Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 279/1633/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2018.
Дата набрання законної сили: 22.11.2018
Номер судового провадження: 51-8759км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		22 листопада 2018 року
		м. Київ
		судова справа № 279/1633/17
		провадження № 51-8759км18
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		захисника   ОСОБА_6 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань
		за № 12017060000000003 від 10 січня 2017 року, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 березня
		2018 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 08 червня
		2018 року щодо 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
		с. Грозиного Коростенського району Житомирської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , такого, що судимості не має,
		у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3
		ст. 185 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вищевказаним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 187 КК України на строк 12 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України  на строк 15 років із конфіскацією майна, яке є його власністю; за ч. 3 ст. 289 КК України  на строк 10 років із конфіскацією майна, яке є його власністю; за ч. 3 ст. 185 КК України  на строк 3 роки.
		На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією майна, яке є його власністю.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 20 лютого по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_7 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_8 3650 грн та 250 000 грн відповідно.
		Вирішено питання про стягнення судових витрат і про долю речових доказів.
		За вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він
		10 січня 2017 року приблизно о 18:30, не маючи коштів для проїзду, під надуманим приводом поїздки до с. Каленського Коростинського району Житомирської області, скориставшись послугами автомобіля-таксі марки «ЗАЗ VIDA» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_9 , приїхав до вказаного населеного пункту і наказав водію зупинитися неподалік будинку № 21 на вул. Черв`якова. 
		Перебуваючи у салоні автомобіля, з метою заволодіння транспортним засобом та майном, яке було в автівці, ОСОБА_7 вчинив розбійний напад на потерпілого ОСОБА_9 , застосувавши насильство, яке було небезпечним для життя та здоров`я останнього.
		Потім ОСОБА_7 рукою тричі вдарив ОСОБА_9 в обличчя, а також не менше 9 разів ударив ножем у життєво важливі частини тіла останнього, від яких ОСОБА_9 помер.
		Потім ОСОБА_7 , приховавши біля дороги тіло потерпілого, сів за кермо автомобіля й зник з місця вчинення злочину, тобто таким чином заволодів вищевказаним транспортним засобом. Рухаючись автошляхом сполученням Субино-Мединівка Коростенського району Житомирської області, ОСОБА_7 не впорався з керуванням і виїхав за межі проїзної частини, що призвело до перекидання автомобіля.
		Після цього він заволодів майном, яке було в автомобілі, на загальну суму
		14 092,67 грн і залишив транспортний засіб.
		Крім того, 17 лютого 2017 року приблизно о 22:00 ОСОБА_7 , проникнувши до Будинку культури у пров. Центральному, 2а у с. Каленському Коростенського району Житомирської області, таємно викрав належне Каленській сільській раді майно на загальну суму 1129,48 грн.
		Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 08 червня 2018 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Суть доводів захисника зводиться до того, що він не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_7 за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України та вважає, що висновки суду про наявність у засудженого умислу на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння автомобілем та зазначеним майном, а також на умисне вбивство з корисливих мотивів є необґрунтованими.
		ОСОБА_6 стверджує, що ОСОБА_7 не мав корисливого мотиву на вчинення інкримінованих злочинів, про що дав детальні показання у ході слідчого експерименту за його участю від 04 квітня 2017 року. Однак місцевий суд, допустивши, на думку захисника, неповноту судового слідства й не дослідивши в судовому засіданні зазначеного відеозапису слідчого експерименту, дійшов передчасного висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні розбійного нападу й умисного вбивства за обтяжуючої обставини.
		Крім того, захисник зазначає, що місцевий суд не забезпечив належним чином права ОСОБА_7 на виступ у судових дебатах, чим порушив його право на захист.
		Апеляційний суд не звернув уваги на зазначене і постановив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		Потерпілий ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце касаційного розгляду, у своїй заяві повідомив Верховний Суд про те, що не має можливості прибути в судове засідання. Разом із тим, не погоджуючись із доводами касаційної скарги захисника, потерпілий просив постановлені судові рішення щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника  без задоволення.
