вважав приписи <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7493/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7493" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 16 ЦПК України</a>, а також <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_106/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#106" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">статті 12 ГПК України</a> (у редакціях, чинних на час розгляду справи судом першої інстанції).
		 
		Згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7493/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7493" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статтею 16 ЦПК України</a> (у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.
		 
		Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду у порядку як цивільного, так і господарського судочинства, оскільки <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7489/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7489" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">стаття 15 ЦПК України</a> та <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_106/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#106" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">стаття 12 ГПК України</a> (у редакціях, чинних на час розгляду справи судом першої інстанції) не встановлювали відповідної заборони.
		 
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#4" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">Стаття 1 ГПК України</a> (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.
		 
		Водночас <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a> (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
		 
		Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є ФОП, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7442/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7442" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 10 ЦПК України</a> (у редакції, чинній на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
		 
		З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який у договірних правовідносинах виступав як ФОП. 
		 
		Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2015 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. 
		 
		Таку правову позицію неодноразово висловлено Великою Палатою Верховного Суду - у постановах від 13 березня 2018 року № 14-40цс18, від 21 березня 2018 року № 14-41цс18, від 25 квітня 2018 року № 14-74цс18, а також від 20 червня 2018 року № 14-224цс18, і підстав для відступу від цієї правової позиції не вбачається.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір, ініційований у суді та розглянутий місцевим судом на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року (а саме у 2010 році), підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є ФОП.
		 
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд не врахував особливості правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно визначився з юрисдикцією вказаного спору та застосував норми процесуального права, оскільки підстав для закриття провадження у справі в частині вимог до боржника - ФОП не вбачається.
		 
		Стосовно вирішення спору у частині позовних вимог до поручителя Велика Палата Верховного Суду керується таким.
		 
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843699/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843699" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 626 ЦК України</a> договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843042/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843042" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">стаття 11 ЦК України</a>). 
		 
		Статтею<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844146/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#844146" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank"> 1054 ЦК України</a> установлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844140/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#844140" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 1048 цього Кодексу</a>).
		 
		Згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843595/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843595" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 526 ЦК України</a> зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Кодексу</a>, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843682/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843682" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 610 ЦК України</a> порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		 
		У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843683/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843683" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">стаття 611 ЦК України</a>).
		 
		Договір є обов'язковим для виконання сторонами (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843702/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843702" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">стаття 629 ЦК України</a>).
		 
		Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким установлено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843623/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843623" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 553 ЦК України</a>).
		 
		Разом з тим <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843242/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843242" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">стаття 204 ЦК України</a> закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
		 
		У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		 
		За змістом <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7467/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7467" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 13 ЦПК України</a> в редакції від 03 жовтня 2017 року суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">Кодексу</a>, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 
		 
		За приписами частин третьої, четвертої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7456/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7456" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 12 цього Кодексу</a> кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		Згідно із частинами першою, другою та п'ятою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9337/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 263 ЦПК України</a> судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Однак постанова апеляційного суду не відповідає зазначеним нормам процесуального права щодо законності та обґрунтованості, оскільки суд не з'ясував обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень.
		 
		Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову банку в частині вимог до поручителя з огляду на те, що у справі відсутні докази на підтвердження факту виконання позивачем умов кредитного договору та перерахування кредитних коштів у розмірі 215 000 грн на рахунки позичальника, зазначені у кредитному договорі, і на це (відсутність доказів надання кредиту) звертав увагу відповідач ОСОБА_3 в апеляційній скарзі (т. 1, а. с. 84-88).
		 
		Разом з тим поза увагою апеляційного суду залишилися пояснення Банку (т. 1, а. с. 162-163), подані на спростування доводів апеляційної скарги відповідача, у яких позивач на підтвердження факту видання відповідачу кредитних коштів посилається, зокрема, на рішення Господарського суду Харківської області від 10 листопада 2015 року, ухвалене у справі № 922/5761/14 (т. 1, а. с. 201-208).
		 
		Указаним рішенням суду позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансавто» (далі - ТОВ «Спецтрансавто»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ФОП ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договоромзадоволено в повному обсязі. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 серпня 2008 року № 103/P-08 у сумі 785 910,36 грн (201 959,38 грн - заборгованість за кредитом; 331 535,36 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 214 753,22 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; штраф - 37 662,40 грн) вилучено у ТОВ «Спецтрансавто» та передано в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» предмет застави - автомобіль марки «Volvo», модель - FH12, 2001 року випуску, тип ТЗ - сідловий тягач-Е, № кузова/шасі НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить на праві власності ТОВ «Спецтрансавто», а також комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу (технічний паспорт). Звернуто стягнення на предмет застави - зазначений автомобіль з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України. Вирішено питання щодо судових витрат. 
		 
		Господарський суд вважав установленим, що позивач свої зобов'язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме видав третій особі кредит у розмірі 215 000 грн.
		 
		Апеляційний суд не врахував, що у цивільному процесі діє правило, за яким обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина третя <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7812/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7812" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 61 ЦПК України</a> у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року; частина четверта <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7949/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7949" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 82 ЦПК України</a> у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Проте апеляційний суд не надав правової оцінки зазначеному рішенню Господарського суду Харківської області від 10 листопада 2015 року, ухваленому у справі № 922/5761/14, не з'ясував питання про те, які обставини встановлені цим рішенням та чи підлягають вони доказуванню у справі, що розглядається, що призвело до неповноти встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Отже, висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем факту надання відповідачу обумовлених договором кредитних коштів не є безспірним.
		 
		Крім того, посилання на невідповідність розрахунку заборгованості умовам кредитного договору не є підставою для відмови в задоволенні позову.
		 
		Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду здійснити перегляд судового рішення, а тому справу слід передати на розгляд до апеляційного суду.
		 
		Частиною четвертою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10304/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10304" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 411 ЦПК України</a> передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		 
		Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
		 
		Постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя Суддя-доповідач   В.С. Князєв   О.М. СитнікСудді:                                                Н. О. Антонюк  Л. М. Лобойко
		С. В. Бакуліна  Н. П. Лященко
		В. В. Британчук  О.Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима  Л. І. Рогач
		В. І. Данішевська І. В. Саприкіна
		О. С. Золотніков  В. Ю. Уркевич
		                                          О. Р. Кібенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...