Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/12662/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: 26.11.2018. Зареєстровано: 27.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2018.
Дата набрання законної сили: 07.03.2019
Результат оскарження 07.03.2019 Запорізький апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/335/358/2018

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		      1Справа № 335/12662/17  2/335/358/2018 
		                                                РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		                                                                        
		13 листопада 2018 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:
		головуючого судді Соболєвої І.П.,
		за участю секретаря судового засідання: Хома Д.М., 
		позивача ОСОБА_1,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування суми, стягнення моральної шкоди, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		19.10.2017 до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі - відповідач, ПАТ «КБ «Приватбанк») про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 7 956,16 грн., стягнення моральної шкоди в сумі 20 000,00 грн.
		29.11.2017 , в ході судового розгляду, позивач збільшив позовні вимоги (в частині стягнення пені, процентів та інфляційних витрат) та просить стягнути з відповідача: пеню за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 8716,20 гривень; пеню за період з 08.07.2015 по 21.10.2017 в розмірі 1830,84 гривень; 3% річних за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 711,75 гривень; інфляційні витрати за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 8051,63 гривень; 3% річних за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 197,10 гривень; інфляційні витрати за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 2212,34 гривень.
		В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2015 у справі № 335/6590/15-ц, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2190 грн. та пеню 567,21 грн. Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідачем порушено законодавство про захист прав споживачів, положення Договору про надання банківських послуг, приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, що свідчить про порушення прав позивача як споживача фінансових послуг, стягнуто з банку на користь ОСОБА_1 власних коштів 2190 грн., які відповідачем переказані неналежному отримувачу, виходячи із меж заявлених позовних вимог ст. 11 ЦПК - пеню у розмірі 0,1 % за 259 днів прострочки (22.10.2014 по 07.07.2015) у розмірі 567,21 грн.
		На час звернення до суду із цим позовом вищезазначене рішення суду не виконано. З огляду на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд стягнути на його користь з АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти 7 956,16 грн., моральну шкоду 20 000,00 грн., пеню у розмірі 10 547,04 грн., інфляційні втрати - 10 263,97 грн. та три проценти річних - 908,85 грн.
		Ухвалою суду від 03.11.2017  відкрито провадження у справі, запропоновано відповідачу до 01.12.2017 подати письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються. Ухвала суду отримана відповідачем 23.11.2017.
		Ухвалою суду від 29.05.2018 судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву 15 днів з дня вручення даної ухвали. Копія ухвали отримана відповідачем 21.06.2018.
		У судовому засіданні позивач підтримав позов у повному обсязі з підстав, зазначених у позові, просить позов задовольнити.
		Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про місце, час і дату судових засідань, повідомлявся належним чином, про що свідчать матеріали справи. До матеріалів справи з 23.11.2017 не надано ані письмових заперечень, ані відзиву на позов. 
		Суд вислухавши позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. 
		Щодо позовних вимог про стягнення пені на підставі пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», 3 % річних та інфляційних витрат на підставі статті 625 ЦК України, а також відсотків за користування коштами.
		Судом встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2015 у справі № 335/6590/15-ц позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів було задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2190 грн., пеню 567,21 грн., а всього за рішенням суду стягнуто 2 757,21 грн.
		Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24.11.2016, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2015  скасовано в частині відмови позивачу у стягненні витрат на правову допомогу. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати з надання правової допомоги в сумі 1 000,00 грн.
		Отже, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2015 у справі № 335/6590/15-ц набрало законної сили 24.11.2016.
		Так, судовими рішеннями у справі № 335/6590/15-ц встановлено, що 27.02.2006 на підставі заяви між ОСОБА_1 та ЗАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» був укладений договір № SAMDN0000005952173 про надання банківських послуг - відкриття карткового рахунку та його обслуговування. В заяві було вказано номер мобільного телефону позивача № 067-947-44-83. Встановлено кредитний ліміт у 500 грн. На підставі заяви банк видав картку Visa «Універсальна» № 4149 4378 1039 9848, ПІН-код до неї та здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжний операцій протягом 8 років.
		21.10.2014 з картки № 4149 4378 1039 9848 здійснено списання коштів на загальну суму 10146,16 грн., з яких 2190 грн. грошові кошти позивача, а 7 956,16 грн. - кредитні кошти.
