Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0541/3459/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.11.2018.
Дата набрання законної сили: 24.10.2018
Номер судового провадження: 61-10017ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 жовтня 2018 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 0541/3459/12
		 
		провадження № 61-10017св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А., 
		суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., СтупакО.В., УсикаГ.І., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - Маріупольська міська рада Донецької області,
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Мальцевої Є. Є., Лісового О. О., Ткаченко Т. Б., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У травні 2012 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.
		В обґрунтування позову зазначив, що його батьку ОСОБА_5 згідно з договором купівлі-продажу від 9 березня 1999 року на праві власності належав будинок по АДРЕСА_1. 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер; він є єдиним спадкоємцем батька.
		Позивач вказує, що до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався, так як на момент смерті спадкодавця постійно проживав з ним разом, тобто фактично прийняв спадщину, вступивши в управління нею.
		Після смерті ОСОБА_5 позивач збудував на земельній ділянці по АДРЕСА_1 новий житловий будинок, право власності на який зареєструвати не може у зв'язку з тим, що будівництво є самочинним. 
		За таких обставин просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після батька ОСОБА_5 на житловий будинок з надвірним спорудами по АДРЕСА_1, який складається з: житлового будинку літера «Д-1», ганку літера «д», гаража літера «Ж-1», навісу літера «Е-1», сараю літера «З-1».
		Заочним рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 червня 2012 року, ухваленим у складі судді Сараєва І. А., позов задоволено. 
		Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на житловий будинок з надвірним будівлями і спорудами, а саме: будинок літера «Д-1», ганок літера «д», гараж літера «Ж-1», навіс літера «Е-1», сарай літера «З-1», що розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1. 
		Визнано за ОСОБА_4 право власності на будинок АДРЕСА_1. 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що самочинно побудований позивачем будинок відповідає державним будівельним та іншим нормам, тому, оскільки ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_5, проте не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину у зв'язку зі здійсненням будівельних робіт без відповідних дозволів, наявні правові підстави для визнання за ним права власності на вказане майно в порядку спадкування. 
		Вказане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_6, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, проте вважає, що цим рішенням порушено її права як співвласника суміжної земельної ділянки і розташованого на ній домоволодіння .
		Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 7 червня 2012 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вирішено питання щодо відшкодування судових витрат. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції послався на недоведеність позовних вимог, а також зазначив про відсутність доказів звернення позивача до органів державного архітектурно-будівельного контролю щодо прийняття спірних будівель в експлуатацію і отримання ним відповідної відмови.
		У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2016 року скасувати і залишити в силі заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 червня 2012 року.
		Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. 
		Заявник вважає помилковим висновок апеляційного суду про недоведеність того, що він є єдиним спадкоємцем ОСОБА_5 і фактично прийняв та вступив в управління спадщиною, оскільки ці факти належним чином підтверджені листами Другої маріупольської державної нотаріальної контори. 
		Вказав, що звертався до Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Донецькій області щодо прийняття в експлуатацію самочинно збудованих будівель, проте отримав відмову, тому не має іншої можливості зареєструвати право власності на це нерухоме майно, крім як за рішенням суду. 
		Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, не врахував, що до нього в поряду спадкування перейшло право користування земельною ділянкою, на якій його батько ОСОБА_5 побудував будинок, тобто самочинне будівництво здійснювалося без зміни цільового призначення земельної ділянки.
		Послався на те, що будівництво гаража здійснювалося ним за попереднім погодженням з сусідкою ОСОБА_6, яка не заперечувала щодо зведення гаража на межі з її земельною ділянкою та визнання за ним права власності на цей гараж, про що свідчить подана нею до суду першої інстанції заява.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 26 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду. 
		Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. 
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є сином ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
		До складу спадщини після ОСОБА_5 входить будинок по АДРЕСА_1, який належав йому на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 9 березня 1999 року.
		Копія спадкової справи щодо майна ОСОБА_5 в матеріалах справи відсутня. Доказів того, що він є єдиними спадкоємцем батька, ОСОБА_4 суду не надав. На день смерті ОСОБА_5 і на день пред'явлення цього позову позивач був зареєстрований у будинку по АДРЕСА_2.