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні суду касаційної інстанції:
		 захисник ОСОБА_6 , висловивши свої доводи, підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити; 
		 прокурор частково підтримала касаційну скаргу захисника та вважала, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, Верховний Суд дійшов наступного висновку. 
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого. 
		Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
		Доведеності винуватості ОСОБА_7 у таємному викраденні майна, вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у приміщення, за епізодом від 17 лютого 2017 року колегія суддів не перевіряє, оскільки зазначене в касаційній скарзі не оспорюється, як і не оспорюється кваліфікація дій за цим епізодом.
		Разом із тим, доводи захисника в касаційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій ОСОБА_7 за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289КК України через відсутність корисливого мотиву на вчинення зазначених злочинів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі доводи спростовуються перевіреними у кримінальному провадженні доказами.
		Так, у судовому засіданні ОСОБА_7 свою винуватість у вчиненні злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 3 ст. 289 КК України, визнав частково, а у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, не визнав і відмовився давати показання.
		Незважаючи на таку позицію засудженого місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання:
		 потерпілого ОСОБА_8 про відомі йому обставини, за яких труп батька було виявлено у с. Каленському, а належний останньому автомобіль, який було пошкоджено, та з якого було викрадено майно,  у с. Мединівці;
		 свідка ОСОБА_10 про те, що того вечора в с. Каленському він бачив, як автомобіль потерпілого поїхав у напрямку болота;
		 свідка ОСОБА_11 про те, що взимку він придбав у ОСОБА_7 автомагнітолу, яку в подальшому вилучили працівники поліції.
		Такі показання учасників суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться:
		 у протоколах огляду місця події від 10, 11, 13 січня 2017 року, а також від 18-го та 20 лютого 2017 року; 
		 у протоколах обшуку від 20 лютого 2017 року, в яких зафіксовано факт виявлення та вилучення за місцем проживання ОСОБА_7 радіостанції «Motorola», а за місцем проживання свідка ОСОБА_11  магнітоли «JVC»;
		 у протоколі пред`явлення речей для впізнання від 21 лютого 2017 року, згідно з яким у процесі проведення цієї слідчої дії потерпілий ОСОБА_8 впізнав належні його батьку речі;
		 у протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 04 квітня
		2017 року, в ході якого останній дав показання про обставини нападу на потерпілого, його вбивства та заволодіння майном;
		 у висновках судово-медичних, судово-імунологічної, судово-дактилоскопічної, молекулярно-генетичної, судово-товарознавчих експертиз та в інших наведених у вироку доказах.
		Доводи захисника ОСОБА_6 про відсутність у діях ОСОБА_7 корисливого мотиву колегія суддів вважає неспроможними, оскільки, як правильно вказав у вироку суд, питання про умисел необхідно вирішувати з урахуванням усіх обставин кримінального провадження, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, характер їх стосунків. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, що є визначальним. 
		Крім того, вказані доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з огляду на правові позиції Верховного Суду України, висловлені
		в постановах його Пленуму від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику
		в справах про злочини проти життя та здоров`я» та від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику в справах про злочини проти власності» погодився
		з висновками місцевого суду про наявність у діях ОСОБА_7 саме корисливого мотиву. 
		За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії
		ОСОБА_7 за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України кваліфіковано правильно. Підстав вважати, що місцевий суд порушив положення закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій ОСОБА_7 за зазначеними нормами КК України, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
		Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що місцевий суд, не дослідивши відеозапису слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 , незаконно послався на протокол, складений за результатами цієї слідчої дії, при обґрунтуванні свого висновку про доведеність винуватості останнього у вчиненні інкримінованих злочинів, колегія суддів вважає безпідставними. 