		Із листа ПАТ КБ «ПриватБанк» від 25.11.2014 № 20.1.0.0.0/7-20141028/1501 на ім'я ОСОБА_1 невідома особа відновила телефонний номер (так як сім-карта заблокувалася) і здійснила шахрайський переказ коштів. Заволодівши сім-картою фінансового телефону, невідома особа могла через СМС-інформування отримати дані про доступний ліміт по карті, а також через мобільний додаток СМС-банкінг отримати дані про СVV-2 код карти.
		У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 розпорядження про списання коштів не давав, будь-яких дій, що могли би призвести до списання грошових коштів не вчиняв, він звернувся за телефоном гарячої лінії ПАТ КБ «ПриватБанк», з вимогою заблокувати картки відкриті на його ім'я, та повідомив про факт шахрайства. ОСОБА_1 будь-яких платіжних доручень не складав та не скеровував їх відповідачу ні у паперовому вигляді, ні у електронному з використанням електронної системи «Приват-24», або будь якої іншої клієнтської системи банку.
		Крім того, відповідно до відповіді центру обслуговування абонентів «Київстар» 21.10.2014 сим картка з номером +38-067-947-44-83 була видана у ЦО «Київстар» за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Волгоградська, 9. Відомості про особу, яка звернулася із заявою про видачу карти відсутні.
		ОСОБА_1 звернувся до ПРУ КБ «Приватбанк» з заявою про несанкціоноване списання грошових коштів з його кредитної картки, на яку листом від 25.11.2014, 31.12.2014 року Банк повідомив позивача про відсутність правових підстав для задоволення його вимог, оскільки ним розголошена особиста інформація третім особам.
		22.10.2014 ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського РВ УМВС України в Запорізькій області із заявою щодо заволодіння шахрайським способом грошовими коштами з його кредитної картки. За заявою ОСОБА_1 за фактом заволодіння грошовими коштами, відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12014080060004681 від 22.10.2014 за ч.1 ст. 190 КК України. 
		Судовим рішенням встановлено, що відповідачем порушено законодавство про захист прав споживачів, положення Договору про надання банківських послуг, приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, що свідчить про порушення прав позивача як споживача фінансових послуг. Також суд приходить до висновку, що несанкціонована позивачем транзакція щодо переказу коштів з його кредитної карти не відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, суперечить ч. 3 ст. 203 ЦКУ, яка встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Таким чином, позовні вимоги у частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 власних коштів позивача 2190 грн., які відповідачем переказані неналежному отримувачу, виходячи із меж заявлених позовних вимог ст. 11 ЦПК пеню у розмірі 0,1 % за 259 днів прострочки (22.10.2014 по 07.07.2015) у розмірі 567,21 грн. підлягають задоволенню.
		Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
		Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
		Згідно із статтею 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Частиною 2 статті 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
		Відповідно до пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статей 536, 625, 1214 ЦК України наявні підстави для цивільно-правової відповідальності банку за весь час прострочення, починаючи від дня здійснення несанкціонованої платіжної операції.
		Вина банку при здійсненні несанкціонованої платіжної операції встановлена вищезазначеним судовим рішенням, а тому в силу частини третьої статті 82 ЦПК України зазначена обставина не підлягає повторному доказуванню у цій справі.
		Статтею 1046 ЦК України передбачено, що 1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Частинами 1,2 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Судовим рішенням по справі № 335/6590/15-ц встановлено, що 21.10.2014 з картки №4149 4378 1039 9848 здійснено списання коштів на загальну суму 10 146,16 грн., з яких 2190 грн. грошові кошти ОСОБА_1, а 7 956,16 грн. встановлені, як кредитні кошти.
		З огляду на вимоги ст. 1046, 1054 ЦК України та встановлені рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2015  обставини, на грошові кошти в сумі 7956 грн. (кредитних коштів) не можуть бути нараховані ані 3% річних, пеня, ані 0,1% інфляції, тому вказані кошти не можуть бути стягнені судом, оскільки ці гроші кредитні (гроші банку), та не є власністю ОСОБА_1, а тому норми ст. 1046, 1054 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку. При цьому суд зазначає, що за вимогами саме в цій частині позову позивачем не вірно обрано спосіб захисту. 