		З довідки Міського комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» № 75 від 22 березня 2012 року апеляційний суд встановив, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 самочинно збудовано житловий будинок (позначений у технічному паспорті на будинок літерою «Д-1»), ганок (позначений у технічному паспорті на будинок літерою «д»), гараж (позначений у технічному     паспорті       на      будинок літерою «Ж-1»), навіс (позначений у технічному      паспорті     на     будинок літерою «Е-1»), сарай (позначений у технічному       паспорті на      будинок літерою «З-1»).
		Оцінивши експертний висновок № 12-и від 6 червня 2016 року, суд апеляційної інстанції встановив, що гараж, який позначений у технічному паспорті на будинок літерою «Ж-1», розташований на межі з суміжною земельною ділянкою по АДРЕСА_3. Відстань від бокової стіни гаража до жилих приміщень домоволодіння по АДРЕСА_3 становить 0,80 м. Будівництво гаража здійснено із порушенням пунктів 3.25*, 7.50, таблиці 7.5 і додатку 3.1 «Протипожежні вимоги» ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських та сільських поселень».
		Згідно з висновком експертної оцінки стану збудованих конструкцій від 14 травня 2012 року у цілому технічний стан будівельних конструкцій житлового будинку літера «Д-1», ганку літера «д», гаража літера «Ж-1», навісу літера «Е-1», сараю літера «З-1», розташованих по АДРЕСА_1, забезпечує їх безпечну та надійну експлуатацію. При будівництві сараю літера «З-1», гаража літера «Ж-1» і навісу літера «Е-1» допущено порушення вимог ДБН 360-92**«Містобудування. Планування і забудова міських та сільських поселень», що ускладнює здійснення догляду за будівлями і виконання їх поточного ремонту, проте не погіршує їх технічний стан.
		ОСОБА_4 звернувся з позовом, у якому просить визнати за ним право власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна у порядку спадкування за законом після батька ОСОБА_5
		Статтею 1216 ЦК Українивстановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (статті 1217, 1223 ЦК України).
		Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщини, якщо протягом шестимісячного строку з дня її відкриття він не заявив про відмову від неї.
		Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (стаття 1269 ЦК України).
		Суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність в матеріалах справи доказів постійного проживання позивача зі спадкодавцем ОСОБА_5 на момент його смерті і достовірних відомостей щодо відсутності інших спадкоємців, обґрунтовано зазначив про недоведеність тверджень ОСОБА_4 щодо успадкування належного його батьку майна у порядку статті 1268 ЦК України.
		До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
		Якщо будівництво об'єкта нерухомого майна здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини на підставі статті 1216 ЦК України.
		Самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не є об'єктом права власності, тому таке майно не входить до складу спадщини. 
		Згідно зі статтею 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. 
		Право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. 
		Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статей 376, 1218 ЦК України, за змістом яких у разі здійснення спадкодавцем самочинного будівництва до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
		Спадкоємець не позбавлений права звернутись із позовними вимогами про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва в порядку спадкування. Це узгоджується з частинами третьою і п'ятою статті 376 ЦК України і нормами про спадкування та склад спадщини (статті 1216, 1218 ЦК України ).
		Якщо право звернутися з вимогою про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва відповідно до чинного законодавства (частини третьої і п'ятої статті 376 ЦК України ) належало спадкодавцеві, воно також належить спадкоємцеві, який прийняв спадщину.
		Право вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно відповідно до частин 3 третьої і п'ятої статті 376 ЦК Україниє суб'єктивним цивільним правом, яке переходить у порядку спадкування відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України.
		Рішення суду про визнання права власності на самочинно зведені будівлі та споруди за спадкоємцями має ґрунтуватись на оцінюванні наявних у матеріалах справи документів та інших доказів на підтвердження обставин, за наявності яких можливе задоволення таких вимог, зокрема: рішення компетентного органу про надання земельної ділянки для забудови; ступінь готовності самочинного будівництва; чи порушуються цим будівництвом права та законні інтереси інших осіб; в якому році було зведено самочинні будівлі; відповідність самочинно зведених будівель архітектурним, будівельним, санітарним, протипожежним правилам та нормам; наявність акта приймання в експлуатацію або сертифікату відповідності.