		Згідно з вимогами ст. 358 КПК України протоколи слідчих дій, допитів слідчим суддею, якщо в них викладено чи посвідчено відомості, що мають значення для встановлення фактів та обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження та пред`явлені для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності  також іншим учасникам кримінального провадження.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вищевказану слідчу дію було проведено відповідно до положень ст. 240 КПК України за участю обвинуваченого, захисника, представника, спеціаліста, а також за участю двох незаінтересованих осіб (понятих). Хід і результати проведення цієї процесуальної дії було зафіксовано на флеш-карту з подальшим перенесенням на оптичний диск, про що вказано у протоколі, який після перегляду відеозапису та ознайомлення з його змістом підписали всі особи, які брали участь у слідчій дії. 
		Докази, зібрані під час досудового розслідування, було відкрито сторонам кримінального провадження відповідно до ст. 290 КПК України.
		У судовому засіданні після оголошення письмових доказів сторони обвинувачення, в тому числі протоколу проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 04 квітня 2017 року, учасники судового провадження не заявляли жодних клопотань, заяв і зауважень щодо їх належності та допустимості, а також щодо їх вивчення й дослідження.
		Доводи захисника про те, що місцевий суд належним чином не забезпечив права ОСОБА_7 на виступ у судових дебатах, чим порушив його право на захист, колегія суддів вважає безпідставними.
		Звукозапис судового провадження в суді першої інстанції від 13 березня
		2018 року свідчить про те, що судові дебати проведено відповідно до положень ст. 364 КПК України, однак засуджений відмовився від виступу в судових дебатах. Останнє слово обвинуваченому було надано згідно зі ст. 365 цього Кодексу, під час якого засуджений ОСОБА_7 повідомив, що нічого не хоче сказати. 
		Клопотань про відкладення чи перерву судового розгляду кримінального провадження через погіршення стану здоров`я ОСОБА_7 ані він, ані його захисник не заявляли. 
		За таких обставин колегія суддів вважає, що в ході судового провадження кримінального провадження в суді першої інстанції не було допущено таких порушень кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування судового рішення, а висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя й здоров`я потерпілого, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів та у незаконному заволодінні транспортним засобом, що завдало значної матеріальної шкоди, поєднаному з насильством, небезпечним для життя і здоров`я потерпілого, тобто у вчиненні злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, є обґрунтованим і таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні згідно зі ст. 23 КПК України, а також оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
		Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Суд першої інстанції, призначаючи засудженому ОСОБА_7 покарання згідно з указаними положеннями, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину; дані про особу засудженого (його вік, посередню характеристику за місцем проживання, те, що він не працює, не має на утриманні непрацездатних осіб, раніше не був судимий), а також суд зважив на відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.
		З огляду на викладене колегія суддів вважає, що з урахуванням усіх обставин кримінального провадження в сукупності вид і розмір покарання, визначеного місцевим судом ОСОБА_7 , є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
		Зі змісту матеріалів кримінального провадження видно, що аналогічні твердження з приводу непроведення відтворення доказів обвинувачення в судовому засіданні, порушення права на захист та відсутності корисливого мотиву в діях ОСОБА_7 висловив захисник у своїй апеляційній скарзі. Апеляційний суд обґрунтовано визнав такі доводи апелянта безпідставними і ці висновки, з якими погоджується колегія суддів, належним чином мотивував у своєму рішенні. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що сторона захисту не заявляла клопотання про дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК України.
		Враховуючи те, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не становила, тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає. 
		Разом із тим, ОСОБА_7 вчинив злочини в період чинності редакції ч. 5
		ст. 72 КК України, передбаченої Законом України від 26 листопада 2015 року
		№ 838-VIII, а тому до нього підлягає застосуванню зазначений закон, і у строк відбування ОСОБА_7 покарання підлягає додатковому зарахуванню строк попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по день набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		З огляду на викладене постановлені у кримінальному провадженні судові рішення підлягають зміні в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 433 КПК України.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого
		ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		У порядку, передбаченому ч. 2 ст. 433 КПК України, вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 08 червня 2018 року щодо ОСОБА_7 змінити.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України № 838-VIII
		від 26 листопада 2015 року) додатково зарахувати засудженому ОСОБА_7 
		у строк покарання строк попереднього ув`язнення за період з 21 червня
		2017 року по 08 червня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		У решті зазначені судові рішення щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...