		Суд звертає увагу, що при стягненні заборгованості (в разі подання позову Банком до ОСОБА_1) судом буде надана правова оцінка виникнення заборгованості з врахуванням обставин, встановлених рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2015.
		Крім того, щодо стягнення пені на підставі статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», суд звертає увагу на те, що норми цього Закону не регулюють відносини щодо невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду.
		У частині першій статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
		Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.
		Втім у постанові Велика Палата Верховного Суду від 16 травня 2018 року (провадження № 14-16цс18) відступила від вказаної правової позиції Верховного Суду України, зробивши висновок, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, у тому числі і на ті, які виникли на підставі рішення суду.
		З урахуванням усього вищезазначеного стягненню підлягають 197,10 грн. - 3% річних від простроченої суми нараховані на 2 190 грн. за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 рік.
		Також задоволенню підлягають інфляційні витрати у розмірі 1 938,37 грн., оскільки при перевірці судом розрахунку позивача, суд виходив із розрахунку, що індекс інфляції - добуток щомісячних індексів за період з 22.10.2014 - 21.10.2017 дорівнює - 188,51.
		Суд проводив розрахунок із наступної формули:
		[інфляційні витрати] = [Сума боргу] ? [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]
		1938,369 грн. = 2190 грн. х 188,51 / 100% - 2190 грн.
		Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди 20 000 грн., то у задоволенні цих вимог суд відмовляє, з огляду на наступне.
		Також позивачем заявлялися вимоги про стягнення моральної шкоди з посиланням на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача він зазнав моральних страждань, втратив спокій та зазнав життєвих ускладнень. Вказані вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно із ч. 2 цієї ж ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Згідно з роз'ясненнями викладеними у п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Крім того, згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» при вирішенні вимог споживачів про відшкодування на підставі ст. 24 Закону моральної шкоди суди повинні виходити з роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у постанові від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Зокрема, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, яких споживач зазнав унаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії продавця, виготівника, виконавця або через їх бездіяльність. Розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його не ставиться в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві у кожному конкретному випадку.
		За змістом п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» від 19 травня 2011 року № 3390-VI шкодою є завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.
		Отже саме про такі наслідки порушення своїх прав позивач не зазначав, посилаючись лише на зазнані ним нервові напруження, тому суд, з огляду на аналіз приведеного вище законодавства не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
		Частинами 1, 5 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Представник відповідача, всупереч зазначеній нормі, не надав судові своїх заперечень на позов, відзиву на позов. Доказів сплати відповідачем заявлених майнових позовних вимог як і взагалі жодних пояснень по суті спору, станом на момент розгляду даної справи суду не надано.
		Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
		Щодо розподілу судових витрат. При зверненні до суду, позивачем 02.11.2017 року сплачено 640,00 грн. (квитанція № 8 від 02.11.2017 року АТ «УкрСиббанк») за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн. Беручі до уваги, що судом відмовлено у задоволенні даної вимоги, то судові витрати покладаються на позивача. 
		За подання до суду позову відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» судовий збір не сплачував, а відтак, з врахуванням положень ст. 141 ЦПК України та виходячи із того, що позов задоволено частково у відсотковому співвідношенні 9,83 %, судовий збір належить стягнути з відповідача у розмірі 62,91 грн. на користь держави.
		Керуючись ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265, 280, 283 ЦПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування суми, стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.
		Стягнути з акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (69005, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.) 3% річних у розмірі 197,1 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 938,37 грн., а всього стягнути 2 135, 47 грн. (дві тисячі сто тридцять п'ять гривень 47 копійок).
		Стягнути з акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави витрати по сплаті судового збору 62,91 (шістдесят дві гривні 91 копійка).
		В решті частині вимог відмовити.
		На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня його проголошення, а у випадку оголошення вступної та резолютивної частин - протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Запорізького апеляційного суду.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 13 листопада 2018 року.
		Повне рішення складене 19 листопада 2018 року (враховуючи, що 18 листопада 2018 року э вихідним днем).
		 
		 
		 
		Суддя                                          І.П. Соболєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...