		Відповідно до пункту 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 березня 2011 року, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. 
		Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації. Експлуатація об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється (пункти 10, 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів). 
		Суд апеляційної інстанції встановив відсутність в матеріалах справи доказів звернення ОСОБА_4 до відповідного територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції щодо приймання самочинно збудованих будинку і надвірних споруд в експлуатацію. 
		З поданих ОСОБА_6 доказів суд апеляційної інстанції встановив, що гараж, який позначений у технічному паспорті на будинок літерою «Ж-1», збудований на відстані 0,80 м від жилих приміщень її домоволодіння, що є порушенням пунктів 3.25*, 7.50, таблиці 7.5 і додатку      3.1     «Протипожежні вимоги» ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських та сільських поселень».
		Судом також встановлено, що докази виділення земельної ділянки по АДРЕСА_1 у користування позивачу відсутні, як відсутні і докази його звернення до органів місцевого самоврядування щодо отримання цієї ділянки у користування. 
		Оскільки ОСОБА_4 не підтвердив існування обставин, за яких суд може визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на самочинно зведені будинок і надвірні споруди, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, пославшись на їх недоведеність. 
		Твердження заявника про те, що він є єдиними спадкоємцем, оскільки у листі Другої маріупольської нотаріальної контори зазначено лише про нього як про спадкоємця ОСОБА_5, відхиляються касаційним судом. 
		Достовірно встановити коло осіб, які мають право на спадщину і звернулися щодо її прийняття, можливо лише дослідивши матеріали спадкової справи, проте спадкова справа щодо майна ОСОБА_5 судом не оглядалася і про її витребування позивач не клопотав, хоча у такому праві не був обмежений.
		Та обставина, що у листі Другої маріупольської нотаріальної контори вказано про ОСОБА_4 як про спадкоємця ОСОБА_5, не може беззаперечно підтвердити відсутність інших осіб, які звернулися за прийняттям спадщини. 
		Доводи заявника про те, що він звертався до відповідного територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції щодо приймання самочинно збудованих будинку і надвірних споруд в експлуатацію, проте отримав відмову, не свідчить про неправильність висновків суду апеляційної інстанції.
		Згідно зі статтею 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		ОСОБА_4 згідно із закріпленим у статтях 10, 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, принципу змагальності зобов'язаний доводити перед судом обставини, на які він як позивач посилається в обґрунтування своїх вимог. 
		Розпорядившись своїми процесуальними правами щодо подання доказів на власний розсуд, заявник до позовної заяви докази звернення до органів Державної архітектурно-будівельної інспекції не долучив.
		Подання таких доказів до суду апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи можливе у разі, якщо їх неподання було зумовлене поважними причинами (стаття 303 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).
		Так як заявник не навів поважних причин, у зв'язку з якими лист Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області щодо відмови у реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації не був поданий до суду першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано не прийняв вказаний доказ і не врахував його при вирішенні справи. 
		Посилання заявника на те, що самочинно побудовані об'єкти нерухомого майна не порушують права та законні інтереси інших осіб, у тому числі його сусідки ОСОБА_6, яка надала згоду на будівництво гаража на межі з її земельною ділянкою, необґрунтовані, оскільки ОСОБА_6, оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, наполягала на відсутності її згоди на будівництво.
		Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що наявна в матеріалах справи заява від імені ОСОБА_6 не підтверджує її згоду на будівництво гаража і визнання за позивачем права власності на нього, так як вказана заява нотаріально не посвідчена, а ОСОБА_6 факт її написання категорично заперечує. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. 
		Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. 
		Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення суду апеляційної інстанцій без змін. 
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		Рішення апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийВ.А. СтрільчукСудді:  С.О. Карпенко В.О. Кузнєцов О.В. Ступак Г.І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...